Амортизаційна політика держави, принципи її формування та реалізації

Амортизаційна політика є складовою частиною системи зовнішнього керування відтворення зношених основних засобів підприємства. Вона визначає рівень індивідуалізації й можливість внутрішньої варіативності амортизаційної політики окремого підприємства впродовж багатьох років амортизаційна політика залишається найслабкішою ланкою економічної політики усіх без винятку урядів незалежної України, оскільки сформована ними амортизаційна система не виконує своєї головної функції – не створює зацікавленості підприємців до оновлення основних засобів, впровадження наукових розробок та новітніх технологій у виробництво.

Основними елементами амортизаційної політики на макрорівні, є:

- Розробка економічно доцільних термінів корисного використання основного капіталу. Термін корисної служби основного капіталу повинен враховувати передбачуваний фізичний і моральний знос, очікуваний об'єм використання основного капіталу, юридичні та інші обмеження на його використання.

- Реалізація ефективних механізмів нарахування амортизації. Використання найбільш сприятливого і оптимального варіанту нарахування амортизації виходячи з цілей і завдань розвитку національної економіки.

- Створення умов, що забезпечують цільове використання амортизаційних відрахувань. Використання постійного джерела фінансування відтворення у вигляді амортизаційних відрахувань з найвищою віддачею і створення на державному рівні сприятливих умов для реалізації цього завдання (поліпшення інвестиційного клімату, захист основного капіталу від дії негативних економічних явищ та ін.).

- Податкове стимулювання, прискорення оновлення основного капіталу. Можливість варіювання методами нарахування амортизації і регулювання величини прибутку і податків на прибуток і майно, залежно від фінансового стану господарського суб'єкта.

- Методичне керівництво розробкою і реалізацією амортизаційної політики. Підготовка пакету нормативно-правової документації, керівництво процесами впровадження нових методів нарахування амортизації, обліку і складання звітності на державному, регіональному і місцевому рівнях управління.

- Моніторинг реалізації амортизаційної політики держави. Отримання відомостей, необхідних для оцінки амортизаційної політики, що проводиться, узагальнення і підготовка звідних матеріалів і пропозицій по її вдосконаленню.

Основними складовими елементами амортизаційної політики, на мікрорівні є:

- Оцінка і переоцінка основного капіталу. Проведення переоцінки індексним методом, методом прямого перерахунку (на основі експертних висновків, але в нашій країні нажаль це не створено).

- Визначення термінів корисного використання основного капіталу (з 2011 року в Податковому кодексі України існують обмеження в термінах). Представлення достовірних фактів господарської діяльності підприємств.

- Вибір і обґрунтування методів нарахування амортизації. Застосовуваний метод нарахування амортизації повинен відображати схему роботи підприємств в частині споживання економічних вигод, що отримують від активу.

- Забезпечення цільового використання амортизаційних відрахувань. При цільовому використанні амортизаційні відрахування вкладаються у виробництво і забезпечують дохід на рівні рентабельності власного капіталу, необхідний для відновлення зношеного майна.

- Мінімізація морального і фізичного зносу основного капіталу. Впровадження нової техніки і технологій, вдосконалення ремонтно-експлуатаційного обслуговування, диференціація термінів корисного використання залежно від зносу та ін.

- Вибір найбільш ефективних форм відтворення основного капіталу. Здійснення своєчасного і якісного технічного переозброєння, реконструкції і модернізації виробництва.

Створення національної амортизаційної системи з чіткими нормами амортизації, гнучкими методами її нарахування, цільовим використанням засобів амортизації, що дозволило б реалізовувати національні пріоритети, безпосередньо залежить від амортизаційної політики держави, предметом якої вона є.

З погляду теорії систем, будь-яка система, у тому числі і амортизаційна повинна володіти п'ятьма базовими властивостями для того, щоб її можна було назвати системою. Такими властивостями є:

1. Наявність мети функціонування;

2. Цілісність і частинність;

3. Наявність зв'язків;

4. Впорядкованість;

5. Наявність інтеграційних якостей