Причини інфляції
Для визначення механізмів протидії інфляції треба чітко розуміти причини, що її породжують.
Основні причини інфляції можна визначити з рівняння І.Фішера. Середній рівень цін матиме вигляд:
(2)
Тобто чинниками, які можуть призвести до зростання цін є: зростання грошової маси в обігу(М), прискорення швидкості обігу грошової одиниці(V) та скорочення фізичного обсягу виробництва(Q).
Визначальним чинником впливу на динаміку цін є зміна маси грошей в обігу. Монетаристи і кейнсіанці погоджуються, що інфляція є завжди грошовим явищем. Однак це положення має розглядатися у двох аспектах:
1) зростання грошової маси, яке порушує закон грошового обігу – як безпосередня причина інфляції;
2) зростання грошової маси – умова, без якої інфляція не може виникнути навіть під дією негрошових чинників.
Чинників, що спричиняють інфляцію багато, тому виділити види інфляції за всіма чинниками неможливо і за цим критерієм виділяють лише два види інфляції: інфляцію попиту та інфляцію витрат. В економічній літературі існує дві основні концепції визначення причин інфляції: монетарна і немонетарна. В теорії грошей допускається виділення групи інфляційних форм, розвиток яких викликано монетарними чинниками - інфляція попиту, та форм, що розвиваються під впливом немонетарних чинників – інфляція витрат.
Інфляція попиту спостерігається тоді, коли зростання рівня цін відбувається під впливом загального збільшення сукупного попиту; це наслідок загального перевищення сукупного попиту над існуючою пропозицією товарів і послуг, яке призводить до зростання цін. Існує велика кількість грошей при малій кількості товарів. Інфляція попиту безпосередньо пов’язана з дією монетарних факторів, насамперед – з надлишковою емісією грошей, яка призводить до перевищення сукупного попиту над існуючою пропозицією товарів та послуг, тому її ще називають монетарною інфляцією. Гроші відіграють активну роль, тобто грошова маса «створює» попит.
Будь-які заходи експансіоністської грошово-кредитної та фіскальної політики збільшують сукупний попит. Якщо органи монетарного управління вирішать проводити ліберальну грошово-кредитну політику, щоб за рахунок збільшення пропозиції грошей забезпечити високу зайнятість чи монетизувати бюджетний дефіцит, то номінальний сукупний попит неминуче збільшиться.
Інфляція попиту може бути зумовлена:
1) зростанням дефіциту бюджету та зростанням державного боргу;
2) кредитною експансією банків;
3) припливом іноземної валюти в країну, яка за допомогою обміну на національну грошову одиницю викликає загальне зростання обсягу грошової маси, а отже, і надлишковий попит;
4) грошовою емісією, незабезпеченою товарною масою.
Додатковим каналом через який пропозиція грошей впливає на рівень цін є номінальна ставка процента і попит на гроші.
Взаємозв’язок між номінальною ставкою процента та темпами інфляції одержало назву ефекту Фішера. Залежність визначається за таким рівнянням:
і = r + Т (3)
де, і – номінальна ставка процента (банківська);
r – реальна ставка процента (купівельна спроможність);
Т – темп інфляції.
Номінальна ставка процента може змінюватися за двома причинами: за зміною очікуваної реальної ставки процента або за зміною темпів інфляції.
Згідно рівняння Фішера та кількісної теорії грошей збільшення темпів приросту грошової маси на 1% викликає збільшення темпів інфляції теж на 1%. Збільшення темпів інфляції на 1% викличе підвищення номінальної ставки процента на 1%.
Ми знаємо, що попит на гроші залежить прямо пропорційно від рівня доходу і обернено пропорційно від номінальної ставки процента, а отже від очікуваного рівня інфляції.
Поточний рівень пропозиції грошей визначає поточний рівень цін. Якщо обсяг виробництва та номінальна ставка процента залишаються незмінними, то зміна цін пропорційна зміні пропозиції грошей.
Але номінальна ставка процента залежить від очікуваного темпу інфляції, яка залежить від пропозиції грошей. Отже номінальна ставка процента і попит на гроші є додатковим каналом через який пропозиція грошей впливає на рівень цін.
Якщо банківська система об’явить про майбутнє збільшення пропозиції грошей, то люди почнуть очікувати прискорення темпу інфляції. Згідно ефекту Фішера, очікування збільшення інфляції, призведе до збільшення номінальної ставки процента та зменшенню попиту на гроші, що викличе підвищення цін.
Таким чином, очікування більш високого темпу приросту грошової маси в майбутньому призведе до підвищення рівня поточних цін.
Інфляційний процес може розвиватися під впливом немонетарних чинників, що зумовлюють зростання цін через подорожчання виробництва і зростання собівартості одиниці продукції. Йдеться про інфляцію витрат. Інфляція витрат зумовлена зростанням собівартості продукції незалежно від монетарної політики держави або при зменшенні пропозиції товарів та послуг на ринку. Це зростання заробітної плати, витрат на енергетичні й сировинні ресурси, падіння продуктивності праці. Найбільш сприяють інфляції витрат інвестиції.
Інфляція витрат проявляється у зростанні витрат виробництва, які випереджають зростання реального доходу та продуктивності праці.
Причинами такої інфляції є:
ü зниження темпів зростання продуктивності праці;
ü розширення сфери послуг, поява нових видів;
ü підвищення оплати праці в результаті активної діяльності профспілок;
ü високі непрямі податки (що включаються до ціни товарів);
ü шоки (обмеження) пропозиції товарів.
Інфляція витрат, як і інфляція попиту, може бути лише за умови, коли в обігу утворилася надлишкова грошова маса. Однак важливим моментом цієї ситуації є те, що в разі коли зростання цін відбувалося під впливом немонетарних чинників, порушення рівноваги грошового обігу МV = PQ стає не причиною, а наслідком зростання цін.
Збільшення витрат зменшує прибутки і обсяг виробництва, який фірми готові запропонувати за наявного рівня цін. В результаті зменшується пропозиція товарів і послуг. Це зменшення пропозиції підвищує рівень цін. Таким чином, витрати, а не попит “роздувають” ціни. Для того, щоб зберегти рівень виробництва необхідно збільшувати грошові виплати, що призведе до зростання попиту, а отже і цін. Двома джерелами інфляції, що зумовлена зростанням витрат є збільшення номінальної заробітної плати і порушення у пропозиції товарів та послуг.
Класичним прикладом шоку пропозиції є нафтяна криза семи десятих років, коли Організація Країн Експортерів Нафти (ОПЕК) обмежила пропозицію нафти. Ціна на нафту різко зросла. Оскільки ціни на всі види енергоносіїв мають тенденцію змінюватись за цінами на нафту та оскільки енергія – основний компонент витрат для більшості підприємств, підвищення цін на нафту призвело до підвищення рівня витрат у виробництві.
Погодні умови та відповідно ним неврожай у сільськогосподарському виробництві, сфера капітального будівництва та транспорт також здатні викликати різкі порушення пропозиції товарів та послуг. Ще одним важливим джерелом шоку пропозиції є зміна обмінного курсу долара США. Збільшення його вартості на міжнародному валютному ринку збільшить вартість імпорту в країну товарів, які є факторами виробництва.
Інфляцію, що зумовлена витратами можуть індукувати трудові спілки, які контролюють ставки номінальної заробітної плати через колективні договори. При підвищенні заробітної плати зменшують обсяг пропонованих для продажу товарів і послуг. Сукупний попит на ринку не став надлишковим, але пропозиція товарів зменшується внаслідок росту витрат виробництва. Зменшення пропозиції призведе до зростання цін та до нового витку інфляції. Це явище одержало назву інфляційної спіралі “ зарплата-ціни”.
В цій ситуації реальний обсяг виробництва товарів та послуг стає нижче рівня який можливий при повній зайнятості. Таким чином виникає надлишкове безробіття, знижуються зарплата та ціни. Економіка починає працювати нижче рівня можливого при повній зайнятості. Інфляція витрат автоматично сама себе обмежує, тобто поступово затухає. Це пояснюється тим, що внаслідок зменшення пропозиції обсяг національного виробництва і зайнятість зменшуються і це обмежує подальше зростання витрат. Інфляція витрат спричиняє спад, а спад, в свою чергу, обмежує додаткове збільшення витрат. Наслідки інфляції пропозиції інші, чим при інфляції попиту. Тут можливе скорочення витрат виробництва, а отже нарощування пропозиції товарів, і вона починає зростати.
Інфляція витрат та інфляція попиту взаємообумовлені, їх важко розділити, вони по суті є двома проявами одного й того самого явища інфляції як глибокої та розбалансованої економіки. Тому поділ інфляції на два види – це скоріше прийом наукового аналізу, ніж реальність.
Вплив інфляції на стан економіки
Під станом економіки в макроекономіці розуміють обсяг виробництва, рівень безробіття та рівень цін, які формуються під впливом сукупного попиту та сукупної пропозиції. Зазвичай він розглядається за допомогою моделі AD-AS.
Сукупний попит – це рівень загальних покупок, який споживачі готові придбати при даному рівні цін. Крива сукупного попиту (AD) показує зміну загальних реальних покупок в залежності від зміни рівня цін, а величина номінального сукупного попиту зберігається постійною в будь-якій точці сукупного попиту. Збільшення сукупного попиту відбувається внаслідок зміни в структурі його компонентів: реальному споживанні, інвестиціях, державних закупівлях або чистому експорті. Крім того, сукупний попит залежить від кількості грошей в обігу та від податково-бюджетної політики. Будь-які заходи експансіоністської грошово-кредитної та фіскальної політики збільшують сукупний попит.
Крива сукупної пропозиції (AS) ілюструє динаміку змін витрат в їх реальному вираженні по мірі змін рівня цін, тобто показує взаємозв’язок між реальним обсягом виробництва і зміною цін.
Безпосереднім чинником інфляційного процесу є зростання грошової маси. Але при цьому темпи збільшення в обігу грошової маси і темпи зростання цін розвиваються асинхронно. У розвитку інфляційного (монетарного за змістом) циклу виділяють три етапи.
На першому етапі темпи знецінення грошей відстають від темпів збільшення в обігу грошової маси. Виникає стимулювальна дія емісійного процесу на розвиток виробництва і випереджувальне зростання у зв’язку з цим пропозиції товарів і послуг, а з іншого – скорочення (на початковій стадії) швидкості обігу грошей, що послаблює інфляційний тиск на товарні ціни і вони підвищуються повільніше, ніж зростає маса грошей. Надмірна пропозиція грошей поглинається оборотом за рахунок уповільнення їх обігу. Суб’єкти ринку певний час не відчувають надмірності в обігу грошей і використовують їх для нагромадження чи зберігання. Зростання грошових нагромаджень і зберігань на грошовому ринку в період, коли не виявилася тенденція до знецінення грошей, є базою для стимулів активізації підприємництва.
Інфляцію, яка викликана надлишковим попитом, можна проілюструвати здвигом кривої сукупного попиту (AD1) вправо вздовж кривої пропозиції. Дивись рисунок 3.1.
Рис.3.1. Реакція економіки на збільшення сукупного попиту в умовах неповної зайнятості
В умовах існування неповної зайнятості й незавантаженності виробничих потужностей зростання ефективного попиту, викликане збільшенням в обігу грошової маси, не дає інфляційного ефекту. Навпаки, додаткові грошові ресурси сприяють повнішому використанню наявних чинників виробництва і його зростання. Якщо попит збільшується, економіка наближається до стану повної зайнятості і подальше зростання виробництва можливе тільки за умови збільшення цін на фактори виробництва, які поступово вичерпуються. Помірна інфляція попиту сприяє підвищенню темпів зростання економіки та подолання спаду. Рівень цін починає зростати ще до того, як буде досягнуто повної зайнятості (передчасна інфляція). Якщо уряд в подальшому буде проводити політику економічного зростання, то економіка досягне рівня повної зайнятості.
На другій стадії інфляції темпи знецінення грошей випереджають темпи росту грошової маси.
У певний момент власники грошових нагромаджень починають розуміти їх надмірність і пред’являють на ринок для купівлі товарів. Це прискорює швидкість руху грошей у поточному обігу, виникає різновид „ гарячих ” грошей.
Неминучим наслідком стає випереджаюче зростання рівня цін порівнянні зі зростанням грошової маси і падіння рівня монетизації валового внутрішнього продукту. Перехід від відстаючого до випереджаючого зростання цін порівняно зі зростанням грошової маси називають критичною точкою інфляційного процесу. Лише за повної зайнятості й максимального завантаження виробничого апарату додатковий попит стає суто інфляційним.
Інфляція попиту, як правило, виникає в умовах повної зайнятості та повної завантаженості виробничих потужностей, коли підвищений попит на якийсь товар викликає збільшення попиту на ресурси і зростання цін на них. Якщо на цей час усі ресурси задіяні, то підвищення цін не підкріплюється розширенням пропозиції, тому ціни в короткостроковому періоді зростають швидко. Найбільш сприяє інфляції попиту зростання доходу кінцевого споживання. Збільшення платоспроможного попиту провокується банківською системою. Держава, збільшуючи воєнні витрати і соціальні програми в період повної зайнятості; підприємці, підвищуючи попит на інвестиційні ресурси в період повної зайнятості; також профспілки, які вимагають росту заробітної плати, призводять до інфляційного руху економіки.
Обсяг виробництва залежить від попиту на товари та від витрат на їх виробництво. Реакція економічної системи на зміну сукупного попиту залежить
від оперативної взаємодії між змінами в цінах на готову продукцію та виробничими витратами на неї. На практиці цей взаємозв’язок діє з часовою затримкою.
В короткостроковому періоді при зміні в сукупному попиті в стані повної зайнятості фірми ще не очікують збільшення цін на фактори виробництва та реагують на збільшення попиту двояко: збільшують обсяги реалізації продукції та ціни. Відбувається зсув кривої попиту з положення AD1 в AD2, ціни збільшуються та обсяг виробництва збільшується понад природний рівень(дивись рисунок 8.3.2). При збільшенні сукупного попиту за будь-якої причини кожна фірма використовує час в своїх інтересах для збільшення прибутку перед тим, як витрати на виробництво її продукції не збільшаться. Це відповідає ситуації збільшення попиту без зміни витрат.
 |
Рис. 3.2. Реакція економіки на збільшення сукупного попиту в умовах повної зайнятості
При збільшенні цін на свою продукцію підприємства збільшують обсяг пропозицій товарів: збільшують виробничі потужності, вводять додаткові зміни на численність робітників. Реальний обсяг ВНП стає більше його потенційного рівня, а рівень безробіття падає нижче його природного рівня. Однак економічна система не може довго знаходитися в цьому положенні тому, що:
Ø загострюються умови на ринку праці: при збільшенні кількості працюючих їм потрібно пропонувати більш реальну заробітну плату, адже вартість життя зростає;
Ø збільшення попиту на обладнання теж збільшує ціни на фактори виробництва. Зростають ціни на продукцію фірм, які виробляють засоби виробництва.
Якщо крива сукупного попиту буде залишатися в своєму новому положенні AD2, то в довгостроковому періоді збільшення цін на фактори виробництва зменшить обсяг реального виробництва і поверне його до нормального використання виробничих потужностей. Виникає інфляція витрат. Крива сукупної пропозиції зсувається вліво вздовж кривої сукупного попиту і рівновага встановлюється в новій точці при більшому рівні цін. В результаті економіка повернеться до стану повної зайнятості всіх ресурсів при новому рівні цін на тривалий час. Тому інфляція попиту постійна.
У випадку, коли при збільшенні попиту, підприємці очікують, що пропорційно зростанню попиту збільшується витрати на придбання факторів виробництва, то ціни на товари збільшаться без зміни в обсягах виробництва.
Збільшення грошової маси в довгостроковому періоді призведе тільки до пропорційної зміни рівня цін та залишить незмінним реальний обсяг виробництва. Ця ситуація в історії економічної думки називається „нейтральністю грошей”, а вертикальний відрізок кривої сукупної пропозиції розглядається як сукупна пропозиція в довгостроковому періоді.
Отже експансія грошової маси стимулює економічний розвиток виключно в короткостроковому періоді.
Якщо обсяг сукупного попиту перевищує рівень ВВП в умовах повної зайнятості, то це означає, що в економіці спостерігається інфляційний розрив. Лаг, що утворюється між динамікою грошової маси і динамікою цін, дістав у теорії грошей назву „інфляційного розриву”. На рисунку 3.3. відрізок КЛ– інфляційний розрив.
 |
Рис. 3.3. Інфляційний розрив
На третьому етапі виникає „рвана” інфляція: темп знецінення грошей то випереджає темп зростання грошової маси, то відстає від нього. Через високі темпи зростання цін настає платіжна криза – „грошовий голод”, що імпульсивно втамовується емісією. Інфляція стає неконтрольованою. Цей призводить до виникнення інфляційної спіралі, переростання „повзучої” інфляції в „галопуючу”, а останньої – в гіперінфляцію.
Якщо експансіоністська грошово-кредитна політика буде продовжуватись і після того, як економіка почне працювати в умовах понад свій природний рівень виробництва, то ділова активність буде розширятися після кожного збільшення сукупного попиту. AD2 зсунеться в AD3. Збільшення рівня цін буде впливати на очікування збільшення витрат і крива сукупної пропозиції буде рухатись по кривій сукупного попиту догори вAS3. Інфляцію попиту змінює інфляція витрат по колу. Виникає гіперінфляція (дивись рисунок 8.3.4.). Коли крива сукупного попиту та сукупної пропозиції рухаються з однаковою швидкістю, реальний обсяг виробництва залишається більше свого природного рівня тривалий час. Економічна система зберігає високий рівень реального ВВП та низьке безробіття лише при збільшенні темпів інфляції з року в рік. Це точка зору теорії прискорення інфляції.
Рис. 3.4. Гіперінфляція, яка переростає в стагфляцію
Виникає питання, якою повинна бути динаміка пропозиції грошей, щоб зупинити інфляцію, не спричиняючи дефляції? В момент закінчення гіперінфляції пропозиція грошей повинна різко зрости одночасно із збільшенням кількості реальних грошей обігу. Після скачка вона повинна залишитися незмінною, щоб забезпечувалась стабільність цін. Це призведе до зниження номінальної процентної ставки та збільшення попиту на гроші (запасів грошей), що призведе до зниження інфляції темп якої відображає зростання цін та стабілізації цін. Головним в цьому процесі є проблема довіри Центральному банку. Якщо ЦБ різко збільшить пропозицію грошей, але не буде довіри до нього, то не відбудеться ні зниження темпу інфляції, ні зниження номінальної ставки процента: запаси грошей в реальному виразі в економіці не збільшаться, а різке збільшення пропозиції грошей призведе до збільшення інфляції. Тому закінчення гіперінфляції повинно супроводжуватись скороченням державних витрат та збільшенням податків. Отже закінчення гіперінфляції супроводжується одночасно із збільшенням пропозиції грошей реформами бюджетної сфери.
Якщоцентральний банк вирішить відреагувати на процеси інфляції - різко зупинить темпи зростання грошової маси в обігу. Без такого росту крива сукупного попиту залишиться в постійному положенні, а крива сукупної пропозиції буде продовжувати рухатись догори завдяки інфляційним очікуванням на зростання цін на фактори виробництва господарюючими агентами. Це призведе економіку до спаду виробництва при підвищенні рівня інфляції. Цей стан в економіці називається стагфляцією. Дивись рисунок 8.3.4. Головною причиною існування інфляції одночасно зі спадом виробництва є інерція в очікуванні інфляційних процесів.
Для виходу з цієї ситуації існує два варіанти. Швидким способом є відновлення експансіоністської грошово-кредитної політики та збільшення грошової маси, завдяки чому економічна система повернеться до стану повної зайнятості. Однак, «рвана» грошово-кредитна політика, в якій періоди стимулювання різко змінюються періодами обмеження грошової маси та сукупного попиту, може призвести до виникнення інфляційної спіралі, при якій інфляції буде переходити на більш високий рівень слідом за кожним економічним спадом.
Іншим способом є не зростання грошової маси, а очікування того, що економічні агенти зрозуміють, що вони перебільшили свої очікування щодо зростання цін на фактори виробництва. Крива сукупної пропозиції почне зміщуватись назад вниз. Сукупна пропозиція почне зростати, а економіка рухатись до стану повної зайнятості. Таким чином, обмеження зростання грошової маси в кінці кінців відновить стабільність цін. Але зупинка інфляційних процесів коштує для економіки надто дорого, що кращою економічною політикою в такому випадку є та, яка не дає інфляційним процесам розвернутися на повну силу.
Якщо в країні виникає інфляція витрат, яка спровокована порушенням пропозиції певної групи товарів – шок пропозиції, то господарюючі агенти очікують підвищення цін на ці ресурси (наприклад, ціни на газ). Це означає, що середній рівень цін на фактори виробництва збільшиться. Сукупна пропозиція буде зменшуватись, крива сукупної пропозиції зсуватися догори вздовж кривої сукупного попиту зAS 1 вAS 2, виникне інфляція витрат(Е2). Дивись рисунок 3.5.
Рис. 3.5. Реакція економіки на шок пропозиції
Темпи зменшення сукупної пропозиції будуть залежати від того, якими є очікування збільшення цін на фактори виробництва. Якщо при цьому в грошово-кредитній політиці не проводити ніяких активних дій з стимулювання сукупного попиту, то зростання цін буде менш, ніж очікуване, тому що недовантаженність та безробіття знизять ціни на всі інші фактори виробництва до такого рівня, що компенсують зростання цін на газ, середній рівень цін повернеться до початкового рівня. Згодом підприємства зрозуміють, що зростання цін відбулося менше очікуваного рівня і крива сукупної пропозиції почне рухатись вниз до свого початкового положення AS1. Отже, збереження кількості грошей на постійному рівні призводить економіку до висхідного положенні рівноваги лише за рахунок інфляції спаду.
В період спаду та неповної зайнятості виникає дефляціний розрив – лаг, що утворюється між динамікою грошової маси та рівнем цін в умовах спаду (дивись рисунок 3.6).
 |
Рис. 3.6. Дефляційний розрив
Якщо в період спаду пропозиції(інфляції витрат) не обмежувати зростання грошової маси, то сукупний попит збільшиться і крива AD1 зсунеться в AD2 (рис 3.5.), а економічна система в положення Е3 без зменшення реального обсягу виробництва та різкому збільшенні відносних цін, що може спровокувати падіння виробництва в короткостроковому періоді. Ця ситуація може вийти з під контролю та призвести економіку до глибокого падіння.
Третім варіантом реагування грошово-кредитної політики на шок пропозиції може бути зменшення кількості грошей в обігу, зсув кривої сукупного попиту в положення AD4. В короткостроковому періоді це призведе до спаду та руху економічної системи в положення Е4, однак середній рівень цін не збільшиться. Навіть в короткостроковому періоді ціни на товари які не відносяться до тих, що викликали шок пропозиції знизяться, компенсуючи збільшення цін на товари пропозиція яких викликала шок. Таким чином, крива сукупної пропозиції швидше повернеться до свого висхідного положення в AD-AS АС1, а спад буде нетривалим. Однак, з точки зору економічної політики, варіант, який викличе спад є непривабливим. В такому випадку краще другий варіант, який призведе до одноразового зростання цін.
Інфляція впливає на всі складові відтворювального процесу: виробництво, розподіл, обмін та споживання. Найбільший вплив відбувається на процес перерозподілу доходів. У процесі інфляції валовий дохід у своєму реальному виразі не змінюється, змінюються частки доходу, що їх отримують різні верстви населення:
- скорочуються реальні доходи осіб з фіксованою платнею, тобто робітників бюджетних установ, пенсіонерів, інших осіб з фіксованим доходом та збільшуються доходи відповідно до рівня зростання цін тих, хто бере участь в процесі виробництва;
- перерозподіляються доходи між кредиторами та дебіторами на користь останніх, так як борг повертається знеціненими грошима;
- перерозподіляється доход від найманих робітників до підприємців, які отримують від зростання цін надбавку до своїх прибутків;
- перерозподіляється доход між приватним сектором та державою на користь держави, тому що в умовах інфляції економічні агенти фактично автоматично сплачують ще один податок, не передбачений податковою системою, оскільки із зростанням цін вони витрачають більше своїх грошових коштів – інфляційний податок, який отримує емітент грошової маси – держава.
Інфляційний податок – це втрата капіталу власниками грошових коштів внаслідок інфляції.
При інфляції капітал переміщується із сфери виробництва в сферу обігу, тому що там швидкість оборотності є значно вищою, що приносить великі прибутки.
Інфляція впливає і на споживання, тому що зменшується купівельна спроможність грошової одиниці, кількість товарів і послуг, що їх можна придбати на грошову одиницю. Але це відбувається лише тоді, коли динаміка номінальних доходів населення відстає від динаміки інфляційного процесу.
