Богдан Хмельницький - видатний політик та полководець, творець Української козацької держави

Богдан Хмельницький — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави в Наддніпрянській Україні (1648–1657). Шляхтич, реєстровий козак, військовий писар, з 1648 року— гетьман Війська Запорозького. Організатор повстання проти панування шляхти в Україні, яке переросло у Національно-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. Засновник козацької держави на теренах Центральної України— Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина. Через ненадійність кримських союзників та важку війну з Річчю Посполитою, у 1654 році в Переяславі уклав військовий союз з Московським царством. Наприкінці свого життя намагався переорієнтуватися на союз зі Швецією та Османською Портою, вбачаючи в амбіціях Москви небезпеку козацькому суверенітету.

30. Переяславсько-Московська угода 1654 та її оцінка в історичній літературі:

Б.Хмельницький розумів, що виграти війну з Польщею можливо тільки за підтримки сильних союзників. Тому він шукав союзу з Османською імперією та Московією. Турецький султан погоджувався на протекторат над Українською державою, і це турбувало Москву. Крім того, московського царя Олексія Михайловича приваблювала можливість використати козаків для відвоювання земель, що були втрачені під час російськопольських воєн першої половини XVIII ст. Після тривалих та нелегких переговорів 11 жовтня 1653 р. відбувся у Москві Земський собор, який затвердив рішення прийняти військо Запорозьке з містами та землями під государеву руку й відрядив посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним. 31 грудня 1653 р. посольство прибуло до Переяслава. 8 січня 1654 р. в Переяславі відбулася закрита старшинська козацька рада, яка визнала протекторат Московії. У цей же день було зібрано велику козацьку раду, яка ухвалила рішення прийняти протекцію російського царя. Було узгоджено принципові засади майбутнього договору (антипольський військовий союз Росії та України, протекторат мос ковського царя над Україною, збереження основних прав та вольностей Війська Запорізького) і здійснено акт усної присяги – присягу у Пере яславі склало 284 особи. Протягом січнялютого присягли понад 127 тисяч осіб. Відмовилися від принесення присяги – вище православне духовенство, запорожці, частина міщан та козаків. У березні 1654 р. у Москві козацька делегація передала на розгляд росіянам проект договору із 23 пунктів. Основний (компромісний) договір (з 11 статей) був підписаний у березні 1654 р. («Березневі статті»). На жаль, оригінал цього документа не зберігся. У непорушності зали шалися територія Української держави, її територіальноадміністратив ний поділ, форми правління й устрою. Серед істориків й досі ведуться дискусії з приводу визначення суті ПереяславськоМосковського договору – що це було: персональна унія (Сергієвич), васальна залежність України від Росії (Грушевський), військовий союз між Україною та Росією (В.Липинський) возз’єднання українського та російського народів (радянська історіографія) тощо. Підручник за ред. Смолія дає таке визначення: за своїми формально правовими ознаками договір нагадував акт про встановлення відносин номінальної протекції, але за змістом передбачав створення під верхо венством корони Романових конфедеративного союзу двох держав, спря мованого проти зовнішнього ворога.

31. Боротьба українського народу за політичну єдність і національну державність після смерті Б.Хмельницького.Гетьмани Ю.Хмельницький та І.Вигівський:

Гетьман України в 1657 р. та в 1659-1663 р. - Юрій Хмельницький. На посаді гетьмана прагнув продовжити справу, започатковану батьком, шукаючи союзника, який гарантував би цілісність і незалежність України. 27 жовтня 1659 р. він пішов на укладення нового Переяславського договору з Росією, який істотно обмежував суверенітет України. 17 жовтня 1660 р. підтиском старшини підписав з Польщею Чуднівський договір. Не маючи видатних здібностей і реальних можливостей реалізувати свою програму, в 1663 р. відмовився від гетьманства і на деякий час постригся в ченці.

Виговський намагався зміцнити державу. У вересні 1658р. в м. Гадячі було підписано трактат, який, по-суті, припиняв дію "Березневих статей Б. Хмельницького". За ним Київщина, Брацлавщина та Чернігівщина утворювали Велике Князівство Руське, котре, поряд із Польщею та Литвою, ставало третім рівноправним членом Речі Посполитої з повним збереженням гетьманського правління, прав і звичаїв українського народу. Гадяцький договір Москва сприйняла як відверте оголошення війни. Саме тепер московський цар виявив себе противником самостійної України, пішовши на ліквідацію її автономії. Щоб домогтися цього, він спішно посилає в Україну 150-тисячну армію, яка в липні 1658 р. в битві під Конотопом зазнала однієї з найстрашніших у своїй історії поразок. Зрозумівши, що силою зброї подолати Виговського важко, Москва вирішила організувати проти нього заколоти промосковських старшин, котрі звинуватили гетьмана в тому, що він продає Україну полякам. Унаслідок шаленої агітації та підступних дій прихильників Москви І. Виговського було усунуто від гетьманства. Подавшись до Польщі, він дістав від неї Київське воєводство, а в 1664 р. за доносом полковника Тетері його стратили поляки.

32. Політичний розвиток Правобережної України в другій половині XVII ст.:

33. Політичний розвиток Лівобережної України в другій половині XVII ст.:

Після зречення від гетьманства Ю. Хмельницького на Правобережжі гетьманом був обраний Павло Тетеря (1663–1665 рр.), який служив інтересам шляхетської Польщі. Але Лівобережжя й Запоріжжя не визнавали влади Тетері.Слід відмітити, що польський уряд вирішив організувати похід на Лівобережжя, щоб повернути його від свою владу. Польським військам ічастині правобережних козаків на чолі з Тетерею вдалося вдертися на Лівобережжя. Але в січні 1664 р. під Глуховом і в лютому 1664 р. під Новгород-Сіверським вони були розгромлені і втекли з Лівобережної України. Уже в 1665 році повстання охопило всю Правобережну Україну. Польська влада фактично була ліквідована. Тетеря втік у Польщу.

Козацька Рада в січні 1666 р. в Чигирині обрала гетьманом П. Дорошенка. Дорошенко ставив своєю метою звільнити Україну від московської та польської влади і об'єднати її. Але здійсненню цієї мети заважали тогочасні несприятливі обставини: на самостійність України посягали сусіди – Польща, Туреччина, Росія. Оскільки російський уряд уже показав, що він хоче повністю підпорядкувати Україну своїй владі, Дорошенко вирішив об'єднати українські землі під зверхністю турецького султана і цим забезпечити незалежність української держави. Уже восени 1667 р. під тиском об'єднаних турецьких і козацьких військ польський король визнав суверенітет гетьманату на Правобережній Україні. Треба зазначити, що, зміцнивши свої позиції, П. Дорошенко разом з військом перейшов на лівий берег Дніпра і після вбивства козаками І. Брюховецького у 1668 р. оголосив себе гетьманом усієї України. Мети було досягнуто, але цей успіх не міг бути тривалим, тому що надійшла звістка пор наступ польських військ на Брацлавщину, і гетьман відступив на Правобережжя. У цей же час незацікавлені у зміцненні української державності татари підтримали претензії на гетьманську булаву П. Суховія, якого висунуло Запоріжжя. Ситуацію ще більше ускладнив наступ російських військ, внаслідок якого більша частина лівобережної старшини на чолі з Д. Многогрішним змушена була визнати верховенство царя. Потрапивши у пастку обставин, П. Дорошенко посилив про турецьку орієнтацію. Корсунська генеральна старшинська рада (березень 1669 р.) погоджується на офіційне прийняття турецького протекторату. Влітку 1672 р. Отаманська Порта почала воєнні дії проти Польщі. Треба звернути увагу на те, що авторитет гетьмана дедалі більше занепав, він втратив підтримку мас. В 1676 р. П. Дорошенко склав свої гетьманські повноваження.

Юрій Хмельницький – третє гетьманування (1677–1681 рр.). Султанська Туреччина продовжувала загарбницьку політику щодо України. Намагаючись використати популярне ім'я Хмельницького, турецький уряд проголосив Юрія Хмельницького гетьманом і «Князем Малоросійської України». Після цього турецькі правителі організували в 1677 р. наступ 120-тисячного турецько-татарського війська на Україну. Але так званий перший Чигиринський похід закінчився невдало. У 1678 р. велика турецька армія (200 тис. чол.) знову з'явилася на Україні, здобула та поруйнувала Чигирин. Руїна, і стратили Юру.

Отже, на заключному етапі Української національної революції територіальний розкол України призвів до глибокої кризи та певної деморалізації суспільства. Останньою спробою переломити хід подій, відновити територіальну єдність і повноцінну державність був час гетьманства П. Дорошенка.

34. Боротьба козацтва з турецько-татарською агресією на початку XVII ст. П.Сагайдачний:

Петро Конашевич-Сагайдачний - козацький ватажок, кошовий отаман Війська Запорозького, Гетьман реєстрового козацтва i Війська Запорозького. Організатор успішних походів українських козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценат православних шкіл.

Він пішов на Запорозьку Січ. Освічений, талановитий і хоробрий Сагайдачний незабаром зайняв помітне місце серед козацької старшини. Він очолював відважні морські походи козаків на Стамбул, Трапезунд, Синоп. Розробив і вдосконалив козацьку тактику морського бою на «чайках» — швидкохідних човнах. З 1600 року він керував майже всіма значними походами, що набули загальноєвропейського значення. Під час бойових дій, Сагайдачний відхиляв пасивну тактичну систему, що набула поширення в Західній Європі. На противагу цьому, замість маневрування по тилам супротивника та знищення його комунікацій, він використовував швидкий і несподіваний маневр, що дозволяв йому отримати найсприятливіші умови для нав’язування бою. Переміг турків біля Варни, Кафи, Азова та Константинополя + Хотина.

Гетьман України І.Мазепа

Іва́н Мазе́па (* 20 березня 1639 — † 21 вересня 1709) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687–1704)^[1] і всій Наддніпрянській Україні (1704–1709)^[2]. Князь Священної Римської Імперії (1707–1709). Представник шляхетного роду Мазеп-Колединських гербу Курч з Київщини. В молодості служив при дворі короля Яна ІІ Казимира. Після обрання гетьманом намагався відновити авторитет інституту гетьманства в Україні. Зробив великий внесок у економічно-культурний розвиток Лівобережжя. Зовні під патронатом московського царя Петра І проводив курс на відновлення козацької держави Війська Запорозького в кордонах часів Хмельниччини. Тривалий час формально підтримував Московське царство у Північній війнізі Швецією, 1708 року перейшов на бік шведів. Після поразки під Полтавою врятувався у Молдавії. Помер у місті Бендери.