Сукупний попит та сукупна пропозиція. Макроекономічна рівновага

Сукупний попит (АD) – це реальний обсяг національного виробництва, який споживачі, підприємства та держава готові придбати за будь-якого рівня цін. Сукупний попит визначається споживанням населення, інвестиціями підприємств, державними витратами.

АD = ВНП = С + І + G + NE

За інших рівних умов чим нижчий рівень цін, тим більшу частку реального обсягу національного виробництва бажають придбати споживачі.

На зміну сукупного попиту впливають наступні цінові фактори: ефект процентної ставки, ефект багатства, ефект імпортних закупок.

Ефект процентної ставки полягає в тому, що вищий рівень цін збільшує попит на гроші і процентну ставку, зменшуються інвестиції та споживчі витрати, що викликає скорочення попиту на реальний обсяг національного продукту.

Ефект багатства – вищий рівень цін зменшує реальне багатство населення (вартість нагромаджених фінансових активів), що скорочує сукупний попит і навпаки.

Ефект імпортних закупок виявляється у тих випадках, коли рівень цін у країні і за її межами різний. За підвищення рівня цін у країні ефект імпортних закупок призводить до зниження сукупного попиту на вітчизняні товари та послуги і навпаки.

Нецінові фактори впливу на АD:

1) зміни у споживчих витратах: добробут споживача, очікування споживача, заборгованість споживача, податки.

2) зміни в інвестиційних витратах: процентні ставки, очікування прибутків від інвестицій, податки з підприємств, технологія, надлишкові потужності;

3) зміни у державних витратах. Збільшення державних витрат на закупівлю національного продукту за деякого рівня цін призводитиме до зростання сукупного попиту до тих пір, поки податки та процентні ставки залишаться без змін і навпаки;

4) зміни у витратах на чистий обсяг експорту (експорт-імпорт).

Графічно вплив нецінових факторів відображається зміщенням кривої сукупного попиту вправо чи вліво (рис. 13.2).

 

Р AD₁

AD

AD₂

 

→

←

 

 

Q

Рис. 13.2. Зсув кривої AD під впливом нецінових факторів

Сукупна пропозиція (AS) показує рівень наявного реального обсягу виробництва за умов кожного рівня цін. Вищі ціни створюють стимули для додаткового виробництва товарів, низькі – ведуть до скорочення виробництва товарів.

Сукупна пропозиція (АS) показує рівень наявного реального обсягу виробництва за умов кожного рівня цін. Вищі ціни створюють стимули для додаткового виробництва товарів, низькі – ведуть до скорочення виробництва товарів.

В економічній літературі існують великі розбіжності в графічному відображенні АS. Важливо зазначити, що ця крива має три відрізки.

1) кейнсіанський (горизонтальний);

2) проміжний (висхідний);

3) класичний (вертикальний).

Р

АS

 

 

 

 

 

Q ₁ Q _n Q

Рис. 13.3. Крива сукупної пропозиції

На рис.13.3 потенційний рівень реального обсягу національного виробництва за повної зайнятості позначений рівнем Q _n. За цього обсягу виробництва виникає природний рівень безробіття. Це означає, що економіка вже працює на повну потужність і тому будь-яке підвищення цін не призведе до збільшення обсягу виробництва. На кривій AS такий стан економіки відображає класичний відрізок. Кейнсіанський відрізок кривої AS характеризує реальний обсяг національного виробництва (Q₁), який значно менший за обсяг Q_n.

Тому горизонтальний відрізок показує, що економіка перебуває в глибокій депресії, виробничі потужності завантажуються не повністю, велика

кількість ресурсів не використовується. Ці невикористані ресурси можна привести в дію, не впливаючи при цьому на рівень цін. Висхідний відрізок відбиває процес зростання реального обсягу національного виробництва за умови одночасного підвищення цін.

Тобто, класична школа вважає повну зайнятість нормою для економіки. А кейнсіанці вважають криву AS або горизонтальною або висхідною. Тому зменшення сукупного попиту має негативні наслідки для виробництва і зайнятості, скорочує їх. Перетин кривих сукупного попиту та пропозиції породжує макроекономічну рівновагу.

P_P, Q – відповідно, рівноважний рівень цін і рівноважний обсяг виробництва. На рис. 13.4 крива AD перетинає криву AS на кейнсіанському відрізку. У цьому випадку рівень цін не відіграє ніякої ролі у визначенні рівноважного обсягу виробництва. Зростання попиту приводить до зростання реального обсягу виробництва і зайнятості при сталих цінах.

Рис.13.4. Рівновага на кейнсіанському відрізку AS

Якщо сукупний попит зростає на проміжному відрізку, це призводить до зростання реального обсягу національного виробництва, рівня цін та зайнятості (рис.13.5).

Якщо AD зростає на класичному відрізку AS, це призводить до інфляційного зростання цін та номінального ВНП при незмінному обсязі

реального ВНП (Рис.13.6).

Неціновими факторами впливу на сукупну пропозицію є:

1) зміни цін на ресурси; 2) зміни продуктивності праці; 3) зміни податків і державного регулювання.

Зміна нецінових факторів впливу на AS призводить до переміщення кривої (рис. 13.7):

Р,

ціна

АS ₂

АS

АS ₁

 

←

→

 

 

Рис. 13.7. Зміна кривої сукупної пропозиції

Питання друге.

Споживання та заощадження

 

Сукупний попит визначається такими категоріями як споживання та заощадження.

Споживання – це процес використання національного продукту для задоволення потреб суспільства і людини. Тобто споживання – це та сума грошей, яка витрачається населенням на придбання матеріальних благ і послуг.

Заощадження – це та частина доходу за мінусом податків, яка не споживається. Доход після сплати податків дорівнює сумі споживання та заощадження:

В економічній теорії для аналізу ролі споживання та заощадження були

введені Дж. Кейнсом такі поняття як функція споживання та функції заощадження.

Функція споживання показує співвідношення між споживчими

витратами та доходом в їхній динаміці (рис. 13.8).

 

Якщо споживчі витрати повністю дорівнюють доходам, то графік функції споживання має форму прямої Б. В будь-якій точці даної прямої, споживання дорівнює доходу. Точка В означає нульове заощадження (повне споживання усього доходу). Ліворуч від неї відрізок АВ означає перевищення споживання над доходами, тобто життя в борг або за рахунок попередніх заощаджень. Праворуч від точки В – зона чистого заощадження, яка обмежується кривою споживання та бісектрисою. Обсяг споживання визначається відстанню від осі доходів до кривої споживання. Аналогічно розглядається і функція заощадження, яка є похідною від функції споживання (рис. 13.9).

Відрізок АБ вказує на відсутність заощаджень. Обсяг заощадження визначається від лінії доходів до кривої заощадження.

В процесі споживання виділяють поняття автономного споживання (С₀) – це частина реальних витрат на споживання не пов’язана з рівнем доходів, вона існує навіть при відсутності доходів. Споживання в цьому випадку відбувається внаслідок заощаджень або боргу тобто автономно.

В макроекономічному аналізі розрізняють середню та граничну схильність до споживання та заощадження.

Середня схильність до споживання (ARC) – це частка споживання (С) у доході (Y):

Середня схильність до заощадження (ARS) – це частка доходу (Y), що залишається на заощадження (S):

Закономірним є перевищення ARC над ARS. Крім того: ARC+ARS=100%.

Гранична схильність до споживання (MRC) показує, яка частка додаткового доходу () йде на додаткове споживання ():

Функцію споживання можна записати наступним чином:

,

де С – споживання;

С₀ – автономне споживання.

Гранична схильність до заощадження (MRS) вказує на співвідношення між додатковими заощадженнями () та додатковим доходом (), що викликав ці заощадження:

Завжди має виконуватися рівняння:

MRC+MRS=100%

Таким чином, функція заощадження (S) записується:

або

В міру збільшення доходів зростають також споживання та заощадження, але при цьому MRC має тенденцію до зниження, а MRS – до зростання.

На споживання і заощадження впливає ряд факторів:

- величина багатства;

- податки;

- рівень цін;

- очікування споживачів;

- споживча заборгованість.

Питання третє.

Інвестиції. Фактори інвестиційного попиту

 

Якщо поведінка економічних суб’єктів є раціональною, то власники заощаджень намагаються отримати доход на свої заощадження довіряючи їх певним фінансовим інститутам, останні використовують дані кошти як потік інвестицій.

Під інвестиціями розуміють витрати на відтворення основного капіталу (основних фондів), розвиток нових перспективних галузей, створення нових робочих місць, підвищення якості технологічних процесів, впровадження науково-технічних розробок.

Основними джерелами інвестицій: прибутки підприємств, організацій, фірм, заощадження населення, обсяги амортизаційних відрахувань (це внутрішні джерела), а також капіталовкладення інших держав (зовнішні джерела).

Нераціональне використання інвестицій призведе до „заморожування” виробничих ресурсів і скорочення обсягів національного виробництва.

На величину інвестицій впливають фактори пов’язані з доходом: величина чистого прибутку від інвестицій та процентна ставка.

Величина чистого прибутку від цих інвестицій розраховується таким чином:

NP = (GP – TP) – I × r_p ,

де NP – чистий прибуток;

GP – валовий прибуток;

TP – податок на прибуток;

I – величина інвестицій;

r_p – реальна процентна ставка

Важливу роль у динаміці інвестицій відіграє процентна ставка (r) – це відсоток, який встановлюється банками за використання грошових коштів). Якщо очікувана норма чистого прибутку від інвестицій (доход за мінусом виробничих витрат і податків) перевищує ставку процента, то інвестування буде прибутковим. Але якщо процентна ставка перевищує очікувану норму чистого прибутку, то інвестування невигідне (рис. 13.10).

При цьому слід враховувати реальну відсоткову ставку, яка розраховується як різниця номінальної відсоткової ставки та рівня інфляції:

На інвестиції, крім факторів пов’язаних з доходом, впливають інші:

1) витрати на придбання, експлуатацію, обслуговування устаткування;

2) податки на доходи;

3) технологічні зміни;

4) очікування підприємців.

Питання четверте. Поняття та модель мультиплікатора

Слово „мультиплікатор” у перекладі з латинської мови означає множник. Саме поняття „мультиплікатор” і його принцип були вперше описані в економічній теорії англійським економістом Р. Каном в 1931 р. Також значну увагу цьому питанню приділив Дж. Кейнс у своїй праці „Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей”.

За Кейнсом, мультиплікатор – це числовий коефіцієнт, який показує залежність змін доходу від змін інвестицій.

Цю залежність можна виразити наступною нормативною моделлю:

де m – мультиплікатор;

- приріст доходу;

- приріст інвестицій.

Мультиплікатор є тим коефіцієнтом, на який слід помножити приріст інвестицій, щоб дати прогнозовані оцінки майбутньому зростанню національного доходу:

Для визначення стану рівноваги економіки доцільніше використовува-

ти іншу модель мультиплікатора, яка ґрунтується на граничній схильності до споживання (MRC):

Ефект мультиплікаційного процесу прямопропорційно залежить від величини MRC: із зменшенням MRC він зменшується, і навпаки.

Оскільки 1-MRC=MRS (гранична схильність до заощадження), то

У міру наближення MRS до 1 збільшується затухання мультиплікаційного процесу, який припиняється саме тоді, коли MRS=1, тобто коли приріст заощадження () дорівнюватиме приросту доходу ().