Реалізація права власності на нематеріальні ресурси можлива або через їхнє використання самим власником, або наданням з його дозволу такого права іншій заінтересованій стороні. Така передача права використання здійснюється у формі ліцензійної угоди.
Ліцензією називається дозвіл використовувати технічне досягнення або інший нематеріальний ресурс протягом певного строку за обумовлену винагороду. Ліцензійна угода – це договір, згідно з яким власник винаходу, промислового зразка, корисної моделі тощо (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату) ліцензію на використання в певних межах своїх прав на патенти, „ноу-хау”, товарні знаки тощо.
Передача права власності може бути застережена різними умовами щодо терміну та обсягу використання, повноти інформації. котра передається, тощо. Відповідно до цього існують кілька видів ліцензій.
Залежно від підстави видачі дозволу використовувати технічне досягнення, ліцензії поділяють на добровільні та примусові. За добровільною ліцензією ліцензіар передає дозвіл використати об’єкт права ліцензіату на підставі договору, в якому регламентуються обов’язки кожної сторони, обсяг користування, строк, розміри і порядок виплати винагороди. Примусова ліцензія видається на підставі рішення компетентного державного органу проти волі патентовласника. У цьому разі розміри винагороди встановлює цей державний орган. У цьому разі розміри винагороди встановлює цей державний орган. На практиці примусові ліцензії видають дуже рідко. Залежно від характеру об'єкта, який передається за договором, ліцензії поділяються на патентні та безпатентні. Об'єктом патентної ліцензії є технічне досягнення, захищене патентом. Умови ліцензійної угоди відносно обсягу прав і строку дії в цьому разі визначаються правилами, які регулюють експлуатацію патенту. Нині все більшого поширення набувають безпатентні ліцензії, об'єктом яких є не захищені патентами технічні досягнення, «ноу-хау», виробничий досвід тощо. Ліцензійні угоди можуть передбачати комплексну передачу кількох патентів та пов'язаних з ними «ноу-хау». Така угода включає, як правило, надання ліцензіаром інженерно-консультаційних послуг щодо організації ліцензійного виробництва, а також супровідні поставки сировини, обладнання, комплектуючих. Нині до ліцензійної угоди все частіше включають зобов'язання ліцензіара надавати ліцензіату інформацію щодо вдосконалення ліцензійної технології протягом терміну дії угоди.
За використання об'єкта ліцензійної угоди ліцензіат сплачує ліцензіару певну винагороду. На практиці використовують кілька видів розрахунків за ліцензії. Найбільш поширено періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди та одноразові виплати. Періодичні відрахування (роялті) встановлюються у вигляді фінансових ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробництва або в розрахунку на одиницю ліцензійної продукції. Одноразова винагорода за право користування об'єктом ліцензійної угоди називається пашуальною виплатою. Пашуальний платіж є, по суті, фактичною ціною ліцензії. Він здійснюється одноразово та не залежить від майбутніх обсягів виробництва або збуту ліцензійної продукції.
Розрахунки за ліцензії можуть також провадитись передачею ліцензіару частки цінних паперів (акцій, облігацій) ліцензіата. Має місце і такий вид розрахунків, як зустрічна передача технічної документації, яка передбачає взаємний обмін ліцензіями, технологічними знаннями, досвідом. На практиці часто трапляються різні комбінації названих форм винагороди (наприклад, за реалізації франчайзингових угод).
№13 Іноваційні процеси як сукупність безперервно виникаючих у часі і просторі прогресивних, якісно нових змін
В узвичаєному розумінні іяноваціяяі процесії, щр мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, характеризуються сукупністю безперервно виникаючих у часі і просторі прогресивних, якісно нових змін. Результатом інноваційних процесів є новини, а їх впровадження у господарську практику. визнається нововведенням. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва, спричинюючи у ній прогресивні зміни. Первісними імпульсами новин і нововведень на підприємствах слугують не лише суспільні потреби і результати власних фундаментальних наукових досліджень, але й використання зарубіжного прогресивного досвіду в галузі технології і організації виробництва, сучасних форм господарювання. За своїм характером інноваційні процеси, новини і нововведення поділяються на взаємозв'язані певні їх види.
Технічні новини і нововведення проявляються у формі нових продуктів (виробів), технологій їх виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування. енергії, конструкційних матеріалів).
Організаційні нововведення охоплюють нові методи і форми організації усіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки і виробництва, форми організації різних типів виробництва і колективної праці тощо);
економічні — методи господарського управління наукою і виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації і оплати праці, оцінки результатів діяльності; соціальні — різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу, в першу чергу складу керівників усіх рівнів; стимулювання його (їх) творчої діяльності; поліпшення умов і постійного підтримання високого рівня безпеки праці; охорона здоров'я людини і навколишнього природного середовища; створення комфортних умов життя тощо); юридичні — нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств і організацій.
За масштабністю і ступенем впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного виробництва усі новини та нововведення можна об'єднати -у дві групи — локальні (поодинокі, окремі) та глобальні (великомасштабні).
Якщо локальні новини (нововведення) призводять переважно до еволюційних перетворень у сфері діяльності підприємств і через це не справляють особливо істотний вплив на ефективність їх функціонування і розвитку, то глобальні, що у своїй більшості є революційними (принципово новими), мають кардинально підвищувати організаційно-технічний рівень виробництва і завдяки цьому забезпечувати суттєві позитивні зрушення в економічних і соціальних процесах.
Між окремими видами інноваційних процесів (новин, нововведень) існує порівняно тісний взаємозв'язок. Технічні новини обумовлюють перш за все відповідні організаційні нововведення, а останні вимагають, щ правило, певних змін в економічному механізмі діяльності підприємств. Зокрема створення і розвиток гнучких автоматизованих виробництв на підприємствах різних галузей спричинюють докорінні зміни в організації технічної підготовки виробництва, методах його поточного планування і оперативного регулювання, а також перехід до безперервного (тризмінного) режиму роботи цехів з гнучкими виробничими системами. Широкомасштабна комп'ютеризація виробництва та інших сфер діяльності людини зумовлює появу нового виду господарювання — промислового сервісу і відповідних організаційно-економічних форм його здійснення.
Ефективні технічні, організаційні та економічні нововведення неодмінно призводять до помітних позитивних змін у соціальних процесах на підприємствах, а все зростаюча актуалізація нагальних завдань соціального характеру ініціює їх розв'язання за допомогою нових організаційно-технічних і економічних рішень. Зрештою усі нововведення на підприємствах, які зорієнтовані на динамічний розвиток і невпинне підвищення ефективності виробництва, мають спиратися на власні юридичні підвалини, відповідні нормативно-законодавчі акти; інакше вони не зможуть справляти належний вплив на масштаби і строки досягнення соціально-економічних цілей діяльності підприємств і організацій. Тому треба позитивно оцінювати:
активізацію законотворчих процесів в Україні, які сприяють швидшому переходу до соціальне орієнтованих ринкових відносин між суб'єктами господарювання; розробку і прийняття пакету законів і державних механізмів їх практичної реалізації, що визначають і регулюють діяльність підприємств та організацій усіх галузей народного господарства
№14 Система планів підприємства, методи планування
На основі прогнозів підприємства має визначити конкретні завдання для досягнення розроблених орієнтирів, тобто розробити певну програму дій з роз розподілом та перерозподілом і конкретизації, за підрозділами і виконавцями тобто вдатися до реалізації функцій управління – Планування.
Стратугія розвитку підприємства має перетворитися в конкретні дії підприємств.
На відміну від прогнозу план визначає конкретну мету і передбачає детальні події розвитку підприємства.
План – однозначне рішення.
Процес планування має максимально передбачати всебічне вивчення діяльності тенденцій та закономірностей розвитку об’єкта планування та середовища його діяльності. У планах підприємства повині бут враховані об’єктивні результати макро і мікро економічного аналізу стану і тенденцій розвитку умов господарювань.
Планування- це процес визначення цілей підприємства, які воно передбачає досягти
за певнийперіод, а також способів досягнення поставлених цілей.
Методи планування:
1. Вихідна позиція для розробки планів:
a) Ресурсний-планування з орієнтацію на наявні ресурси;
b) Цільовий-планування, спрямоване на досягнення поставлених цілей;
2. Принцип визначення планових показників:
a) Екстраполяційний-визначення напрямків розвитку підприємства на основі ретроспективних тенденцій;
b) Інтерполяційний-спочатку це окреслення цілей, а потім планування проміжних показників діяльності;
3. Спосіб розрахунку планових показників:
a) Дослідно-статистичний, що передбачає планування на основі розрахунків середніх величин показників діяльності підприємства в минулому;
b) Факторний-це планування на основі аналізу впливу окремих чинників на димку показників впливу окремих чинників на динаміку показників, діяльності підприємства
c) Нормативнив-це планування показників на основі прогресивних норм використання ресурсів
4. Узгодженість ресурсів і потреб:
a) Балансовий, що передбачає розробку таблиць-балансів, яких зіставляють джерела надходження ресурсів і напрямки їх витрачання;
b) Матричний, що передбачає побудову людей взаємозв’язків між виробничими підрозділами підприємства і показниками діяльності.
Види планів
1. Широта охоплення об’єкта планування:
a) Стратегічні – плани стосуються підприємства загалом визначаєть його загальні ціни
b) Тактичні плани – визначають деталі способу загальних цілей і охоплюють короткий період
c) Оперативні – містять деталізовані способи досягнені цілей підприємства та його підрозділи на короткий проміжок часу.
2. Часовий період:
a) Коротко строкові (менше року)
b) Довго строкові (більше року)
3. Частота використання:
a) Одно разові (для вирішення потреб спеціальної або унікальної ситуації)
b) Регулярні плани (неодноразові дій підприємств)
4. Спицифіка планування:
a) Специфічні (чітко окреслині цілі)
b) Директивні (високий ступінь невизначеності)
Система планів підприємства:
На основі прогнозів підприємства можна визначити конкретні завдання для досягнення розроблених орієнтирів, тобто розробити певну програму дій з розподілом за періодами і конкретизацією, за підрозділами і виконавцями, тобто вдатися до реалізації основної функції управління-планування.
Тактичне планування полягає в обґрунтувані завдань і засобів і засобів необхідних для досягнень заздалегідь установлених.
Оперативне планування – це вибір засобів рішення завдань, що поставлені, надані або встановлені там менеджментом, а також є традиційними для підприємства.
