Бароко — логічний результат не тільки еволюції мистецтва, а й прогресу науки та суспільного розвитку. Його поширення у XVII—XVІІІ ст. в українських землях пояснюється особливостями української ментальності, появою нової еліти, тріумфальними перемогами початкового етапу Визвольної війни. Під впливом здобутків давньоруської духовності, народних традицій цей європейський стиль трансформується у козацьке бароко, для якого характерні більша зваженість та поміркованість.
Поява і розвиток бароко на українському ґрунті — це спроба української культури повномасштабно скористатись надбаннями західної цивілізації після виходу України з-під впливу візантійських канонів. Одночасно це була спроба вписати українські землі у рамки європейських історичних процесів.
Бароко (від італійського barocco — вибагливий, химерний) - стиль в мистецтві кінця XVI — середини XVIII ст., для якого характерні підкреслена урочистість, пишна декоративність, динамічність композиції. Його поява була зумовлена реакцією людства на наукові відкриття XVI —XVII ст., під впливом яких різко змінилося його світобачення і світосприйняття. Існуюча до цього гармонійна картина світу руйнувалась з появою твердження про геліоцентричну систему (М, Коперник, Г.Галілей, І.Кеплер), обґрунтованих гіпотез про мінливість світу, про множинність світів і безмежність Всесвіту (Г.Галілей, І.Ньютон). Під тиском цієї інформації людина гостро відчувала свою самотність, слабкість і недосконалість. До того ж XVI —XVII ст. — період релігійних війн між католиками і протестантами, які посилили глибоку духовну кризу європейського суспільства. Бароко як мистецький стиль, з одного боку, фіксував суспільну кризовість, втрату почуття спадкоємності, наближення до фатальної межі, з іншого — був спробою прориву, оригінального самовиразу в нових обставинах.
Світоглядні принципи стилю бароко були розроблені у Західній Європі Б.Спінозою, Б.Паскалем, Б.Грасінаном та ін. їх справи в Україні продовжили професори Києво-Могилянської академії Г.Кониський, Ф.Прокогіович, С.Яворський та ін.
Які ж причини поширення цього стилю в українських землях в XVII —XVIII ст.? Слід зазначити передусім те, що він значною мірою відповідав ментальності українців, оскільки органічно поєднував відчуття святковості, динамічності, яскравої багатобарвності світу з ліричною поетичністю, філософською сентиментальністю. До того ж українці, як і всі народи, що тією чи іншою мірою мали контакти зі Сходом, у сфері мистецтва тяжіли до пишності, емоційності, декоративності, а саме ці елементи складали основу барокового стилю.
Поширення в українських землях бароко можна розглядати і як своєрідний результат національно-визвольних змагань у XVII —XVIII ст.: пафосність, декоративність цього стилю, очевидно, найповніше відповідала настроям українського суспільства, яке у ході кривавого протистояння вибороло право на власну державність; величність, багатство, підкреслена виразність бароко були цілком зрозумілими і близькими новій суспільній еліті; численні крупномасштабні барокові проекти у різних галузях мистецтва можна було реалізувати лише за допомогою держави, що з'явилась внаслідок Визвольної війни.
Бароковий стиль в українських землях з'явився ще наприкінці XVI ст., але поширення набув у другій половині XVII—XVIII ст.
Характерно, що на Правобережжі бароко розвивалось на основі європейської традиції і було досить близьким до свого першоджерела. У європейському бароковому стилі виконані Успенський собор Почаївської лаври, церква св. Юра у Львові. Що ж стосується Гетьманщини та Слобідської України, то тут під впливом канонів давньоруського мурованого будівництва та традицій дерев'яного народного конструювання сформувався оригінальний варіант барокової архітектури, який отримав назву «українського», або «козацького» бароко. Перлинами цього національно забарвленого стилю стали Андріївська і Покровська церкви у Києві, Троїцький храм у Чернігові, храм Воздвиженського монастиря у Полтаві.
Українське бароко відрізнялося від західноєвропейського більшою зваженістю, поміркованістю у декоративності, спокійністю форм. Найпомітнішим був місцевий вплив в архітектурі, менш відчутним — у скульптурі і в живописі.
Бароковій скульптурі притаманні динамічна композиція, експресивне ліплення, витончене моделювання форми. Дуже яскраво, навіть символічно ці особливості нового стилю виявили себе у надгробках, поставлених над покійниками по церквах та каплицях. Якщо раніше покійників зображали сплячими у спокійній позі, то бароковий стиль ніби «розбудив» їх і поставив на весь зріст. Саме такими є відомий пам'ятник Адаму Киселю у с. Бискиничі на Волині, надгробок каплиці Боїмів у Львові та ін. Характерно, що у бароковій скульптурі відмінності між Правобережжям і Лівобережжям незначні. Головною відмінністю є не стилістичні особливості, а матеріал, з якого творили українські майстри: в західноукраїнських землях — камінь, на Гетьманщині та Слобожанщині — дерево.
Певні зміни приніс бароковий стиль і в живопис. Незважаючи на те, що основна увага митців навіть наприкінці XVII ст. звернута до релігійних сюжетів, все ж прогресивні зрушення у цей час відбулися: йшло творче переосмислення традиційної тематики під впливом гуманістичних ідей; новими навиками та формами самовиразу поповнювалася мистецька палітра - майстри оволодівали світлотіньовим моделюванням, просторовою перспективою; досягнення західноєвропейського живопису, особливо фламандської школи позитивно вплинули на українських художників, додавши динамічності композиціям і реалістичності зображенню. Найвідомішими художниками цього періоду в українських землях були І.Руткович, Й.Кондзелевич, В.Петранович, Помітного розвитку набуло барокове граверство, якому властива складна символіка, геральдичні знаки, алегорії, пишність та декоративність.
Доволі цікавими були спроби використання українськими авторами стилю бароко в літературі. їх творам були притаманні гранична оригінальність, значне перевантаження метафорами, гіперболами, антитезами. У поезії буйно розквітає високопарне красномовство: «катастрофою» називають «зміну» «Нептуном» - «воду», «Гераклом» - «хоробрість», «Вакхом» — «вино». Це значно ускладнює розуміння поезії, перетворює ЇЇ на елітарну. У бароковій літературі середньовічна релігійність примхливо поєднується з інтересом до природи, історії та людської особистості, тобто з надбаннями ренесансу Найяскравішими постатями в українському літературному бароко є М.Смотрицький, Т.Ставровецький, І.Вишенський, Г.Сковорода. Характерна особливість українського варіанту бароко - переважання духовних творів над світськими, оскільки основними помітними фігурами у тогочасній літературі були переважно духовні особи Поетична умовність, символізм, романтизм, підкреслена виразність, гіперболізація та алегоричність барокової літератури органічно були сприйняті українською ментальністю і надовго визначили образну мову української культури.
Наш
Розділ ХІ.
...
