Процес прийняття управлінського рішення

Пояснення до схеми:

Формулювання проблеми включає в себе аналіз усіх внутрішніх і зовнішніх факторів ситуації, що склалась. З інформації вибирається лише те, що стосується справи.

На другому етапі визначаються критерії та обмеження розв’язання проблеми. Критерії — це оцінки рішень, орієнтири того, чого ви збираєтеся досягти. Обмеження — це оцінка ваших можливостей у досягненні правильного рішення.

На етапі з’ясування альтернатив проробляються всі можливі варіанти розв’язання проблеми.

На етапі остаточного здійснення вибору альтернативи зіставляються, оцінюються; з них вибирається найкраща.

Нехай ви приймаєте рішення про впровадження у виробництво нової моделі жіночого костюма. Ваше рішення має бути обґрунтованим в чотири етапи:

1) проаналізуйте внутрішню і зовнішню ситуації (стан фірми: відповідність обладнання та професійної майстерності працівників вимогам нової моделі; стан ринку: потреба у новій моделі та купівельна спроможність потенційних споживачів);

2) визначте критерії: скільки костюмів буде вироблено? за якою ціною вони будуть реалізовані? за яких витрат? Визначте обмеження: чи надійні постачальники? як відреагують на нову модель конкуренти? споживачі?

3) виявіть усі варіанти найшвидшого впровадження нової моделі в життя (купити нове устаткування, запросити нових модельєрів і конструкторів одягу, закупити нову сировину тощо);

4) порівняйте всі варіанти й виберіть найкращий, керуючись вимогами невисокої ціни та швидкості впровадження проекту.

Сучасний менеджер повинен володіти основними теоріями управління, вміти творчо застосовувати їх на практиці. Цим він принципово відрізняється від господарського керівника, сформованого адміністративною системою управління. Для останнього основним завданням було точне, неухильне виконання розпорядження вищої ланки. Будь-яка ініціатива з його боку всіляко обмежувалася. Це визначало відповідний стиль його роботи з підлеглими. У людей розвивалися суто виконавські якості, вміння бездумно підкорятися, незаінтересованість брати участь в управлінських рішеннях. На жаль, цей тягар минулого ще довго буде тиснути на свідомість українських громадян. Для його подолання необхідна нова генерація менеджерів, які прийдуть у виробництво і створять на підприємствах новий соціальний клімат, правила спілкування.

Менеджер створює можливості для розвитку творчих здібностей усіх співробітників заради досягнення мети організації. Основними рисами менеджера мають бути:

концептуальність мислення, тобто вміння побачити діяльність підприємства в цілому і адаптувати її до змін у діловому світі;

оперативність і гнучкість мислення, здатність швидко орієнтуватися в ситуації й обирати кращий варіант з можливих;

широкий світогляд і глибокі фахові знання; вміння застосовувати теорію на практиці;

вдача лідера, вміння організувати людей, заінтересувати у виконанні справи;

вміння передавати свої ідеї, доводити їх до виконавців у доступній для них формі;

комунікабельність — уміння спілкуватися з колегами, партнерами, конкурентами.

Отже, менеджер — не просто представник престижної професії, а й цікава людина, здатна зробити своє життя і життя свого оточення змістовнішим.

Зрозуміло, що кожний менеджер є особистістю, тобто йому властиві певні методи роботи, свій, так би мовити, почерк, стиль. Проте є багато спільного в роботі менеджерів, які представляють ту чи іншу систему менеджменту. В теорії та практиці менеджменту виділяються два його основні різновиди — американський та японський. Зробимо порівняльний аналіз їх у вигляді схеми:

Схема 39