Така позиція цілком дозволяє застосовувати до типології юридичних конфліктів загальнодіючі в конфліктології критерії та підходи

Так, юридичні конфлікти, як й інші, можна поділяти на:

· глобальні, регіональні і локальні (за масштабом);

· на групові та міжособистісні (за суб'єктами-носіями);

· на ситуаційні та позиційні (за схемою роз­гортання подій);

· на конфлікти інтересів, цінностей, потреб, норм і знань (за рушійними силами);

· на гострі, повільнопротікаючі, понов­люючі (за характером протікання) тощо.

 

Виключна специфіка юридичних конфліктів полягає в тому, що вони мають особливі критерії, на підставі яких їх доцільно типологізувати.

До цих критеріальних підстав належать:

- галузь права, у межах якої виник конфлікт;

- конфлікти нормотворчості та правозастосування;

- природа і структура норми, що полягають у мотивації конфлікту;

- різновид правозастосовної установи (інститут, орган), з якою пов'язана конфліктна ситуація.

 

З огляду поділу за галузями права конфлікти рівнозначно мож­ливі в кожній з них, найбільш природно юридичні конфлікти (як «чисті», так і змішані) виникають:

§ у зв'язку з питаннями цивільно­го, трудового, фінансового, екологічного, господарського, сімейно­го, житлового права;

§ досить складними є державно-правові або політико-правові конфлікти, що підпадають під дію норм державного, кон­ституційного чи адміністративного права;

§ особливо небезпечними залишаються конфлікти, що мають відношення до чинності криміна­льного, кримінально-процесуального та виправно-трудового зако­нодавства;

§ зрештою, особливу групу становлять міжнародні та міжнаціональні конфлікти, які повинні врегульовуватися нормами міжнародного, міжнародного приватного, міжнародного гуманітар­ного права, угодами і договорами держав та внутрішнім консти­туційним законодавством.

 

Конфлікти здатні супроводжу­вати всі етапи життєвого циклу законів: від утворення до скасуван­ня.

Згруповуючи їх, можна виділити юридичні конфлікти, що вини­кают ь:

· у процесі створення законів;

· ході їх реалізації чи застосуван­ня;

· під час вдосконалення, внесення змін чи доповнень; с

· касування тих чи інших нормативних актів.

 

Досить плідною є класифікація юридичних конфліктів за сис­темою державних правозастосовних або правоохоронних органів та установ. Вона дає необхідну уяву про компетенцію цих органів у разі виникнення конфліктних ситуацій і внаслідок цього є корисною для громадян, щоб одержати чітку інформацію про те, куди слід зверта­тися щодо вирішення конфліктних проблем.

 

Конфліктологічний підхід дозволяє виключно інтерпретувати зміст професії юриста.

По-перше, предметно-об'єктний зміст та спря­мованість професійної діяльності юриста безпосередньо пов'язані з розв'язанням (або попередженням) кримінально-правових, цивільно-правових, державно-правових, міжнародно-правових та інших юри­дичних конфліктів, що складають «поле» юридичної науки і прак­тики.

По-друге, виконання юристом (будь-якої кваліфікації) своїх функціональних обов'язків, різноманітність професійних стосунків ( адміністративних, трудових, колегіальних, психологічних), а також ступінь соціалізації та розгорнутості його особистості (з точки зору духовної цілісності, зрілості та інтелектуального рівня) обумовлю­ють природність виникнення багатьох різнопланових конфліктів.

У них цей фахівець може виступати як організатор (у тому числі збігаючись з конфліктуючою стороною), як рядовий учасник (якщо його втягнуто до системного конфлікту) або виконуватиме певну роль у реальному чи «імітованому» конфлікті (наприклад, як у «відре-жисованому» законом процесуальному конфлікті).

 

Отже, конфлікт у професійній діяльності юриста є формою прояву і розв'язання міжособистістних, внутрішньоособистісних і соціально-професійних суперечностей, що виникають у процесі ви­конання ним професійних функцій, а також під час колегіально-адміністративної комунікації.

 

Оскільки правозастосовник в своїй діяльності найчастіше сти­кається з конфліктами морального, когнітивного, адміністративно-управлінського (зокрема субординаційного) і суто психологічного характеру, то до їх вирізнення доцільно задіяти, на наш погляд, суб'єктний критерій.

У такому разі професійно-юридичні конфлікти можна представити так:

- конфлікт між особою юриста-фахівця і суспільством (наро­дом), правове волевиявлення якого є порушеним;

- конфлікт між юристом і його професійним колективом;

- конфлікт між юристами, які є учасниками процесуальних дій;

- внутрішній морально-правовий конфлікт (усередині особис­тості), повязаний з суперечностями в розумінні та застосуванні нор­ми права.

 

Використовуючи методику Д.Волкогонова, спробуємо, зреш­тою, здійснити найбільш плідну, за нашою думкою, класифікацію професійно-юридичних конфліктів за їх змістом, мотивацією і ви­явленням конкретних суперечностей в акті відтворення свободи про­фесійного вибору:

- між глибиною професійного знання і рівнем правозастосування (якість юридичного акта, рішення);

- між моральною метою правозастосовника як фахівця і засо­бами її досягнення (коли засоби неправомірні);

- між зростаючими потребами та інтересами юриста і можли­востями суспільства, держави їх вдовольнити (конфлікт депривації);

- між мотивами і результатами (наслідками) певного професійно­го вчинка юриста;

- між потребою, запитом суспільства (громадськості) і здатністю правозастосовника їх реалізувати;

- між застарілими професійними навичками та новими умовами і вимогами — інноваційний конфлікт (за умов змін у законодавстві).

 

Особливе місце в юридичній сфері посідають державно-пра­вові конфлікти, які проявляються:

· у відчу­женні громадян від влади;

· масових порушеннях конституційного по­точного законодавства різними суб'єктами державно-правових відно­син;

· поширенні правового нігілізму, неповаги до Конституції;

· неза­конних страйках, мітингах, демонстраціях;

· вимогах змінити нелегітимними засобами політичний і економічний курс держави;

· відвертих виступах населення проти влади чи окремих її гілок;

· фор­муванні альтернативних владних структур (аж до неконституційних центрів влади); незаконному наділенні тими чи іншими повноважен­нями громадських об'єднань, національних конгресів чи зборів;

· ма­сових порушеннях прав людини і громадянина;

· зіткненнях на міжетнічній та релігійній основах'.