Соляна суміш зі зниженим вмістом натрію

Фторовану сіль – випускає Солотвинський солерудник для певних регіонів для профілактики карієсу зубів, особливо серед дітей. Для цього в сіль додають розчин фториду калію з розрахунку вмісту іонів фтору 250-300 г/т солі.

Фторйодиста сіль – містить близько 250 мг фториду калію, а також 15-25 мг йоду на 1 кг.

За якістю кухонну сіль ділять на такі сорти: екстра, екстра "Слов'янська", екстра "Полісся", вищий, перший і другий. Сіль сорту екстра і вищий має білий колір, а в першому і другому допускаються сіруватий, жовтуватий, рожевуватий, блакитний відтінки залежно від походження солі. Найбільш суттєва різниця між сортами за фізико-хімічними показниками. Масова частка хлористого натрію повинна становити не менше 99,5% у сорті екстра, 98,2% - у вищому, 97,5% - у першому і 97% - у другому. Обмежують масову частку нерозчинних у воді речовин відповідно 0,03%; 0,25%; 0,45 і 0,85%. Вологість солі виварної сорту екстра обмежено до 0,1%, інших сортів - до 0,7%; кам'яної - до 0,25%, садної і самосадної - від 3,2% (вищий) до 5% (другий).

Ці сорти відрізняються між собою граничною масовою часткою іонів кальцію, магнію, калію, сульфату натрію, оксиду заліза. Зокрема масова частка магній-іона повинна становити не більше відповідно 0,01; 0,08; 0,1 і 0,25%. Домішки в солі впливають на її органолептичні й інші властивості. Кальцієві солі - надають їм трохи лужного грубого присмаку, солі магнію - гіркуватого присмаку, солі калію - деруть у горлі, зумовлюють блювання і головну біль. Солі заліза - каталізують окислювальні процеси і появу іржавих або бурих плям. Хлористі солі магнію і кальцію - підвищують гігроскопічність кухонної солі.

Фасують сіль у пачки, паперові пакети, в пакети з ламінованого паперу, целофану, фольги і поліетилену, баночки картонні, полімерні чи скляні від 1 до 2000 г, а сіль з йодистою та фтористою добавками масою нетто від 50 до 2000 г - у мішки паперові багатошарові; з плівковим мішком-вкладкою, подвійні, поліетиленові та поліпропіленові - до 30 кг.

Маркування йодованої солі передбачає зазначення дати останнього терміну реалізації і, крім назви продукту, його сорту і помелу, термін "йодована".

Перевозити сіль потрібно в закритих транспортних засобах.

Зберігають сіль у закритих приміщеннях за відносної вологості повітря не вище 75% на рівні поверхні нижнього ряду продукту. Забороняється зберігати сіль разом з отруйними і пахучими матеріалами. Мішки та ящики з сіллю на складах із цементною чи асфальтовою підлогою складають на піддони, а на другому і вищих поверхах - укладають на підлогу, вистелену поліетиленовою плівкою, мішковиною, брезентом та ін.

Термін зберігання солі без добавок, упакованої в пачки з внутрішнім пакетом і в пачки з картону - 2,5 року; у пачки без внутрішнього пакету - рік; у поліетиленові пакети - 2 роки; у паперові мішки з поліетиленовою вкладкою, поліетиленові і поліпропіленові тканинні - 2 роки; у контейнери усіх типів з поліетиленовою вкладкою - 2 роки; у контейнери без вкладки - рік; у полімерні баночки - 2 роки; у скляні баночки - 5 років. Термін зберігання солі з добавкою йоду - 3 міс, фтору - 6 міс. з дня виготовлення. Після закінчення терміну зберігання сіль реалізують як сіль без добавок.

За недотримання умов зберігання сіль досить інтенсивно поглинає вологу, особливо в присутності домішок хлористого кальцію і хлористого магнію. Водночас прискорюється злежування солі, для запобігання якого використовують вологонепроникні пакувальні матеріали і упаковку солі із залишковою вологістю не вище 0,1%. Для збереження сипкості у кухонну сіль можуть додавати карбонат кальцію.

 

Оцет

 

Оцет столовий — це слабкий розчин оцтової кислоти, яку отримують оцтовокислим бродінням спиртовмісних рідин або розведенням оцтової кислоти. Його застосовують як приправу в кулінарії, а також у виробництві фруктоовочевих маринадів, маринованої риби, майонезу, різних соусів як смакову та консервуючу добавку.

Для біохімічного способу виробництва оцту використовують розбавлений спирт (6-10%) або сухе вино, які зброджують чистими культурами оцтовокислих бактерій. Процес здійснюють за температури 28-32°С і аеруванні. Отриманий оцет освітлюють оклейкою, фільтрують, пастеризують, а часом і витримують, завдяки чому пом'якшують його смак і запах.

Залежно від сировини і вмісту оцтової кислоти виробляють оцет спиртовий (6, 9 і 12%-вий), спиртовий з додаванням лимонного настою (6%-вий) і фруктовий (6 %-вий), яблучний (9%-вий).

Оцет має бути прозорий, без каламуті, осаду, слизу і побічних домішок. Передбачено запах вихідної сировини для оцту фруктового і спиртового з додаванням лимонного настою. Не допускаються побічні запахи, а також терпкий, металевий, в'язкий та інші побічні присмаки. Із фізико-хімічних показників найбільш важливими є масова частка оцтової кислоти, що виражається в процентах, і об'ємна частка залишкового спирту.

Розливають оцет переважно у скляні пляшки місткістю 0,5 дм³, які закупорюють алюмінієвими ковпачками, поліетиленовими і кронен-пробками.

Маркування повинно містити, крім загальних даних, дату розливання і термін зберігання.

Зберігають оцет у вентильованих приміщеннях за температури від 0 до 20°С і відносної вологості повітря не більш як 75%. У цих умовах термін зберігання оцту становить 6 міс; фруктового 6%-вого - 3 міс.

Оцет перед вживанням розводять водою у співвідношенні: 6%-вий - 1:10; 9%-вий - 1:2; 12%-вий - 1:3.

Кислоту оцтову лісохімічну – отримують сухою перегонкою деревини твердих сухих порід. Харчова оцтова кислота (есенція) надходить у реалізацію концентрацією 70 і 80%. Вона повинна змішуватися з водою в будь-яких співвідношеннях без слідів каламуті або опалесценції.

 

Тютюн і тютюнові вироби