Виокремлення явних та неявних витрат відображає два підходи до розуміння природи затрат фірми

I. Бухгалтерський підхід передбачає врахування зовніш­ніх (явних) витрат, які оплачуються безпосередньо після отри­мання рахунка чи накладної. Ці витрати відображаються у бух­галтерському балансі фірми і є бухгалтерськими витратами.

II. Економічний підхід до витрат виробництва передбачаєврахування не тільки зовнішніх, а й внутрішніх витрат, пов'я­заних з можливістю альтернативного використання ресурсів.
Таким чином, економічні витрати відрізняються від бухгал­терських на величину альтернативної вартості власних ресурсів.

Альтернативна вартість (вартість втрачених можливо­стей, втрачена вигода) — вартість найкращої (найвище оплачу­ваної) альтернативної можливості виробництва чи поведінки фірми при порівняльному ступені ризику.

Економічні (вмінені) витрати — це витра­ти, які належить здійснити підприємцю, щоб відволікти ресур­си від їхнього альтернативного використання

— витрати фірми в довгостроковому періоді (часовому інтервалі, достатньому для зміни всіх зайнятих ресурсів);

— витрати фірми в короткостроковому періоді (часово­му інтервалі, протягом якого хоча б один вид ресурсів залиша­ється незмінним).

Витрати фірми в короткостроковому періоді поділяються на постійні, змінні, сукупні, середні та граничні

У деяких випадках фірми несуть незворотні витрати, які не можуть бути відшкодовані і характеризують:

— втрачені можливості, пов'язані з помилковими управлін­ськими рішеннями (збитки, які відшкодовуються за рахунок прибутку);

— втрати, які здійснюються раз і назавжди й не компенсу­ються у разі припинення діяльності фірми (витрати на рекламу таін.).

Альтернативними витратами є вигода, втрачена внаслідок невикористання економічного ресурсу в найбільш дохідній із всіх можливих сфер і галузей господарювання.

Доходи підприємства утворюються передусім від реалізації виробленого продукту, тобто це грошова виручка від реалізації товарних фондів.

Водночас, розрізняють такі види доходів фірми:

Ø Звичайний дохід (формується за рахунок реалізації продукції);

Ø Капітальний дохід (дохід від перепродажу виробничих фондів, майна, землі чи фінансових активів, тобто акцій і облігацій);

Ø Дивідендний дохід (дохід від акцій інших фірм).

Основним видом доходу фірми є звичайний дохід, конкретними формами якого є валовий і чистий дохід.

Валовий дохід – вся сума доходів фірми, чистий дохід – це валовий дохід (грошова виручка фірми) без суми повних витрат, тобто - це прибуток фірми.

Для характеристики доходу фірми важливими є показники середнього і граничного доходу, пов'язані з сукупним (валовим) доходом.

Сукупний дохід — результат виробничо-господарської діяль­ності, розрахований як різниця між вартістю реалізованої про­дукції та послуг і загальними виробничими витратами

Сукупний (валовий) дохід, який одержує, фірма, дорівнює ціні (Р), помноженій на кількість реалізованого товару:

R = P * Q

Граничний дохід — величина, на яку змінюється загальний до­хід фірми за реалізації однієї (додаткової) одиниці продукці

Граничний дохід (МR) - це приріст доходу як результат приросту виробництва на одну одиницю товару:

MR = ∆R/∆Q

Середній дохід (АR) - дохід в середньому на одиницю товару: AR = R/Q

Середній дохід дорівнює ринковій ціні одиниці товару.

За умов досконалої конкуренції стан ринкової рівноваги фірми і рівень максимального прибутку досягається за рівності граничного доходу і граничних витрат: М R = МС. Якщо граничний дохід (М R) перевищує граничні витрати (МС), виробництво варто розширювати, а якщо навпаки, його необхідно скорочувати. Тому, коли М R = МС, фірма не змінює обсягу виробництва, він залишається сталим, звідси й назва - ринкова рівновага фірми

Прибуток на капітал — найважливіша категорія ринко­вої економіки, складна і багатогранна за своєю сутністю та кон­кретними формами вияву. Еволюція наукових уявлень про при­роду та джерела прибутку відображає розвиток теоретичних досліджень сутності та динаміки руху капіталу

Західній економічній літера­турі термін "прибуток", як правило, вживається у широко­му та вузькому розуміннях, а саме:

— як такий, що включає до свого складу процент (широкий підхід);

— як підприємницький дохід, тобто без включення до його складу процента (звужений підхід).

Утвердились такі підходи до трактування економіч­ної природи прибутку:

1. Прибуток як винагорода за вмілу оцінку ризиків і не­визначеності Вони у строгому розумінні є виробниками, в той час як населен­ня просто забезпечує їх виробничими послугами

2. Прибуток як винагорода за новаторство, впровадження технічних, комерційних, організаційних та фінансових нововве­день. Зазначений підхід був обґрунтований відомим австро-американським дослідником Й. Шумпетером у книзі "Теорія еконо­мічного розвитку" (1912) на основі дослідження прибутку як по­тужної творчої сили розвитку ринкової економіки⁹.

3. Прибуток як наслідок монопольної влади, що виникає в результаті обмеження конкуренції. Цей підхід був започатко­ваний американським економістом Е. Чемберліном, автором праці "Теорія монополістичної конкуренції" (1933) та англій­ською дослідницею Дж. Робінсон, автором книги "Економіка недо­сконалої конкуренції" (1933). На думку цих дослідників, за умов монополізації існують можливості завищення цін і формування доходу, джерелом якого є реалізована в ціні монопольна влада. Водночас необхідно зазначити, що питання про монопольну скла­дову прибутку до цього часу залишається дискусійним.

До функцій прибутку належать:

Ø облікова, індикативна, що характеризує прибуток як найважливіший показник, критерій ефективності господарської діяльності фірми;

Ø — розподільча, що характеризує прибуток як основне фінан­сове джерело розвитку фірм і суспільства в цілому;

Ø стимулююча, що визначає прибуток як потужний моти­вуючий чинник, генератор економічного розвитку, здійснення інвестицій та нововведень.

Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в таких рисах:

v прибуток є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності;

v прагнення отримати прибуток сприяє ефективному роз­ поділу та використанню ресурсів, упровадженню досягнень нау­ково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей;

v прибуток є джерелом розширення суспільного виробни­цтва, примноження національного багатства та задоволення по­треб суспільства, що зростають.

Види прибутку:

Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між валовим доходом (виручкою від реалізації продукції) та бухгал­терськими (зовнішніми) витратами виробництва.

Економічний прибуток визначається як різниця між вало­вим доходом та економічними (зовнішніми і внутрішніми, з ура­хуванням нормального прибутку) витратами виробництва.