Принципи організації і методи лікувально-профілактичної

ЛЕКЦІЯ № 1

«Педіатрія» походить від грецьких слів «pais» - хлопчик, дитина і «iatreia» - лікування; вивчає закономірності розвитку дітей, причини і механізми захворювань, способи їх розпізнавання, лікування і попередження. Тому її можливо трактувати як медицину періоду зростання, формування і розвитку організму, а даний період є найбільш відповідальним в житті людини.

Початок вчення про дитину прийнято відносити до IV сторіччя до нашої ери, до часу написання книги «Про природу дитини» батьком медицини Гіппократом. Услід за Гіппократом про дітей, догляд за ними і їх виховання пишуть Цельс, Гален і Соран (І-ІІ ст. до н.е.). У подальші 15 сторіч повторювалось те, що було висловлене у Галена і Сорана.

Лікування дітей в ці роки проводилося за тими ж принципами, що і дорослих, або не проводилося взагалі. Тільки у XVIII столітті знову прокидається інтерес до лікування дітей і його особливостей. Це було пов'язано з дуже великою дитячою смертністю, появою добродійних організацій і створенням в деяких країнах Європи виховних будинків або притулків для підкидьків і безпритульних дітей. У 1650 році виходить наукова праця англійського лікаря Гліссона про рахіт, за ним з'являються наукові праці Сиденгана, Хабержена, Дженнера, присвячені вивченню інфекційних захворювань у дітей. Приблизно через 100 років після роботи Гліссона з'являється перше керівництво з педіатрії в 28 розділах, написане шведським лікарем Нілом Розен фон Розенштейном в 1764 році. Через 30 років його керівництво було видане в Росії російською мовою.

Проте до 19 століття не було ні дитячих лікарень, ні дитячих лікарів. Були акушери, терапевти і висока дитяча смертність.

Розвиток педіатрії в Україні має три періоди:

1-й період – період становлення педіатрії як самостійної наукової дисципліни XVIII сторіччя.

У Росії послідовність виникнення інтересу до лікування дітей була дуже близька до того, що відбувалося в Європі. Так, Петро I видає указ «О построении в Москве госпиталей для помещения незаконнорожденых младенцев и о даче им и их кормилицам денежного пособия». М.В.Ломоносов в своєму листі «О размножении и сохранении российского народа» вказує на необхідність відкриття народних богаделень для незаконнонароджених і видання керівництва по лікуванню дитячих захворювань. Проте відкриті виховні будинки були тільки в 1764 р. в Москві і в 1771 р. в Петербурзі.

Початок становлення педіатрії як самостійної наукової дисципліни відбувається в рамках інших близькоспоріднених медичних спеціальностей. Це терапія і перш за все акушерство. З терапевтів першими про дитячі захворювання стали читати професори Московського університету С.Г.Зибелин – «Охорона здоров'я дітей» і Г.І.Сокольський – «Годування і виховання дітей».

 

 

З акушерів найбільший внесок у розвиток педіатрії і формування її як самостійної науки внесли Н.М.Максимович-Амбодик і С.Ф.Хотовицький. Н.М.Максимович-Амбодик написав анатомо-фізіологічний словник не тільки латинською, але й російською мовою; він є основоположником російської медичної термінології. У його лекціях і книзі «Искусство повивания или наука о бабьичем делеу» були описані особливості дітей раннього віку і методи їх виховання. Був прихильником грудного вигодовування.

Професор-акушер медико-хірургічної академії в Петербурзі (нині військово-медична академія) Степан Хомич Хотовицький був одночасно і першим російським вченим-педіатром. Впродовж 1831-1847 років він читав самостійний курс дитячих захворювань, в 1842 р. відкрив дитячі палати в клініці акушерства, жіночих і дитячих захворювань, а в 1847 р. написав перший російський підручник по педіатрії – «Педіатрика».

2-й період – організація спеціального курсу дитячих захворювань і відкриття дитячих клінік.

Цей передреволюційний період теж характеризується невеликою кількістю лікарів-педіатрів.

Вперше в світі дитяча лікарня була відкрита в Парижі в 1802 р. Декілька пізніше з'являються німецькі школи педіатрів, центром якої були Відень і Берлін.

У Росії перша дитяча лікарня була відкрита в Петербурзі в 1834 г, зараз вона носить ім'я Н.Ф.Філатова. А ще через 10 років, в 1844 р. тут же відкривається перша в світі лікарня спеціально для дітей раннього віку (нині лікарня імені Л.Пастера). У Москві перша дитяча лікарня починає працювати з 1842 року (тепер також лікарня імені Н.Ф.Філатова).

Датою появи першої російської кафедри педіатрії можна вважати 1865 рік, коли окремий курс дитячих захворювань було доручено читати професору В.М.Флоринському в Медико-хірургічній академії. З 1870 року на цій кафедрі працював Н.І.Бистров (1841-1906 рр). У 1885 р. він організував і був першим головою Товариства дитячих лікарів в Петербурзі.

У Москві читання курсу лекцій з педіатрії почав в 1861г., будучи доцентом, а потім професором-акушером, Н.А.Тольский (1830-1891). Через 5 років він відкрив невелику дитячу клініку (всього на 11 ліжок) у складі факультетської терапевтичної клініки університету (у приміщенні клініки проф.Г.А.Захарина). Н.А.Тольський приділяв велику увагу роботі лікарів, що працюють в школах.

Таким чином, і в Москві одночасно з Петербургом з'являється кафедра педіатрії.

Значний внесок у розвиток педагогічної науки зробив послідовник Н.І.Бистрова і учень Н.А.Тольского професор Н.П.Гундобин (1860-1908). Його фундаментальна праця «Особливості дитячого віку» і керівництво «Загальна і приватна терапія хвороб дитячого віку» не втратили свого значення і до цього дня.

У 60-ті роки розвивається діяльність талановитого лікаря і організатора К.А.Раухфуса (1835-1915). Його роботи присвячені вродженим вадам серця і захворюванням бронхо-легеневої системи. Він описав симптом «трикутника» - укорочення легеневого звуку при ексудативному плевриті. За проектом К.А.Раухфуса побудовані лікарні в Петербурзі і в Москві (остання носить його ім'я).

Значний слід в історії вітчизняної педіатричної науки залишила діяльність талановитого лікаря і педагога, послідовника Н.А.Тольського, професора кафедри педіатрії Московського університету Нила Федоровича Філатова (1847-1902). Його ерудиція, лікарська логіка і спостережливість заслужили глибоку пошану до цієї людини, яка зібрала навколо себе десятки талановитих учнів. Н.Ф.Філатов дав розвиток клінічному вивченню дитячих захворювань, зокрема, інфекційних хвороб. Він першим описав клініку скарлатинового висипу і залозистої лихоманки (інфекційний мононуклеоз), а також ранні ознаки кіру – висівковоподібне лущення слизистої оболонки губ і ротової порожнини. Н.Ф.Філатов одним з перших показав значення ателектаза у виникненні запалення легенів і описав ураження серця при скарлатині у дітей. Разом з Габрічевськім почав лікування дифтерії протидифтерійною сироваткою. Він є засновником Московського товариства дитячих лікарів. Праці Н.Ф.Філатова «Семіотика і діагностика дитячих хвороб», «Лекції з гострих дитячих інфекцій», «Клінічні лекції», «Короткий підручник дитячих хвороб» мають значення до нашого часу. Вони перекладені багатьма європейськими мовами і принесли славу російській клінічній думці. У Москві поставлений пам'ятник Н.Ф.Філатову з написом «Другу дітей». За кращі роботи в педіатрії установлена премія імені Н.Ф.Філатова.

Своєрідним заключенням другого періоду розвитку педіатрії в країні було проведення в 1911 р. 1-го З'їзду дитячих лікарів, на якому розглядалися питання допомоги новонародженим. В цей час зростає інтерес до дітей раннього віку, в пологових будинках почало організовуватися спостереження лікарів-педіатрів за новонародженими. У 1908 р. в Москві за ініціативою академіка Г.І.Сперанського була відкрита перша консультативна поліклініка для дітей грудного віку, в 1910 році – перша лікарня для грудних дітей, а в 1913 році – грудне відділення в Морозівській дитячій лікарні (зараз дитяча клінічна лікарня № 1). Це були перші кроки по виходжуванню і лікуванню новонароджених. Г.И.Сперанський очолив школу провідного наукового центру країни – Центрального науково-дослідного інституту охорони материнства і дитинства. Він одним з перших вивчав фізіологію і патологію дітей раннього віку і все своє життя присвятив вивченню механізмів порушень живлення, захворювань бронхо-легеневої системи і сепсису у дітей перших днів і місяців життя. Перу академіка Г.И.Сперанського належить «Підручник хвороб дітей раннього віку». Протягом багатьох років він був редактором журналу «Педіатрія», очолював Союзне наукове товариство дитячих лікарів.

3-й період – після Жовтневої революції.

Радянська влада відразу після революції проголосила про охорону материнства і дитинства. Одним з перших декретів був декрет про організацію відділу охорони материнства і дитинства.

У цей період великий внесок у розвиток радянської педіатрії внесла ціла плеяда видатних учених. Це професори московської школи. А.А.Кисель (1859-1931), учень професора Н.І.Бистрова і професора С.П.Боткіна, багато що зробив для вивчення ревматизму, хронічних неревматичних поліартритів, туберкульозу, малярії. Він широко розвернув діяльність з організації дитячих санаторіїв і впровадження методів санаторного лікування дитячих захворювань. Учень Н.Ф.Філатова В.И.Молчанов (1868-1959) вивчав захворювання дихальних шляхів, порушення зростання і розвитку дітей, клініку токсичної дифтерії, скарлатину і її зв'язок з ревматизмом. Його співробітниками і послідовниками були проф.Д.Д.Лєбедев, який також працював над проблемою дитячих інфекцій і уражень серця у дітей, і акад. АМН СРСР, професор Ю.Ф.Домбровська (1891-1976) – автор фундаментальних досліджень і посібника із захворювань органів дихання, якісних порушень живлення і захворювань, пов'язаних з вітамінною недостатністю у дітей. В.І.Молчанов, Д.Д.Лєбедев і Ю.Ф.Домбровська є авторами підручника «Пропедевтика дитячих хвороб».

У Петербурзі основним центром педіатричної науки залишалася військово-медична академія, де після професора Н.П.Гундобіна кафедру педіатрії очолив М.А.Шкарін (1876-1921). Він відомий своїми науковими працями з дієтетики, аномалій конституції, а також тим, що почав працювати над вивченням вікових біохімічних особливостей у дітей. Професором його кафедри був М.С.Маслов (1885-1961). Він очолював кафедру педіатрії в Академії з 1921 г, а з 1925 р. працював паралельно і на кафедрі педіатрії Петербурзького педіатричного медінституту. Його по праву вважають розділом Петербурзької радянської школи педіатрів. Він показав нові патогенетичні концепції дитячих захворювань і запропонував на цій основі нові підходи до їх лікування («Діагноз і прогноз дитячих захворювань»). Працював в галузі живлення, вивчав наявність аномалій конституції у дітей.

Послідовником М.С.Маслова був професор А.Ф.Тур (1894-1974). У 1928 р. в співавторстві з М.С.Масловым він написав перший підручник «Розлади живлення і травлення у дітей грудного віку». З 1925 р. А.Ф.Тур працює в Петербурзькому педіатричному медінституті, де з 1930 року очолює кафедру госпітальної педіатрії. Його перу належать перші підручники по дитячій гематології, по фізіології і патології дітей періоду новонародженості, підручник «Пропедевтика дитячих хвороб», який витримав 6 видань, «Довідник з дієтетики дітей раннього віку», монографія «Рахіт». Будучи головним педіатром Петербурзького міського відділу охорони здоров'я, А.Ф.Тур брав участь в організаційних заходах щодо захисту дітей під час блокади. Він був головою товариства дитячих лікарів.

У Ленінграді також працювали педіатр-інфекціоніст проф.М.Г.Данилевич, автор першої допомоги «Керівництво з гострих дитячих інфекцій», професори Н.І.Красногорський і Н.І.Касаткин, які вивчали механізми розвитку нервової діяльності дитини, професор А.Б.Воловик – автор першого вітчизняного підручника по захворюваннях серця у дітей, професора П.С.Медовиков, В.О.Молчан.

Дитячі клініки і педіатричні кафедри організовувалися також в інших містах і регіонах країни. В Україні, в Києві, першу кафедру очолив в 1889 р. проф.В.С.Чернов (кафедра педіатрії Київського університету). У клініці проф.В.С.Чернова працював проф.Л.О.Фінкельштейн, який згодом став завідуючим кафедри педіатрії Київського медінституту. На початку своєї діяльності кафедра мала всього 10 ліжок, потім їх кількість зросла до 170. Л.О.Фінкельштейн написав близько 60 наукових праць. Він був головою Київського товариства дитячих лікарів.

Великий внесок у розвиток педіатрії зробила С.М.Хохол (1897-1964) – чл.-кор.АМН СРСР, заслужений діяч науки, професор. Вона одна з перших займалася впровадженням радянської системи охорони материнства і дитинства на Україні. З її ім'ям пов'язаний розвиток лікувально-профілактичної допомоги дітям в Україні.

 

Принципи організації і методи лікувально-профілактичної

Допомоги дітям в Україні.

 

Організація медичної допомоги дітям в Україні грунтується на загальних принципах організації лікувально-профілактичної допомоги, що включають:

· доступність і безкоштовність основних її видів,

· синтез лікувальної та профілактичної справи,

· дільничний принцип медичної допомоги (або надання її сімейним лікарем),

· застосування диспансерного методу,

· послідовність амбулаторної та стаціонарної допомоги,

· етапність спеціалізованого медичного забезпечення.

У наданні лікувально-профілактичної допомоги дітям України беруть участь медичні заклади різних рівнів, заклади освіти та соціального забезпечення (будинки дитини, школи-інтернати, дитячі будинки та будинки-інтернати для дітей з дефектами розумового та фізичного розвитку).

Дитячі лікарні можуть бути багатопрофільними та спеціалізованими (інфекційними, туберкульозними, психіатричними, відновлювального лікування).

Основним закладом, який надає медичну допомогу дітям, є об’єднана дитяча лікарня, структура якої складається з поліклінічного відділення і стаціонара.

 

У загальній системі медичних заходів, спрямованих на охорону здоров’я дітей, провідне місце займає амбулаторно-поліклінічна допомога.

Дитяча поліклініка є провідним закладом у наданні лікувально-профілактичної допомоги як за значенням, так і за обсягом роботи.

У дитячих поліклініках проводять комплекс заходів, спрямованих на запобігання та раннє розпізнавання патології у дітей, зниження захворюваності і смертності дітей, особливо першого року життя.

За місцем своєї діяльності дитяча поліклініка забезпечує:

1. Організацію та реалізацію комплексу профілактичних заходів (профілактичні огляди дітей та диспансерне спостереження, профілактичні щеплення, гігієнічне виховання дітей і їх батьків).

2. Лікувально-консультативну допомогу дітям у поліклініці та вдома, включаючи кваліфіковану спеціалізовану медичну допомогу, направлення дітей на лікування у стаціонари та на відновне лікування в санаторії, відбір дітей для лікування та навчання в спеціальних закладах.

3. Лікувально-профілактичну роботу в дитячих дошкільних закладах та школах.

4. Протиепдемічні заходи разом із СЕС (своєчасне виявлення дітей з інфекційними захворюваннями, забезпечення ізоляції хворих дітей, госпіталізація, якщо необхідно, хворих дітей до інфекційної лікарні, своєчасне направлення до СЕС екстреного повідомлення, спостереження за дітьми, які були в контакті з хворими, планування та проведення щеплень).

5. Правовий захист дітей.

 

У медичному забезпеченні дітей важливе місце займає стаціонарна допомога

ПРИЙМАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ забезпечує наступне:

· медичний огляд, заповнення первинної документації та розподіл у відповідні відділення дітей, які поступають у лікарню;

· ізоляцію дітей, які були в контакті з інфекційними хворими;

· надання першої невідкладної допомоги;

· санітарну обробку хворих;

· облік руху хворих в стаціонарі;

· довідково-інформаційні функції;

· виписку з стаціонара.

 

ЛІКУВАЛЬНІ ВІДДІЛЕННЯ розраховані в середньому на 30-40 ліжок. У великих стаціонарах створюють такі відділення:

· для недоношених і хворих новонароджених дітей;

· для дітей раннього віку (від 1 місяця до 3-х років);

· соматичне відділення для дітей віком від 3 до 15 років;

· спеціалізовані дитячі відділення (отоларингологічне, хірургічне, неврологічне та ін.)

 

Наявність спеціалізованих відділень та їх профіль визначають, виходячи з місцевих умов та особливостей захворюваності, вікового складу дітей на основі раціонального використання фонду лікарняних ліжок.

При заповненні палат дуже важливо дотримуватись принципу одномоментного прийому хворих, щоб одночасно в палаті не перебували діти, котрі щойно поступили в лікарню, та одужуючі.