Резерви зростання продуктивності праці

 

Резерви зростання продуктивності праці — це можливості більш повного використання продуктивної сили праці, усіх факторів підвищен­ня її продуктивності за рахунок удосконалювання техніки, технології, по­ліпшення організації виробництва, праці управління. Резерви тісно пов'язані з факторами зростання продуктивності праці. Якщо той чи інший фактор розглядати як можливість, то використання пов'язаного з ним резерву — це процес перетворення можливості в дійсність.

Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науково-технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й управлін­ня. Тому в кожній конкретний період треба використовувати ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат.

Резерви зростання продуктивності праці класифікують за різними ознаками: за часом використання, за ознаками можливості їхнього використання, за напрямками роботи, за місцем виявлення і використан­ня. Більш докладно класифікація резервів зростання продуктивності праці наведена у табл. 8.4.

Таблиця 8.4

КЛАСИФІКАЦІЯ РЕЗЕРВІВ ЗРОСТАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

Ознака	Види резервів
За часом використання	а) поточні резерви: можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу або року. б) перспективні резерви: їхнє використання передбачається в перс­пективі через рік або декілька років згідно з довгостроковими пла­нами підприємства.

 

Продовження табл. 8.4.

Ознака	Види резервів
За ознаками можливостей використання	а) резерви запасу: наприклад, недовикористання устаткування чи потужності зі змінності роботи, вивчені, але ще не впроваджені пе­редові методи праці. б) резерви втрат: втрата робочого часу (внутрішньозмінні і ціло­денні простої, прогули і всі не передбачені планом неявки на робо­ту; непродуктивні витрати праці), брак, перевитрата палива.
За напрямка­ми роботи	а) соціально-економічні: визначають можливості підвищення якості використовуваної робочої сили; б) матеріально-технічні: визначають можливості застосування більш ефективних засобів виробництва; в) організаційно-економічні: визначають можливості удосконалення об'єднання робочої сили і засобів виробництва.
За місцем виявлення і використання	а) народногосподарські: більш багаті природні ресурси і їхнє ком­плексне використання, б) галузеві: спеціалізація підприємств, концентрація і комбінування виробництва, удосконалювання техніки і технології і ін. в) внутрівиробничі: крім поділу на поточні і перспективні, вони ще поділяються на дві групи: резерви зниження трудомісткості проду­кції і резерви кращого використання сукупного робочого часу.

 

Резерви зростання продуктивності праці можна підлити на дві групи:

1 група) резерви поліпшення використання живої праці (робочої сили) —це всі резерви, пов'язані з організацією умов праці, підвищен­ням дієспроможності працюючих, структурою і розміщенням кадрів, створенням організаційних умов для безперебійної роботи, а також із забезпеченням досить високої матеріальної і моральної зацікавленості працівників у результатах праці.

2 група) резерви більш ефективного використання основних і обо­ротних фондів — це резерви кращого використання основних вироб­ничих фондів (машин, механізмів, апаратури й ін.) за потужністю і за часом, а також резерви більш ощадливого і повного використання си­ровини, комплектуючих матеріалів, палива, енергії й інших оборотних фондів.

Необхідною умовою виявлення і використання резервів є їхня кі­лькісна оцінка. Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах. На конкретний період часу величину резервів можна ви­значити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці.

Оцінку впливу зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу, зміни кооперованих поставок, скорочен­ня втрат від браку і т.д. на рівень продуктивності праці на можна ви­значити за допомогою таких формул:

Зростання продуктивності праці (у %) в залежності від ступеня використання робочого часу визначається за формулою:

(8.16)

Або (8.17)

де Ф’р.ч. — плановий ефективний фонд часу одного робітника, год.; Фр.ч. — базовий ефективний фонд часу одного робітника, год.; ΔФ^пл_р._ч — передбачена зміна середньої величини ефективного фо­нду часу у плановому періоді, год.

Зростання продуктивності праці (у %) в залежності від процента скорочення трудомісткості виготовлення продукції визначається за формулою:

(8.18)

де а — скорочення трудомісткості виготовлення продукції, %.

Зростання продуктивності праці (у %) в залежності від скорочення втрат від браку розраховується за формулою:

(8.19)

де Бпл, Б₀ — відповідно проценти втрат від браку в плановому та звітному періодах, %.

Зростання продуктивності праці (у %) в залежності від зміни кооперованих поставок визначається за формулою:

(8.20)

де Тр_к — трудомісткість зміненого обсягу кооперованих поставок в плановому періоді, нормо-год.; Тр₀ — трудомісткість продукції у звітному періоді, нормо-год.; k зб — коефіцієнт збільшення обсягу продукції у плановому періоді; Рпитома — питома вага основних робітників у їхній загальній чисельності у звітному періоді.

Зростання продуктивності праці (у %) в залежності від зміни обсягу виробництва та чисельності працюючих розраховується за формулою:

(8.21)

де Взб — планове збільшення обсягу виробництва, %; Рзб — збільшення працюючих згідно плану, %.

Зростання випуску продукції (у %) за рахунок підвищення продуктивності праці визначається за формулою:

(8.22)

На підприємствах для використання резервів розробляють плани організаційно-технічних заходів, де зазначаються види резервів під­вищення продуктивності праці, заходи щодо їх реалізації, втрати на них, строки проведення, а також відповідальні виконавці.