Відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину

Конституцією України (ст. 55) кожному гарантовано право на судовий захист від протиправних посягань на честь і гідність, жит­тя і здоров'я, особисту свободу і майно. Кожна особа, яка потерпіла від злочину, має право звернутися до суду з позовом до порушника її прав про відшкодування завданої шкоди. Про шкоду, завдану злочином, може йтися лише тоді, коли по справі винесено обвину­вальний вирок суду, який набрав законної сили.

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ДОГОВІРНІ ТА НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗА ННЯ

Однією з особливостей делікту з відшкодування шкоди фізичній особі, яка постраждала від злочину, є те, що з таким позовом може звернутися не будь-хто, а тільки потерпілий від злочину або особа, яка має право діяти від його імені. Порядок визнання особи потер­пілою встановлено кримінально-процесуальним законодавством. Пленум Верховного Суду України звертає увагу судів на те, що особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду, набуває передбачених законом прав учасника процесу лише після визнання її потерпілим. Визнання особи потерпілим у справі або відмова в цьому мають бути процесуально оформлені постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду¹.

Якщо при призначенні справи до судового розгляду буде встанов­лено, що будь-хто з осіб, які постраждали від злочину, не визнаний потерпілим у стадії досудового слідства, суддя своєю постановою, а суд ухвалою мають визнати таку особу потерпілою по справі і пові­домити її про це.

Вирішуючи питання про визнання особи потерпілою, суд має з'ясувати, яку конкретно шкоду їй завдано злочином (моральну, фізичну чи майнову), і вказати про це в ухвалі. Особу, якій завдано майнової шкоди і яка пред'явила вимогу про відшкодування збит­ків, необхідно одночасно визнавати цивільним позивачем та забез­печити їй всі передбачені законом права як потерпілого та цивіль­ного позивача.

Потерпілий може також звернутися з позовом про відшкодуван­ня шкоди, завданої йому злочином, у порядку, передбаченому ци­вільно-процесуальним законодавством України, у разі, якщо він з будь-яких причин не зміг заявити такий позов у процесі розгляду кримінальної справи.

У разі, коли внаслідок злочину настала смерть потерпілого, пра­во на відшкодування шкоди мають його родичі, які в установленому законом порядку повинні визнаватися потерпілими.

У законі зазначено вичерпний перелік близьких родичів (згідно з п. 11 ст. 32 Кримінально-процесуального кодексу України ними

'Див.: пункт 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про прак­тику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів" від 2 липня 2004 р. № 13.

РОЗДІЛ 2. НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

є батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки). Інші особи не можуть визнаватися потерпілими по цих справах.

В інтересах малолітніх, неповнолітніх чи недієздатних осіб мо­жуть звертатися до суду їх батьки, опікуни, піклувальники або представники установ та організацій, під опікою чи піклуванням яких перебувають ці особи. Представником потерпілого може бути адвокат.

Позивачем у справі про відшкодування шкоди, завданої злочи­ном, може бути заклад охорони здоров'я, в якому лікувався потер­пілий від злочину (ст. 1206 ЦК України). Позивачем може висту­пати також юридична особа, держава, територіальна громада.

Відшкодовувати шкоду, як правило, повинна особа, яка вчи­нила злочин, завдавши цим шкоду потерпілому, а у встановлених законом випадках таке відшкодування може покладатись і на ін­ших осіб. Так, відповідно до ч. 2 ст. 1206 ЦК України, якщо злочин вчинено малолітньою або неповнолітньою особою, витрати на ліку­вання потерпілого відшкодовуються особами, визначеними ст. 1178 і 1179 ЦК України.

Майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок зло­чину, у встановленому законом порядку може відшкодовуватися також державою.

У ЦК України вперше введено норми (ст. 1177,1207), які покла­дають на державу обов'язок такого відшкодування.

У ст. 1177 ЦК України зазначено, що майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується держа­вою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.

А згідно зі ст. 1207 ЦК України, держава повинна відшкодову­вати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину. Таке відшкодування також може мати місце тільки тоді, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.

Отже, держава зобов'язується відшкодовувати майнову шкоду. Про відшкодування моральної шкоди в зазначених нормах не йдеться. Проте передбачене ст. 1177,1207 ЦК України накладення на державу відшкодування шкоди потерпілому від злочину поки що

є обов'язком на майбутнє. Доти, доки не прийнято спеціального закону, в якому будуть встановлені умови та порядок відшкодуван­ня державою майнової шкоди потерпілому, зазначені норми не мо­жуть бути застосовані.

У разі, якщо шкода була завдана злочином, вчиненим декіль­кома особами, то всі вони є солідарними боржниками (ч. 1 ст. 1190 ЦК України). Але на підставі ч. 2 даної статті за заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шко­ди, у частці відповідно до ступеня їх вини.

Специфікою відповідальності за шкоду, завдану вчиненням зло­чину, є неможливість зменшення розміру відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища (ч. 4 ст. 1193 ЦК України).

Список рекомендованої літератури

1. Клименко Я. Добровільне відшкодування шкоди особам, по-страждалим від злочину // Право України. - 2002. - № 3. - С. 82-86.

2. Кривобок В., Сульженко Ж. До питання про визначення роз­міру матеріальної шкоди, заподіяної злочином // Право України. -1997. - № 3. - С 49-50.

3. Цивільне право України: Навч. посіб. / За ред. P.O. Стефан-чука. - К.: Наук, думка, Прецедент, 2004. - С. 385-387.

4. Шаповалова Л.И. Возмещение потерпевшему вреда, причи­ненного преступлением, как средство обеспечения его прав и закон­ных интересов // Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності. - Дніпропетровськ, 1999. - С 308-313.

Відшкодування шкоди, завданої малолітніми, неповнолітніми, недієздатними особами, особами, цивільна дієздатність яких обмежена, та особами, які не усвідомлювали значення своїх дій та (або) не могли керувати ними

8.1. Відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою

Особи, які не досягли 14 років, за чинним законодавством Укра­їни не відповідають за шкоду, завдану іншим особам. Зокрема, від­повідно до ч. 1 ст. 1178 ЦК України, шкода, завдана малолітньою особою, відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опіку­ном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійс­нює виховання малолітньої особи, якщо вони не доведуть, що шко­да не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

У справах про відшкодування шкоди, завданої малолітніми, важливого значення набуває питання визначення кола осіб, які притягуються до відповідальності. Законодавець їх чітко виз­начив - це батьки (усиновлювачі), опікуни, інші фізичні особи, які здійснюють виховання малолітнього (наприклад, патронатний ви­хователь), при наявності загальних підстав визначених законом.

Сімейним законодавством України (ст. 141 Сімейного кодексу України), встановлено принцип повної рівності обох батьків у вихо­ванні дітей. Жоден із них не користується будь-якими превагами. Тому при завданні дітьми шкоди, до відповідальності притягуються обоє батьків. Так само встановлюється відповідальність батьків у разі розірвання ними шлюбу.

Дещо інша ситуація складається в тих випадках, коли шкода завдана дитиною, батьки якої не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Якщо в передбаченому законом порядку стосовно.дитини буде встановлено батьківство (немає значення, визнано батьківство добровільно чи за рішенням суду), то, звичайно, нести відповідаль­ність будуть обидва батьки. Якщо ж стосовно дитини батьківство не встановлено, відповідає тільки мати, оскільки в такому разі на неї покладено юридичний обов'язок виховувати дитину та

здійснювати нагляд за нею. Особа, яка є фактичним батьком, але стосовно якої не встановлено батьківство, може бути притягнута до відповідальності за шкоду, завдану малолітнім, тільки у тому ви­падку, якщо вона призначена опікуном цієї дитини.

У зв'язку з тим, що відповідальність батьків за шкоду, завдану їх дітьми, є окремим випадком деліктної відповідальності, загальні положення про відповідальність за завдання шкоди поширюються і на них.

Протиправність поведінки батьків полягає в невиконанні по­кладених на них обов'язків з виховання дітей. Безумовно, в такому випадку протиправність поведінки батьків буде виступати у формі бездіяльності.

Отже, батьки безпосередньо шкоди потерпілому не завдають, од­нак безпосередньо в зобов'язальні відносини з ним з приводу запо­діяння шкоди не вступають. їх обов'язок відшкодувати шкоду ви­никає не тому, що вони її заподіяли, а тому що не виконали свого обов'язку з виховання дітей та нагляду за ними, що сприяло скоєн­ню малолітнім правопорушення. Тобто протиправність поведінки дітей виражається у завданні шкоди, а протиправність поведінки батьків — у невиконанні обов'язку з виховання дітей та здійснення за ними нагляду.

Бездіяльність батьків у вихованні та здійсненні нагляду за діть­ми сама по собі майнової шкоди завдати не може. Вона причинно пов'язана зі шкодою тільки через дії дітей. Цей зв'язок полягає в тому, що невиконання чи неналежне виконання батьками обов'яз­ків з виховання призводить до негідної поведінки дитини, яка у свою чергу і викликає шкоду. Таким чином, хоча шкода виникає безпосередньо від дій дітей, але оскільки самі дії - результат без­діяльності батьків, то і завдана дітьми шкода є результатом безді­яльності батьків.

Щодо вини батьків, то вона є необережною. Намір у неналежному вихованні та здійсненні нагляду як форма вини в ЦК України пов­ністю виключається. Якщо навіть припустити, що батьки умисно залишали своїх дітей без виховання і будь-якого нагляду, то і тоді неможливо було б притягти їх до відповідальності за навмисну ви­ну, оскільки їх намір було спрямовано не на завдання шкоди.

Оскільки батьки несуть майнову відповідальність при наявності своєї вини у нездійсненні виховання чи нагляду за дитиною, вони можуть бути звільнені від відповідальності, якщо:

- не порушували обов'язку щодо виховання та нагляду за ди­тиною;

- відсутня їх вина за порушення цього обов'язку;

- порушення обов'язку виховання та нагляду за дітьми при­чинно не пов'язане з поведінкою дітей, внаслідок якої настала шкода.

Такі випадки можуть мати місце, наприклад, у разі перебування одного з батьків на тривалому лікуванні, в місцях позбавлення во­лі, тобто коли між ним і малолітнім було припинено фактичний зв'язок. Проте наявність таких об'єктивних обставин повинна бути підтверджена документально.

У свою чергу, відповідальні особи не можуть звільнятися від від­повідальності, посилаючись на такі обставини, як відсутність у мо­мент завдання дитиною шкоди, тривале окреме проживання под­ружжя, розірваний шлюб тощо.

Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом відповідного закладу, що зобов'язаний здійснювати наг­ляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за ма­лолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов'я­зані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано не з їх вини.

Частина 2 ст. 1178 ЦК України містить перелік закладів, які зо­бов'язані здійснювати нагляд за малолітніми особами: навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, інші заклади (приватні школи, спеціальні навчальні заклади тощо). Водночас не може бути покла­дено обов'язок відшкодувати завдану шкоду на такі дитячі заклади, як, наприклад, центр дитячої творчості, художня, музична школа, станція юних натуралістів тощо, оскільки дитина перебуває в них нетривалий час.

Так само, якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебу­вання в закладі, який виконує щодо неї функції опікуна, до відпові­дальності буде притягнутий цей заклад, якщо не доведе, що шкоду було завдано не з його вини.

У деяких випадках може бути застосований принцип часткової (вольової) відповідальності за шкоду, завдану малолітньою осо­бою.

Часткова відповідальність за шкоду, завдану малолітньою осо­бою, може мати місце, коли шкода сталася під час перебування ди­тини під наглядом навчально-виховного закладу. У даному випадку вина батьків буде полягати у нездійсненні належного виховання дитини, а вина навчального (чи іншого закладу) - у нездійсненні належного нагляду за нею. Таке положення закріплене ч. 4 ст. 1178 ЦК України: якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини бать­ків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов'язана здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, заклади та особи зобов'язані відшкодувати шкоду в частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду.

Крім того, про часткову відповідальність йдеться і у випадках, коли має місце спільне завдання шкоди малолітніми особами, які походять від різних батьків або перебувають під опікою різних осіб.

У разі завдання шкоди спільними діями декількох малолітніх осіб шкода відшкодовується їх батьками (усиновлювачами), опі­кунами (ч. 1 ст. 1181 ЦК України).

У даному випадку діє загальне правило ст. 540 ЦК України про дольовий характер зобов'язань із множинністю осіб: частки відпо­відальності зобов'язаних осіб (батьків (усиновлювачів), опікунів) є рівними, крім випадків, коли один із них не доведе, що його вина у неналежному вихованні та здійсненні нагляду є меншою від інших.

Ступінь вини самих малолітніх осіб, які завдали шкоди, на роз­мір відповідальності їх батьків (усиновлювачів), опікунів не впливає.

Розмір відшкодування визначається за домовленістю співборж-ників, а у разі недосягнення такої домовленості — за рішенням суду, тобто батьки або інші законні представники малолітньої особи, які є боржниками, мають право узгодити розмір часток відшкодування самостійно або ж звернутися до суду для визначення частки відшко­дування кожним з них.

Якщо має місце спільне заподіяння шкоди малолітніми особами, одна з яких перебувала під наглядом виховного закладу, який фак­тично є опікуном дитини, то частка відшкодування, що поклада-

ється на цей заклад, визначається виключно рішенням суду (ч. 2 ст. 1181 ЦК України).

Відповідальність батьків (усиновлювачів), опікунів, інших фі­зичних осіб, які на законних підставах здійснюють виховання ма­лолітньої особи, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я та інших закладів, які виконують щодо такої дитини функції опіку­на - це відповідальність за власну вину. А отже, їх обов'язок від­шкодувати шкоду, завдану малолітнім, не припиняється у разі до­сягнення останнім повноліття, у зв'язку з чим вони позбавлені права регресної вимоги до малолітньої особи після досягнення нею повної дієздатності.

Водночас дане правило має виняток. Так, обов'язок відшкоду­вати шкоду може бути покладено і на безпосереднього заподіювача шкоди, тобто на малолітнього, але тільки після досягнення остан­нім повноліття. Покладення відповідальності на малолітнього може мати місце лише за сукупності певних обставин, закріплених зако­ном (ч. 5 ст. 1178 ЦК України), а саме:

- якщо шкода завдана життю або здоров'ю потерпілого;

- якщо заподіювач шкоди має достатні кошти для відшкодування;

- якщо суб'єкти відповідальності є неплатоспроможними або померли.