Мовно-символічна система як засіб вираження свідомості

Якщо попервах спілкування відбувалося з приводу знарядь праці (виготовлення, застосування і зберігання), або щодо їхнього призначення, то згодом – з приводу їх значення, цінності як засобу кодування соціального досвіду, духовно-культурного надбання загалом. Сукупність значень у знаряддях праці й предметах культури складає смисл, або вищу мету його існування, розпізнавання, осягнення якого також потребує зусиль свідомості людини, змістовно збагачує її. В такому разі вони стають знаками, символами, що вказують на щось інше, аніж те, що вони безпосередньо являють. Наприклад, герб України зображений у вигляді тризуба, який колись був звичайним знаряддям для первісних рибалок, однак тепер він символізує Україну в сукупності її історії, культури, всіх надбань народу.

Доцільно детальніше проаналізувати природу і смисл символу, щоб згодом перейти до аналізу мови: а)як знаряддя праці; б)як засобу спілкування; в)як універсальної символічної системи. Отже, символ – то форма вираження духовного змісту за допомогою предметних, діяльнісних і поведінкових образів та засобів. З давньогрецької це можна перекласти приблизно як повнота значень і смислів. У цьому плані людину можна назвати в повному розумінні істотою символічною, Гомо символікус(?), оскільки лише людям дано створювати символи, а отже, зовнішній та внутрішній світ. До того ж у символі постає як свідомий рівень осягнення змісту і смислу, так і несвідомий; іншими словами, символ ніколи не може бути переданий засобами розуму, знання.

До світу символів належить і мова. Зароджується вона, що ми вже зазначали, як результат вираження через вигук або властивостей зовнішніх предметів, або внутрішніх станів у момент безпосереднього переживання. Відтак ці звуки стають замінниками набутих вражень, тобто за їх допомогою можна було викликати спогад, асоціацію з предметом чи подією. Вигуки стають знаками, що вказують на щось інше й передають значення цього іншого. Вони його називають і цим викликають до життя. В такий спосіб мова стає замінником замінника, а тому універсальним знаком, або символом символів. Перевага мови перед іншими символами в тому, що вона є найекономнішим засобом позначення всіх інших позначень, легко передається чи то усно, чи письмово від одної людини до іншої, від попередніх до наступних поколінь.

Оскільки мова є осмислене позначення і знання, остільки в її виробленні бере участь свідомість. Більшість учених і філософів вважають мову зовнішнім буттям свідомості, а свідомість – внутрішнім буттям, функціонуванням мови. Незаперечним фактом є те, що ми думаємо за допомогою мови, ніби ведемо діалог самі з собою. Але це завжди є розмова з приводу, спілкування, комунікація навколо будь-яких тем і питань. Тим-то можна говорити про мовне поле, або контекст, у якому розкривається зміст і значення предмета мови. І в такому разі мова постає як певний смисловий простір, що простягається між тим, хто говорить, і тим, про що (про кого) говорять. Варто зазначити, що не все в мові може бути усвідомлено, так само, як не все усвідомлене може бути виражене за допомогою мови., Так, скажімо, не до кінця можна словами передати символіку хреста чи кола (мандали). Вони повинні бути також і пережитими і в такий спосіб наближатися до вичерпного тлумачення. Невіруючий і нехристиянин ніколи не збагнуть до кінця символу хреста. З іншого боку, сучасна наука наблизилася до такого стану, коли наявний науковий тезаурус (набір понять і термінів) неспроможний пояснити новітні відкриття, з огляду на що виникає потреба описувати їх в образах, метафорах і символах, запозичених з міфологічних оповідей і містичних учень і практик (Гроф, Капра та ін.).

Незважаючи на певні обмеження, мова як універсальна система символів виконує цілу низку функцій, важливих для життя суспільства й окремого індивіда і для існування самої свідомості. Виділимо деякі з них, враховуючи при цьому, що лише у взаємодії всіх цих функцій можлива мова як надбання духовної культури.

Комунікативна, коли мова постає як засіб спілкування й передачі змісту свідомості між різними суб’єктами мовлення. В будь-якій розмові ми передаємо (сприймаємо) відомості про світ і свій внутрішній стан. Когнітивна, або пізнавальна – засіб пізнання і мислення, набування знань просвіт і людину, без чого неможлива свідомість. Емотивна функція – засіб вираження почуттів та емоцій. Свій страх, радість чи захоплення, а отже стан свідомості ми завжди прагнемо виразити за допомогою слів. Волюнтативна – засіб вираження волевиявлення і впливу. В нашій мові ми висловлюємо наказ, прохання, спонуку до дії іншої людини чи навіть самого Бога (через молитву), чим підпорядковуємо чужу волю своїй. В цьому, зокрема, проявляється магічна сила мови (слова), коли ми викликаємо чиюсь дію не за допомогою важеля чи зброї, а лише змістом цього слова. Важливою функцією є також номінативна, коли мова стає засобом позначення, іменування предметів, явищ або станів свідомості. Як неважко помітити, назагал ці функції збігаються з функціями свідомості, що вказує на значною мірою умовне розмежування цих феноменів, здатностей людини.

Власне, в процесі опредметнення виникає суперечність між тим, що хоче людина і зо вона робить. Найадекватнішою формою опредметнення є мова, яка ще є і способом організації думки. Отже, свідомість і мова нерозривно пов’язані між собою. Кожна думка прагне вилитись у мовний еквівалент.

Мова – прямий і найгнучкіший спосіб прояву свідомості.

Функції:

- Називає, позначає предмет, явище, дію

- Засіб мислення, вираження предметного змісту знання

- Засіб спілкування

- Засіб обміну досвідом, переживаннями та почуттями

- Зберігає та передає інформацію

- Засіб управління поведінкою людей

Проте думка і свідомість – не тотожні. Свідомість – значно ширша.