Сертифікація і технічні бар'єри в торгівлі

Ключові слова та поняття: Генеральна угода з тарифів і торгівлі ("Ко­декс ОАТТ/У/ТО»), національний ринок, національні системи оцінення відповід­ності, національні системи сертифікації, національні традиції, міжнародні си­стеми оцінення відповідності, однорідна продукція, партнери протекціонізм, процедура оцінки відповідності, регіональні системи оцінення відповідності, світовий ринок, сертифікаційні бар'єри, технічні бар'єри у міжнародній торгі­влі, транснаціональні корпорації

 

 

Як підемо, важливою функцією сертифікації є захист національного ринку від закор­донних несумлінних конкурентів. Разом з тим сертифікація значно впливає на розширення Міжнародною економічного співробітництва. Проте наявність великої кількості національних систем сертифікації в країнах Західної Європи, які базуються на нормативних документах цих Країн, призвела до ситуації, коли однорідна продукція оцінювалась різними методами за різними показниками.

Сформовані протягом десятиліть ці розходження в національних стандартах і процедурах проведення сертифікації або є результатом національних традицій в організації виробництва і торгівлі, які значною мірою складалися об'єктивно, або створюються спеціально з метою утруднення імпорту товарів іноземних конкурентів.

Це стало технічною перешкодою в торгівлі між країнами-членами Європейського Союзу і заважало реалізації ідеї створення простору без внутрішніх кордонів, у якому забез­печується вільне переміщення товарів та послуг (див. рис. 2.4.1)

 

 

 

Механізм перетворення сертифікації на засій протекціонізму для захисту внутріш­нього (або регіонального, як у ЄС) ринку від проникнення товарів іноземною виробниц­тва використовує, передусім, ускладнення адміністративної сторони випробувань това­рів, що імпортуються, посилюють контроль ЯКОСТІ, приймають стандарти (державні чи реї зональні), шо стосуються процедури випробувань (наприклад, європейські стандарти серії 45000). що впливає на порядок визнання іноземних сертифікатів, а для деяких країн визнання виявляється неможливим. Протекціоністські заходи нерідко пов'язані з прийн­яттям національних обов'язкових стандартів або технічних регламентів під тиском транснаціональних корпорацій, які. як відомо, беруть активну участь у стандартизації на національному рівні, забезпечуючи головну частину фінансування діяльності національ­них організацій з стандартизації.

Ймовірність перетворення стандарту в інструмент конкурентної боротьби дуже ве­лика, а оскільки іноземному постачальнику подібної продукції доведеться доводити її відповідність, як правило, у таких випадках досить високим вимогам, отримані сертифі­кат відповідності проблематично. В організації систем сертифікації є випадки створення таких умов отримання сертифіката, які неможливо виконати середнім і тим більше малим фірмам.

Наприклад, Американська корпорація випробувальних лабораторій, яка є національ­ною організацією з сертифікації, надає перевагу сертифікації продукції великих фірм-ви робників. у той час як невеликі підприємства можуть довго чекати своєї черги. У міжнаро­дній торгівлі склалися жорсткі правила щодо визнання іноземного сертифіката на продук­цію, що імпортується. Для успішного експорту необхідно отримати сертифікат відповідно­сті авторитетної, визнаної в усіх країнах організації. А для цього необхідний час та великі фінансові витрати. Підготовка до сертифікації може бути пов'язана з необхідністю введен­ня системи забезпечення якості, якщо цього потребує схема сертифікації.

Відмінності в сертифікації відповідності стосувались також і адміністративних аспек­тів. Внаслідок чого технічні бар'єри, обумовлені різними нормативними документами, до­лались у країні-імпортері шляхом повторення процедур сертифікації, які в країні-експор-терів (виробнику) вже були проведені за чинними гам правилами. Вирішення цієї проблеми було знайдено 21 грудня 1989 р., коли Рада ЄС прийняла документ «Глобальна концепція і сертифікації і досліджень». Основна ідея нього документа полягає у формуванні довіри до товарів та послуг шляхом використання таких інструментів, як сертифікація та акреди­тація, шо побудовані за єдиними європейськими нормами. Ця довіра повинна бути підтве­рджена якістю та компетентністю.

Основні рекомендації «Глобальної концепції» ЄС можна сформулювати у шести тезах:

1. Заохочення загального застосування стандартів по забезпеченню якості серії EN 29000 і сертифікація на відповідність цим стандартам.

2. Застосування стандартів серії 45000, які встановлюють вимоги до органів з серти­фікації та випробувальних лабораторій при акредитації.

3. Заохочення створення централізованих національних систем акредитації.

4. Заснування організації з досліджень і сертифікації в галузі, яка не регулюється зако­нодавством.

5. Гармонізація інфраструктури випробувань і сертифікації в країнах ЄС.

 

 

6. Укладання договорів з третіми країнами (не членами ЄС) про взаємне визнання ви­пробувань та сертифікатів.

Значний внесок у справу лібералізації зовнішньої торгівлі шляхом усунення митних вар (рів і зниження тарифів, а також використання нетарифних засобів регулювання торгі­влі зробили ряд організацій, у тому числі міжнародні організації з стандартизації та серти­фікації. Зокрема, учасники Світової Організації Торгівлі (WTO). створеної на базі Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) здійснюють спеціальні заходи для гармонізації національних стандартів по процедурах сертифікації, щоб виключити перешкоди для між­народної торгівлі.

Адже зовнішня торговельна діяльність країн залежить від розвитку національних си­стем стандартизації і сертифікації, їх відповідності вимогам Генеральної угоди тарифів і торгівлі (GATT) і Кодексу цієї організації. GATT є всебічним міжурядовим договором, чинним з 1947 p., що визначає права і зобов'язання сторін-учасників у області зовнішньої торгівлі, яка об'єднує більш 100 країн. Усі учасники GATT і ті країни, які бажають приєд­натися до цієї організації, повинні виконувати принципові, правила Кодексу стандартів з 40 позицій. Головне завдання GATT полягає у лібералізації зовнішньої торгівлі шляхом усунення митних бар'єрів і зниження тарифів, а також використання нетарифних засобів регулювання торгівлі. У 1993 р. на Уругвайському раунді було прийнято рішення про перетворення GATT у Світову організацію торгівлі — COT (World Trade Organization — WTO), яка офіційно почала функціонувати з 1 січня 1995 p. GATT, як всебічна угода, що регулює торгівлю товарами, стала складовою частиною COT.

Членство у COT має зміцнити торговельні відносини держави та її статус у взаєми­нах з країнами-торговими партнерами. З погляду споживача, участь України у багато­сторонній торговельній угоді дає йому новий підхід до вибору товарів і послуг, якість яких, як правило, має відповідати міжнародним стандартам і бути значно вищою за наці­ональний рівень. Саме стандарти, технічні норми (регламенти) та процедури підтвер­дження відповідності, що відрізняються від міжнародних аналогів та невиправдано ма­ють обмежувальну дію, створюють так звані ТБТ, стримуючи її розвиток, провокуючи додаткові втрати з боку виробників і міжнародних грейдерів. ЄС вироблено власні інструменти усунення ТБТ для вільного переміщення товарів. Чинне місце серед них належить директивам «нового підходу» та «глобального підходу», що дають промисло­вості гнучкий вибір, сприяють впровадженню інновацій, зокрема, сучасних методів управління якістю.

Доцільно тут відзначити — Угоду ТБТ (так званий «Кодекс GATT/WTO»), сферою дії якої є технічні правила, регламенти і стандарти, які можуть впливати на торгівлю пря­мим чи непрямим чином. Угода ТБТ засвідчує, що національні або регіональні стандарти, які містять обов'язкові вимоги не створюють непотрібних перешкод у світовій торгівлі, якщо вони базуються на узгоджених міжнародних стандартах. Тому COT підкреслює пере­вагу стандартів, які розробляються Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO), Міжнародною електротехнічною комісією (ІЕС) та Міжнародним союзом телекомунікація (1UT). Діяльність цих організацій поширюється на усі галузі стандартизації у світі та під­тримує реалізацію Угоди ТБТ. Угода COT та ТБТ на основі міжнародних стандартів — це фундамент світового ринку.

 

Угода по технічних бар'єрах у торгівлі (прийнята на Уругвайському раунді GATT у 1993 р.)

Загальний принцип: для продукції, що імпортується, повинен створюватися не менш сприятливий режим, ніж для товарів внутрішнього виробництва.

Країнам-учасницям рекомендується розширювати коло партнерів по визнанню результатів оцінки відповідності з підписанням угоди про взаємне визнання результатів оцінки відповідності.

У сфері сертифікаційних бар'єрів Угода торкається питань процедури оцінення від­повідності і визнання оцінки відповідності; міжнародних і регіональних систем оцінки від­повідності, а також інформації про технічні регламенти, стандарти і процедури оцінки від­повідності.

Загальний принцип Угоди полягає^- в тому, шо для продукції, яка імпортується, по­винен створюватися не менш сприятливий режим, ніж для товарів внутрішнього виробни­цтва. Так. у пункті 7.2 Угоди сказано: «Учасники повинні стежити за тим, щоб системи сертифікації розроблялися і застосовувалися гак. щоб забезпечити постачальникам анало­гічної продукції, виробленої в інших країнах-учасницях, доступ до даної системи на умо­вах, не менш сприятливих, ніж існуючі для постачальників аналогічної продукції вітчизня­ного виробництва чи виробництва якої-небудь іншої галузі, включаючи встановлення здатності і бажання таких постачальників виконувати вимоги системи. Доступ до систем сертифікації розуміється як можливість для виготовлювача одержати сертифікат на свою продукцію від країни-учасниці, шо імпортує, відповідно до правил, установлених системою. Доступ до систем також передбачає одержання знака системи, якщо такий існує, на умовах, не менш сприятливих, ніж установлені для системи».

За процедурами оцінки відповідності. Угода зобов'язує країни-учасниці гарантувати виконання центральними урядовими органами таких положень:

• Приймати такі процедури оцінки, які не створюють дискримінації для іноземних по­стачальників як за самою процедурою, так і за оплатою за цю послугу. Додаткових незручностей не має створювати і місце розташування випробувального обладнання.

• Постачальник має мати можливість здійснювати оцінку відповідності на місці виго­товлення з отриманням знака системи.

• Процедури оцінки «не повинні бути більш суворими або застосовуватися суворіше, ніж це необхідно» для засвідчення відповідності товару технічному регламенту (стан­дарту). Не можуть створюватися перешкоди в міжнародній торгівлі і шляхом затримки випробувань: за проханням заявника його необхідно інформувати про перебіг оцінки та пояснити причини затримки.

• Дотримання конфіденційності інформації про товар, який випробовується, необхідної для захисту законних комерційних інтересів.

• Якщо продукція, яка визнана відповідною технічному регламенту (стандарту), моди­фікована, то необхідно процедуру її оцінки обмежити. У цьому випадку необхідно впевнитися лише в тому, шо продукція відповідає вимогам, які висуваються.

• Як нормативну основу для процедури оцінки відповідності необхідно застосовувати міжнародні стандарти, керівництва і рекомендації, видані або такі, що перебувають на

 

завершальній стадії розробки в міжнародних організаціях. Неможливість їх повною або часткового використання повинна бути чітко обгрунтована. Основні причини роз­біжностей, як правило, належать до вимог національної безпеки, безпеки і здоров'я людей; захисту навколишньою середовища; географічних факторів (наприклад, клі­мату); фундаментальних проблем у галузі інфраструктури й технологій. Для того, щоб досягти більш повного ступеня гармонізації процедур оцінки відповідності, краї-нам-учасницям необхідно використовувати всі можливості для активної участі в дія­льності міжнародних організацій з стандартизації.

• За відсутності міжнародних розробок, а також коли національні правила процедур оцінки відповідності не гармонізовані з міжнародними, країни-учасниці повинні: від­крито публікувати повідомлення про наміри прийняття конкретної процедури оцінки відповідності і на які види продукції вона розповсюджується; повідомляти інші краї­ни-учасниці про ці нововведення і надавати їм час для обговорення та підготовки письмових зауважень.

• Якщо при розгляді країнами-учасниками подібних нововведень виникають проблеми, що стосуються національної безпеки, загрози життю і здоров'ю людей, екології, то країна мас право відмовитись від відповідних положень. Процедури оцінки відповід­ності можуть бути прийняті місцевими урядовими та неурядовими органами.

• Країни-учасниці несуть відповідальність за виконання тих вимог даної Угоди, які стосуються їх компетенції.

Щодо визнання оцінки відповідності центральними урядовими органами Угода зобо­в'язує країн-учасниць гарантувати прийняття результатів оцінки, навіть якщо процедури самі по собі у чомусь мають відмінності, але «забезпечують установлення відповідності продукції технічним регламентам або стандартам, які застосовуються гак само, як і їх про­цедури». При цьому визнається можливість передніх консультацій для досягнення взаємо­розуміння за такими важливими питаннями, як технічна компетентність органів, що здійс­нюють оцінку; прийняття тих результатів, які отримані в країні-експортері. без додаткових вимог; ступінь впевненості в надійності результатів оцінки. Впевненість у надійності ре­зультатів оцінки залежить від адекватності та незмінності технічної компетенції органів. Дуже важливо, щоб акредитація випробувального органу проводилася на відповідність ре­комендаціям (керівництва) міжнародних організацій з стандартизації. Якщо така акредита­ція мала місце — це вважається основним показником адекватної технічної компетенції.

Країнам-учасницям рекомендується розширювати коло партнерів з визнання резуль­татів оцінки відповідності. Угода рекомендує їм, за проханням інших країн-учасниць, про­водити переговори з метою підписання угоди про взаємне визнання результатів оцінки відповідності. Такі угоди можуть стосуватися окремих видів продукції для сприяння роз­витку торгівлі ними.

Відносно міжнародних і регіональних систем оцінки відповідності головні рекомен­дації Угоди такі: країни-учасниці повинні дати гарантію, що якщо їхні центральні урядові органи приймають міжнародні (регіональні) системи, то вони виключають ті їх положен­ня, які суперечать усьому викладеному.

У сфері інформації про технічні регламенти, стандарти і процедури оцінки відповід­ності Угода зобов'язує кожну країну-учасницю організувати довідкову службу. Ця служба

 

 

повинна забезпечувати зв'язок між країнами-учасницями, відповідаючи на їх запити 1 на­даючи зацікавленим органам країн-учасниць документи, які стосуються: технічних регламентів або стандартів (прийнятих на будь-якому рівні); будь-яких процедур оцінки відпо­відності, які діють або пропонуються на їх території: членства або участі в міжнародних (регіональних) організаціях з стандартизації або системах оцінки відповідності, дво- та багатосторонніх угодах; місця розташування Довідкових служб та друкованих видань, в яких публікується повідомлення, що стосується предмета даної Угоди.

Будь-яка країна-учасниця зобов'язана повідомляти інші країни-Учасниці. які угоди, пов'язані з питаннями оцінки відповідності, стандартів або технічних регламентів, вона укладає, якшо такі угоди можуть вплинути на торговельні відносини. Такі заходи необхід­ні для прийняття іншими органами рішень про участь в угодах для усунення можливих пе­решкод у розвитку торгівлі.

Проблемам, пов'язаним з нетарифними бар'єрами та шляхами їх усунення, приділж багато уваги у своїй політиці й ЄС. Нещодавно країни ЄС у своїй державній політиці ви­користовували відмінність технічних норм для захисту інтересів національних виробників від зовнішньої конкуренції. Але глобалізація у світовому господарстві торкнулась і сфери технічних стандартів та норм. Об'єктивні процеси інтернаціоналізації, а також відставання західноєвропейських компаній стали причиною використання стандартів і норм американ­ських та японських транснаціональних корпорацій, особливо у нових прогресивних галу­зях (електроніка, інформатика, біотехнологїя). Це стало поштовхом для активізації країна­ми ЄС своїх зусиль у галузі стандартів і норм до їх уніфікації та гармонізації на всіх рів­нях — національному, регіональному і міжнародному. На європейському рівні діє Євро­пейський комітет стандартизації, до складу якого входять не лише члени ЄС, а й інші краї­ни західноєвропейського регіону. Україна також мас певні домовленості про співробітниц­тво з даним комітетом. Мета політики ЄС у галузі стандартизації поляки у створенні сти­льного для всіх фірм і підприємців технологічного середовища заради підвищення їхньої конкурентоспроможності.

Для зближення законодавств щодо оцінки відповідності європейські країни-у часин ці ЄЄ використовують європейські директиви, які стосуються конкретної продукції, питань оцінки відповідності та є обов'язковими для них.

Нині у світі існує понад 400 тис. відповідних нормативних документів, які умовно поділяються на дві великі групи. Перша — це норми безпеки для споживачів тієї чи іншої продукції як на виробництві, так і у побуті. Друга охоплює норми техніко-комерційного характеру (йдеться про сумісність різних видів техніки, інформаційні норми, які характе­ризують вироби та матеріали, з яких вони виготовляються). У практиці ЄЄ відносно пер­шої групи діє принцип взаємного визнання норм, а стосовно другої групи уніфікуються лише основні вимоги до товару, які демонструють його відповідність нормам безпеки та здоров'я людини.

Стратегія ЄС на усунення технічних бар'єрів у торгівлі ґрунтується на тому, що для охорони здоров'я та безпеки громадян каїни-члени ЄС можуть видавати обов'язкові техні­чні умови (технічні правила). Виробник вільний виготовляти продукцію, яка не відповідає стандартам, але він зобов'язаний надавати підтвердження (у різних формах), що його продукція відповідає встановленим вимогам безпеки, зазначеним у директивах.