Культура України другої половини XVII—-XVIII ст

Після завершення Визвольної вій­ни 1648— 1654 pp. почався новий період в історії української куль­тури. Зокрема прискорений роз­виток виробництва в Україні ви­кликав необхідність поширення освіти. Вона піднялася на досить високий рі­вень завдяки значній мережі шкіл, які вини­кли ще в другій половині XVII ст. Основними посібниками для навчання дітей грамоти були буквар /. Федорова і граматика М. Смотрицького. Вчителями народних шкіл у пере­важній більшості були дяки. З 30-х років XVII ст. центром освіти став Києво-Могилянський колегіум. Окрім нього, значну роль у розвитку середньої освіти відігравали Чернігівський, Переяславський та Харківський колегіуми. В 1701 р. за указом Петра І Київський колегіум було перетворено в академію. Рівень навчання, яке тривало тут 12 років, не поступався вищим навчальним закладам Західної Єв­ропи.

У розвитку науки та просвіти важлива роль належала книгодрукуванню. З давніх часів центрами цієї справи були Львів та Києво-Печерська лавра. Згодом друкарні з'явилися в Новгороді-Сіверському та Чернігові.

У 1674 р. із надр Київського колегіуму вийшов «Синопсис» — короткий нарис історії Росії та України, який тривалий час використовувався як підручник. Цін­ною пам'яткою української історіографії став «Літопис Самовидця», де описано події Визвольної війни 1648— 1654 pp. Спробами перейти від літописання до історичної науки були твори Г. Граб'янки, С Велична, 77. Симоновського, В. Рубана, а також анонімна «Історія русів або Малої Росії».

Наука в Україні розвивалась у тісному зв'язку з до­сягненнями загальноросійської наукової думки. Видатний внесок у розвиток науки зробили Д. Самойлович (ме­дицина), Л. Магницький (математика), О. Шафонський (епідеміологія) та багато інших.

Філософську думку другої половини XVII ст. пред­ставляли вчені Київської академії Й. Горбацький — ігу­мен Михайлівського Золотоверхого монастиря, І. Гізель — ректор академії, С. Яворський — поет і церковний діяч.

Усна народна творчість існувала у найрізноманітніших формах — піснях, думах, казках, легендах тощо. В історичних піснях і думах оспівувалася героїчна боротьба народу в роки Визвольної війни, під час гайдамацького та опришківського руху, численних селянських повстань.

Українська література цього періоду відчувала знач­ний вплив європейського Просвітництва й гуманізму. Справжнім літературним явищем стала творчість Г. Ско­вороди. Його твори «Сад божественних пісень», «Діалог, або Розглагол про стародавній світ» та багато інших відіграли вагому роль у становленні української літератури. Видатними її представниками були також Л. Баранович, І. Величковський, Ф. Прокопович та ін.

Значне місце в українській літературі посідала дра­матургія. Тоді з'являються такі популярні твори, як «Володимир» Ф. Прокоповича, «Успенська драма» Д. Ростовського, «Про блудного сина» С. Полоцького.

Розквіт українського шкільного театру, який припадає на цей період, пов'язаний передусім із діяльністю Ки­ївського колегіуму, а потім академії. В Україні широко розповсюдився й інший різновид театрального мистецт­ва — театр ляльок (вертеп). Він мав велике значення для розвитку української мови.

Центром музичного життя України першої половини XVIII ст. також була Київська академія, де навчали нотної грамоти, хорового співу, гри на музичних інст­рументах. Величезний внесок у розвиток української му­зичної культури зробили такі відомі композитори, як М. Березовський, А. Веделъ, Д. Бортнянський. Почи­нається становлення професійної української музики.

Архітектура і будівництво у другій половині XVIII ст. продовжували розвиватися на самобутній на­родній основі. Особливого значення надавалося спору­дженню православних храмів, де домінує стиль україн­ського, або козацького, бароко. Він органічно поєднував почуття святковості, яскравості, емоційності й пишності. В стилі європейського бароко збудовані Успенський собор Почаївської лаври, собор св. Юра у Львові. На­ціонального колориту сповнені Андріївський собор та Покровська церква в Києві, Троїцький храм у Чернігові тощо. Видатними архітекторами цього часу були С. Ковнір, І. Григорович-Барський.

В останній третині XVIII ст. архітектура розвивалась у напрямі класицизму. В цьому стилі зведено чимало палаців та садиб у Батурині, Глухові, Умані та інших містах України.

Одним із популярних жанрів українського живопису XVIII ст. був портрет, що поєднував риси бароко з народними традиціями. Утворилися національні художні школи — жовківська, чернігівська, новгород-сіверська. В Києво-Печерській лаврі формується школа іконописців. Починає розвиватися монументальна декоративна скульптура.

Таким чином, незважаючи на втрату Україною дер­жавності, її культура, зберігаючи традиції Київської Русі та відчуваючи вплив ідей Просвітництва й гуманізму, зробила неоціненний внесок у світову скарбницю.

Найтиповіші запитання на вступних іспитах:

• Де в Україні в указаний період існували колегіуми?

• В яких містах України працювали друкарні?

• Що таке «Синопсис»?

• Хто були авторами відомих літописів кінця XVII — середини XVIII ст.?

• Назвіть видатних українських учених тих часів.

• Які архітектурні споруди були збудовані у стилі укра­їнського бароко?

• Перелічіть національні художні школи першої поло­вини XVIII ст.

Король-стара