Шляхи вдосконалення соціально-культурної та житлово-комунальної сфери

Соціально-культурний комплекс – це сукупність галузей та видів діяльності, спрямованих на задоволення потреб індивіда і суспільства загалом у формуванні і вдосконаленні фізичних, культурних, духовних та інтелектуальних потреб.

Житлово-комунальне господарство - комплекс самостійних служб, покликаних задовольняти потреби територіальної громади у комунальних послугах.

Житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання і перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил

Можна зазначити фактори, що найбільш впливають на розвиток житлово-комунального господарства: збільшення інвестиційної привабливості комплексу; впровадження інноваційних технологій в процеси виробництва та надання послуг; підвищення рівня використання наявних ресурсів; модернізація об’єктів житлової та комунальної інфраструктури; регулювання тарифів на послуги ЖКГ і визначення порогів їх зростання; адресна підтримка малозабезпеченим верствам населення; підвищення рівня обслуговування населення.

Вирішенням усіх накопичених проблем у житлово-комунальному господарстві є повне реформування галузі.

Враховуючи величезну соціальну значимість житлово-комунальних послуг у забезпеченні зростання рівня і якості життя населення, першочерговим завданням сьогодні стає реформування і стабілізація розвитку житлово-комунального господарства (ЖКГ) шляхом активізації як інноваційної діяльності житлово-комунальних підприємств, так і системи її фінансового забезпечення. Оновлення виробничої бази житлово-комунального господарства з урахуванням нових досягнень науково-технічного прогресу, впровадження інноваційної моделі розвитку галузі називається одним із пріоритетних напрямків реформування ЖКГ.

Загальна характеристика організаційної структури управління.

Структура управління -це упорядкована сукупність зв'язків між ланками і робітниками, зайнятими вирішенням управлінських задач організації. В ній виділяють такі поняття, як елементи (ланки), зв'язки і рівні.

Елементи - це служби, групи і робітники, які виконують ті чи інші функції управління у відповідності з прийнятим розподілом управлінських задач, функцій і робіт.

Горизонтальні зв'язки носять характер погодження і є, як правило, однорівневими. Вертикальні зв'язки - це зв'язки підпорядкованості, які виникають при наявності декількох рівнів управління. Лінійні зв'язки відображують рух управлінських рішень та інформації між лінійними керівниками, тобто особами які відповідають за діяльність організації або її структурних підрозділів. Функціональні зв'язки виникають по лінії руху інформації та управлінських рішень по різним функціям менеджменту.

Структура управління створюється для здійснення процесу управління, між учасниками якого розподілені цілі, задачі і функції, а також обов'язки, права і відповідальність за їх виконання, то структуру управління розглядають як форму розподілу і кооперації праці. Значний вплив на формування структури управління має структура виробництва в якій виділяють дві складові: виробничу і організаційну^.

Виробнича структура - це кількісний склад і пропорції в головних, додаткових і допоміжних галузях підприємств і форми взаємозв'язку на кожній ступені організації виробництва. Виробнича структура підприємства безпосередньо впливає на склад функціональних служб і чисельність працівників в них.

Організаційна структура - це сукупність підрозділів основного, допоміжного і обслуговуючого виробництв, організації.