Відшкодування моральної (немайнової) шкоди

Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування, визначаються ст. 23 ЦК. Підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових (ст.ст. 386, 396 ЦК), особистих немайнових (ст. 280 ЦК) прав особи, а також зобов’язань у випадках, передбачених договором або законом (ст. 611 ЦК), прийняття неправомірних рішень, а також дій чи бездіяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (ст. 1167 ЦК), заподіяння каліцтва, іншого ушкодження здоров’я або смерті особи (ст. 1168 ЦК) тощо. Моральна шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Незалежно від наявності вини відшкодовується шкода у випадках, передбачених ч. 2 ст. 1176 ЦК.

Найпоширенішими випадками, коли вирішується питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, є:

1) поширення, у тому числі через засоби масової інформації, відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, порочать честь, гідність, ділову репутацію;

2) відшкодування шкоди, завданої майну та здоров’ю (найчастіше у зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою, залиттям квартири);

3) порушення прав споживачів;

4) порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

5) прийняття незаконних рішень, а також дії чи бездіяльність органу дізнання, судового слідства, прокуратури або суду;

6) вчинення корупційного діяння;

7) скоєння злочину;

8) пошкодження майна;

9) завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

При застосуванні способу захисту права, передбаченого п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК, помилки в основному полягали в поширенні його на випадки, для яких законом відшкодування моральної шкоди не передбачене (на договори оренди, інвестиції, позики, кредиту, банківського вкладу), або у відмові в застосуванні відшкодування моральної шкоди, яке передбачено законом (наприклад, завданої прийняттям нормативно-правового акта).

Критерії визначення розміру відшкодування моральної шкоди, передбачені ч. 3 ст. 23 ЦК, є не досить чіткими, у зв’язку із чим у подібних випадках суди визначають розмір відшкодування далеко неоднаково, наприклад, у зв’язку зі смертю фізичної особи в одних випадках – у сумі 500000 грн, 100000 грн, а в інших – у рази менший.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, завданої батькам унаслідок вчинення умисного вбивства дитини, необхідно ураховувати глибину та тривалість моральних страждань, характер дій винної особи (скоєння умисного вбивства), а також те, що особи зазнали моральних страждань, пов’язаних із необхідністю докладати зусилля для виявлення та законного покарання особи, винної у смерті їхньої дитини. За таких обставин відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 млн. грн. кожному з батьків відповідає вимогам розумності та справедливості й не може вважатися явно завищеною чи надмірною (постанова Верховного Суду України від 19 грудня 2011 року у справі № 6-65цс11).

Убачається за доцільне нормативно встановити мінімальний і максимальний розміри відшкодування моральної шкоди, методику його визначення.

Визначаючи розмір та форми відшкодування моральної шкоди треба також ураховувати функції, які повинно виконувати таке відшкодування (сатисфакція, компенсаційна функція). Які б фактори не впливали в кожному конкретному випадку на розмір відшкодування, очевидним є те, що цей розмір повинен бути максимально адекватним завданій шкоді.

Доказами можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги й заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються показаннями свідків, висновками експертів, письмовими доказами (наприклад, медичними довідками, висновками).

При відшкодуванні моральної шкоди, завданої особі незаконними діями чи бездіяльністю працівників виконавчої служби, застосуванню підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: ст. 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1173 ЦК та ст. 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу»(постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 вересня 2013 р. у справі № 6-48цс13).

Відшкодування моральної шкоди членам сім’ї працівника, який загинув унаслідок нещасного випадку на виробництві, здійснюється відповідно до положень ст. 1167, ч. 2 ст. 1168 ЦК, а не на підставі норм Закону України від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»(постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 13 листопада 2013 року у справі № 6-120цс13).

За змістом ст.ст. 1167, 1168, чч. 1, 2, 5 ст. 1187 ЦК моральна шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відшкодовується чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим) такої особи, а також особам, які проживали з нею однією сім’єю, особою, яка на відповідній правовій підставі володіє об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, незалежно від вини такої особи (постанови Верховного Суду України: від 5 березня 2012 року у справі № 6-96цс11; від 17 жовтня 2012 року у справі № 6-114цс12; від 5 грудня 2012 року у справі 6-145цс12).