Особливості політичного та соціально-економічного розвитку України в 1990-х роках – на початку ХХІ ст

Проголошення незалежності вивело Україну на міжнародну арену. Головні принципи зовнішньої політики визначились Декларацією про державний суверенітет України (липень 1990 р.). У розділі «Міжнародні відносини» проголошувався демократичний і миролюбний характер зовнішньої політики, формувалися її стратегічні напрями.
До прийняття Декларації республіка фактично не укладала міжнародних двосторонніх договорів, хоча й була наділена таким правом відповідно до Конституції УРСР та Конституції СРСР. Але це право, як і чимало інших, мало суто формальний характер. З осені 1990 р. становище стало змінюватися. «Першою ластівкою» став підписаний 19 листопада 1990 р. Договір про основи відносин з Російською Федерацією. Всі наступні угоди, що укладалися до референдуму 1 грудня 1991 р., також були підписані з республіками СРСР. Винятком були дві угоди з Угорщиною.
Здобуття незалежності й припинення існування СРСР створили цілком легітимні умови для зовнішньополітичної діяльності України на якісно нових засадах — самостійності й рівноправності у міжнародних відносинах.
Першим кроком на цьому шляху стало визнання України державами міжнародного співтовариства. Вже 2 грудня 1991 р. незалежну Україну визнала Польща, 3 грудня - Угорщина і Франція, 12 грудня встановлюються дипломатичні відносини з Литвою. На початку 1993 р. Україну як незалежну державу визнали 132 держави світу, з яких 106 встановили з нею дипломатичні зв'язки. На 2000 р. Україна встановила дипломатичні відносини з 153 країнами.
2 липня 1993 р. Верховна Рада схвалила «Основні напрями зовнішньої політики України». Цей документ ще раз підкреслив миролюбний характер міжнародної діяльності Української держави, дотримання нею норм міжнародного права, невтручання у внутрішні справи інших держав, відкритість. Серед пріоритетів зовнішньої політики було визначено участь у загальноєвропейському процесі, співробітництво в рамках СНД, дієва співпраця з державами Європейської Співдружності та НАТО, активна участь у діяльності ООН та інших міжнародних організацій.

Як одна з великих держав Європи, Україна бере участь у розвитку загальноєвропейського процесу. В умовах, коли відійшли у минуле «холодна війна», конфронтація між «світом соціалізму» та «світом капіталізму», між СРСР та США, головним змістом загальноєвропейського процесу стало недопущення локальних та етнічних воєн, подолання економічної кризи в країнах СНД, запобігання політичної нестабільності.
Головними документами, що визначали шляхи співпраці європейських держав, виступали: Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) (1975), декларація «Виклик часові змін», ухвалена у липні 1992 р. в Парижі на зустрічі країн - учасниць Гельсінського процесу. Участь України в роботі останньої засвідчила визнання її як рівноправного партнера у творенні демократичних міждержавних стосунків і безпеки в Європі.
У липні 1992 р., в ході візиту до Гельсінкі, Президент України Л. Кравчук підписав Гельсінський Заключний акт. А це означало, що Європейська спільнота визнавала нашу державу, а Україна заявила про свою готовність дотримуватись визначених у Європі зовнішньополітичних правил, дала згоду на активну участь у міждержавній співпраці. На початку грудня 1994 р. на зустрічі глав держав і урядів країн - учасниць Наради з безпеки та співробітництва в Європі в Будапешті лідери чотирьох держав — України, США, Великої Британії та Росії — підписали Меморандум про гарантії безпеки України. В ньому три ядерні країни підтвердили свої зобов'язання поважати незалежність, суверенітет та територіальну цілісність нашої держави, утримуватися від загрози чи використання сили проти України.
9 листопада 1995 р. — першою з держав СНД — Україна офіційно вступила до Ради Європи. Це дало можливість брати участь у виробленні спільної політики Європейських держав, трансформувати національні державні та суспільні інститути відповідно до загальноєвропейських вимог.
Вступивши до Ради Європи, Україна взяла на себе ряд зобов'язань, які стосувались, насамперед, приведення її правової та політичної системи у відповідність до вимог цієї організації. Однак цей процес затягнувся, що йде не на користь міжнародному іміджу нашої держави.
Важливе місце у зовнішньополітичній діяльності республіки посідають проблеми співробітництва з Європейським Союзом (ЄС) - найвпливовішою організацією економічної співпраці розвинутих Європейських країн. За 90-ті роки між ЄС та Україною налагоджено співробітництво, однак через нерозви-нутість ринкової економіки вона до цього часу не стала членом цієї організації. Інтеграція України до Європейського Союзу нині залишається одним із стратегічних зовнішньополітичних завдань нашої держави.

Україна проголосила своє прагнення стати безядерною, позаблоковою країною. Але відмовляючись від величезного ядерного потенціалу, наша держава прагнула твердих міжнародних гарантій своєї безпеки.
Питання про без'ядерний статус України пов'язувалося з реалізацією нею положень трьох документів - Договору про стратегічні наступальні озброєння (СТАРТ—1) від 31 липня 1991 р., Лісабонського протоколу до нього, який підписали Білорусь, Казахстан, Росія, Україна та США 23 травня 1992 р., і приєднання республіки до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Для світової співдружності ці питання мали першочергове значення, бо Україна була третьою після Росії та США великою ядерною державою світу. Ситуація загострилася після березня 1992 р., коли Україна завершила вивезення тактичної ядерної зброї в Росію. На той час деякі політики порушили питання про недоцільність безплатної передачі дорогого обладнання Росії і, відповідно, про матеріальну компенсацію Україні, надання їй гарантій безпеки. Чи, виконуючи підписаний М. Горбачовим договір «СТАРТ-1», Україна не подарувала північному сусідові тактичну ядерну зброю? Чи не стануть новим подарунком Росії інші види ядерних роззброєнь за договором «СТАРТ-2», підписаним за Україну російським президентом Б. Єльциним? — ці проблеми хвилювали українських державних діячів, суспільство в цілому.

Відповіді на ці запитання були найрізноманітніші: від закликів найшвидшого повного ядерного роззброєння до повного збереження ядерної зброї та вступу до НАТО. 18 листопада 1993 р. на закритому засіданні Верховної Ради було ратифіковано Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь «СТАРТ-1». Згідно з ним Україна скорочувала 36% загальної кількості ракет-носіїв і 42% ядерних бойових зарядів. Водночас визначено ряд умов, при виконанні яких Україна погоджувалася додержуватись зазначених домовленостей.
Україна, керуючись міжнародним правом, оголосила все майно розташованих на її території стратегічних і тактичних ядерних сил своєю власністю. Перебуваючи в тяжкому економічному становищі, республіка не мала відповідних можливостей для демонтажу майже двох тисяч тактичних ядерних боєголовок і 176 міжконтинентальних балістичних ракет та їхніх стартових майданчиків. Потрібна була допомога світового співтовариства.
Окрім фінансових виникли політичні складнощі. Непродумана позиція Верховної Ради Росії стосовно Криму була розцінена окремими політичними силами в Україні як зазіхання на територіальну цілісність української держави. А це спричинило нові дискусії щодо збереження ядерного статусу.
Україна за таких умов вимагала не лише відповідних грошових компенсацій, а й гарантій своєї безпеки. В січні 1994 р. у Москві було підписано тристоронню угоду між Україною, Росією та США. Нею визначались умови компенсації за вивезену зброю та розміри допомоги нашій державі. США і Росія фактично ставали гарантами безпеки України. Вказана угода була правовою основою повного ядерного роззброєння. Україна є першою серед держав світу, яка добровільно відмовилась від ядерної зброї.
Важливим кроком на шляху ядерного роззброєння стало приєднання України 16 листопада 1994 р. до Договору про не-розповсюдження ядерної зброї. Цим самим Україна переконливо підтвердила миролюбний характер своєї зовнішньої політики, статус без'ядерної держави. Приєднання до договору зміцнило її авторитет у світовому співтоваристві, створило можливість додаткових інвестицій розвинутих країн в українську економіку.

Після здобуття незалежності в основу діяльності України на міжнародній арені було по-організаціях кладено власні національні інтереси. Активністю і динамізмом відзначалася позиція України в Організації Об'єднаних Націй (ООН). Незалежна Українська держава брала участь у роботі всіх сесій Генеральної Асамблеї ООН. Делегація республіки виступила з цілим рядом пропозицій стосовно проблем роззброєння, врегулювання збройних конфліктів. У врегулюванні одного з них (на теренах колишньої Югославії) український батальйон здійснює місію миротворчих сил ООН.
Визнанням авторитету України як члена ООН стало й те, що в 1997 р. Головою її 52-ї сесії став міністр закордонних справ України Г. Удовенко. У 2000-2001 рр. Україна була включена як непостійний член до Ради Безпеки ООН і протягом місяця головувала на її засіданнях.
Без'ядерний статус України, її прагнення до європейської інтеграції визначили поступове зближення країни з Північно-Український батальйон миротворчих сил ООН атлантичним блоком (НАТО). У липні 1997 р. в Мадриді глави 16 держав і урядів і Генеральний Секретар НАТО Хав'єр Сола-на з одного боку та Президент України Л. Кучма з іншого, підписали «Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО». Сторони зобов'язались розширювати співпрацю та розвивати особливе партнерство з метою забезпечення стабільності і миру в Європі.

Підписання 8 грудня 1991 р. угоди про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД) констатувало факт розпаду СРСР як
суб'єкта міжнародного права і перехід зовнішньополітичних питань виключно до юрисдикції колишніх союзних республік. Україна активно приступила до налагодження добросусідських взаємин між державами Співдружності. її делегація виступила з низкою важливих пропозицій на зустрічах керівників глав держав і урядів, що відбулися 1992 р. Але, насамперед з ініціативи Росії, з'явилися тенденції до перетворення СНД у наддержавну політичну структуру чи навіть державу. Пробним каменем стала ідея про створення об'єднаних збройних сил, від якої Україна рішуче відмовилася, сконцентрувавши головну увагу на створенні власної армії. У 1992-1993 рр. надії на краще, пов'язані зі співдружністю, стали розвіюватися. Негативну роль у цьому відіграла позиція Росії щодо енергоносіїв (нафти, газу тощо) та її ставлення до проблеми Чорноморського флоту і майбутнього Криму. Питання про Крим стало однією з причин загострення відносин між Україною та Росією. Ситуація стала особливо вибухонебезпечною після 21-22 травня 1992 р. у зв'язку з постановою і заявою Верховної Ради Російської Федерації, що фактично проголошувала відторгнення Севастополя від України. Лише виважена позиція керівництва України забезпечила вихід з гострої політичної кризи. Істотну роль відіграла й підтримка України з боку ООН, західних держав.
Проблема розподілу Чорноморського флоту залишалась наріжним каменем українсько-російських відносин аж до підписання в 1997 р. широкомасштабного українсько-російського договору. 31 травня цей договір підписали у Києві Президент Росії Б. Єльцин та Президент України Л. Кучма. Сторони визнали непорушність існуючих між ними кордонів та розділили Чорноморський флот. Одночасно Росія брала в 20-річну оренду базу в Севастополі.
Як і раніше, у нинішній період співробітництво з Росією та країнами СНД має для України стратегічний характер, в першу чергу в економічній сфері. З обранням Президентом Росії В. Путіна двосторонні українсько-російські відносини стали набувати характеру жорсткого прагматизму. В той же час наша держава не відкидає ідею інтеграції української економіки в СНД. Разом з тим, вона враховує той очевидний факт, що як цивілізована економічна структура типу Свросоюзу (ЄС), СНД ще не утвердився. А тому пріоритет Україна віддає двосторонній співпраці з державами, що входять до його складу.
Двостороннє Першочергове значення для України мають співробітництво двосторонні відносини зі США та Канадою. Відкриття посольств, зустрічі на найвищому рівні створили надійну основу для їхнього розвитку.
Важливими зовнішньополітичними акціями української дипломатії є налагодження нормальних взаємовигідних відносин з Китайською Народною Республікою. Підписано низку міждержавних угод з питань економічного, науково-технічного та культурного співробітництва.
Високою активністю відзначається регіональна політика України. її свідченнями стало підписання ряду важливих угод з Польщею, Угорщиною та Румунією.
Інтеграція в Європу, співпраця з Росією та сусідами — стратегічні завдання, які можна і слід вирішувати комплексно.

Проголошення незалежності України спричинило помітні зміни в системі зовнішньоекономічних зв'язків. Змінилися й форми спів-співробітництво робітництва. Одним із важливих кроків стало рішення про надання кожному товаровиробникові права виходу зі своєю продукцією на зовнішній ринок, спрощення цієї процедури, а також розвиток нових організаційних форм, у тому числі створення спільних підприємств (СП).
Правову базу участі України у міжнародному економічному співробітництві створюють прийняті Верховною Радою Закони про зовнішньоекономічну діяльність та іноземні інвестиції. Ними передбачається урегулювання всіх видів зовнішньоекономічної діяльності в Україні. Проголошуються принципи рівності й недискримінації суб'єктів підприємництва, вільного використання доходів, надання пільг тощо.
Важливу роль у налагодженні ефективних зовнішньоекономічних зв'язків відіграє участь України в міжнародних економічних структурах. У 1992 р. наша держава стала рівноправним членом Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР). Вважалося, що таке співробітництво має сприяти залученню інвестицій в економіку України. Проте цього не сталося. Розміри західних інвестицій були мізерними. Головними причинами цього стала економічна нестабільність України, повільні темпи її ринкових перетворень, невпевненість у ретельному дотриманні підписаних угод.
Не відбулося радикальних змін і в структурі двосторонніх економічних взаємин. Обсяги експортних поставок українських підприємств, залишаючись стабільними в 1988—1990 рр., з 1991 р. почали спадати.
З другої половини 90-х років обсяги зовнішньоторговельного обороту України стали поступово зростати. В 2000 р. Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції зі 187 країнами світу.
У 1992 р. експорт України оцінювався лише в 4 млрд доларів США, з яких в Україну у вигляді доходів повернулося усього 170 мільйонів. Усе інше або осіло в західних банках, або повернулося в Україну у вигляді неякісних товарів народного споживання, продуктів харчування, котрі нерідко лише умовно можна назвати продовольчими. За січень - листопад 2000 р. обіг зовнішньої торгівлі України склав 25,4 млрд дол. США. При цьому обсяги експорту у порівнянні з 1999 р. збільшились і склали 13 млрд дол., а імпорту — 12,4 млрд дол. Це свідчить про впевнений вихід України на арену світової економічної співпраці. Щоправда, не найкращою є структура українського експорту - його складали переважно сировина, продукція металургії і хімічної промисловості.
Важливим елементом зовнішньої політики будь-якої держави є культурне співробітництво. Однією зі складових русифікаторської політики радянської імперії щодо України було обмеження її культурних зв'язків, їх «заземленість» на рівні союзних структур.
Зі здобуттям незалежності участь України в міжнародному культурному житті відбувається на якісно вищому рівні.
Було підписано угоди про культурну співпрацю з більш як 60 державами світу. В їх межах здійснювався обмін творчими колективами, спеціалістами різних галузей науки та культури.
Світ усе більше дізнається про Україну, а Україна, в свою чергу, активно інтегрується у світовий економічний і культурний простір.

РОЗВИТОК УКРАЇНИ У 1990 – 2005 РР.
За часів перебування України в єдиному народногосподарському комплексі СРСР внутрішнього ринку фактично не було. У 1990 р. на задоволення потреб внутрішнього споживання йшло всього 17,9 % продукції, виробленої в нашій республіці. Зараз - 77 % від загального обсягу. У 1991 - 1994 рр. Був найнижчий рівень соціально-економічного розвитку України на сучасному етапі. За цей час обсяг ВВП зменшився на 45,6%. Дефіцит державного бюджету покривався грошовою емісією НБУ. Рекордна за світовими стандартами інфляція (1993 р. – 10 256 %).
На той час значна частина постсоціалістичних країн подолала кризові процеси. У 1994 р. приріст ВВП у Польщі, Угорщині, Словенії, Чехії, Словаччині, Румунії склав від 2,6 до 5,2%. Удвічі меншими, ніж в Україні, були темпи падіння виробництва в Росії. Як підсумок, з повною мірою достовірності можна твердити: у 1994 р. економічна ситуація в Україні була чи не найскладнішою з усіх постсоціалістичних країн - за винятком тих, де точилися міжнаціональні конфлікти.
1994 рік. Початок реформ. Оголошено Послання Президента України "Шляхом радикальних економічних реформ", яке визначало загальну логіку вирішення завдань стартового етапу економічних реформ, а також механізми подолання глибокої кризи української економіки.
Помилковість реформ 1994-1999 років. За своєю економічною сутністю помилковість прийнятої на старті реформ моделі ринкової трансформації полягала (як це нині стає очевидним) в оцінці України як держави нерозвиненої не лише з економічної, а й науково-технічної і технологічної точок зору, з усіма наслідками, що з цього випливали. Ми фактично почали рухатися у зворотному напрямі - демонтажу відповідного потенціалу розвитку, до запровадження стандартів країн, що нині спеціалізуються на обслуговуванні потреб постіндустріального центру. З 1991 до 2000 р. частка паливно-сировинних галузей зросла з 17,3 % до 59,2 %, або в 3,42 раза, тоді як питома вага машинобудування та металообробки зменшилася майже вдвічі - з 26,3 % до 13,2 %, а галузей соціальної спрямованості (легка, харчова) - з 36,7 % до 19 %, або більш як у 1,9 раза.
Невдоволенність населення владою. Результати соціологічних опитувань, проведені в жовтні 1998 р. україно-американським Центром стратегічних досліджень, засвідчили:
48,5% опитаних вважало, що реальна влада у країні належить кримінальним структурам, мафії,
14,6% респондентів стверджували, що влада належить Президентові, 78,9% відповіли, що інтереси народу влада не захищає;
58,5% вважали, що правосуддя в Україні несправедливе і не захищає права та інтереси громадян. Цифри засвідтчують невдоволеність владою загалом.
З 1994 по 1999 р. в економіці сталися глибокі якісні зміни. Сформовано основні атрибути національної економіки: грошову, фінансову, платіжну, податкову, митну, банківську та інші системи. Проведення у 1996 р. грошової реформи, забезпечення відносної валютної стабілізації. У людей сформувалася повага до національної грошової одиниці. У 1999 р. вперше за останнє десятиріччя чітко виявили себе ознаки економічної стабілізації. В основному подолано падіння ВВП. Обсяг промислового виробництва зріс на 4,3 %. Позитивна тенденція скорочення дефіциту Державного бюджету України. Утриманий рівень інфляції (19,2 %).
Негативні моменти. З 1996 р. гривня девальвувалася більш як утричі. У порвнянні з 1990 роком обсяг ВВП скоротився на 60%. Реальна заробітна плата зменшилася в 4 раза. На кінець 1999 р. зовнішній борг дорівнював 12,4 млрд. дол. З урахуванням девальвації гривні його співвідношення до ВВП стрімко зростає: у 1997 р. вона становила 22,9 % ВВП; у 1998 р. - 41,8; у 1999 р. - 54,2 %. и наблизилися до критичної межі, за якою, і це засвідчує світовий досвід, країна втрачає практичні можливості вибратися з боргової ями, перетворюється на хронічного боржника. Добре відома і особлива складність цієї проблеми для України. Наші зовнішні боргові зобов'язання є короткостроковими: основні платежі за ними припадають на 2000 - 2001 рр. В результаті потреби у додаткових запозиченнях весь час зростатимуть, а можливості їх отримання звужуватимуться. Відповідно кредити ставатимуть все дорожчими. Усе це посилює загрозу не лише зовнішнього дефолту, а й втрати Україною можливості проводити політику, яка б відповідала національним інтересам. Тіньова економіка. За експертними оцінками, нині частка тіньової економіки фактично зрівнялася з офіційною. Зростають масштаби нелегального експорту капіталу та позабанківського грошового обігу: якщо у 1994 р. частка неконтрольованої грошової маси складала 24,7 %, то нині 44,4 %, тобто суму в 8,6 млрд. гривень.
2000-2001 роки. Позитивні зрушення. За темпами зростання економічних показників у 2000 - 2001 рр. Україна ввійшла до групи країн, які сьогодні лідирують у світі. Приріст ВВП у 2001 р. становив 9,1 %, що вдвічі більше, ніж передбачалося в Посланні Президента України до Верховної Ради України у 2000 р. За 2000 - 2001 рр. ВВП зріс на 15,5 %. Це дало змогу наблизитися до рівня 1995 р. Іноземні інвестиції. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну на 1 січня 2002 р. становив 4406,2 млн. дол. США. Негативні ознаки. Зростаюче богатство іде не в бюджет. У 2001 р., як і в попередньому, зберігалася істотна невідповідність динаміки ВВП та надходжень до бюджету. При зростанні реального ВВП на 9,1 % до Державного бюджету надійшло 38,9 млн. грн., тобто 92,8 % від річних призначень. Ми використовуємо те, що було створено до 1990 року, потужності які простоювали. Ми надто багато поставляємо на зовнішний ринок, до того ж як правило сировину. у 2001 р. - 57,4 % товарів на експорт. Тим часом розвинені країни світу реалізують на зовнішньому ринку приблизно п'яту частину виробленої ними продукції. До того ж в українському експорті переважають сировина, матеріали та продукція проміжного споживання - понад 60 %. За таких умов залежність від зовнішньоекономічних зв'язків не тільки пов'язана з можливими майбутніми ускладненнями в економіці, а й консервує наявну нераціональну структуру виробництва, перешкоджає розвитку високотехнологічних галузей.
Сільське господарство. Приватизація землі. Принципові, кардинальні зміни відбулися на селі, де активно реалізуються завдання розпочатої ще в 1994 р. земельної реформи. За час її проведення 6,4 млн. селян безоплатно одержали у власність 26,5 млн. га сільськогосподарських угідь. На недержавній основі нині виробляється практично вся аграрна продукція. Цей найскладніший крок у комплексі ринкових перетворень докорінно змінює систему економічних відносин не лише на селі, а й у всій державі.У цьому році передбачається зібрати 35 млн тон зерна (у минулому – 40 млн.). Використовуючи цей результат необхідно закріпитися на 5 місці у світі по експорту зерна, хоча країни ЕС, особливо Франція закликають прийняти заходи проти “дешевого причорноморського зерна”. В цьому році планується вивезти по експортним поставкам приблизно 7 млн. тон зерна.
Розвиток України у 2000-2005 роках. Економічна сфера. Пріоритетні напрями - створення умов вступу до Європейського Союзу. Стрижнем стратегії економічного та соціального розвитку на найближчі десять років має стати створення реальних передумов вирішення основного геополітичного завдання нашої держави - вступу України до Європейського Союзу. Історія поступу до ЄС. Ми вже пройшли певну частину цього шляху. У 1998 р. набула чинності після ратифікації Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом.
У 1998 та 2000 рр. указами Президента України затверджено Стратегію і Програму інтеграції України в ЄС.
Схвалення Європейською Радою у грудні 1999 р. Спільної стратегії ЄС щодо України. Принциповим кроком у зміцненні та розвитку стратегічного партнерства стали п'ятий саміт Україна - ЄС (Ялта, вересень 2001 р.), а також прийняття Плану дій ЄС у галузі юстиції та внутрішніх справ в Україні (12 грудня 2001 р.).
Плани. До кінця 2007 р. претендувати на набуття асоційованого статусу в ЄС; до 2011 р. - створити реальні (внутрішні) передумови для вступу України в ЄС.). До 2004 року всі західні сусіди України планують вступити в ЄС.
Вступ до СОТ. Особливого значення набуває остаточне вирішення питань, що стосуються вступу України до СОТ. Результатом гальмування її вступу до СОТ може стати торговельно-економічна ізоляція у відносинах з країнами не тільки Західної та Центральної Європи, а й Східної Європи та Балтії, більша частина яких уже тепер є асоційованими членами ЄС.. Зокрема, за експертними оцінками, тільки внаслідок інтеграції країн Центральної і Східної Європи й Балтії до Євросоюзу та ізоляції України через її неприєднання до СОТ утрати від зменшення українського експорту товарів можуть становити щонайменше 700 млн. дол. США. А в разі, якщо Росія вступить до СОТ значно раніше України, вони будуть набагато більшими.
Членство в СОТ забезпечило б нашій державі режим найбільшого сприяння в торговельному просторі всіх країн - членів цієї організації, тобто одночасне поліпшення умов торгівлі зі 143 державами, на які припадає понад 92 % світової торгівлі. Це означало б кардинальне вирішення проблеми застосування щодо українських товарів дискримінаційних антидемпінгових торговельно-обмежувальних заходів, а також можливість не тільки запобігти скороченню експорту, а й досягти зростання його обсягів, гарантії визнання за Україною в антидемпінгових розслідуваннях статусу країни з ринковою економікою.
Етапи економічного розвитку. Перший етап - 2002 - 2004 рр. Основна мета – зміцнення конкурентоспроможності вітчизняної економіки; створення сприятливих умов для накопичення інвестиційних ресурсів; істотне розширення внутрішнього попиту й утвердження на цій основі надійної стабілізації та сталого зростання. Щорічні темпи зростання ВВП на рівні не менш як 5 - 6 %,
Другий етап - 2005 - 2011 рр. передбачає комплексну модернізацію підприємств, утвердження механізмів структурно-інноваційної моделі розвитку. За ці роки необхідно довести річні темпи зростання ВВП до 6 - 6,5 %. Середньорічний рівень інфляції слід знизити до 3 - 5 %. Зберігатиметься високий рівень зростання реальних доходів населення - у межах 6,5 - 7 % за рік.
Переорієнтація реформ. Головним чинником сталого економічного розвитку можуть бути лише зростання інтелектуального потенціалу нації та науково-технологічні інновації, застосування яких суттєво змінює обсяги та якість виробництва і споживання. У зв'язку з цим Україна може претендувати на належне місце в Європі та світі лише опанувавши найбільш складний інноваційний шлях розвитку.
Напрямки пріорітетного розвитку. Літакобудування. У числі семи розвинених країн світу Україна має повний цикл проектування та виробництва літаків. Галузь не лише зберегла потужності та кадровий потенціал, а й змогла за два останніх роки підняти в повітря три принципово нові моделі літаків Ан-70, Ан-140 та Ан-38, які справедливо вважаються одними з найперспективніших моделей XXI сторіччя. Ан-140 повинен замінити Як-42 та Ан-24. Ракетно-космічна галузь. Нині реалізуються міжнародні програми ракетно-космічного комплексу морського базування "Морський старт" і "Глобалстар", де застосовуватимуться українські ракетоносії "Зеніт" і "Циклон". Здійснюється й ряд інших міжнародних проектів. З 22 базових технологій ракетно-космічної галузі Україна володіє 17. Тільки в промисловому комплексі функціонують 500 конструкторсько-технологічних та наукових організацій, у яких працює понад 65 тис. наукових працівників, у т/ ч. 7,7 тис. кандидатів та докторів наук. Галузева наука активно взаємодіє з науковими організаціями НАН України та Міністерства освіти і науки.
Суднобудування Дев'ять суднобудівних заводів України спроможні виконати замовлення на будівництво сучасних транспортних, рибопромислових та пасажирських суден, суден та технічного флоту, військових кораблів, а також забезпечити весь комплекс послуг з їх ремонту.
Танкобудування. Україна входить до п'ятірки країн світу з замкнутим циклом виробництва цієї складної і високотехнологічної продукції, яка за своїми технічними характеристиками не лише не поступається передовим світовим аналогам, а й за багатьма параметрами перевищує їх.
Сільске господарство. За умов загострення світової продовольчої проблеми наявність у нашій країні сприятливих природно-кліматичних умов, зокрема приблизно четвертої частини світових запасів родючих чорноземів та 27 % розораної землі європейського континенту (на душу населення в Україні припадає 0,64 га розораної землі, тоді як для Європи цей показник становить лише 0,25 га), успішне вирішення завдань ефективного розвитку аграрного сектора економіки України, зростання його конкурентоспроможності набуває не лише суто національної, а й міжнародної ваги.
Соціальна політика. Стан справ у соціальній сфері. У I півріччі 2001 р. рівень життя 40,1 млн. осіб (83,2 % населення) був нижчим від прожиткового мінімуму. Згідно звіту ООН про соціальний розвиток країн світу Україна займає 80 місце з 173 країн. 1 місце займає Норвегія. Наші сусіди: Естонія – 42, Росія – 60, Молдова – 105 місце. Нові акценти політики доходів Низька зарплата невигідна державі.Нинішнє заниження вартості робочої сили, як і Звідси настійна необхідність запровадження (з 2003 р.) нового, обов'язкового для всіх секторів економіки соціального стандарту - регульованого державою мінімуму погодинної заробітної плати. Зміцнення позицій середнього класу. Справа великої політичної, економічної та соціальної ваги - зміцнення позицій середнього класу, питому вагу якого треба довести в наступному десятиріччі не менш як до 45 - 50 % від загальної кількості населення, одночасно скоротивши частку людей з доходами, нижчими за прожитковий мінімум. Пенсійна реформа. Наступне десятиріччя має стати періодом запровадження повномасштабної пенсійної реформи, поступового наближення мінімального розміру пенсій до прожиткового мінімуму та поетапного скасування обмежень їх максимальних розмірів.

48. Державний устрій України (1991-2010 рр)

24 серп 91р. укр-ий парламент прийняв Акт проголош незалеж-і Укр, в якій проголосив Укр незалежною демократ-ю державою.1 гр91р. відбулися референдум і 1і президентські вибори. У той день більше 90 % укр-го народу висловили свою підтримку Акта про незалежність, і в якості 1го президента країни вони обрали голову парламенту Л.Кравчука.Країна пережила більш глибокий економ-й спад, ніж деякі з інших колишніх радянських республік. Під час рецесії У. втратила 60% свого ВВП з91 по 99 р. і постраждала від п'ятизначних темпів інфляції. Укр-ка економіка стабілізувалася до кінця 90-х р. Нова валюта, гривня, введена в 96р. З 2000 р. у країні спостерігається реальне економічне зростання в середньому близько 7% щорічно. Нова Конст-я У. була прийнята під час президентства Л.Кучми в 96р., який перетворив У. на змішану республіку і стабілізував політичну сист.У 2004р. В.Янукович, тодішній прем'єр-міністр, був оголош. переможцем президентських виборів, які були у значній мірі фальсифіковані згідно з постановою Верх.Суду Укр. Результати викликали протести громадськості на підтримку кандидата від опозиції, В.Ющенко. Це призвело до мирної Помаранч.революції, в результаті чогоВ.Ющенко і Ю.Тимошенко прийшли до влади. Янукович повернувся до влади в 2006 році, коли він став прем'єр-міністром під час «Антикризової коаліції», що призвело до дострокових парлам. виборів у вер2007р. Янукович був обраний президентом в 2010 р. 11 бер. було сформовано новий уряд на чолі з М.Азаровим.Укр-унітарна демократична президентсько-парламентська респуб. і має багатопартійну політичну систему. В Ук. діють такі основні інститути державної влади: Президент,Законодавча,Виконавча та Судова влади.Виконавча влада представленаКаб. Міністрів і През. Законодавчий орган –Парламент-називається «Верховна Рада України». Судова влада представлена системою загальних і спеціальних судів різної інстанції.

49. Основні суперечності та труднощі конституційного процесу в Україні (від 1996 р)

У жо в тні 1990 р. Верх. Рада, спираючись на Декларацію про держ-й су в еренітет, ст в орила Конституційну комісію для розробки проекту Конст-ї. Комісію очоли в Л. Кра в чук. У чер 1991 р. В. Рада ух в алила концепцію но в ої Конст-ї. Так розпоча в ся конст-ий процес — розробка й обго в орення різних в аріанті в но в ої Конст-ї.
Конст. процес умо в но поділ-ть на 2 періоди.У 1й період (1992-94 рр.) Конст-на комісія на чолі з През-м Л. Кра в чуком і Голо в ою В. Ради І. Плющем, з ученими-пра в озна в цями, суддями, праці в никами пра в оохор-их орг., народними депут-ми в її складі розробила 2 в аріанти проекту Конст-ї, які були в инесені на в сенародне обго в ор-я. Однак жоден із них не бу в прийнятий. В. Рада 12го скликання (1990—1994 рр.) намагалася обмежити в пли в През. Л. Кра в чука на в нутрішні спра в и в країні. Протистояння Презид. і В.Ради на тлі загал-ї кризи й зростаючого соціального протесту закінчилося рішенням сторін про достроко в е припинення їхніх по в но в аж. На в есні 94 р. пройшли в ибори до В. Ради. Голо в ою В. Р. (94-98 рр.) ста в лідер Соціал-ї партії Укр. О. Мороз. Майже третину мандаті в у парламенті отримали лі в і партії. Улітку 94 р. в ідбулися в ибори През. Укр. Перемогу здобу в Л. Кучма, який у 2у турі набра в понад 52 % голосі в в иборці в.
У 2й період (94-96 рр.) Констит-ну комісію очолили През. Укр.Л. Кучма і Голо в а В. Р.О. Мороз. Но в і проекти Конст. ст в орю в алися предста в -ми різних політичних партій. Найгострішими були? про механізм прийняття Конст., форму пра в ління в Укр.,? в ласності, в иборчої сист., держа в ної мо в и і сим в оліки. 8 чер95 р. між В. Р. і Презид. було підписано Конст-ий дого в ір, який регулю в а в осно в ні засади організації та функц-ня держа в ної в лади і місце в ого самоупр-ня до прийняття но в ої Конст-ї. У лют 96 р. В. Р. почала обго в орення но в ого проекту Конст-ї. Унаслідок суперечностей між През. і В. Р. Л. Кучма в ида в Указ про про в едення у в ересні 96 р. Всеукр-го референдуму щодо прийняття Конст. Укр., намагаючись прийняти Конст., обмину в ши парламент. У пошуках компромісу було ст в орено Узгоджу в альну комісію на чолі з М. Сиротою. Було роз в ’язано спірні?. У ніч на 28 чер 96 р. більшістю голосі в депутаті в В. Р. Конст-ію Укр. було прийнято. Її текст підписали През. Укр. і Голо в а В. Р. Бу в в иданий Указ През. про вв едення в дію Конст. Укр.У діючій Конст У-а в изначена як незалеж, су в ер, демократ, соціальна і пра в о в а держа в а. За формою пра в л Укр є респуб-ю, держа в ного устрою - унітарною, тобто єдиною, соборною держа в ою. Система пра в і с в обод людини і громадянина, гаранто в аних Конст-єю, в ідпо в ідає міжнародним демократ-м стандартам. Із прийняттям К. за в ершилося форму в -я інституті в законода в чої, в икона в чої і судо в ої в лади в Укр.