Спілкуванні, поведінці, діяльності

Існує три типи конфліктів: внутрішньособистісні, соціальні, і зооконфлікти.

Ми будемо розглядати перші два. У рамках соціальних конфліктів виділяються:

· міжособистісні конфлікти,

· конфлікти між малими, середніми і великими соціальними групами,

· міжнародні конфлікти між окремими державами і їхніми коаліціями.

Однак розуміння мотивів соціальних конфліктів буде утруднено без вивчення тих процесів, що відбуваються в психіці і передують конфліктному поведінці.

У конфлікті завжди беруть участь кілька сторін (не важливо, відділи це психіки однієї людини, чи різні люди, чи групи людей). Тому базисна класифікація конфлікту виробляється саме з характеру та особливостей сторін, що беруть участь у конфлікті.

ТИП	Конфлікти за участю людини	зооконфлікти
соціальні	Внутрішньоособистісні	Интера психічні	зоосоціальні
В И Д	Міжособистісні	Між «хочу» и «хочу»	Між двома тваринами
Між особистістю и групою	Між «можу» и «не можу»
Між малими соціальними групами	Між «хочу» и «не можу»	Між твариною та групою
Між середніми соціальними групами	Между «потрібно» и «потрібно»
Між великими соціальними групами	Між «хочу» и «потрібно»	Між групами тварин
Міждержавні	Між «потрібно» и «не можу»
Міжкоаліційні

Крім того, найважливішою особливістю конфлікту є характер потреби, за задоволення якої бореться людина.

Ви, напевно, знайомі з ієрархією потреб А. Маслоу. Відповідно до його теорії, потребі можна згрупувати, виділити п'ять ієрархічно зв'язаних рівнів: фізіологічні, у безпеці і захищеності, соціальні, потреби в повазі, потреби самовираження.

У випадку незадоволення кожної з цих потреб може виникнути конфлікт. Якщо об'єднати деякі групи потреб і представити їх у виді потреб матеріальних, соціальних і духовних, то класифікація конфліктів буде мати ще і наступний вид:

Тип конфлікту	ресурсний	Статусно-ролеві	з-за ідей, норм та принципів
Об’ект задоволення потреб	ресурси	Статус у групі, роль в міжособистісних стосунках	Ідея, норма, принцип
потреби	матеріальні	соціальні	духовні

Важливою характеристикою конфлікту є його інтенсивність, тобто гострота протиріч і способів їхнього врегулювання.

Максимально інтенсивний конфлікт завершується знищенням однієї чи декількох сторін. Іноді на хід конфлікту впливає його тривалість. Конфлікт у суспільному транспорті може тривати десятки секунд, а Столітня війна між Англією і Францією тривала 116 років. А потім ще 105 років цей територіальний конфлікт завершувався невоєнними способами. І все-таки обоє ці конфлікту пройшли однакові стадії розвитку.

 

Враховуються також напрями комунікацій, здійснюваних у мо­мент конфлікту:

1) «горизонтальні» конфлікти, тобто між рядовими членами ко­лективу;

2) «вертикальні» конфлікти — між підлеглими і керівником;

3) «вертикальні» конфлікти згори донизу — між керівниками і підлеглими.

Висуваються також специфічні підвалини для класифікації конфліктів:

1) застосування чи не застосування у конфліктах насильства;

2) ступінь і гострота насильства;

3) склад і кількість сторін, які беруть участь у протиборстві;

4) масштаб його виявлення у житті суспільства.

У межах функціонального аналізу класифікація конфліктів бу­дується за принципом їх доцільності — недоцільності. У цьому плані розрізняються такі конфлікти: закономірні (неминучі); необхідні; вимушені; функціонально невиправдані.

У зарубіжній літературі з точки зору функцій розглядаються два види конфліктів: 1) позитивні (конструктивні); 2) негативні (деструктивні).

Вважається, що конфлікти конструктивного характеру корисні, оскільки запобігають «застою» і «змертвінню» індивідуальної чи групової життєдіяльності і стимулюють її рух вперед.

Звідси більшість конфліктологів робить висновок, що ставлення до конфлікту має зводитись не до того, щоб запобігти чи усунути конфлікт, а до того, щоб віднайти спосіб зробити його продуктив­ним.

У свою чергу ці цілі можна додатково класифікувати на основі їх морального, інструментального (заради чого вони затіваються), програмного (близькі, віддалені) змісту, а також на основі відкритості — прихованості.

Залежно від емоційного стану людей конфлікти бувають з ви­соким, помірним емоційним накалом і без емоційного накалу.

З урахуванням кількості осіб, які беруть участь у протиборстві, можна розрізнювати:

1) діадичні (парні) конфлікти, в яких діють дві людини (керівник — виконавець; два працівники);

2). локальні, що охоплюють невелику кількість членів колекти­ву;

3) загальні конфлікти, які залучають майже усіх спільно пра­цюючих людей, і міжгрупові.

 

Конфлікти у динаміці.

1. На етапі виникнення конфлікту: стихійні; заплановані, спровоковані; ініціативні.

2. На етапі розвитку конфлікту: а) короткочасні; б) тривалі; в) затяжні (що зайшли у безвихідь).

3. На етапі усунення конфлікту: а) керовані; б) погано керовані; в) некеровані.

4. На етапі затухання конфлікту:

а) які спонтанно припиняються; б) які припиняються під дією засобів, віднайдених самими протиборствуючими сторонами; в) що вирішуються тільки при втручанні зовнішніх сил: посередника; адміністрації; громадськості.

 

У тактичному плані конфлікти бувають:

а) виправдані;

б) невиправдані.

(Мається на увазі відповідність цілям, які переслідують проти­борствуючі сторони.)

З точки зору результативності конфлікти можуть бути мобілізуючою чи дезорганізуючою силою у колективі.

З етичної точки зору можна говорити про соціальне прийнятні і неприйнятні форми прояву конфліктів.