Пояснення до схеми:
Для організації будь якого виробництва необхідно певним чином розподілити працю людей і, відповідно, засоби виробництва, обмінюватися діяльністю, управляти процесом.
Поділ праці передбачає спеціалізацію, тобто закріплення людей за певними виробництвами або видами діяльності. Спеціалізація може здійснюватися на загальнонаціональному рівні, коли формуються певні співвідношення галузей або об’єднань галузей (легка, харчова, добувна промисловості, машинобудування або матеріальне виробництво, сфера послуг). Тим часом спеціалізація здійснюється і в межах певної галузі (господарства, які спеціалізуються на тваринництві, землеробстві, бджільництві тощо у сільському господарстві). Спеціалізація може існувати в межах одного підприємства, де окремі люди зосереджуються на створенні певних елементів, деталей кінцевого продукту або виконують окремі операції, як це відбувається на конвеєрі.
Коротка історична довідка
Поділ праці, спеціалізація (С14) були предметом особливої уваги у праці Адама Сміта “Дослідження про природу і причини багатства народів”. У ній він визначив спеціалізацію як “ключ до багатства націй”, що створює передумови підвищення продуктивності праці. Чому це саме так — випливає з досліджених Смітом переваг спеціалізації. До них ним віднесено таке:
а) там, де є багато видів діяльності, люди вільні обрати ті, які їм найбільш до вподоби;
б) при щоденному використанні одних і тих самих засобів праці нагромаджується досвід і зростає ефективність застосування цих засобів;
в) спеціалізацію можна поєднати з механізацією;
г) повторення одних і тих самих операцій призводить до підвищення професійного рівня працівників.
Обмін діяльністю є зворотною стороною спеціалізації: там, де існує закріплення людей за певними функціями, необхідне їх об’єднання (кооперація). Кооперація має такі самі рівні, як і спеціалізація: кооперація на загальнонаціональному рівні, галузевому та на рівні окремого підприємства.
Використання засобів виробництва там, де є спеціалізація і кооперація, передбачає певну координацію дій усіх учасників виробництва, наявність узгоджуючого центру. Процес координації та узгодження називається управлінням. Розвиток виробництва спричинив зростання ролі управління і виникнення специфічної професії — менеджера, людини, фах якої полягає в умінні розподіляти засоби виробництва та людей, поєднувати їхню діяльність, спрямовувати на досягнення визначених цілей.
Структура виробництва. Виробництво може бути структуроване по-різному. Важливим підходом є його розгляд з точки зору поділу на матеріальне та нематеріальне (див. схему 10).
Схема 10
Пояснення до схеми:
Матеріальне виробництво охоплює ті підприємства й галузі, що виробляють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво), а також ті, що виробляють матеріальні послуги (транспорт, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання та збут тощо).
Нематеріальне виробництво охоплює галузі, в яких створюються нематеріальні блага (духовні та інші цінності), а також надаються нематеріальні послуги (охорона здоров’я, освіта, наукове консультування та ін.).
Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг.
В Україні у сфері матеріального виробництва в 2000 р. працювало 68,5% населення, зайнятого у галузях економіки, а в нематеріальному виробництві — 31,5%. Така пропорція свідчить про недостатній розвиток нематеріального виробництва, зокрема, сфери послуг. Водночас це є свідченням низької продуктивності праці у сфері матеріального виробництва, яка охоплює більшу частину зайнятих у галузях економіки. В індустріально розвинутих країнах на сферу нематеріального виробництва припадає більше половини зайнятих. А в США частка зайнятих у сфері послуг у середині 90-х років перевищила 70% порівняно з 56% в 1960 р. Частка ж сфери послуг у створенні валового внутрішнього продукту (В2) найрозвинутіших країн світу була у 1999 р. такою (у %):
Австралія – 72
Великобританія – 74
Німеччина – 71
Франція – 74
Японія – 62
Крім поділу на матеріальне та нематеріальне, існує поділ виробництва на первинне, вторинне та третинне (див. схему 11). Такий підхід не означає, що якійсь сфері надаються переваги. Він лише підкреслює характер зв’язку між сферами.
Схема 11
Пояснення до схеми:
Поділ виробництва на первинне, вторинне та третинне свідчить про те, що одні види виробничої діяльності є похідними від інших.
Первинне виробництво ґрунтується на безпосередньому привласненні того, що дає людині природа. До первинного виробництва належить сільське господарство (землеробство та тваринництво), гірничодобувна промисловість, золотодобувні виробництва, лісництво, рибальство.
Вторинне виробництво ґрунтується на первинному і є похідним від нього. Воно охоплює всі галузі обробної промисловості, що створюють засоби виробництва та продукти споживання, а також будівництво.
Третинне виробництво, що є похідним від первинного та вторинного, — це створення різноманітних послуг. Останні поділяються на такі, що обслуговують виробництво, та на особисті.
Сукупність підприємств (П9), що обслуговують виробництво, становить виробничу інфраструктуру. Це — підприємства транспорту, зв’язку, торгівлі, фінансово-кредитної сфери, інформації, реклами тощо.
Послуги виробничого характеру надають оптові та роздрібні торговці, банкір, страховий та рекламний агенти, брокер (Б9), водій та зв’язківець.
В Україні виробнича інфраструктура розвинута ще недостатньо. У 1994 р. сукупний продукт країни майже на 87,5% вироблявся у галузях основного виробництва і лише на 12,5% — у галузях виробничої інфраструктури.
Соціальна інфраструктура охоплює ті підприємства, які безпосередньо впливають на стан і розвиток окремих людей, надаючи їм нематеріальні форми багатства, і задовольняють соціальні та духовні потреби. Це — охорона здоров’я, фізична культура, освіта, житлово-комунальне і побутове обслуговування, пасажирський транспорт і зв’язок, культура і мистецтво тощо. Отже, в соціальній інфраструктурі створюються соціальні послуги. Праця в цих галузях є суспільно необхідною і корисною. Закономірним є те, що в розвинутих країнах соціальна інфраструктура перетворилася в могутній сектор виробництва, що досить швидко зростає. Зокрема, число зайнятих лише у секторі приватних послуг США протягом 1980 — 1991 років зросло так: у сфері охорони здоров’я — майже на 60%, у готельному господарстві — понад 50%, в освіті — майже на 40%, у роздрібній торгівлі — приблизно на 30%.
Фактори виробництва. Процес виробництва завжди є результатом взаємодії відповідних факторів, які в економічній науці одержали назву фактори (ресурси) виробництва. Останні поділяють на дві великі групи: матеріально-речові та особисті. У свою чергу, матеріально-речові фактори поділяються на засоби виробництва, створені людиною (капітал), і природні фактори, що об’єднуються поняттям “земля”. Особистий фактор визначається поняттям “праця”.
Земля як фактор виробництва відіграє особливу роль. Відомий англійський економіст, класик економічної науки Вільям Петті ще в XVII ст. підкреслював, що земля — мати багатства. І понині значення цього фактора не зменшується. Земля — це засіб праці, створений природою. Поняття “земля” як фактор виробництва має широкий зміст: земля є одночасно операційним базисом виробництва (В12) (в промисловості), сховищем природних ресурсів (родовища мінералів, нафти, газу), природною основою сільськогосподарського виробництва (орні землі, ліси, водоймища). У сільському господарстві земля — це й основний засіб праці, і предмет праці. Природа зробила різні землі якісно неоднаковими. З метою диференціації земель щодо продуктивності розробляють кадастри — бальні оцінки різних земельних ділянок.
Праця як фактор виробництва охоплює людські ресурси: фізичні та розумові здібності, освітній та професійний рівень, виробничий досвід зайнятих у виробництві. Відомо, що з розвитком виробництва удосконалюються й істотно змінюються засоби виробництва, виникає повністю автоматизоване і роботизоване виробництво, нетрудомісткі технології тощо. Але роль особистого фактора при цьому не тільки не зменшується, а де в чому й зростає. Зумовлюється це таки ми обставинами. По-перше, під впливом науково-технічного прогресу вдосконалюються засоби виробництва і вся його технологія, відповідно виникає потреба у вищій кваліфікації працівників. По-друге, виробництво стає дедалі більш наукомістким, тобто таким, що потребує наукового забезпечення. По-третє, виробництво розв’язує складніші завдання, орієнтовані на зростаючі потреби людей і обмежені ресурси, отже, досконалішим має бути й управління. По-четверте, зростає екологічне навантаження виробництва на природу, в тому числі зростає його потенційний негативний вплив, відбувається порушення стійких зв’язків в екологічному середовищі. По-п’яте, збільшується частка ризикових виробництв (наприклад, атомна енергетика), що вимагає від людини не лише високої кваліфікації, а й значного психічного напруження.
Зростання ролі особистого фактора висуває нові вимоги до кваліфікації працівників, їхньої компетентності, до знань організації виробництва, ринкової діяльності, нарешті, до загальноосвітнього рівня. Культурна, освічена людина інакше розуміє відповідальність, є ініціативнішою, вимогливішою до себе. Основи знань з багатьох наук людина здобуває в школі, там же закладаються основи її світогляду. Тому школа відіграє не меншу роль у творенні майбутнього фахівця, ніж, скажімо, професійне училище, коледж чи університет.
Капітал як фактор виробництва – це засоби виробництва, що належать підприємцям або іншим власникам і використовуються в процесі створення речей і послуг. Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось нагромаджений, створений. Капітал існує у продуктивному використанні саме тоді, коли його власники одержують доходи від користування та володіння своїм майном. Частина цих доходів повертається у виробництво, нагромаджуючи капітал і забезпечуючи кошти для вдосконалення виробництва.
Капітал – засоби та предмети праці – перебуває у процесі постійних змін. Ті зміни, що започатковані в середині XX ст., називаються науково-технічною революцією. Вона має такі ознаки:
широке застосування автоматично діючих машин, роботів (аж до заводів-автоматів), створення гнучких виробничих систем (ГВС), здатних до швидкої перебудови на нові виробничі програми;
масове застосування мікроелектроніки і нових засобів збирання, опрацювання і передачі інформації, використання комп’ютерів у виробництві, торгівлі, банківській сфері, освіті, побуті;
переворот в енергетиці – використання електричної енергії, добутої з атомної та ядерної;
застосування принципово нових предметів праці (полімерів, кераміки, напівпровідникових і надтвердих матеріалів);
широке застосування у виробництві біотехнології, зокрема генної і клітинної інженерії, що революціонізує систему охорони здоров’я, сільське господарство та інші галузі.
Крім трьох основних факторів виробництва — землі, праці та капіталу, існує особливий, четвертий фактор: здатність до підприємництва. Він знаходить своє матеріальне втілення лише у кінцевих результатах виробництва — у доході, який отримує підприємець. Роль здатності до підприємництва надзвичайно важлива. Для того, щоб якась справа (бізнес) була започаткована, хтось має виявити ініціативу, відшукати незадоволену потребу, придбати засоби виробництва, найняти людей. Щоб розпочате виробництво продовжувало діяти і розвивалось, його необхідно щоденно організовувати. А для процвітання справи хтось має ризикувати: знаходити джерела фінансування, вчасно скорочувати або розгортати виробництво тощо. Всі ці здібності і навички й охоплюються поняттям “підприємництво (П7)”. Здатність до підприємництва є рідкісним талантом, яким володіє незначна частина людей. Учені вважають, що лише 5—7% населення країни мають природну здатність до підприємництва. Якщо врахувати те, що не всі ті, що мають цей талант від природи, правильно обирають свою професію, здобувають необхідну освіту, то зрозуміло, чому справжні підприємці є багатством нації. Детальніше зміст явища підприємництва розглянемо у III розділі підручника.
Підсумки теми
ü Виробництво — цілеспрямована діяльність людей, які мають на меті створити споживчі блага для задоволення своїх потреб.
ü Зміст виробництва може розкриватися за трьома напрямами:
а) взаємодія людини з природою і сукупність відносин між людьми;
б) поєднання таких основних елементів, як праця, засоби праці та предмети праці, результатом якого є продукт; в) єдність організаційних форм виробництва: поділу праці (спеціалізації), обміну діяльністю (кооперації) та управління. Можливі різні підходи до структурування виробництва: а) поділ на матеріальне та нематеріальне; б) поділ на первинне (пов’язане з безпосереднім привласненням продуктів природи), вторинне (зайняте обробкою продуктів первинного виробництва) та третинне, що охоплює сферу послуг. У свою чергу, сфера послуг включає виробничу і соціальну інфраструктури.
ü Факторами виробництва є земля, праця, капітал, здатність до підприємництва.
Земля — це узагальнююче визначення всієї сукупності ресурсів, які людина, розпочинаючи виробництво, бере у природи. Це орні землі, територія, на якій розміщується виробництво, родовища мінеральних ресурсів, води, ліси тощо.
Праця — це узагальнююче визначення людських ресурсів, залучених до виробництва. Людські ресурси охоплюють фізичні та розумові здібності людей, їхній освітній і професійний рівень, виробничий досвід.
Капітал — це узагальнююче визначення майна (засобів виробництва), що належить підприємцям або іншим власникам і використовується для створення речей і послуг. Матеріально-речовий зміст капіталу становлять засоби виробництва. Капітал існує в процесі продуктивного використання тоді, коли приносить своїм власникам дохід. Особливим фактором виробництва є здатність до підприємництва, яка розкривається через сукупність таких здібностей людей, як уміння виявляти ініціативу в налагодженні справи, організовувати процес виробництва, ризикувати в момент його організації чи перебудови.
МОЖЛИВОСТІ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЗНАНЬ ІЗ ТЕМИ
Ø Знання щодо структури сучасного виробництва, одержані в темі, можуть допомогти при визначенні професійного спрямування та місця (сфери) майбутнього працевлаштування.
Ø Уявлення про зміст та форми організації, про структуру виробництва допоможе вам, якщо ви збираєтесь зайнятись підприємницькою діяльністю.
Контрольні запитання та завдання
1. Земля одночасно є і засобом, і предметом праці. Запропонуйте для розгляду дві конкретні ситуації: коли земля є засобом праці і коли вона є її предметом.
2. Як би ви пояснили те, що, незважаючи на вдосконалення засобів виробництва, впровадження у виробництво автоматів та комп’ютерної техніки, роль людини у виробництві не зменшується?
3. Працездатне населення України у 1990 і 2000 рр. було так розподілене за галузями економіки:
Виконайте такі завдання: 1) заповніть колонки, тобто розрахуйте, який процент становили зайняті (З13) у кожній із галузей; 2) визначте, які зміни у структурі зайнятості відбулися за 1990— 2000 рр.
4. Виходячи з визначення капіталу, запропонованого у тексті, дайте відповідь на питання.
• Чи можуть вважатися капіталом засоби виробництва, що не використовуються для створення речей і послуг?
• Чи є капіталом засоби виробництва збиткового підприємства?
• Чому власник капіталу заінтересований у його збільшенні (нагромадженні)?
• Чи може природа створювати капітал?
ТЕМА 1.4
