Найдавніші поселення людей на території Черкащини

Витоки історичного розвитку Черкаського краю губляться у давнині століть. Археологічні знахідки свідчать, що перші люди на території сучасної Черкаської області з’явилися в добу середнього палеоліту (від 150 до 40-35 тис. років тому). Цей період характеризується загальною зміною клімату – похолоданням, із короткими періодами потепління.

У добу середнього палеоліту відбувся демографічний вибух, який спричинив різке зростання кількості пам'яток. Ці пам'ятки пов'язують з предками сучасної людини – неандертальцями, які жили невеликими колективами, займалися полюванням та збиральництвом. Були творцями культури середнього палеоліту (мустьє, 150-40 тис. років тому). З початку становлення людського суспільства полювання було однією з основних форм господарства. Так, на Черкащині поширюється полювання на мамонтів, про що свідчать лівобережна стоянка на околиці села Добраничівка (35 тисяч років тому), яка розташована на межі Черкаської та Київської областей, та правобережна стоянка на території села Межиріч Канівського району (17-15 тис. років тому). Село здобуло всесвітню відомість завдяки знахідці там житла стародавніх мисливців на мамонтів (овальні хижі діаметром до 6 метрів з одним вогнищем та каркасом із кісток, бивнів мамонта або жердин). 1965 року селянин Микола Новицький, копаючи льох у своїй садибі, натрапив на велику кістку. Надалі археологи знайшли тут залишки чотирьох жител, складених з бивнів та кісток мамонтів.

У пізньому палеоліті (після 35-31 тис. років тому) на території області зявляються ранні Homo sapiens – кроманьйонці. На їх численних стоянках були знайдені кам'яні і кістяні знаряддя праці (скребачки, різці, сокири), зокрема, при розкопках всесвітньовідомої Межіріцької палеолітичної стоянки, вік якої налічує близько 14,5 тис. років. Цінними та унікальними пам’ятками, знайденими на межиріцькій стоянці є череп мамонта та своєрідна карта поселення: серед різноманітних прямих і кривих ліній, смуг і драбинок тут подано чотири підковоподібні фігури з плямами «вогнищ» у центрі, зі схематичним позначенням нерівностей рельєфу і ландшафту навколо. На території Черкащини стоянки цього часу відомі поблизу сіл Лип’янка, Нечаєве, Маслове. До кінця мустьєрського періоду відносяться випадкові знахідки на околиці Сміли та 15 крем’яних виробів і один уламок масивного кварциту, які були знайдені при будівництві Канівської ГЕС. Розвідки останніх років в межах Шполянського району дозволили знайти 25 нових палеолітичних поселень.

Епоха мезоліту (10-7 тис. років тому) на території нашого краю вкрай обмежена. Одну із небагатьох стоянок досліджено на північній околиці Черкас, але вона, на жаль, затоплена водами Кременчуцького водосховища. В останні роки археологи виявили кілька мезолітичних стоянок у с. Добрянка Тальнівського району. На думку вчених, в добу мезоліту почала складатися племінна організація.

В період неоліту (VI–ІІІ тис. до н.е.) значно зростає кількість населення на території Черкащини. Археологічні знахідки з них демонструють великі зміни в економічному і культурному розвитку. Людина переходить до відтворюючого господарства – землеробства і скотарства. Цей процес дослідники називають «неолітичною революцією». Про становлення землеробства на Україні і Черкащині в середині V-ІV тис. до н.е. свідчать знахідки – зернотерки, серпи, мотики тощо. Виникає гончарство. Найдавніша кераміка на Черкащині виготовлялася із глиняних качалок у так званий джгутовий спосіб, випалювалася на відкритих вогнищах та мала значну домішку великих волокон трави. Вперше неолітичне місцезнаходження неолітичної доби на берегу р. Тікич неподалік с. Добрянка було виявлене у 1972 р. Місцеві дніпро-донецькі племена залишили нам багато поселень, які розташовані в межах Золотоніського, Чорнобаївського, Чигиринського, Городищенського, Смілянського, Канівського, Черкаського районів.

У другій половині IV – першій третині ІІІ тис. до н.е. на території краю мешкали середньостогівські племена Їх культуру ми знаємо за такими пам’ятками Черкащини, як поселення Сунка, Адамівка, Чигирин, Домантово, Хрести, Вереміївка, Жовтин та ін. Культура зникла приблизно в середині ІІІ тис. до н.е. з приходом ямних племен, подальша доля її носіїв невідома.

В добу енеоліту майже всю територію сучасної Правобережної Черкащини, окрім прибережної смуги Дніпра в межах сучасного Чигиринського району, займали трипільські племена. Перші трипільські племена з’явилися на Черкащині наприкінці раннього етапу розвитку культури, приблизно в середині IV тис. до н.е. Найдавніші поселення розташовані поблизу сіл Майданецьке, Павлівка Перша, Вишнопіль Тальнівського району. На Черкащині, поблизу сіл Майданецьке, Доброводи і Тальянки існувало велике трипільське поселення загальною площею понад 300 га. При розкопках археологи виявили, що у поселенні було не менше як 1 575 будинків, які були розміщені по колу, а за останнім височів захисний вал. У поселені, ймовірно, проживало 15-20 тисяч мешканців, а загальна площа становила 2.5 км², і це місто існувало 4-5 тисяч років тому. Використавши аерофотозйомку, вдалося визначити фортифікаційні споруди міста з кварталами й вулицями. Доброводи включено в список найбільших міст в історії людства. Трипільці залишили унікальну розписну кераміку. За допомогою білої, жовтої, червоної та чорної фарб вони створювали багатокольорові орнамент. Чи не найцікавішою і однозначно переконливою, мабуть, слід вважати орнаментику глека з с. Майданецького: тридцять розміщених у звичайному місці верхньої частини «трикутників» з’єднані своєрідним хрестом (солярним знаком чи свастикою) з дванадцятьма крапками або рисками. Носії культури використовували мідь і золото для виготовлення прикрас, а мідь – для виготовлення сокир та тесел. На деяких сокирах трипільців знайдено сліди зварювання при температурі 350-400°С. Сьогодні на території краю нараховується близько 300 трипільських поселень, з яких 18 вважаються поселеннями-гігантами. До них належать Тальянки (450 га), Чичеркозівка (300 га), Майданецьке (270 га), Небелівка (250 га), Доброводи (250 га).

Найдавнішим народом на території України, ім’я якого відомо за писемними джерелами були кіммерійці. Вони проживали в основному на півдні України, однак окремі їх групи проникали і вглиб території сучасної України. Наприклад в археологічному музеї Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького зберігаються речі, знайдені в могильнику так званої білозерської культури, розкопаному поблизу села Вергуни Черкаського району. Цю культуру ототожнюють саме з кіммерійцями.

Загалом же на території Черкащини в доскіфський період проживали – чорноліські племена (кінець ІХ – VIІІ ст. до н.е.) і їх культура була культурою перехідного періоду від бронзового та ранньозалізного віку. Чорнолісці жили родами у відкритих селищах, де будували дерев'яні наземні житла та півземлянки. Основу господарства становили орне землеробство і скотарство. Археологічні знахідки на чорноліських пам’ятках представлені глиняним посудом (черпаками, келихами, горщиками, мисками, корчагами), знаряддями праці (кам’яні провушні сокири, крем’яні вкладиші для серпів, металеві кельти, серпи, ножі, мотики, долота), предметами озброєння (кістяні вістря стріл, бронзові та залізні вістря списів, кинджали, біметалеві мечі), деталями кінського спорядження (кістяні та бронзові псалії, бронзові вудили, бронзові, золоті, залізні прикраси кінської вузди), предметами металообробки (шлак, ливарні форми, тиглі, ллячки), прикрасами (браслети, шпильки, кільця, бляшки, підвіски, намисто), ін. Відомою пам’яткою чорносілької культури Черкащини є Суботівське городище поблизу села Суботів Чигиринського району.

Згідно античних джерел, у скіфський період територію Черкащини населяли землеробські племена або скіфів-орачів (VII – IV ст. до н.е.). На сьогодні на території краю відома ціла низка укріплених городищ того часу у Канівському, Чигиринському, Чорнобаївському, Смілянському, Лисянському, Звенигородському районах та місті Канів. Городища розташовувалися на піднесених ділянках, оточених балками, поблизу річок. Відрізнялися різноманітністю своїх розмірів: від 10 до 500 га. Одна з найцікавіших скіфських пам’яток Черкащини – Мотронинське городище в урочищі Холодний Яр на Чигиринщині. Це було величезне протомісто площею 150 га. Висота зовнішніх валів, що його оточували становили 10,5 м. У 1995 р. українські та польські дослідники розкопали один із найбільших скіфських курганів Черкащини поблизу с. Рижанівка Звенигородського району, де було знайдено центральне непограбоване поховання кургану. Основна поховальна камера являла собою досить просторе приміщення площею близько 30 м² та висотою до 2 м, яке складалося з двох однакових за розмірами частин, одна з яких була поховальною, друга – господарчою. У кургані був похований скіфський вождь, який лежав на спині. На його шиї знаходилася масивна золота гривна в півтора оберти з фігурами левів. Похованого супроводжував повний набір зброї: спис, лук з двома сагайдаками стріл, метальні дротики та ін. Багато коштовних прикрас, рідкісні персні із зображенням бога морів Посейдона. Зліва стояла давньогрецька ситула (бронзовий горщик), скіфський кілік (чаша на підставці) для питва та округлотілий кубок із зображенням грифонів. В ногах лежав жіночий головний убір та покривало, прикрашене золотими бляшками і аплікаціями. Але самого поховання жінки не знайдено.

З-поміж інших цінних знахідок Черкащини можна відзначити також знайдену в 2007 році в селі Легедзено в кургані царських скіфів золоту каблучку, або знайдені в 2011 році в скіфському кургані в Корсунському районі золотий ланцюг та діадему загальної ваги 180 гр. Ще одна цікава знахідка, зроблена на Черкащині – поховання скіфського воїна у повному бойовому обладунку тощо.

Майже єдині археологічні пам’ятки сарматів на території України – кургани, якщо не рахувати випадкових знахідок та поодиноких скарбів. Відсутність сарматських поселень свідчить про досить рухливий тип їхнього кочового скотарства. В сарматський період територія Черкащини була заселена зарубинецькими (ІІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.) та черняхівськими (ІІІ – початок V ст. н.е.) племенами, які залишили багато археологічних пам’яток, розкопки яких дають змогу досить повно і всебічно висвітлити матеріальну і духовну культурну мешканців Черкащини в період раннього залізного віку.