Типологія і класифікація юридичних конфліктів

В. Кудрявцев та автори, що розробляли проект «Юридична конфліктологія» (1993-1995 рр., Москва, РАН)', дійшли висновку, що доцільно виділяти саме «чистий» юридичний конфлікт (у вузь­кому розумінні) та змішані чи перехідні юридичні конфлікти (у ши­рокому розумінні).

«Чистим» юридичним конфліктом слід визнавати спір з при­воду права, який у свою чергу може мати різні підстави щодо засто­сування, тлумачення або ігнорування норми закону.

Отже, юридич­на конфліктологія завжди характеризує конфлікт з позицій права.

Класифікація юридичних конфліктів (В. Кудрявцев):

а) конфлікт, породжений суперечностями між двома або декількома нормативними актами. Якщо різні закони містять супе­речливі або взаемовиключні норми, то конфліктні відносини між державними органами і правозастосовними інстанціями стають не­минучими, особливо між тими, що здійснюють правонагляд;

б) конфлікт, спричинений суперечностями між нормою права і правозастосовною практикою. Він найчастіше виникає тоді, коли за­кон порушують безпосередньо носії виконавчої влади;

в) конфлікт, який виникає внаслідок суперечності між двома або декількома правозастосовними актами. Типовий випадок тако­го конфлікту — протилежні або суперечливі рішення судів першої і другої інстанцій, що породжують новий або посилюють попередній конфлікт між сторонами процесуальної дії;

г) нарешті, юридичний конфлікт може виникнути і у зв'язку з одним актом права в разі взаємовиключного його розуміння, тлумачення, застосування або виконання тими чи іншими суб'єктами права.

 

Змішані, або перехідні, юридичні конфлікти розпочинаються, як правило, незалежно від правових норм і поза сферою правових відносин, але з часом набувають юридичного характеру за відповідни­ми ознаками і рисами.

Так, більшість економічних конфліктів набу­ває правового характеру, якщо їх об'єкт (власність, майно чи пред­мет спадкування, купівля-продаж, відчуження) потребують юридич­ного вирішення або мають правові ознаки.

Політичні та міжнаціональні конфлікти також часто переростають у політико-правові, адже їх учасники зберігають статус суб'єктів права, а конфліктна ситуація часто має шанси бути розв'язаною завдяки юридичним, зо­крема конституційним, механізмам і процедурам.

Це ж стосується виробничих, трудових, адміністративних і навіть сімейно-побуто­вих конфліктів.

Отже, ті конфлікти, що містять як правові, так і не-правові елементи, можуть скінчитися або не скінчиться юридичною процедурою, слід кваліфікувати змішаними (перехідними) юридичними конфліктами.

Мотивація змішаних юридичних конфліктів на початковому етапі далека від правової матерії, скоріше вона пов'язана з особли­вими громадськими чи груповими інтересами, потребами і ціннос­тями.

Але предметна проблема такого конфлікту неминуче викли­кає появу на його певних стадіях правових елементів різної інтен­сивності, і в такий спосіб здійснюється юридизація (набрання юри­дичних аспектів, ознак, елементів, механізмів) соціальних конфліктів.

 

З огляду на це юридичним можна визнати будь-який конфлікт, в яко­му спори певним чином пов'язані з правовідносинами сторін (їх юридичним статусом і діями), об'єкт і мотивація конфліктної по­ведінки суб'єктів та її наслідки мають правові ознаки.

Слід відмітити, що найменш сприйнятливим для юридичних механізмів і рішень є конфлікти духовно-культурної сфери, інтелек­туальні, релігійні, емоційно-міжособистісні, психологічні — внаслідок особливо мінливої та тонкої природи цих відносин. Загасити такий конфлікт раціональними юридичними засобами нелегко, а частіше — неможливо.

В той же час конфліктологічна наука доводить існування когнітивного юридичного конфлікту. Він має зазвичай теоретико-правовий характер, бо відображує глибокі суперечності методо­логічного характеру між вченими-дослідниками, викладачами, юри­стами-практиками щодо тлумачення того чи іншого правоположення.

Цей спір з приводу правознавства і напрямків розвитку юридич­ної науки вже минає рівень колізії та набуває сутності когнітивного юридичного конфлікту, до того ж відомо, що нерідко за науковими спорами в юридичній площині приховується політична, економічна, ідейна та інша мотивація.

 

Розглядаючи різновиди юридичного конфлікту, важливо відміти­ти, що може виникнути і так званий «помилковий» юридичний конфлікт, в якому перекрученість конфліктної ситуації стосується не стільки змісту проблеми, скільки відсутності юридичного характе­ру і форми.

Цей юридичний конфлікт виникає внаслідок помилки (або неправильної уяви) однієї (чи всіх) із сторін, що очікують про­ти себе агресивних, неправомірних чи інших небажаних дій.

Як пра­вило, «помилковий» юридичний конфлікт відтворює чотири типові ситуації:

1. сторона конфлікту вважає, що перебуває з протилежною стороною (особою) у певних правовідносинах, яких насправді не існує;

2. навпаки, сторона (сторони) конфлікту не усвідомлює пра­вовідносин, що між ними існують;

3. сторона конфлікту помилково вважає дії супротивника незаконними; 4) або, навпаки, дії супротив­ника розцінюються як правомірні, але це — ілюзорно.

Деякі дослідники, наприклад, професор С. Поляніна, пропону­ють сприймати конфліктологію не як новий напрямок в юриспру­денції, а як особливий, конфліктаційний зріз суспільних відносин, що природно виникають у разі відхилень чи соціальних криз.