Дисциплінарне стягнення: порядок накладання, оскарження та зняття

Стаття149.Порядок застосування дисциплінарних стягнень.
До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь важкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Стаття 150. Оскарження дисциплінарного стягнення.
Дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому чинним законодавством (глава XV цього Кодексу).
Законодавством встановлено загальний порядок оскарження накладеного дисциплінарного стягнення, що передбачає звернення працівника з заявою до комісії з трудових спорів (КТС) (статті 221 і 225 цього Кодексу).
Працівник також може оскаржити накладене стягнення прямо в суді, куди він звертається із заявою про визнання недійсним (незаконним) стягнення, оголошеного працівникові, відповідно до статті 124 Конституції України.
Стаття 151. Зняття дисциплінарного стягнення.
Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то вважається, що він не мав дисциплінарного стягнення.
Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року.
Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.
Згідно частини 1 статті 151, якщо працівник протягом року з дня застосування до нього дисциплінарного стягнення не був підданий новому, старе втрачає силу, і це не вимагає ніякого нового наказу (розпорядження). У разі, якщо стягнення у вказаний період застосовувалися до працівника, старе зберігає свою дію.

38. Метрологія та стандартизація на сучасному етапі розвитку.
Метрологія — наука про вимірювання, яка вивчає теоретичні і практичні аспекти вимірювань як способу пізнання у всіх галузях науки і техніки.

Стандартизація — діяльність, спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній галузі шляхом встановлення положень для загального і багатократного використання стосовно реально існуючих або перспективних завдань.

Характерними ознаками на цьому етапі є переважаюча роль технічної регламентації інформаційного обміну, наявність програмного забезпечення діяльності, інформаційних мереж зв’язку і способів обробки та передавання інформації, стандартизація навколишнього середовища для проживання, витіснення локальних систем стандартизації, при-скорення технічного розвитку та збільшення обсягів торгівлі за рахунок стандартизації і сертифікації, врахування чинників довкілля у багатьох сферах життя суспільства, сертифікація систем менеджменту якості та систем екологічного менеджменту, впровадження інтегрованих систем менеджменту, стандартів з безпеки життєдіяльності та етики бізнесу у контексті рішень міжнародних конференцій у Ріо-де-Жанейро (1992) та Йоганнесбурзі (2002) про сталий (врівноважений) розвиток.

39.Суть, види та характеристика груп (колективів)

У середині кожної формальної організації існують формальні та неформальні колективи.

Групи створені за бажанням керівника організації, називаються формальними. Вони виникають при:

• горизонтальному розподілі праці (виникненні підрозділів);
• вертикальному поділі праці (виникнення рівнів управління).

Первинною функцією формальних груп є виконання певних завдань та досягнення конкретних цілей. У будь-якій організації існує три типи формальних груп:

• групи керівників;
• цільові виробничі групи;
• комітети.

Прикладама груп керівників можуть бути: керівники компанії і віце-президенти; директор заводу та його заступники; та ін.

Цільові виробничі групи складаються з осіб, які виконують одне завдання. Вони мають певну самостійність, планують самі свою роботу. В організації можуть існувати групи конструкторів, технологів, фінансистів, постачальників та ін.

Комітет – це група, якій організація делегує свої повноваження для виконання конкретного завдання. До комітетів відносяться ради, збори, комісії, команди тощо.

Формальні групи повинні працювати як єдиний налагоджений механізм. Чим краще керівник володіє методама управління групами і факторами дії на них, тим сильніше він впливає на окрему особу, і на результати діяльності організації.

Особливу увагу менеджер повинен приділяти неформальним групам, оскілбки вони можуть стати домінуючими в організіції, взаємно проникати в інші групи та сильно впливати на управління.

Для вивчення природи неформальних організацій група американських дослідників провала ряд експериментів на заводі Хоторна. Цей експеримент привів до таких висновків:

- важливими у менеджменті є фактори поведінки;

-сильний вплив на результати діяльності організації мають стосунки підлеглих з керівниками;

- важливу роль у менеджменті відіграє форма контролю;

- соціальні та психологічні фактори впливають сильніше на продуктивність праці при достатньо добре організованій роботі, ніж фізичні;

- будь-яка організація є також соціальною системою.