З точки зору бухгалтерського обліку активи – це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до надходження економічних вигод у майбутньому. З економічної точки зору активи підприємства – це контрольовані ним економічні ресурси, сформовані за рахунок інвестованого в них капіталу. Вони характеризуються детермінованою вартістю, продуктивністю, спроможністю генерувати дохід, постійний оборот який пов’язаний з факторами часу, ризику та ліквідності. Класифікація активів підприємства: за формою функціонування(нематеріальні активи -придбання підприємства прав користування окремими природними ресурсами; патентні права на використання виробів; сукупність технічних, технологічних, управлінських і інших знань оформлені у вигляді документації; матеріальні активи -активи підприємства, які мають матеріальну форму основні засоби; виробничі запаси сировини і матеріалів; запаси швидкозношуваних предметів; обсяг незавершеного виробництва; фінансові активи -характеризують фінансові інструменти, які знаходяться у володінні підприємства(грошові активи в національній в іноземній валюті; короткострокові та довгострокові фінансові вкладення); за характером участі в господарському процесі(необоротні активи -характеризують сукупність немайнових цінностей, які багаторазово використовуються в процесі господарської діяльності; оборотні активи -які обслуговують поточну операційну діяльність підприємства і повністю споживаються в продовж 1 комерційного циклу і повністю переносять свою вартість на вартість виробленої продукції); за характером участі у різних видах діяльності підприємства(операційні активи -що використовуються в операційній діяльності з метою отримання операційного прибутку; інвестиційні активи); за характером фінансових джерел формування активів(валові активи -сформовані за рахунок і власного і позикового капіталу підприємства; чисті активи -сформовані виключно лише за власним капіталом); за ступенем ліквідності(активи в абсолютно ліквідній формі -не потребують реалізації активи; високоліквідні активи -швидко конвертовані в грошову форму без втрат своєї поточної ринкової вартості(короткострокові фінансові вкладення); середньоліквідні активи -всі форми дебіторської заборгованості; низько ліквідні активи -можуть бути конвертовані в грошову форму; неліквідні активи -які самостійно не можуть бути реалізовані). Основні завдання управління активами: як отримати найбільший прибуток при найменших ризиках; забезпечення активів; збільшення обсягів продажу; правильна інвестиційна стратегія; методика оптимального залучення ресурсів. Основні функції: 1група(розробка стратегії розвитку активів підприємства; аналіз фінансової діяльності та ефективність функціонування активів; обґрунтування та прийняття управлінських рішень з ефективного використання активів; контроль за виконанням планів; стимулювання ефективності використання активів; формування інформаційного забезпечення системи активів);2група(управління формування активів; управління використання активів в операційному процесі; управління використання активів;управління рухом активів у процесі обігу; управління фінансовими ризиками пов’язаних з використанням активів).
11.Зміст завдання та місце виробничої програми в системі господарських планів підприємств.
Виробнича програма – це система планових показників виробництва за обсягом, асортиментом та якістю продукції. Виробнича програма визначає: обсяг випуску продукції, номенклатуру та асортимент продукції, кількісні та якісні показники виробництва, обсяги робіт промислового характеру, які заплановані до виконання на підприємстві, обсяги реалізованої продукції протягом планового періоду. Основне завдання: максимальне задоволення потреб споживачів, що випускається підприємством при найкращому використанні ресурсів та отриманні прибутку. Стратегічне планування з визначенням стратегічної мети діяльності підприємства: виробнича програма підприємства; план матеріально-технічного забезпечення; план з праці; інші планові витрати. Виробнича програма складається з таких розділів: планове завдання з обсягу, номенклатури й асортименту продукції, що випускається; планове завдання з якості продукції, що випускається; план із спеціалізації та кооперування виробництва; план реалізації продукції; план уведення у виробництво нової продукції, виробів. Матеріали для виробничої програми: перспективний план виробництва продукції та послуг; прогноз потреби у продуктивності підприємства; державний контракт та державне замовлення на продукцію; результати вивчення поточного попиту на продукцію; договори на виробництво і постачання продукції; заходи щодо спеціалізації і кооперування виробництва; заходи щодо збільшення виробництва потужності підприємства; дані про залишки нереальної продукції у попередньому періоді.
12.Основні етапи та методи планування виробничої програми підприємства.
Планування виробничої програми підприємства – це чітке передбачення та програмування на перспективу обсягів виробничого процесу і реалізації продукції. У плані з урахуванням специфіки та кооперації праці встановлюються терміни й обсяги виконання завдань за окремими підрозділами, відділами, бригадами, ланками, робочими місцями. Процес планування виробничої програми підприємства: 1 етап (формування інформаційної бази планування обсягів виробництва та реалізації продукції); 2 етап (аналіз виробництва та реалізації продукції); 3 етап (оцінювання факторів, що впливають на обсяг виробництва та реалізацію продукції); 4 етап (визначення цілей, об’єктів, термінів планування); 5 етап (обґрунтування параметрів виробничої програми підприємства); 6 етап (пошук альтернативних рішень, виявлення резервів нарощення обсягів виробництва та реалізації продукції); 7 етап (оцінювання та прийняття плану; визначення вихідних умов для розроблення планів матеріально-технічного постачання; планів з праці; фінансових планів підприємства); 8 етап (контроль за виконанням планових завдань). Методи планування можливого обсягу виробництва: 1)економіко-статистичний (заснований на використанні сформованих темпів змін, структур змін і певних індексів. Використовується для оптимізації планування виробництва; є найбільш простим і розповсюдженим у використанні; наявність чіткої тенденції розвитку об’єкта. Недолік: перенесення помилок аналітичного періоду на плановий).2)нормативний (техніко-економічних розрахунків)(обґрунтування значень окремих показників на основі застосування планових норм,розцінок і тарифів; використовується при плануванні витрат; запасів за окремими групами. Переваги: висока точність розрахунку і врахування значної кількості факторів. Недоліки: трудомісткість; обґрунтування норм розцінок).3)факторно-аналітичний (заснований на корегуванні результатів планування економіко-статистичним методом на основі експертних оцінок; змінних первинних факторів в плановому періоді. Переваги: простота; логічна послідовність; можливість врахування факторів. Недоліки: складання, визнання точної кількості оцінки факторів.
