Пояснення до графіка:
Лівобічне зміщення кривої виробничих можливостей (лінія А1B1C1D1) свідчить про те, що ресурси використовуються неповно, а тому став неповним і обсяг виробництва. Таке явище виникає в період економічних криз, спадів виробництва, стихійних лих тощо.
Правобічне зміщення кривої (лінія А2B2C2D2Е2) свідчить про піднесення економіки, що досягається на основі збільшення кількості та якості ресурсів, прогресивних змін у техніці та технології виробництва. Зміщення кривої в майбутньому забезпечується теперішньою комбінацією ресурсів, тим, чи проводить суспільство діяльність щодо нагромадження коштів, підготовки майбутніх технологічних змін.
Закономірності економічної поведінки виробника. Якщо ми маємо суспільство, в якому ніхто не визначає ззовні обсяги виробництва і використання ресурсів, то виробник керуватиметься принципом економічної доцільності. Це означає, що він, по-перше, діятиме відповідно до власного інтересу, який полягає у максимізації прибутку (П29). Максимізувати прибуток — це значить збільшувати різницю між виручкою від реалізації та витратами на виробництво продукту.
По-друге, виходячи із принципу економічної доцільності при розв’язанні питання “скільки виробляти”, виробник обиратиме той обсяг виробництва, який забезпечить йому найбільший прибуток.
Кожна додатково вироблена одиниця продукту — це не тільки збільшення виручки від реалізації, але й зростання витрат. Випуск додаткової одиниці продукту тягне за собою збільшення загальної виручки на певну величину, що називається граничною виручкою (marginal revenue — англ. мовою), і, відповідно, збільшення загальних витрат на величину граничних витрат (marginal cost — англ. мовою). Якщо збільшення обсягів виробництва забезпечує перевищення граничною виручкою граничних витрат, то прибуток зростатиме.
Як змінюються граничні витрати зі зміною обсягів виробництва? Якщо застосовувана технологія лишається незмінною, то відповідь на питання слід шукати у продуктивності ресурсів (факторів виробництва).
Погодьтеся, якби ця продуктивність була постійною, то і граничні витрати були б постійними за будь-яких обсягів виробництва. Але насправді це не так. Досвід господарювання багатьох виробників засвідчує, що існує закон спадної продуктивності факторів виробництва. Пояснимо дію цього закону. Для будь-якого виробництва певні ресурси (фактори) є постійними, інші — змінними. Нехай ми маємо кондитерський цех, де випікають пиріжки. У ньому виробничі приміщення, печі для випікання є постійними ресурсами, змінити які миттєво неможливо. А от сировина (тісто, начинка) та залучені до роботи люди є фактором змінним. Зростання обсягів виробництва для цього цеху забезпечується збільшенням сировини і робітників. Нехай власник, маючи на меті зростання кількості пиріжків, почав наймати додаткових працівників. Цілком імовірно, що спочатку гранична продуктивність факторів зростатиме, можливо, через впровадження поділу праці. Але настане момент, коли гранична продуктивність почне спадати, адже застосовувана технологія і виробничі площі розраховані на обмежену кількість працівників, і може скластися ситуація, коли люди просто почнуть заважати одне одному в роботі.
Сформулюємо закон спадної продуктивності: якщо один із факторів виробництва (ресурсів) є змінним, а інші — постійними, то починаючи з певного моменту гранична продуктивність кожної наступної одиниці цього змінного фактора буде зменшуватися. Проілюструємо дію цього закону (див. табл. 3). Зрозуміло, що зменшення граничної продуктивності факторів відбивається і на зростанні сукупних витрат.
Закон спадної продуктивності має для розуміння економічної поведінки виробника таке саме фундаментальне значення, як і закон спадної граничної корисності для розуміння поведінки споживача.
Таблиця 3
