Національна економіка– сукупність суб’єктів національної економіки в ході взаємодії в процесі господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреб нації.
Макроекономічна політика –система заходів, які спрямовані на підвищення рівня і якості життя людей та враховують досягнення світової економічної науки, наявні ресурси, кон’юнктуру ринку та специфіку національної економіки
Економічні цілі держави:
• Економічне зростання.
• Оптимальна зайнятість.
• Економічна ефективність.
• Економічна безпека.
• Справедливий розподіл доходів.
• Стабільний рівень цін.
• Соціальний захист непрацездатних.
• Баланс зовнішньоекономічних зв’язків.
Механізм макроекономічного регулювання національної економіки– це сукупність напрямів державного впливу на економічні процеси, які забезпечують макроекономічну рівновагу.
Напрями державного регулювання:
Розробка правової бази для функціонування ринкової економіки.
Адміністративно-правове регулювання.
Фінансова політика.
Соціальна політика.
Зовнішньоекономічна політика.
Управління найважливішими сферами життя.
Стабілізація економіки.
Захист і забезпечення конкуренції, розробка антимонопольного законодавства.
Виробництво благ і послуг суспільного користування.
Перерозподіл доходу і багатства шляхом ефективного оподаткування та здійснення трансфертних платежів.
Методи державного регулювання:
Прямі методи державного регулювання: держконтракти, держзамовлення, субсидії, дотації, прямі витрати уряду.
Непрямі методи державного регулювання: антициклічна політика, інвестиційна політика, антиінфляційна політика.
Фінансова політика держави охоплює комплекс заходів держави по акумулюванню та розподілу фінансів.
Фінанси держави –сукупність грошових економічних відносин з метою їх акумулювання та перерозподілу в державному бюджеті для забезпечення суспільного відтворення національної економіки.
Фінанси України це – сукупність:
· фінансів домашніх господарств;
· фінансів підприємницького сектору;
· фінансів держави.
Складові фінансової політики держави:
· Бюджетно-податкова (фіскальна)
· Грошово-кредитна (монетарна)
· Соціальна політика
· Політика міжнародних фінансів
· Боргова політика
Бюджетно-податкова політика - регулювання фінансових ресурсів держави на основі податкового обкладання доходів та майна всіх суб’єктів макроекономіки, шляхом впровадження державних та муніципальних податків.
Державний бюджет - фінансовий план держави на рік, основа фінансової політики держави
Бюджет України дворівневий:
- державний бюджет;
- місцеві бюджети.
Функції державного бюджету:
· управління національною економікою;
· охорони кордонів, оборони;
· внутрішніх зв'язків;
· зовнішніх зв'язків;
· розвитку освіти, охорони здоров’я;
· охорони довкілля;
· соціального забезпечення.
Функції місцевих бюджетів:
· розвиток комунального господарства;
· будівництво об’єктів економічної і соціальної інфраструктури;
· утримання органів правопорядку;
· розвиток охорони здоров’я;
· забезпечення світи (частково).
Структура державного бюджету
· Соціальні цілі.
· Економічні цілі.
· Військові цілі:
- прямі (оборона);
- непрямі (космічні цілі, військове співробітництво з іншими країнами тощо).
· Адміністративно-управлінські витрати.
· Витрати по обслуговуванню державного боргу.
Види державного бюджету:
· збалансований –витрати дорівнюють доходам;
· незбалансований:
- (дефіцитний) -витрати більші доходів;
- (профіцитний) –доходи більші витрат.
Бюджетний дефіцит – грошова сума, на яку витрати бюджету в даному періоді перевищують його доходи
Шляхи подолання бюджетного дефіциту:
· Скорочення державних витрат.
· Збільшення бюджетних надходжень.
· Грошова емісія.
· Державні позики (внутрішні та зовнішні).
Податкова політика держави – політика акумулювання фінансових засобів в бюджеті.
Податки – обов'язкові платежі фізичних і юридичних осіб в державний та місцеві бюджети.
Функції оподаткування:
· фіскальна (забезпечення держави фінансовими ресурсами)
· регулююча(регулювання національної економіки)
· перерозподільча (перерозподіл державою акумульованих у бюджеті податків на користь пріоритетних суспільних програм)
Принципи оподаткування:
· обов’язковості;
· економічної доцільності;
· соціальної справедливості;
· об’єднання інтересів громадян, підприємств, регіонів і держави.
Елементи оподаткування:
· суб'єкти оподаткування — юридичні, фізичні особи – платники податку;
· об'єкти оподаткування–матеріально-грошові субстанції, на які нараховується податок;
· джерела податків– доходи, з яких сплачується податок;
· податкова ставка (норма оподаткування) – розмір податку на одиницю обкладання.
Види податків
За рівнями
оподаткування
За об’єктами оподаткування
За способами стягнення
За способами нарахування
За використанням
Місцеві (автомобільний збір,рекламний тощо)
Державні(мито, акциз, ПДВ, податок на прибуток, тощо)
Майнові
(автомобільн. збір)
На споживання
(мито, акциз, ПДВ)
Прямі(подоходні, майнові)
Непрямі(мито, акциз, ПДВ)
Пропорційні
Прогресивні
Тверді
Загально-бюджетні
Цільові(єдиний соц. внесок)
Підвищення ставки сукупного оподаткування податкові надходження спочатку зростають до максимального рівня в точці М, а потім знижуються. При цьому надходження податків в умовних точках В (високий рівень) і Н (низький рівень) – однакові. Однак, знижена ставка в точці Н доцільніша, оскільки спонукає підвищення ділової активність людей, розширення обсягів виробництва, зайнятості та, врешті, підвищення рівня добробуту суспільства.
Грошово-кредитна політика держави –сукупність заходів у сфері грошового обігу і кредитних відносин
Об’єктомгрошово-кредитної політики держави є грошова маса.
Інструменти грошово-кредитної політики,які використовує НБУ:
1. Операції з цінними паперами на відкритому ринку– купівля-продаж цінних паперів сприяє розширенню або обмеженню обсягу грошової маси в обігу.
2. Норма обов’язкового банківського резерву (найбільш жорсткий засіб регулювання грошової маси в обігу). Збільшення (зменшення) обов’язкового банківського резерву впливає на кількість готівки в обігу.
3. Регулювання величини банківського відсотка– розширення (звуження) кредитоспроможності банків.
Банківська система – організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв’язку, та взаємодії.
Банк - установа, яка залучає грошові кошти та розміщує їх на умовах повернення, платності і терміновості.
Дворівнева банківська система характерна для країн з ринковою економікою (в Україні в тому числі).
Верхній рівень – центральні (емісійні) банки, які є банками в повному значенні цього слова лише для двох категорій клієнтів: банківських інститутів та урядових структур (в Україні НБУ).
Нижній рівень – комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення.
Функції НБУ:
· Банк банків.
· Банкір Уряду.
· Емісійний центр України.
· Провідник грошово-кредитної політики.
Комерційні банки– кредитні установи, які кредитують суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок коштів клієнтів.
Функції комерційних банків:
· прогнозування діяльності банку;
· маркетинг, розвиток банку і зв’язки з клієнтурою;
· кредитне, валютне управління;
· управління депозитними та вкладними операціями;
· управління цінними паперами;
· управління інвестиційною та біржовою діяльністю;
· управління грошовим обігом та розрахунково-касовим обслуговуванням;
· управління посередницькими операціями, філіями банку;
· аналіз і статистика результатів діяльності тощо.
Види банківських операцій:
Пасивні–операції з акумулювання тимчасово вільних коштів населення, підприємств для наступного фінансування активних операцій (депозитні та термінові вклади).
Активні операції – операції комерційних банків по розміщенню власного та залученого капіталу. До цих операцій належать: 1) кредитні, 2) операції з цінними паперами, 3) касові, 4) акцептні, 5) угоди з іноземною валютою, 6) угоди з нерухомістю. Найважливіші з-поміж них - перші дві (на них припадає 75% балансу), провідну роль відіграють кредитні операції.
Соціальна політика держави – напрям діяльності по регулюванню соціально-економічних умов життя населення.
Принципи соціальної політики:
Раціональності– досягнення оптимального співвідношення мети та шляхів реалізації.
Соціальної справедливості – наближення до рівних можливостей для всіх.
Соціальної безпеки – передбачуваності життєвих ризиків.
Напрями соціальної політики держави:
· Розробка системи правових, організаційних і контрольних заходів держави для розв’язання соціальних проблем.
· Регулювання соціально-економічних умов підвищення добробуту всіх членів суспільства.
· Пом’якшення негативних наслідків функціонування ринку.
· Забезпечення соціально-політичної стабільності в країні.
· Встановлення соціальних стандартів:
- мінімальної зарплати;
- мінімальної пенсії;
- соціальних гарантій для малозабезпечених.
· Заходи держави, місцевих органів по:
- забезпеченню умов успішної діяльності працездатних;
- соціальному захисту непрацездатних.
Об’єкти соціальної політики:
· Ринок праці і зайнятості населення.
· Трудові відносини.
· Система оплати праці і доходів населення.
· Елементи соціальної інфраструктури.
· Громадяни, як споживачі.
Суб’єкти соціальної політики:
· Держава, в особі Уряду, Верховної Ради України, Міністерства і відомства.
· Громадські та політичні організації.
· Профспілки.
· Соціальні фонди.
· Асоціації громадян.
