У попередній темі розглядалося виробництво (в12) з точки зору його змісту, структури та факторів (ресурсів). Але там поза увагою залишився той факт, що існують межі у розвитку виробництва, спричинені тим, що у будь який момент суспільство володіє лише певним обсягом факторів (ресурсів) виробництва, миттєве збільшення яких є недосяжною мрією.
Винятком є, хіба що, періоди масового освоєння нових територій, такі, як, наприклад, епоха Великих географічних відкриттів XV — XVI ст.
Через обмеженість ресурсів суспільство завжди стоїть перед проблемою, як розподілити їх таким чином, щоб досягти найкращого результату, тобто як створити таку кількість споживчих благ, щоб мати змогу якнайповніше задовольнити потреби (П26)?
Досі поза увагою залишалося також те, що виробництво — це результат діяльності окремих виробників, їхня поведінка визначається економічною доцільністю тих чи інших дій. Розглянемо один із фундаментальних законів, що визначає цю поведінку.
Після вивчення теми ви дізнаєтесь:
- які наслідки має обмеженість ресурсів та що таке вибір альтернативних варіантів їх використання;
- що таке “крива виробничих можливостей”, чому вона може змінювати своє розміщення на графіку;
- що визначає економічну поведінку виробника;
- як розкрити зміст фундаментального економічного закону спадної продуктивності факторів (ресурсів) виробництва.
Обмеженість виробничих ресурсів. Перш ніж безпосередньо перейти до розгляду цієї проблеми, зауважимо, що поняття “фактор виробництва” та “виробничий ресурс” ми для спрощення будемо розглядати як тотожні. Хоча між ними, безумовно, є певна відмінність. Фактор (від лат. factor— той, що робить), або чинник, є рушієм певного процесу. Ресурс (від франц. ressource — цінність, запас, джерело засобів) потенційно може стати фактором, але стає ним не завжди.
Нагадаємо, що факторами виробництва, а отже, і виробничими ресурсами є земля, праця, капітал (К1) і здатність до підприємництва.
Виробничі ресурси поділяються на відтворювані та невідтворювані.
До відтворюваних виробничих ресурсів належать ті, що створюються і відновлюються природою (водні басейни, ґрунт, флора, фауна) та суспільством (засоби виробництва). До відтворюваних одночасно і природою, і суспільством належать трудові ресурси: люди з’являються у світ як біологічні істоти і набувають у суспільстві необхідних знань і навичок для виробничої діяльності.
До невідтворюваних належать корисні копалини, що споживаються як сировина. Крім того, час відтворення деяких ресурсів є таким тривалим, що їх можна віднести до невідтворюваних. Маємо на увазі, зокрема, знищені чорноземи, вирубані ліси, забруднені водойми. Ця проблема, на жаль, є дуже актуальною для України, її найбільше багатство — чорноземи — перебуває у жахливому стані, а головну водну артерію — Дніпро — перетинають “мертві моря”, створені греблями численних гідростанцій. Для відтворення цих напівзнищених ресурсів потрібні загальнонаціональні зусилля і не одне десятиліття.
Обмеженість ресурсів певною мірою відносна, адже вона зумовлена рівнем потреб, претензій споживачів на речі та послуги. Обмеживши потреби, можна відносно зменшити і обмеженість ресурсів. Проте таке пояснення причин обмеженості ресурсів та їх зменшення торкається лише одного боку проблеми. Деякі види ресурсів, і насамперед невідтворювані, обмежені самою природою, отже, раніше чи пізніше настане час їхнього вичерпання. Вчені вже підрахували загальні розміри запасів нафти, газу, вугілля та інших корисних копалин і строки їхнього вичерпання. Обмеженими є площі чорноземів, водоймищ, річок, лісів тощо. Що стосується цих ресурсів, то вони абсолютно обмежені.
Обмеженість виробничих ресурсів зумовлює появу цілої низки складних техніко-економічних проблем. По-перше, в кожний даний момент саме наявні виробничі ресурси визначають межу виробництва, змінити яку можна, тільки застосувавши нові технології. Наприклад, якщо площа орних земель у країні не може бути збільшена, то обсяги сільськогосподарського виробництва в ній визначаються застосовуваними технологіями вирощування культур. Саме вони забезпечують певні рівні врожайності. За цих умов збільшити обсяги виробництва можна, лише змінивши технології.
По-друге, щоб розширити межу виробничих можливостей, необхідно віднайти засоби залучення до економічного кругообігу (Е7) принципово нових ресурсів. Наприклад, кераміки — замість металів, пластмас — замість дерева, штучних барвників і клеїв — замість природних смол тощо. Це вимагає значних інвестицій у науково-технічні розробки.
По-третє, виникає потреба всебічної економії виробничих ресурсів, що торкається не лише технологічних, а й організаційних проблем: доцільного розміщення пов’язаних виробництв, налагодження постачання ресурсів, стимулювання економії їхнього використання.
І, по-четверте, саме через обмеженість ресурсів актуальною стає проблема їх вибору, пошуків альтернативних варіантів використання.
Для характеристики стану використання ресурсів вживають поняття “повна зайнятість” і “повний обсяг виробництва”.
Повна зайнятість ресурсів означає, що всі придатні ресурси використовуються у виробництві. Придатність же ресурсів до використання визначається їхнім фізичним станом і соціальними обставинами. Якщо йдеться про ресурс праці, то придатними до роботи є особи у працездатному віці. Його тривалість, продовження або зменшення залежить не лише від фізіології людини, а й від суспільства: досягнутого рівня загального добробуту, стану сфери охорони здоров’я, прийнятого державою законодавства. Суспільство також визначає придатність до використання таких ресурсів, як земля, виробничі фонди. Скажімо, частина орних земель свідомо вилучається з сівозміни під пар. На деякий період може виникнути потреба в зупинці цеху для його технічної реконструкції з метою досягнення встановлених державою стандартів безпечності виробництва для працюючих у ньому людей або чистоти довкілля.
Повний обсяг виробництва означає, що виробничі ресурси суспільства використовуються в такій комбінації і на такій технічній основі, що забезпечують найбільший економічний результат.
Необхідність та суть вибору альтернативних варіантів використання ресурсів. В умовах обмеженості ресурсів, як зазначалося вище, перед суспільством і окремими виробниками виникає проблема вибору, пошуку альтернативних варіантів використання ресурсів. Вибір альтернативних варіантів полягає у пошуках найефективнішої комбінації ресурсів, а отже, і найраціональнішого їх використання. Соціально-економічними орієнтирами цього процесу є не лише економія ресурсів і зростання їхньої віддачі, а й таке: 1) оптимізація процесу споживання (найповніше задоволення потреб); 2) збереження й охорона навколишнього середовища; 3) здешевлення продукції і послуг; 4) забезпечення перспектив для розвитку виробництва і споживання.
Загальним орієнтиром у виборі альтернативних варіантів використання ресурсів є досягнення повної їхньої зайнятості й повного обсягу виробництва.
Ілюстрацією вибору альтернативних варіантів використання ресурсів можуть стати дані таблиці 2.
Таблиця 2
