Якщо аналізувати сучасний стан економіки, то можна зробити висновок про те, що до сьогоднішнього дня розвиток економіки відбувався на екстенсивній основі, тобто завдяки використанню застарілих виробничих потужностей шляхом збільшення навантаження на них, а не на основі структурної перебудови економіки, впровадження новітній технологій, оновлення основних фондів.
Прискорення економічного розвитку відбувалося насамперед за рахунок підвищення інвестиційної активності, припливу іноземних інвестицій, збереження високого рівня приватного споживання, за рахунок коштів бюджету, а не за рахунок пожвавлення реального сектора економіки України.
Суттєвою проблемою сьогодення є те, що усі зусилля державних структур направленні на вирішення поточних питань, без розробки й реалізації довгострокової програми структурної перебудови економіки із чітко визначеними пріоритетами економічного розвитку та необхідними для цього обсягами фінансування. А ті програми, що реалізовуються часто приймалися без належного техніко-економічного обґрунтування та слабкої узгодженості між собою, що часто веде до суперечливості інтересів та нераціонального витрачання державних коштів.
За сучасних умов господарювання статистичні показники розвитку економіки не відповідають реаліям, платіжний баланс неточно відображає фактичний рух коштів, а це один із факторів що унеможливлює проведення ефективних регулятивних заходів як у валютній сфері, так і в економіці загалом.
Якщо ж говорити про валютний ринок, то він розвивався стабільно. Нацбанк підтримував курс національної валюти доти, доки на світових ринках існував відповідний рівень попиту на український експорт, що забезпечувало стабільне надходження на внутрішній ринок експортної виручки. Проте, під впливом світової кризи, попит на вітчизняні товари знизився, зменшилось наповнення валютного ринку України, почала зростати внутрішня й зовнішня заборгованість за кредитами, відбулась стрімка девальвація гривні.
Відповідно до міжнародного досвіду органи монетарної влади можуть впливати на стан економіки лише у короткостроковому періоді. За відсутності скоординованих дій у процесі здійснення інших видів економічної політики (фіскальної, промислової, торговельної, зовнішньоекономічної) будь-які заходи з боку центрального банку будуть неефективними та можуть призвести лише до зростання його витрат і нарощування інфляційних тенденцій. Що, у своє чергу, викликатиме знецінення національної валюти, посилюватиме валютно-курсову нестабільність та невизначеність умов діяльності суб’єктів господарювання, передусім експортно-орієнтованих виробників. Структурні ж економічні зміни, безперечно, сприятимуть як розвитку валютного ринку, так і зменшенню залежності макроекономічної ситуації в країні від динаміки обмінного курсу.
Можна зробити висновок, що проблема стабілізації та розвитку валютних відносин криється у двох площинах: з одного боку, ефективність функціонування валютного ринку залежить від професійності дій Нацбанку у сфері грошово-кредитного й валютного регулювання, рівня розвитку банківської системи, а з іншого, від стану розвитку реального сектору економіки, а, також, визначеності щодо її подальших перетворень та зваженості політичного курсу держави.
Валютна політика в Україні немає чіткої моделі устрою з адекватним визначенням взаємопов’язаних стратегічних, проміжних і тактичних цілей. Проблема полягає у відсутності чіткого визначення проміжних цілей валютного регулювання узгоджених із цілями монетарної політики Нацбанку та напрямками структурної перебудови економіки. Його проміжна ціль фактично полягає у таргетуванні валютного курсу шляхом інтервенцій, та певних валютних обмежень з метою уникнення валютних спекуляцій. Проте з юридичної точки зору, проміжними орієнтирами у забезпеченні стабільності національної валюти є монетарна база і грошова маса, тобто таргетування грошових агрегатів.
Якщо підхід валютного таргетування забезпечує підтримку зовнішньої стабільністі національної валюти (тобто її валютний курс), то політика інфляційного таргетування забезпечить внутрішню стабільність національної валюти. Політика інфляційного таргетування сприятиме зниженню рівня доларизації, адже відпаде потреба переводити свої заощадження з менш стабільної національної валюти у іноземну, а також, матиме позитивний вплив на структуру кредитно-депозитних операцій у іноземній валюті - відпаде потреба у іноземному кредитуванні, адже виникатиме необхідність у додаткових валютно-обмінних операціях.
Та, проголосивши перехід до таргетування інфляції, центральні банки Австралії, Канади та Нової Зеландії зіткнулися з проблемою подорожчання національної валюти, адже такий варіант грошово-кредитної політики для стабілізації цін передбачає підвищення відсоткових ставок.
На нашу думку, перехід до політики інфляційного таргетування в Україні є передчасним з трьох причин:
по-перше, на даному етапі розвитку валютного ринку не можна відмовлятися від політики керованого плавання валютного курсу та політики валютних обмежень у сфері валютних відносин;
по-друге, слід враховувати проблеми сучасного стану розвитку економіки. Специфіка вітчизняної економіки полягає в тому, що збільшення доходів населення веде до росту споживання товарів та послуг, а не до збільшення інвестицій у реальну економіку; зміцнення національної валюти стимулюватиме імпорт на шкоду вітчизняного виробництва;
по-третє, у Національного банку при інфляційному таргетуванні недостатньо важелів впливу у формуванні індексу споживчих цін, оскільки весь його регулятивний вплив визначається монетарним інструментарієм. Виключно монетарні засоби боротьби з інфляцією негативно позначаються і на економічному зростанні, тим більше що основними чинниками інфляційних процесів в Україні є не монетарні чинники, а дії уряду.
Як свідчить практика, вітчизняна система валютного контролю, заснована на попередньому контролі з боку комерційних банків за валютними операціями своїх клієнтів, є недостатньо ефективною. Адже, банки під загрозою юридичної відповідальності змушені виконувати невластиві їм функції контролю. Крім цього існує ймовірність переслідування банків з боку клієнтів за невиконання, чи несвоєчасне виконання їхніх законних доручень, через суворе дотримання банками вимог органів валютного контролю, або ж ймовірність застосування фінансових (штрафних) санкцій з боку НБУ, у разі виявлення навіть незначних помилок при контролюванні їхньої валютної діяльності. Разом з тим, НБУ не володіє інформацією про всі валютні операції, вона стає доступною лише під час здійснення перевірок на місцях, зазвичай вибіркових, у зв’язку з обмеженістю їхньої тривалості.
Також, слід згадати і про неефективність ліцензування, особливо операцій капітального характеру. Воно є малоефективним, оскільки офшорні юрисдикції дають згоду вітчизняним підприємствам без порушення закону створювати закордонні активи.
Відтак, левова частка валютного контролю припадає на комерційні банки, які змушені перевіряти документи, якими засвідчено право на отримання та надсилання коштів.
Необхідність підвищення рівня ефективності валютного контролю зумовлена ще і проблемами відпливу капіталів, повернення валютної виручки за зовнішньоекономічними договорами внаслідок незадовільних макроекономічних показників і недостатньо розвинених ринкових інститутів, відсутності достатніх гарантій захищеності підприємницької діяльності в Україні, високого рівня інфляції, дефіциту бюджету, знецінення національної валюти, диспропорцій фінансово-податкової політики, низького соціально-економічного рівня життя, загальної політичної нестабільності та постійних змін умов господарювання.
Негативні наслідки відпливу капіталу відображаються й на стані розвитку валютного ринку країни, безпосередньо у дефіциті валютних ресурсів для реалізації різних національних програм та проектів; скороченні фінансового та інвестиційного потенціалу країни; постійному використанні закордонних кредитів та зростанні зовнішнього боргу, що впливає на дефіцит державного бюджету, а також веде до збільшення грошової маси, росту інфляції, знецінення національної валюти, подорожчання зовнішнього боргу, а отже і до нестабільності валютного ринку. З іншого ж боку, зниження курсу національної валюти веде до подорожчання зовнішнього боргу, а отже до поглиблення дефіциту державного бюджету та проблем врегулювання відпливу капіталів.
Негативний вплив на стан валютного ринку чинить і рівень тінізації економіки, що позбавляє його чималих ресурсів, а також знижує ефективність застосовуваних Нацбанком монетарних й валютних регулятивних заходів. Рівень тінізації приблизно становить 50% [11, с. 59], а для її подолання необхідно вдосконалити монетарні заходи з метою активізації залучення депозитів у населення і юридичних осіб; розробити та впроваджувати програму довгострокового фінансового кредитування, з метою залучення заощаджень, наповнення ресурсами валютного ринку та їх направлення на розвиток реального сектору економіки, а не розкручування спекулятивних ігор; забезпечити прогнозованість і передбачуваність валютного курсу гривні; покращити структуру грошової маси шляхом зниження її готівкової частини. А також, здійснити посилення контролю у бюджетній сфері: підвищити прозорість державних закупівель центральними органами і органами місцевої влади; реформувати податкову систему з метою здійснення експортного відшкодування ПДВ, впорядкувати діючі податкові пільги; розробити і впроваджувати антикорупційні програми.
Наступною важливою проблемою валютного ринку України виступає доларизація вітчизняної економіки, яку неможливо подолати остаточно, адже вона тісно пов’язана із процесами інтернаціоналізації виробництва та валютно-фінансовою глобалізацією (об’єднання національних грошових систем).
Надто висока доларизація ускладнює управління монетарною політикою країни. Доларизація веде до втрати контролю, підвищення чутливості до зовнішніх впливів, стимулювання корупції, тінізації економіки, підриву національних інтересів країни, сприяє незаконному відпливу капіталів, збіднює країну і суспільство, штучно знецінює і деформує структуру обігу національних грошей. Країна перетворюється на кредитора іншої, а не власної економіки. А коли доларизація перевищує 50%, то до проблем регулювання внутрішнього валютного ринку та національної економіки додаються економічні проблеми країни-емітента валюти.
Високий рівень доларизації економіки України й привабливість валютних депозитів ведуть, також, до виникнення валютних ризиків у разі різких коливань валютного курсу гривні, що проявило себе на сучасному етапі розвитку внутрішнього валютного ринку. Надвисока чутливість до мінливості валютних курсів та значні обсяги валютно-кредитних операцій спричинили кризу у банківській системі.
Комплексний підхід реформування вітчизняної економіки сприятиме координації та узгодженості як Національного банку, так і усіх гілок влади: законодавчої, виконавчої, Президента.
