У процесі виробничої діяльності людина взаємодіє з певними засобами виробництва і створює конкретні матеріальні блага – продукцію.
Продукція (в широкому розумінні цього поняття) – це матеріальний або духовний результат цілеспрямованої діяльності людини.
Виріб – одиниця промислової продукції, кількість якої визначається в штуках або екземплярах.
Виріб готовий – закінчений у процесі виробництва виріб, який повністю укомплектований, відповідає діючим стандартам, відправлений на склад готової продукції й оформлений відповідними документами.
Виріб має властивості товару і може виступати його різновидом.
Послуга – це результат взаємодії виконавця і споживача чи результат власної діяльності виконавця, спрямованої на задоволення потреб споживача (наприклад, виконання окремих робіт).
Якщо послуга має певну ціну і може бути реалізована, то така послуга є різновидом товару.
Для виготовлення продукції у процесі виробництва залучаються ресурси.
Ресурси – це сировина, корисні копалини та інші речі, які використовуються у виробництві й наданні послуг.
Продукція, що виготовляється протягом певного часу проходить різні стадії технологічного процесу і з огляду на це може бути незавершиним виробництвом, напівфабрикатом чи готовим для споживання продуктом (виробом).
Відомо, що в промисловому виробництві результатом праці є продукція, на підприємствах транспорту – відповідний обсяг виконаної роботи (перевезених вантажів), а в установах зв’язку та банках – надання послуг юридичним і фізичним особам.
Усі товари, які виробляються у процесі виробництва поділяються на дві групи:
1) предмети споживання;
2) засоби виробництва.
Стосовно суспільного виробництва в цілому вони називаються продукцією відповідно І та ІІ підрозділів, а у промисловості – продукцією груп А і Б.
У свою чергу, предмети споживання поділяються на:
– продовольчі товари;
— непродовольчі товари,
а засоби виробництва:
– предмети праці;
— засоби праці.
Номенклатура продукції – це перелік найменувань виробів, обсяги випуску яких передбачені планом виробництва продукції.
Асортимент – це сукупність різновидів продукції кожного найменування, що різняться відповідними техніко-економічними показниками (типорозмірами, потужністю, продуктивністю тощо).
Вимірниками обсягу продукції у натуральному виразі є конкретні фізичні одиниці – штуки, тонни, метри та інші. У практиці планування та обліку обсягу іноді використовують умовно-натуральні показники (наприклад, виробництво сталевих труб може вимірюватись тоннами і метрами, тканин – погонними і квадратними метрами).
Обсяг продукції (особливо різноманітної за номенклатурою та асортиментом) у вартісному виразі на більшості підприємств різних галузей виробничої сфери визначається показниками товарної, валової чистої продукції.
.Експрес- та фундаментальна оцінка фінансово-майнового стану підприємства: поняття, цілі та особливості застосування.
Мета експрес-аналізу - наочне і просте оцінювання фінансового стану і динаміки розвитку господарюючого об'єкта. У процесі аналізу можна виконати розрахунок різних показників і доповнити його методами, що грунтуються на досвіді та кваліфікації фахівця. Експрес-аналіз доцільно проводити у три етапи: - підготовчий етап, попередній огляд бухгалтерської звітності, економічне читання та аналіз звітності.
Мета першого етапу - прийняти рішення про цілеспрямованість аналізу фінансової звітності і переконатись у її підготовленості до читання.
Мета другого етапу - ознайомлення з пояснювальною запискою до балансу.
Третій етап - основний в експрес-аналізі. Його мета - кінцеве оцінювання результатів господарської діяльності і фінансового стану об'єкта. Такий аналіз проводять з тією чи іншою мірою деталізації в інтересах різних користувачів.
Сенс експрес-аналізу - відбір невеличкої кількості найбільш істотних і порівняно нескладних у визначенні показників та постійне відстеження їх динаміки. Фактично, експрес-аналіз є своєрідним моніторингом фінансового стану підприємства, тому використання складної системи показників при його проведенні є недоцільним.
. Основи фундаментальної оцінки фінансово-майнового стану підприємства
Фундаментальний аналіз (англ. Fundamental analysis) — підхід до аналізу фінансових ринків на основі вивчення фінансово-економічної інформації, яка, імовірно, робить вплив на динаміку активу або фінансового інструменту.
Особливістю фундаментального аналізу є те, що його украй складно формалізувати. Звичайно, прийоми і методи цього аналізу досить об'єктивні, проте об'єм інформації і різна інтерпретація цієї інформації учасниками ринку переводять фундаментальний аналіз в розряд мистецтва.
Основним завданням проведення фундаментальної оцінки результатів фінансово-майнового стану підприємства є
, виявлення факторів, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники роботи підприємства, прийняття рішення про визнання структури балансу задовільною та незадовільною
Аналіз проводиться шляхом порівняння даних загальної вартості майна підприємства на початок і кінець звітного періоду
За допомогою фундаментальної оцінки виявляється одна з важливих характеристик фінансового стану підприємства - його фінансова незалежність від зовнішніх джерел.
Фундаментальний аналіз, який ґрунтується на оцінці стану емітента на ринку, показників обсягів продажу, активів і пасивів, дохідності та іншої інформації, яка характеризує ефективність діяльності емітента.
Центральна частина фундаментального аналізу — вивчення виробничої і фінансової ситуації на підприємстві-емітенті. Аналіз звітності і розрахунок фінансових коефіцієнтів дозволяють визначити фінансовий стан підприємства.
Виділяють наступні групи показників:показники платоспроможності (ліквідності) — вони дають уявлення про здатність підприємства здійснювати поточні розрахунки і оплачувати короткострокові зобов'язання. До них відносять коефіцієнт абсолютної ліквідності, проміжний коефіцієнт покриття, загальний коефіцієнт покриття.
59. Класифікація видів конкурентоспроможності підприємства.
Балабанова Л. класифікує конкурентоспроможність за наступними рівнями: конкурентоспроможність товару, конкурентної маркетингової політики, підприємства, країни, глобальна конкурентоспроможність. На наш погляд, серед визначених видів конкурентоспроможності дискусійним є конкурентоспроможність конкурентної маркетингової політики, яка, поряд з іншими політиками, є важливою складовою конкурентоспроможності підприємства.
Науковці зазначають, що на кожному рівні вирішуються свої завдання, досягаються свої цілі. Цілі різних рівнів відрізняються масштабами та часовими горизонтами. Так, на мікрорівні досягаються короткострокові цілі, на мезорівні – середньо та довгострокові цілі; на макрорівні – понаддовгострокові цілі.
За критерієм, що у різних підходах визначається, як «формат існування», «часовий простір» або «часовий прояв», науковцями виділяються поточна, перспективна або потенційна, визначена на відповідну дату або досягнута конкурентоспроможність. У науковому підході, крім зазначених, пропонується динамічна конкурентоспроможність, яка порівнює стан конкурентоспроможності минулого та поточного періодів. Визначені види конкурентоспроможності обумовлені її характеристиками, зокрема порівняльністю, динамічністю, залежністю від багатьох чинників тощо.
За відповідними рівнями забезпечення або управління визначають оперативну, тактичну, стратегічну конкурентоспроможність. На кожному рівні вирішуються відповідні основні завдання: забезпечення конкурентоспроможності продукції; забезпечення конкурентоспроможності загального фінансово-господарського стану підприємства; забезпечення інвестиційної привабливості бізнесу відповідно. За науковим підходом В. Абрамова, розгляд конкурентоспроможності підприємства через призму конкурентоспроможності продукції можливий лише на оперативному або тактичному рівні управління, стратегічна ж конкурентоспроможність підприємства забезпечується стійкими конкурентними перевагами, на формування яких має бути спрямований весь комплекс бізнес-процесів. Вказані умови забезпечення стратегічної конкурентоспроможності забезпечать підвищення ринкової вартості бізнесу.
