Вартісні показники обсягу виробництва

Вироблена продукція (валова продукція) - це вартісна оцінка загального обсягу продукції підприємства як результату його основної діяльності.

До валової продукції належить вартість:

- готових виробів, виготовлених із власної сировини та сировини замовника і призначених для реалізації поза межі підприємства; наданих працівникам у рахунок виплати заробітної плати; для передання власному капітальному будівництву, своїм непромисловим підрозділам або для зарахування до складу власних основних засобів;

- напівфабрикатів власного виробництва, відпущених на сторону та своїм непромисловим підрозділам;

- робіт промислового характеру, виконаних на замовлення зі сторони і для своїх непромислових підрозділів;

- зміни залишків напівфабрикатів власного виробництва;

- зміни залишків незавершеного виробництва;

- капітального ремонту власного виробничого обладнання (реконструкції та модернізації устаткування), тобто збільшення вартості основних засобів.

Проте цей показник не враховує вартості внутрішньозаводського обороту, тобто частки готових виробів і напівфабрикатів, які використані на власні промислово-виробничі потреби підприємства.

Оцінювання готової продукції і напівфабрикатів здійснюється за діючими оптово-відпускними цінами з вирахуванням непрямих податків (ПДВ, акцизного збору), а незавершеного виробництва - за його собівартістю.

Вироблена і призначена для реалізації продукція (товарна продукція), зокрема вартість продукції, призначеної для реалізації споживачам. Товарна продукція підприємств становить загальну вартість усіх видів готової продукції, напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру, що призначені для продажу або реалізації стороннім споживачам та своїм непромисловим підрозділам.

Товарна продукція в поточних цінах дає змогу оцінити обсяг готової для реалізації продукції, застосовується в розрахунках показника витрат на 1 грн товарної продукції.

Реалізована продукція (дохід від реалізації продукції) - це вартість відвантаженої за звітний період продукції власного виробництва. Реалізовану продукцію визначають на основі обсягу товарної продукції, додаючи залишки готових виробів, які на початок розрахункового періоду знаходились на складі підприємства, але були відвантажені саме в розрахунковому періоді, та продукцію, яка перебувала на відповідальному зберіганні з вирахуванням залишків продукції на складі на кінець розрахункового періоду.

З метою здійснення аналізу економічних процесів можуть додатково застосовуватися такі показники обсягу виробництва:

- чиста продукція - вартість виробленої продукції за мінусом матеріальних витрат і амортизації;

- умовно-чиста продукція - відрізняється від чистої продукції сумою амортизаційних відрахувань.

Залежно від цілей економічного аналізу можливе використання того чи іншого вартісного показника обсягу виробництва. Як свідчить практика, у сучасних умовах у процесі планування, під час складання фінансової та податкової звітності, з найчастіше наведених показників використовується обсяг виробленої продукції (в поточних чи порівнянних цінах) та обсяг реалізованої продукції.

 

№24 Виробнича програма підприємства та її економічне обґрунтування. Маркетингова діяльність підприємства

 

Основним завданням плану виробництва і реалізації продукції є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, що випускається підприємством, за найкращого використання його ресурсів. Для вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми потрібно дотримуватись таких вимог:

- правильно визначити потреби в продукції, що випускається, та обґрунтовувати обсяг її виробництва відповідно до потреб споживачів;

- здійснити повне узгодження натуральних і вартісних обсягів виробництва та реалізації продукції;

- обґрунтувати план виробництва продукції наявними ресурсами і, насамперед, виробничою потужністю.

Обсяг замовлень на постачання в натуральному вираженні, що найбільш повно відображає потребу в певній продукції, повинен служити вихідною базою всіх подальших розрахунків виробничої програми й інших розділів плану підприємства. За таких умов господарські договори про постачання продукції стають активним засобом формування виробничої програми, що найбільш повно відповідає формам господарських відносин у промисловості.

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно на основі:

- даних про попит на продукцію;

- портфеля замовлень на продукцію;

- державного замовлення;

- величини виробничої потужності;

- наявності ресурсів тощо.

Планування та облік продукції при розробці виробничої програми здійснюється в одиницях:

- натуральних (т, л, кВт o год);

- умовно-натуральних1;

- вартісних (наприклад, грн).

Розробка виробничої програми підприємства в натуральному вираженні передбачає:

- визначення номенклатури й асортименту продукції, що буде випускатися;

- розрахунок обсягу поставок і виробництва окремих видів продукції у відповідних натуральних показниках;

- розподіл обсягу виробництва за календарними періодами року й обґрунтування планових обсягів виробництва продукції виробничою потужністю, матеріальними і трудовими ресурсами.

За основу при розробці виробничої програми беруть стратегічний план розвитку підприємства; результати аналізу діяльності підприємства за період, що передував базовому; дані про забезпеченість сировиною та її якісний склад; попит на продукцію підприємства; величину виробничої потужності підприємства та показники її використання; заходи плану технічного та організаційного розвитку; планові техніко-економічні норми та нормативи; дані про залишки готової продукції на початок та кінець періоду, на який складається план; прогнози цін на продукцію.

Виробнича програма повинна не тільки задовольняти потреби споживачів, а й відповідати ресурсам підприємства, враховувати його господарські інтереси. Виробнича програма, що найбільшою мірою відповідає структурі ресурсів підприємства і забезпечує найкращі результати його діяльності, називається оптимальною.

Для узагальнюючої характеристики діяльності підприємства і для погодження виробничої програми з фінансовими показниками визначається обсяг продукції у вартісному вираженні. Основними вихідними даними при цьому є випуск продукції в натуральному вираженні та ціна.

Обсяг продукції у вартісному вираженні визначається за показниками товарної, реалізованої і валової продукції.

Виробнича програма повинна бути ретельно економічно обґрунтована, тобто узгоджена з величиною виробничої потужності підприємства, трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами. Важливою складовою планування виробничої програми є визначення потреби в сировині, матеріалах, паливі, електроенергії, кількості працівників.

 

№ 25 Якість і конкурентно спроможність продукції

Якість товарів чи послуг є одним із найважливіших факторів успішної комерційної діяльності будь-якої організації.
Якість — це сукупність властивостей і характеристик товару, які зумовлюють його здатність задовольняти конкретні особові чи виробничі потреби відповідно до свого призначення.
Якість продукції вимірюють системою показників, що характеризують надійність, функціональність, довговічність, ремонтопридатність, економічність, дизайн, легкість у користуванні та інші споживчі властивості товару..
Сертифікація — це дія, яка за допомогою сертифіката відповідності стверджує, що даний товар чи послуга відповідає стандартам якості.
Управління системою сертифікації продукції УкрСЕПРО здійснює Держстандарт України, який має мережу територіальних органів із сертифікації, випробувальні лабораторії.
Сертифікація продукції може бути обов'язкова чи добровільна.
За бажанням підприємств-виробників можна проводити добровільну сертифікацію продукції, яка не увійшла до затвердженого переліку. Така ініціатива набуває дедалі більшого поширення, адже наявність сертифіката відповідності є нормою торговельних відносин у світі.
Якість продукції є основою її конкурентоспроможності, але ці два поняття не слід ототожнювати.
Якість — абсолютний показник, результат праці; вона охоплює характеристики, які об'єктивно закладені в даний товар у процесі його розроблення і виробництва. Хоча при тому окремі споживачі можуть сприймати по-різному рівень якості одного й того самого товару.
Конкурентоспроможність — це сукупність споживчих властивостей товару, яка забезпечує його здатність конкурувати з аналогами на конкретному ринку в певний період часу.
Розглядаючи сутність поняття конкурентоспроможності товару, належить підкреслити такі аспекти:
– Конкурентоспроможність товару може бути визначена лише внаслідок його порівняння з іншими товарами.
– Конкурентоспроможність відображає відмінність даного товару від товарів-конкурентів за ступенем задоволення конкретної споживчої потреби.
Крім якісних показників, вона враховує ще витрати споживача на придбання і використання товару для задоволення своєї конкретної потреби. Конкурентоспроможність — поняття складне, інтегральне, враховує багато параметрів. Параметри конкурентоспроможності групують по-різному. При використанні спрощеної методики розрахунків їх можна поділити на дві групи: технічні й економічні.
Група технічних параметрів характеризує технічний рівень і якість товару. До їх складу входять класифікаційні, конструктивні, нормативні, ергономічні, естетичні параметри тощо.
Економічні параметри враховують не тільки вартість придбання товару, а й витрати на його подальшу експлуатацію: купівлю пального, мастил, запчастин, оплату використаної електроенергії, ремонт, а для деяких товарів ще й витрати на доставку, монтаж тощо. Отже, витрати споживача складаються з двох частин:
– витрат на купівлю товару (його ціни);
– витрат, пов'язаних із споживанням товару.
Суму цих витрат називають ціною споживання, і вона, як звичайно, суттєво перевищує ціну продажу. Тому більш конкурентоспроможним є не той товар, за який просять мінімальну ціну на ринку, а той, в якого мінімальна ціна споживання за весь термін його служби (за інших рівних умов).
Для визначення конкурентоспроможності досліджуваного товару спочатку необхідно обрати серед ринкових аналогів базовий варіант, який найкраще задовольняє потребу споживача і з котрим порівнюватимуть даний товар.

 

№26 Поняття витрати підприємства. Економічна сутність собівартості продукції

Витрати утворюються в процесі формування та використання ресурсів мають різне спрямування і поділяються на:

1. Інвестиційні

2. Поточні (операційні витрати) – зв’язанні безпосереднім виготовленням під-в своєї основної функції

3. Виготовлення продукції (виготовлення послуг

Поточні витрати виробництва бувають:

ü Циклічними

ü Безперервними

Циклічні – повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на матеріали, заробітню плату, інструменти)

Безперервні – існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, устаткування)

Витрати мають натуральну (штуках, тоннах, метрах, ширина, висота), та грошову (в грошах) форми.

Собівартість продукції – це грошова форма витрат на підготовку виробництва виготовлення та збут продукції.

Собівартість є одним із важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв’язок з її ціною, це проявляється в тому що собівартість є базою ціни товару і водночас обмеженням для виробництва. Під час обчислення собівартості продукції важливе значення собі має визначення складу витрат, які в неї включають. Витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел собівартість їх прибутку.

Загальний принцип розподілу і витрат які включаються в собівартість полягає в тому що через собівартість мають відшкодовуватися ті витрати під-в, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили, природніх ресурсів.

Відповідно до цього собівартість продукції включають витрати на:

1. Дослідження ринку та виявлення потреби продукції.

2. Підготовку і освоєння нової продукції

3. Виробництво включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних форм, і оплати праці персоналу.

4. Обслуговування виробничого процесу та управління ним.

5. Збут продукції пакування, реклама, комесійні виплати

6. Розвитку використання і охорону природніх ресурсів

7. Набір у підготовку кадрів

8. Поточну раціоналізацію виробництва

 

 

№27. класифікація операційних витрат.Групування операційних витрат за однорідними економічними елементами

За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями калькуляції.

Під економічними елементами витрати розуміють сукупність економічно однорідних витрат у грошовому виразі за їх видами – це групування допомагає відповісти на запитання, що витрачено на даний об’єкт.

Заведено розрізняти витрати – загальні (сукупні) та витрати на одиницю продукції.

Загальні витрати – це витрати на весь обсяг продукції за певний період їхня сума залежить від тривалості періоду та кількості виготовленої продукції.

Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певним періодом, якщо продукція виготовляється постійно або серіями.

В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні. Для планування обліку та аналізу витрати класифікуються за певними ознаками основними з них є ступінь однорідності витрат спосіб обчислення для окремих різновидів продукції, зв’язок з обсягу виробництва.

Ознаки класифікації: Ступінь однорідності, зв’язок з обсягом виробництва, спосіб обчислення на одиницю продукції.

Види витрат: Елементні, комплексні, постійні, зміні, пропорційні, непропорційні, прогресуючі, не прогресуючі., прямі, непрямі.

Елементні витрати вони однорідні за складом мають єдиний економічний зміст є первинними. До них належать: матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування та ін..

Комплексні витрати різнорідні за складом охоплюють кілька елементів витрат їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішнього економічного управління загально виробничі, загально господарські витрати, витрати від браку.

№28. групування витрат на виробництво продукції за статтями калькуляції

Калькуляція – це розрахунок собівартості одиниці продукції виконання робіт та послуг.

При калькулюванні продукції, робіт, послуг витрат групуються за калькуляційними статтями перелік і склад яких встановлюються під-ва самостійно.

Витрати пов’язані з виробництвом продукції можуть групуватися за такими статтями калькулювання

1. Сировина та матеріали

2. Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи та послуг виробничого характеру, сторонніх під-в та організації.

3. Паливо та енергія на технологічні потреби

4. Зворотні відходи (відраховуються)

5. Основна заробітна плата

6. Додаткова заробітна плата

7. Відрахування на соціальні потреби

8. Витрати пов’язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції

9. Відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристосування цільового призначення та інші спеціальні витрати

10. Витрати на отримання і експлуатацію машин та обладнання

11. Загально-виробничі витрати

Сума перших 10 статей становить технологічну собівартість. Сума 11 статей – цехову (виробничу собівартість виготовленої продукції)