Види підприємницької діяльності

Розглянемо зміст кожного виду підприємництва.

Виробниче підприємництво є найважливішим видом підприємницької діяльності, спрямованим на виробництво речей і надання послуг. Ця діяльність здійснюється підприємствами, що виготовляють різноманітну продукцію, виконують роботи (будівельні, ремонтні), надають послуги (побутові, інформаційні), створюють духовні блага (навчання дітей, живопис, музика). До виробничого підприємництва належать, таким чином, і кав’ярня, і перукарня, і ліцей, і агрофірма, й автомобілебудівний завод. Ці підприємства можуть самі реалізувати свою продукцію, але головна їхня функція — виробництво.

Комерційне підприємництво своїм змістом має товарно-грошові, торговельно-обмінні операції. Здійснюються такі операції у вигляді угоди з купівлі-продажу або перепродажу речей і послуг. Представниками комерційного підприємництва є різні торговельні заклади, що продають предмети споживання та засоби виробництва.

За умов численних господарських зв’язків виробничі та комерційні організації не в змозі вирішити всі питання власними зусиллями. Тоді вони звертаються до послуг посередників.

Посередницьке підприємництво дедалі більше поширюється в ринковій економіці. Його представниками є установи та окремі осо би, які посідають місце між підприємцем і споживачем. Потреба в посередниках виникає тоді, коли виробник не може безпосередньо реалізувати товар, а споживач — придбати. Така потреба посилилась у сучасній економіці України, коли традиційні зв’язки між підприємствами порушились, а нові ще не налагодились.

Посередницькі фірми можуть надавати також інформаційні, консультаційні, маркетингові (М5) послуги, їхніми агентами є брокери (Б9), маклери (М1) та дилери (Д8). Крім суто брокерських операцій, посередницька фірма може здійснювати торгівлю на власний розсуд. В Україні починає створюватися система посередництва, що ґрунтується на попередніх замовленнях. Одним з її проявів є ф’ючерсна угода, зміст якої розглядався у попередній темі.

Фінансове підприємництво — діяльність у сфері грошово-кредитних відносин. Об’єктом купівлі-продажу тут є специфічний товар — гроші, валюта (В3), цінні папери. Не так давно в Україні фінансові операції були цілком монополізовані державою. Здійснення фінансових угод громадянами вважалося злочином. Нині уже дещо інша ситуація. Фінансовий підприємець продає одні гроші за інші, “грає” на курсі цінних паперів. Агентами фінансового підприємництва є комерційні банки, фондові біржі, навіть громадяни-підприємці.

Особливою формою кредитно-фінансових відносин є страхове підприємництво. Його необхідність пов’язана з ризиком, який є невід’ємною рисою ринкової економіки. Кожний підприємець діє на свій страх і ризик і не може обійтися без надійного страхування на випадок небезпеки.

Страхування — це формування грошових фондів та їхнє використання на відшкодування збитків у разі непередбачених випадків і на допомогу громадянам у певні періоди життя. За умов ринку страхове підприємництво виконує дві основні функції:

а) захищає бізнес і населення від втрат;

б) забезпечує привласнення прибутку.

Підсумки теми

ü Підприємство є одним із основних суб’єктів економіки, що спеціалізується на виконанні певної виробничої функції.

ü Підприємство характеризується територіально-технологічною, економічною та соціальною відособленістю.

ü Основна функція підприємства — максимально можливий випуск продукту для задоволення потреб споживачів при найменших витратах; її математичний вигляд:

Q = F (К, L).

ü Конкретизацією основної функції підприємства є:

а) виробничо-технологічні функції: на підприємстві реалізуються певні технології;

б) економічні функції: на підприємстві здійснюються процеси привласнення засобів виробництва, управління, розподіл доходів, розраховується ефективність тощо;

в) соціальні функції: підприємство — це колектив людей з певним соціально-психологічним кліматом, умовами праці тощо.

ü Підприємництво — самостійна, ініціативна діяльність з виробництва товарів та створення послуг, що спрямована на одержання прибутку, ведеться на власні кошти і власний ризик, передбачає нововведення.

ü Основні види підприємництва — виробниче, комерційне, посередницьке, фінансове.

МОЖЛИВОСТІ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЗНАНЬ ІЗ ТЕМИ

Ø Практична користь, яку ви можете вилучити з даного матеріалу, полягає у необхідності самовизначення: чи маєте ви намір стати підприємцем? Чи маєте ви для цього природні нахили? Радимо в разі вираженого бажання пройти спеціальне тестування на наявність підприємливості у вашій вдачі, яке широко застосовується в профорієнтаційних центрах.

Контрольні запитання та завдання

1. Розгляньте наведені нижче визначення підприємства і вкажіть, що не відображено в кожному з них, спробуйте їх доповнити:

а) підприємство — це технологічне поєднання факторів виробництва;

б) підприємство — це певна ланка в економіці, діяльність якої спрямована на одержання прибутку;

в) підприємство — це колектив співробітників.

2. Уявіть, що ви працюєте на автомобільному заводі, у медичному закладі, в інформаційному центрі. Спробуйте сформулювати основну виробничу функцію кожного підприємства.

3. Спробуйте доповнити наведені нижче визначення підприємницької діяльності:

а) підприємництво — це діяльність з виробництва речей і створення послуг;

б) підприємництво — це діяльність, що дає прибуток.

4. Характер підприємницької діяльності висуває певні вимоги до особистості підприємця. Американська фірма “Макбер енд компані”, досліджуючи “профіль підприємця”, визначила такі його основні риси:

• готовність до пошуку нових можливостей та ініціативність;

• наполегливість у подоланні перешкод;

• готовність до ризику, до ситуації “виклику”;

• орієнтація на ефективність виробництва та якість продукції;

• рішучість і відповідальність;

• цілеспрямованість;

• прагнення бути інформованим;

• чіткість, планомірність у роботі;

• здатність переконувати людей та налагоджувати контакти;

• незалежність і впевненість у собі.

Перевіряючи себе на здатність до підприємницької діяльності, дайте відповідь, які з наведених рис властиві вам особисто. Визначте, які з них можуть реалізуватися чи властиві підприємцю в сучасній Україні, а які, на ваш погляд, є зайвими або з певних причин реалізуватися не можуть.

5. Під час щорічних соцопитувань студентської молоді виявилося, що 60% студентів-першокурсників мріють стати підприємцями. На другому курсі число бажаючих знизилось до 30%, на третьому і четвертому — до 20%. На п’ятому — переважна більшість хотіла б знайти стабільну роботу з гарантованим доходом і лише 15% не змінили своїх первісних уподобань. Як ви можете пояснити скорочення кількості бажаючих стати підприємцями?

ТЕМА 3.2

Підприємницький дохід

Підприємець виконуватиме свої функції лише тоді, коли це дасть йому можливість реалізувати приватний інтерес, досягти власної вигоди. Вищим втіленням інтересу підприємця є підприємницький дохід.

Після вивчення цієї теми ви дізнаєтеся:

• що таке постійні та змінні витрати виробництва;
• чому існує необхідність у розмежуванні витрат на зовнішні та внутрішні (неявні, альтернативні);
• як співвідносяться прибуток і підприємницький дохід;
• за рахунок чого відбувається зростання підприємницького доходу.

 

Перш ніж безпосередньо перейти до предмета нашої теми, нагадаємо, що з попередніх тем (2.6, 3.1) нам уже відомо про прибуток і функції підприємця. Це допоможе у подальшому визначити спільне та відмінне у поняттях “прибуток” і “підприємницький дохід”.

Перше: прибуток — плата за функції, що їх виконує підприємець, коли організовує виробництво, управляє ним, здійснює інновації та ризикує.

Друге: прибуток може мати такі структурні елементи: а) заробітну плату підприємця за виконувані ним функції, б) нормальний прибуток (процент) на вкладений капітал (К1), в) дохід, зумовлений монопольним (М23) становищем підприємця у певній галузі завдяки або створенню штучних перешкод для інших підприємців, або опануванню провідних позицій у галузі (“квазі -рента” та “монопольна рента”).

Третє: розрізняють балансовий (бухгалтерський) та чистий прибуток.

 

 

Виконуючи надзвичайно складні функції, підприємець діє під впливом достатніх стимулів, мотивів. Найістотнішим стимулом є підприємницький дохід. Але перш ніж його отримати, підприємець повинен зробити певні витрати. Розглянемо витрати виробництва. До них, передусім, належать елементи факторів виробництва, які використані в даному процесі:

• витрати на оплату живої праці (заробітна плата працівникам фірми);

• витрати на придбання будівель та обладнання, що в економіці називаються інвестиціями;

• витрати на оплату природних ресурсів (землі, води, корисних копалин), що використовуються у виробництві як сировина та матеріали;

• витрати на оплату енергоносіїв (нафти, газу), електричної енергії.

Витрати поділяються на постійні та змінні. Постійні протягом певного часу не залежать від обсягів виробництва. Це, наприклад, витрати на оплату приміщень, засобів зв’язку, на придбання верстатів. Змінні витрати зростають разом зі зростанням обсягів виробництва. Це витрати на сировину, паливо, заробітну плату працівників.

Підприємство має господарювати таким чином, щоб загальні витрати були менші, ніж дохід від продажу (реалізації) продукту його діяльності. Тільки в цьому випадку фірма одержить прибуток.

Припустимо, що постійні витрати дорівнюють 100 тис. грн. Це — незмінна величина для будь-якого обсягу виробництва.

Змінні витрати становлять 10 грн. на кожну одиницю товару. Отже, якщо ми випустимо 5 000 одиниць, то загальні витрати будуть:

100 000 + 10 х5 000 = 150 000 грн.

Якщо випускаємо 20 000 одиниць, то загальні витрати становитимуть:

100 000 + 10 х20 000 = 300 000 грн.

Тепер оцінимо виручку від реалізації продукції за умови, що ціна одиниці товару вимірюється 100 грн. Тоді за 5 000 одиниць ми одержимо:

5 000 х100 = 500 000 грн.

Грошова виручка, яку одержує підприємець за свій товар, називається валовим доходом фірми.

Зрозуміло, що підприємця цікавить не сам валовий дохід (В1), а та його частина, яка залишається після відшкодування витрат на виробництво. З валового доходу він відрахує витрати на виробництво і одержить валовий прибуток. Якщо реалізується 5 тис. виробів, то валовий прибуток становитиме:

500 000 – 150 000 = 350 000 грн.

Проте й валовий прибуток не надходить безпосередньо у власність підприємця. З нього треба заплатити податки (П16). Нехай підприємству встановлено 30 -процентний податок на прибуток. У нашому прикладі це становитиме:

 

 

Після сплати податку в підприємства залишиться чистий прибуток:

350 000 – 105 000 = 245 000 грн.

Чистий прибуток — різниця між валовим прибутком і сумою податків та платежів.

Прибуток, обчислений за вищенаведеною схемою, називається бухгалтерським. Але, крім нього, існує економічний прибуток, який, власне, і дасть нам можливість зрозуміти явище підприємницького доходу. Для визначення економічного прибутку ми ще раз повернемося до проблеми витрат виробництва. Крім їх поділу на постійні та змінні, існує ще одна класифікація: зовнішні та внутрішні (неявні, альтернативні).

Внутрішні, неявні або альтернативні витрати. Корені цього явища криються у самій природі ринкової економіки як такої, що створює можливість альтернативного використання відносно обмежених ресурсів. Пояснимо це на прикладі.

Приклад. Нехай ми маємо приватну майстерню, що виробляє капелюшки. Її утримує пан Черкавський, який водночас виконує функції шевця й організатора виробництва, розмістивши його в межах власного будинку. Зовнішніми витратами для цього підприємця буде все, що він сплачує зовнішнім постачальникам ресурсів. Нехай структура цих витрат буде такою:

 

 

Наведений перелік не охоплює всіх економічних витрат, тому що, по-перше, пан Черкавський міг би працювати найманим робітником у іншій майстерні, і тоді він мав би, наприклад, 100 одиниць доходу у вигляді зарплати. По-друге, міг би використати свій капітал у інший спосіб: не започатковувати майстерню, а вкласти гроші в банк, маючи щомісячно, скажімо, 10 одиниць доходу. По-третє, він міг би не розміщувати виробництво на власній площі, а, взявши площу в оренду, сплачувати 20 одиниць орендної плати. Нарешті, пан Черкавський міг би не управляти власною справою, а найняти менеджера у свою майстерню, призначивши йому 120 одиниць оплати. Отже, внутрішні, неявні, альтернативні витрати становитимуть:

 

 

Економічні витрати у нашому прикладі такі: 350 (зовнішні) + 250 (внутрішні, неявні, альтернативні) = 600.

Якщо пан Черкавський реалізовуватиме капелюшки, скажімо, за 500 грошових одиниць, то він матиме 150 одиниць бухгалтерського прибутку (500 – 350 = 150) і зовсім не матиме економічного. Більше того, його збитки складуть 100 одиниць (500 – 600 = –100). Це означає, що з економічної точки зору отримана виручка від реалізації не відшкодує частини неявних, альтернативних витрат. Для того, щоб економічний прибуток існував, виручка від реалізації мала б скласти, скажімо, 610 одиниць. Тоді б 10 одиниць (610 – 600 = 10) становили власне економічний прибуток.

Суть того, про що йшлося у нашому прикладі, зобразимо схематично.

 

Схема 26