Як свідчить практика сучасних днів, надмірна відкритість та інтегрованість у світові процеси національних економік, послаблення регулятивних заходів та валютних обмежень на міжнародних та внутрішніх фінансових ринках супроводжується надвисокою чутливістю та незахищеністю від світових кризових впливів навіть держав із високими показниками економічного розвитку.
За таких умов, вважаємо за доцільне наголосити на необхідності розробки та впровадження в дію на державному рівні комплексної стратегічної програми розвитку національної економіки, яка б передбачала основний вектор економічного поступу, загальнодержавні орієнтири та шляхи подолання соціально-виробничих та інших проблем країни. Такий документ, на нашу думку, сприятиме збалансуванню, систематизації, взаємоузгодженню та впорядкуванню усіх напрямків економіко-ринкових перетворень, направлених на досягнення спільної стратегічної мети. Відповідно, це дозволить забезпечити прозорість дій та підвищити відповідальність усіх суб’єктів економіки від владних структур до суб’єктів підприємницької діяльності, а також сприятиме мінімізації політичних спекуляцій та нераціональному витрачанню державних коштів.
Отож, завдання Нацбанку, на нашу думку, полягає, з одного боку, в ініціюванні розробки разом з урядовими структурами та впровадженні комплексу заходів, спрямованих на довгострокову стабілізацію та зміцнення національної валюти, на зменшення рівня доларизації національної економіки, на розвиток валютного та фондового ринків, на підвищення капіталізації та конкурентоспроможності національної банківської системи, а відтак розширення спектру виконуваних комбанками валютних операцій та напрямків валютної діяльності, а з іншого, Нацбанк повинен значну увагу приділяти поточному валютному регулюванню, застосуванню дієвих антикризових заходів з метою корегування відхилень у функціонуванні валютного ринку з метою забезпечення досягнення стратегічних цілей. Необхідність розробки комплексної програми зумовлена, передусім, потребою ліквідації повної невизначеності валютної політики НБУ, незрозумілості методики, за якою він розраховує свій офіційний курс, та необхідністю побудови логічної послідовності його дій.
Затвердження ж основних стратегічних напрямків грошово-кредитної політики, валютного регулювання, розвитку банківського сектору та валютного ринку країни відповідатиме та забезпечуватиме досягнення головних орієнтирів трансформації економічної системи, адже без узгодженості дій між урядом та Національним банком усі зусилля щодо регулювання валютних відносин та економічних процесів в цілому будуть малоефективними, про що свідчить сучасний стан господарювання.
Слід також зазначити, що такий підхід забезпечить далекоглядність у діях Нацбанку щодо регулювання валютної сфери, які на даний час носять поточний та вузьконаправлений характер, про що свідчить, наприклад, постійне проведення валютних інтервенцій з метою підтримки стабільності національної валюти, або ж забезпечення допуску іноземних філій за вимогами міжнародної спільноти без заздалегідь належно підготовлених умов для рівноконкурентних умов розвитку вітчизняної банківської системи.
Хочемо, також наголосити на необхідності постійної координації, взаємоузгодженості та взаємодії уряду та Національного банку у питаннях розвитку економічних та валютних відносин, як їх складової. Адже економічна й політична нестабільність, спад виробництва, скорочення експортно-імпортних операцій не може не позначитись на стані розвитку валютних операцій на стабільності валютного ринку й банківської системи. А, навіть, найефективніша валютна політика здійснювана Нацбанком не в змозі постійно підтримувати стабільність курсу національної валюти та сприяти розширенню валютних відносин при існуванні вищезазначених проблем, оскільки банківська система лише опосередковує рух капіталів, створених у сфері виробництва товарів та послуг. Відповідно, професійні дії НБУ, спрямовані на стабілізацію курсу гривні, не дадуть бажаного результату доти, доки не буде працювати реальний сектор економіки.
Валютний ринок - одна з важливих ланок як національного, так світового господарства, яка чутливо реагує на зміни в економіці та політиці, водночас, здійснює на них зворотній вплив. Відтак, реформування підходів у застосуванні регулятивних заходів у сфері валютних відносин дозволить перейти від фрагментарної валютної політики, що реалізуються за схемою «цілі - інструменти - канали трансмісії - показники», до інтегральної із введенням у неї в першу чергу узгодженості дій у всіх напрямках грошово-кредитної, фіскальної, бюджетної політик та політики розвитку реального сектору економіки.
Основними завданнями Національного банку у контексті валютного таргетування є вирішення таких проміжних для валютного ринку України проблем як:
- вдосконалення контролювання і розробка нових методів банківського і валютного регулювання, що впливатиме як на оптимізацію валютної діяльності (вдосконалення та розширення меж валютної діяльності, відновлення довіри до головних суб’єктів валютних відносин з боку резидентів та іноземних партнерів, забезпечення більш строкової стабілізації валютного курсу національної валюти), так і сприятиме: а) зменшенню обсягів відпливу капіталів і стимулюванню повернення їх з-за кордону; б) детінізації неофіційного сектора економіки; в) вирішенню проблем доларизації економіки та мінімізації її рівня; г) підвищенню рівня фінансування розвитку реального сектору економіки шляхом залучення вільних валютних ресурсів;
- реформування банківської системи у напрямку її капіталізації та підвищення конкурентоспроможності й зміцнення позицій вітчизняних банків на валютному ринку України та у сучасному інтегрованому світі;
- вдосконалення валютного законодавства.
Очевидним є те, що практично усі із вище зазначених завдань вирішити самотужки Нацбанку не під силу.
Разом з тим, під дією як об’єктивних, так і суб’єктивних причин, основні інструменти грошово-кредитного регулювання економіки, такі як політика обов’язкових резервів, операцій на відкритому ринку та політика облікової ставки є недостатньо дієвими. Відтак, головним і найдієвішим інструментом монетарної політики є операції Національного банку на внутрішньому валютному ринку, а саме реалізація механізму валютних інтервенцій. Це ще раз підтверджує необхідність комплексного бачення проблеми, та постійної координованості та злагодженості дій з боку держави та центробанку щодо оптимізації умов розвитку валютних відносин та економіки в цілому.
На нашу думку, переймаючи світовий досвід, слід створити відповідну структурну одиницю валютного контролю, на яку було б покладено функції валютного контролю, а завдання комерційних банків полягало лише у поданні інформації про виконання ними тих валютних операцій, які підлягають контролю. Скажімо у Франції збережено орган - TRACFIN, що накопичує інформацію про підозрілі валютні операції та запобігає витоку конфіденційних даних, у США функціонує спеціальних орган - FinCEN який у режимі реального часу відстежує всі фінансові трансакції [5, с. 64].
Функції спеціального контрольного органу можна покласти на цільовостворену структурну одиницю, підпорядковану Нацбанку, яка володіла б високими технологіями, спеціально розробленим програмним забезпеченням та досвідом контролювання валютних операцій фінансових установ, взаємодіяла з комерційними банками, правоохоронними органами, Податковою адміністрацією, Державним митним комітетом та включала власні територіальні підрозділи. Відповідний контрольний орган в режимі реального часу збиратиме, накопичуватиме, аналізуватиме й передаватиме інформацію про міжнародні фінансові трансакції та валютні операції, що містять ознаки сумнівності щодо дотримання норм чинного законодавства у відповідні органи.
При цьому, комерційні банки нестимуть відповідальність лише в разі:
- невиконання вимог щодо ідентифікації і перевірки клієнтів;
- неподання спеціальному контролюючому органу інформації про здійснення міжнародних валютних операцій чи операцій з готівкою понад встановлені обмеження;
- невиконання обов’язків щодо подання інформації про поступлення заявки на виконання сумнівних операції, що потребують попереднього дозволу НБУ;
- невиконання вимог щодо зберігання документів відносно яких встановлено строк зберігання;
- розголошення інформації щодо поступлення заявок на виконання сумнівних операцій. Таким чином, можна буде розмежувати завдання валютного контролювання.
Наприклад, Нацбанк здійснюватиме контролювання лише комерційних банків, перевіряючи дотримання ними валютного законодавства, як такими суб’єктами валютних відносин, які надають валютні послуги, а створений орган контролюватиме законність дій тих суб’єктів, в яких у результаті їхньої поточної діяльності виникає потреба у валютному обслуговуванні.
З метою вдосконалення умов та прозорості функціонування валютного ринку України, а також покращення ефективності застосування контрольно-регулятивних заходів пропонуємо виділити у дослідженні декілька рівнів:
1. Організація валютного регулювання й контролювання на макрорівні: стабілізація валютного курсу, регулювання стану Платіжного балансу, державної заборгованості тощо.
2. Регулювання та контролювання поточного стану валютного ринку, шляхом встановлення та слідкування за дотриманням встановлених норм та правил ведення валютної діяльності, безпосередньо, самими комерційними баками.
3. Збір та опрацювання інформації про виконання валютних операцій комерційними банками спеціальним контрольним органом.
4. Перевірка законності функціонування інших суб’єктів валютних відносин шляхом співпраці із Державною податковою адміністрацією, Державним митним комітетом, Міністерством зв’язку).
Для підвищення ефективності валютного контролю необхідно поліпшити обмін даними між органами, що його здійснюють, вдосконалити функціонування системи інформаційного обміну між Національним банком та Державною митною службою: необхідно подолати проблему збору інформації про значні міжнародні перекази, які здійснюються поза Системою електронних платежів, її обробки та аналізування з метою з’ясування джерел походження коштів на рахунках, з яких здійснюються міжнародні платежі і відстежити основні напрями фінансових потоків. Необхідно вдосконалити співпрацю з правоохоронними органами, Службою безпеки України, з метою недопущення ведення незаконної валютної діяльності. Національному банку разом з державою слід врегулювати розмір штрафних санкцій, які повинні служити покаранням, а не знищенням банківської установи. Скажімо, у 90-х роках штраф становив 100% від незаконного перерахування валюти, АУБ пропонує щоб розмір штрафу становив не більше 25%, але не більше 5% від розміру статутного капіталу [10, с. 33].
З метою мінімізації відпливу капіталів та пришвидшення процесів повернення їх у країну необхідно:
по-перше, посилити заходи і норми валютного, податкового і кримінального законодавства, що носитимуть тимчасовий характер з метою перекриття каналів відпливу. Необхідно забезпечити повернення експортної виручки, що затримується під приводом форс- мажорних обставин; запобігати безпідставним переказам авансів за фіктивними контрактами; маніпуляції цінами; посилити контроль за операціями з розміщення банківських депозитів за кордоном, з метою видачі там клієнту кредиту, з подальшою запланованою ним відмовою від нього; уникати зловживань під час отримання іноземної фінансової допомоги (50% якої іноді залишається за кордоном); ліквідувати прогалини в законодавстві; допускати до зовнішньоекономічної діяльності перевірені фірми, скажімо, із тривалістю роботи не менше двох років, шляхом ліцензування;
по-друге, необхідно створити систему стимулів для повернення експортної виручки, забезпечити умови для ефективного інвестування капіталів в економіку країни (стійке покращення макроекономічних показників, покращення інвестиційного клімату, зміцнення організаційно-правової бази, політична стабільність, захист прав власності і верховенство закону).
Основні заходи, направлені на боротьбу з доларизацією, слід проводити саме у банківській системі, адже саме тут органи монетарної влади можуть впливати на її рівень безпосередньо через зміни норм пруденційного характеру. Але ефективність та масштабність вирішення даної проблеми все ж залежить від комплексного підходу до регулювання бюджетно-фінансової, монетарної і банківської систем.
З метою розширення валютного ринку України, підвищення довіри та привабливості співпраці міжнародних партнерів з вітчизняними суб’єктами валютних відносин Нацбанку слід ініціювати вирішення проблем щодо вдосконалення чинного та прийняття нового валютного законодавства. Чинна нормативно-правова база в Україні характеризується суттєвою неповнотою, суперечностями і неузгодженістю як між собою, так із вимогами та стандартами загальноприйнятої міжнародної практики ведення валютної діяльності.
З метою уникнення дублювання функцій контролюючих органів, впорядкування валютного ринку, спрощення процедури та скорочення затрат часу на оформлення зовнішньоекономічних відносин, що теж впливає на конкурентоспроможність й привабливість національної економіки України, необхідно прийняти окремий закон у сфері валютної політики та валютного регулювання. Відтак, прийняття єдиного нормативного документу, що регулюватиме усі основні питання у валютній сфері на заміну нині чинних чотирьох нормативних актів, дозволить:
- визначити понятійний апарат, а також чітко описати механізми валютного регулювання і контролю, що застосовуватимуться в Україні;
- розмежувати повноваження і обов’язки державних органів, що здійснюють валютне регулювання і валютний контроль, описати функції кожного з цих органів, виключивши їх дублювання;
- зробити валютний ринок більш упорядкованим і прогнозованим, підвищити ефективність діяльності національних і іноземних компаній, а також дієвість державних установ, що здійснюватимуть валютний контроль.
Пропонована нами модель співпраці держави і Національного банку у розбудові національної економіки та вдосконаленню валютного регулювання сприятиме врахуванню взаємозв’язків між усіма елементами ринкового середовища, нехтування якими веде до проблем його організації та досягненню балансу між перевагами та ризиками валютно- фінансованої лібералізації. При цьому реалізується стратегія модифікації системи валютного регулюванні в Україні, яка полягає не у звичайній лібералізації у вигляді поступового зменшення чи скасування обмежень, не звичайному копіюванні заходів що здійснюються у цій сфері іншими країнами, і не лише орієнтації на швидку адаптацію до сучасних вимог і стандартів світової валютної системи з врахуванням процесу глобалізації та його впливу на функціонування фінансових ринків, а у застосуванні тих лібералізаціних чи обмежувальних заходів, яких об’єктивно потребує сучасний стан розвитку економіки та валютних відносин, проте з чіткою тенденцією вироблення усіх умов для поступової лібералізації та об’єктивно обґрунтованої можливості відмови від регулятивних заходів.
ВИСНОВКИ
Глобалізація – складна й багатоперспективна проблема, за якою стоїть багато реальних явищ і процесів, а також проблем, які турбують усе людство.
Валютний ринок є одним із головних елементів національної валютної системи та складовою фінансового ринку. Валютний ринок забезпечує своєчасне здійснення міжнародних розрахунків, страхування від валют них ризиків, диверсифікацію валютних резервів, валютні інтервенції та отримання прибутків його учас никами у вигляді різниці курсів валют.
У найбільш узагальненому вигляді валютний ринок - це організаційно оформлена система стійких взаємозв'язків між уповноваженими структурами по купівлі-продажу іноземної валюти.
Основними суб’єктами сучасних валютних ринків виступають держави, юридичні та фізичні особи, банки, валютні біржі та брокерські фірми.
Стан кон’юнктури валютного ринку виявляється у зміні співвідношення між попитом і пропозицією іноземних валют, що, своєю чергою, є ключовим чинником впливу на валютний курс. Загалом чинники, що визначають кон’юктуру валютного ринку можна розділити на такі три групи: 1) курсоутворюючі; 2) регулюючі; 3) чинники кризового характеру.
Валютний курс виступає важливим показником економічного розвитку країни, діючим інструментом здійснення державної фінансової політики, а також характеристикою стану валютного ринку. Валютний курс відіграє роль індикатора валютного сектору фінансового ринку. Вартісною основою валютного курсу є купівельна спроможність валют, яка виражає середньостатистичний рівень національних цін на речі матеріального та нематеріального світу.
Проведений аналіз свідчить, що в умовах зростаючого впливу глобалізаційних процесів усе більш важливу роль відіграє валютний ринок, який є перерозподільним механізмом грошових потоків. Протягом першого півріччя поточного року стан валютного ринку України мав стійку тенденцію до покращення - у І кварталі чистий попит на іноземну валюту поступово знижувався, а у ІІ кварталі змінився на чисту її пропозицію. Зазначене відбувалося на фоні перевищення надходжень іноземної валюти від нерезидентів над переказами на їх користь (у цілому за перше півріччя 2013 року на 3,8 млрд. дол. США в еквіваленті).
На основі проведеного теоретичного та статистичного аналізу обґрунтовано, що для валютного ринку, який характеризується інтенсивними процесами глобалізації, характерними є:
1) Стабільний курс гривні. Офіційний курс гривні до долара США в першому півріччі 2013 року не змінився (7,9930 грн./дол. США). Відносно євро гривня укріпилася на 1,21 % (10,4101 грн./євро), а відносно російського рубля - на 7,65 % (2,4304 грн./10 рублів).
2) Стримання інфляційних процесів. Низькі рівні інфляції в Україні позитивно вплинули на динаміку реального ефективного обмінного курсу гривні, який у січні - травні 2013 року знизився на 0,7 % порівняно з груднем 2012 року. Завдяки цьому українські виробники отримали цінові переваги як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках збуту їх продукції.
3) Зниження розміру зовнішнього боргу. Уряд України та Національний банк України вчасно здійснювали планові платежі з погашення та обслуговування державного та гарантованого державою боргу (5,5 млрд. дол. США в еквіваленті), у тому числі за зобов’язаннями за кредитом “Стенд-бай”, отриманим від МВФ (2,8 млрд. дол. США в еквіваленті).
4) Скорочення попиту на іноземну валюту як на готівковому так і на міжбанківському валютних ринках. На готівковому сегменті чистий попит на іноземну валюту в І кварталі 2013 року скоротився у 3,5 раза порівняно з відповідним періодом 2012 року - до 0,4 млрд. дол. США. Упродовж ІІ кварталу 2013 року вже було зафіксовано чисту пропозицію готівкової валюти в обсязі 0,3 млрд. дол. США. У цілому в І кварталі 2013 року чистий попит на міжбанківському валютному ринку становив 0,5 млрд. дол. США, що було втричі меншим, ніж у відповідному періоді 2012 року. Збільшення нетто- надходжень іноземної валюти від нерезидентів разом зі зменшенням попиту на неї сприяло формуванню в ІІ кварталі 2013 року чистої пропозиції безготівкової валюти в обсязі 2,3 млрд. дол. США.
Крім зазначених чинників, на динаміку міжнародних резервів у першому півріччі 2013 року також вплинуло надходження коштів від розміщення Урядом України облігацій зовнішньої державної позики (2,3 млрд. дол. США), облігацій внутрішньої державної позики (далі - ОВДП) (3,2 млрд. дол. США в еквіваленті) та казначейських зобов’язань (10 млн. дол. США) в іноземній валюті.
Ключовими вимогами, які необхідні для успішного функціонування валютного ринку є:
- забезпечення відповідної ліквідності. Ця умова припускає існування офіційних резервів в урядів країн, які приймають участь у міжнародній торгівлі. Також потребує стимулів для того, щоб комерційні банки, які діють в якості дилерів, що торгують іноземною валютою, мали достатні її резерви для забезпечення потреб приватного сектору;
- дія механізму вирівнювання (регулювання). Ця мета потребує, щоб: окремі країни проводили економічну та фінансову політику, яка б сприяла підтриманню збалансованої міжнародної системи платежів; фінансові механізми забезпечували регулювання платіжного балансу; уряди сприяли збереженню рівноваги на ринках іноземної валюти.
- впевненість у міжнародній грошовій системі. Якщо фірми та інвестори приватного сектору будуть впевнені у тому, що уряди проводять політику, яка веде до збалансованої міжнародної системи платежів, вони будуть мати довіру до системи.
Для подальшого вдосконалення валютної системи України потрібно вирішити наступні проблемні завдання:
· Організація валютного регулювання й контролювання на макрорівні: стабілізація валютного курсу, регулювання стану Платіжного балансу, державної заборгованості тощо.
· Регулювання та контролювання поточного стану валютного ринку, шляхом встановлення та слідкування за дотриманням встановлених норм та правил ведення валютної діяльності, безпосередньо, самими комерційними баками.
· Збір та опрацювання інформації про виконання валютних операцій комерційними банками спеціальним контрольним органом.
· Перевірка законності функціонування інших суб’єктів валютних відносин шляхом співпраці із Державною податковою адміністрацією, Державним митним комітетом, Міністерством зв’язку).
Затвердження ж основних стратегічних напрямків грошово-кредитної політики, валютного регулювання, розвитку банківського сектору та валютного ринку країни відповідатиме та забезпечуватиме досягнення головних орієнтирів трансформації економічної системи, адже без узгодженості дій між урядом та Національним банком усі зусилля щодо регулювання валютних відносин та економічних процесів в цілому будуть малоефективними, про що свідчить сучасний стан господарювання.
