Геополітика і розвиток Японії

Один із засновників геополітики Карл Хаусхофер залічував Японію до «острівних країн з континентальним типом мислення». На відміну від іншої острівної держави — Англії, яка завжди відгороджувалася від континентальної Європи, протиставляла себе їй, Японія, навпаки, підтриму­вала тісні зв'язки з Азією, насамперед із Китаєм, Кореєю й зобов'язана континенту практично всім: від писемності до засобів праці й виробництва. Безумовно, це запозичення

збагатилося й адаптувалося до особливостей національної самосвідомості й набуло самобутності. Японці не без підстав вважають свою країну «Країною, де сходить сонце», країною «духовного достатку». Філософські погляди японців характе­ризуються самозаглибленістю, граничною зосередженістю, медитативною спрямованістю, що підсилює думку про злит­тя людини з природою, Космосом.

Геополітика Японії й нині віддзеркалює особливості її географічного положення та політичного становища. Ос­трівне розташування, перенаселеність, нестача природних ресурсів, з одного боку, а з іншого — могутня промис­ловість, що динамічно розвивається, гостра потреба в рин­ках збуту визначили прагнення Японії посісти у світовому ладі місце, гідне її потенціалу. Йдеться, зокрема, про напо­легливе бажання Японії стати постійним членом Ради Без­пеки ООН.

Поки що політичний вплив Японії не відповідає її еко­номічній могутності. Донині у світі присутні сталі анти-японські настрої, зокрема в Росії. Ці настрої сягають своїм корінням у глибини понад 300-річної історії становлення і розвитку російсько-японських відносин. Агресія Японії що­до Росії у 1904—1905 pp., жахлива окупація Далекого Сходу в 20-х роках, бої на озері Хасан і Халхін-Гол, некоректна поведінка Японії стосовно СРСР у роки Другої світової війни (Японія потопила 80 транспортів, які йшли зі США з вантажами, отриманими за «ленд-ліз») — усе це сприяло створенню іміджу Японії як підступної, жорстокої держави.

Через ці та низку інших причин досить низький рейтинг взаємних симпатій японців і росіян. Ця неприязнь багато в чому обгрунтована проамериканською орієнтацією японсь­кого керівництва. Фактичними союзниками США та Японія стали в 1981 p., підписавши мирний договір і «договір про безпеку». Головна теза цих договорів — «відбиття радянської «грози». У своїй зовнішній політиці Японія надає важливо­го значення союзницьким відносинам зі Сполученими Шта­гами Америки, але в той же час виявляє глибоку зацікав­леність у міжнародному співробітництві.

Користуючись значною фінансовою допомогою США, Японія після Другої світової війни досягла найвищих у світі темпів розвитку промисловості й сільського господарства, приросту товарів і послуг. Середньорічні темпи зростання ВВП до 90-х років XX ст. становили близько 8—10 відсотків. Стрімке економічне зростання Японії зумовили численні фактори: орієнтація на досягнення людської думки у сфері нової техніки, технології, організації виробництва й менедж­менту, виняткова працездатність народу, боротьба за найви­щу якість продукції, жорстка економія. У результаті напри­кінці 80-х років XX ст. Японія посідає друге місце у світі (після США) за виробництвом ВВП.

Японія постійно пропонує сотні можливостей перекона­тися в тому, що нові ідеї у цій країні народжуються як ніде в світі. Приклад тому «Панасонік — центр» — спеціальний виставковий центр, щось на кшталт міста майбутнього. Тут, зокрема, демонструють техніку завтрашнього або навіть після­завтрашнього дня. Ви приходите додому, і ваші вхідні двері гостинно відчиняються, «упізнавши» ваші відбитки пальців, голос і очі. З вами привітається симпатичний робот-дво-рецький, який, не сходячи з місця, ввімкне для вас світло, кондиціонер, закип'ятить воду в чайнику, а також розпо­вість, куди пішли ваша друга половина й діти. В сусідній кімнаті плоский телевізор на півстіни покаже вам ліс, гори, пустелю, коралові рифи (кімната в цей час наповнюється відповідним ароматом).

Проте в середині 90-х років Японія, як і багато інших країн Заходу і Південно-Східної Азії, стала сповзати в сму­гу депресії. Почалося повільне й болісне зниження виробни­цтва товарів і послуг. У середині 90-х років Японію наздога­няє могутній сусід — Китай.

У зовнішній політиці, зокрема у відносинах із сусідами належить розв'язати три ключові проблеми. Перша: супе­речка з Росією щодо т. зв. північних територій. Прагнення Японії отримати південні Курили й чотири острови не підтримуються ні політичною елітою, ні населенням Росії. Друга: економічна. Японія порушує питання про спільне ос­воєння з Росією енергетичних ресурсів Сибіру й Далекого Сходу, відводячи при цьому Росії роль сировинного додат­ка. На це Росія нізащо не піде. Третя: геополітична. Японія намагається взяти під контроль зв'язки Далекого Сходу та Європи через Середню Азію. Іншими словами, в геополі-

тичному плані йдеться про витіснення Росії з Далекого Сходу й Середньої Азії.