Загальні положення про зобов'язання з відшкодування шкоди

Поняття зобов'язань з відшкодування шкоди. Одним із видів недоговірних зобов'язань є зобов'язання з відшкодування шкоди

(підрозділ 2 розділу 3 книги п'ятої ЦК України). Згідно зі ст. 1166 ЦК України вони виникають унаслідок неправомірного порушення особистих немайнових, а також майнових прав фізичної або юри­дичної особи, та спрямовані на забезпечення найбільш повного по­новлення порушених прав за рахунок заподіювача шкоди або ін­ших осіб, на яких законом покладено обов'язок відшкодування шкоди.

Виходячи з цього визначення, можна констатувати: по-перше, шкода може завдаватися шляхом порушення як осо­бистих, так і майнових прав потерпілого, але незалежно від того, які права порушені, зазначені зобов'язання мають май­новий характер;

по-друге, ці зобов'язання виникають внаслідок порушення абсо­лютних прав потерпілого, до яких належать особисті немай-нові права (право на життя, здоров'я, особисту недоторкан­ність тощо) або майнові права (права власника, носія інших речових прав, права законного володільця); по-третє, зазначені зобов'язання є недоговірними, оскільки по­рушують не умови договору, а права, передбачені законом; по-четверте, метою цих зобов'язань є відшкодування шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала, або іншою особою, яка на підставі закону зобов'язана таку шкоду відшкодувати; по-п'яте, хоча наслідком шкоди є порушення абсолютних прав потерпілого, саме зобов'язання з відшкодування шкоди має відносний характер, оскільки виникає між конкретно визна­ченими особами — кредитором і боржником. Зобов'язання з відшкодування шкоди, як і будь-яке відносне зобов'язання, має свою структуру. Елементами цього зобо­в'язання є:

1) сторони (кредитор і боржник);

2) зміст (права та обов'язки сторін);

3) предмет.

Сторонами зобов'язання з відшкодування шкоди можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Рес­публіка Крим, орган місцевого самоврядування.

Кредитором виступає потерпілий, а боржником, за загальним правилом, є особа, яка завдала шкоду (його ще називають делік-вент)¹. У випадках, передбачених законом, до деліктної відпові­дальності можуть притягуватись й інші особи (батьки малолітньо­го чи неповнолітнього, опікуни, піклувальники та ін.).

У деяких випадках, зокрема при суброгації і регресі, відбуваєть­ся заміна як боржника, так і кредитора.

Прикладом суброгації є ст. 1282 ЦК України, за якою спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину. Про заміну боржника йдеться також у ч. 2 ст. 1184 ЦК України, де зазначено, що в разі смерті опікуна недієздатної особи, яка завдала шкоди, або відсут­ності в нього майна, достатнього для відшкодування шкоди, якщо сама недієздатна особа має таке майно, суд може постановити рі­шення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим уш­кодженням здоров'я або смертю потерпілого, частково або в повно­му обсязі за рахунок майна цієї недієздатної особи.

При регресі боржник за основним зобов'язанням стає креди­тором у регресному зобов'язанні. Наприклад, відповідно до ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі вип­лаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений зако­ном.

На думку Н.В. Бесмертної, основна відмінність суброгації від регресу полягає в тому, що при регресі одне зобов'язання заміня­ється іншим (основне зобов'язання припиняється, а додаткове ви­никає), а при суброгації в зобов'язанні замінюється лише кредитор,

'Деліквент є похідним від слова делікт (правопорушення). В юридичній літературі зазначені зобов'язання також називають деліктними зобов'язан­нями.

а саме зобов'язання зберігається, тобто відбувається заміна осіб у зобов'язанні.

З'ясування відмінності суброгації від регресу має практичне зна­чення при визначенні початку перебігу строків позовної давності. Оскільки при суброгації нового зобов'язання не виникає, перебіг строків позовної давності починається з моменту виникнення зобо­в'язання. Перебіг строку позовної давності за вимогою, яка виникає в порядку регресу, починається з моменту відшкодування збитків¹.

Змістом зобов'язання з відшкодування шкоди є право потер­пілого (кредитора) вимагати поновлення його майнових і особи­стих немайнових прав, що були порушені неправомірними діями (бездіяльністю) заподіювача шкоди до того стану, в якому вони зна­ходились до правопорушення, і обов'язок заподіювача шкоди чи інших зобов'язаних осіб (боржника) виконати такі вимоги.

Предметом зобов'язання з відшкодування шкоди є дії борж­ника, що забезпечують найбільш повне поновлення майнових та особистих немайнових благ кредитора, яким завдана шкода².

Деліктна відповідальність. Відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, яка залежно від підстав виникнення поділяється на договірну та недоговірну.

Деліктна відповідальність є недоговірною відповідальністю. Вона настає у разі протиправного заподіяння шкоди будь-кому, ко­ли правопорушник не перебуває в договірних відносинах із потер­пілим.

Можна виділити такі особливості деліктної цивільно-правової відповідальності:

1) відшкодування шкоди відбувається на підставі імперативних цивільно-правових норм, дію яких неможливо змінити за згодою сторін (у той час як умови договірної відповідальності можуть встановлюватись договором);

'Див.: Страхове право: Навч. посіб. / За ред. Ю.О. Заїки. - К.: Істина, 2004. - С 67.

²У літературі також зазначається, що об'єктом деліктного зобов'язання є відшкодування, яке боржник зобов'язаний надати потерпілому в якості ком­пенсації за завдану шкоду з метою поновлення порушених прав. (Див.: Совет­ское гражданское право. Ч. 2. - Л.: Изд-во Ленингр. гос. ун-та, 1982. - С. 299).

2) має місце відповідальність одних осіб за шкоду, завдану ін­шими (ст. 1176, 1177, 1178 ЦК України тощо);

3) може настати без вини заподіювача шкоди (ст. 1187 ЦК Ук­раїни).

Однак ЦК України передбачає і випадки відшкодування шкоди, завданої потерпілому правомірними діями, наприклад, у стані край­ньої необхідності (ст. 1171 ЦК України)¹.

Залежно від характеру розподілу відповідальності декількох осіб деліктна відповідальність, як і будь-яка інша цивільна відпо­відальність, може бути: дольовою (ст. 1188 ЦК України), солідар-ною(ст. 1190 ЦК України), субсидіарною (ст. 1179 України). За роз­міром деліктна відповідальність є повною.

Варто зазначити, що деліктна відповідальність за завдану шко­ду має на меті не тільки поновити майновий стан потерпілого, а й покарати правопорушника.

Цивільно-правове покарання, зокрема при деліктній відповідаль­ності, характеризується такими ознаками:

- відбувається на користь потерпілого;

- може переходити на інших осіб (правонаступників заподіюва­ча шкоди);

- у разі, коли порушниками є декілька осіб, вони притягуються до відповідальності як одна особа (солідарна відповідаль­ність);

- можуть притягуватися до відповідальності особи, які безпо­середньої участі у правопорушенні не брали (батьки, опікуни та ін.).

Система зобов'язань з відшкодування шкоди. ЦК України інсти­тут відшкодування шкоди поділяє на три частини: загальні поло­ження про відшкодування шкоди (ст. 1166-1194 ЦК України); від­шкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (ст. 1195-1208 ЦК України); відшкодування

'На думку Ю.К. Толстого, у разі настання обов'язку відшкодувати шкоду, завдану правомірними діями, деліктна відповідальність відсутня, а має місце одна з підстав виникнення недоговірного зобов'язання (див.: Гражданское право: Учебник / Отв. ред. А.П. Сергеев, Ю.К. Толстой. - М.: ПБОЮЛ Л.В. Рожников, 2000. - Т. 3. - С 11-12).

шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) (ст. 1209-1215 ЦК України).

Необхідно звернути увагу на дещо умовний характер такої кла­сифікації цивільно-правових норм, що регулюють відносини, по­в'язані з відшкодуванням шкоди. Особливо це стосується загальних положень даного інституту. В цю частину включені як норми, що мають загальний характер і застосовуються до всіх видів деліктних зобов'язань (ст. 1166-1169, 1171, 1190, 1191, 1193 ЦК України та ін.), так і норми щодо спеціальних деліктів (ст. 1173-1189 ЦК Ук­раїни тощо).

Саме тому назване зобов'язання потребує додаткової диферен­ціації, її можна здійснювати за різними підставами залежно від то­го, якою діяльністю заподіяна шкода — звичайною чи пов'язаною з підвищеною небезпекою для оточуючих, оперативно-господарською чи такою, в якій втілені владні функції; залежно від того, ким і ко­му заподіяна шкода тощо. Але який би критерій не застосовувався при класифікації деліктних зобов'язань, в її основу покладено поєд­нання загального (генерального) делікту із спеціальним.

Сутність генерального делікту полягає в тому, що шкода, не­залежно від того, кому і ким завдана, в чому б вона не виражалася, підлягає відшкодуванню, крім випадків, прямо передбачених за­коном.

Склад генерального делікту зазначений у ст. 1166—1168 ЦК Ук­раїни у вигляді загальних підстав відповідальності за завдану май­нову та моральну шкоду. Особливості такої відповідальності вияв­ляються у спеціальних деліктах.

Аналізуючи норми ЦК України, спеціальні делікти можна поді­лити на такі види:

1) зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої працівником юридичної або фізичної особи, органом держаної влади, орга­ном влади Автономної Республіки Крим або органом місце­вого самоврядування чи їх посадовими особами (ст. 1170, 1172-1175ЦК України);

2) зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої незаконними діями правоохоронних органів (ст. 1176 ЦК України);

3) зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої малолітніми, неповнолітніми, недієздатними та особами, які не усвідом-

люють значення своїх дій та (або) не можуть керувати ними (ст. 1178-1186 ЦК України);

4) зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої джерелом під­вищеної небезпеки (ст. 1187, 1188 ЦК України);

5) зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого (ст. 1195-1208 ЦК України);

6) зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої внаслідок не­доліків товарів, робіт (послуг) (ст. 1209—1211 ЦК України) тощо¹.

Як уже зазначалося, до спеціальних деліктів не можна відноси­ти зобов'язання, що виникають унаслідок заподіяння шкоди правомірними діями, адже делікт - це правопорушення, а в даному випадку правопорушення відсутнє. Проте дані зобов'язання також мають свою специфіку і належать до спеціальних зобов'язань з від­шкодування шкоди.

Висвітленню правової сутності спеціальних деліктів будуть при­свячені окремі параграфи цього підручника.

Джерела правового регулювання зобов'язань з відшкодування шкоди. Зобов'язання з відшкодування шкоди завжди були в центрі уваги законодавця, науковців, правоохоронних органів та суду. Це пояснюється тим, що ці зобов'язання зачіпають інтереси багатьох суб'єктів цивільно-правових відносин, насамперед фізичних осіб.

Крім ЦК України, зобов'язання з відшкодування шкоди регу­люються іншими нормативними актами, серед яких необхідно на­звати закони України:

- "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 p.;

- "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 p.;

¹ Ю.О. Заіка розрізняє також: зобов'язання з відшкодування шкоди, зав­даної навколишньому середовищу; зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність; зобо­в'язання з відшкодування моральної шкоди. (Див.: Цивільне право України: Навч. посіб. / За заг. ред. І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіки. - К.: Істина, 2004. - С. 193).

- "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 p.;

- "Основи законодавства України про загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування" від 14 січня 1998 p.;

- "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворю­вання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 р.;

- "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідаль­ності власників наземних транспортних засобів" від 1 липня 2004 р.

До джерел регулювання названих відносин слід включити і За­кон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р. та інші закони Ук­раїни.

Серед джерел регулювання зобов'язань з відшкодування шкоди чільне місце посідають:

- Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвер­джений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. №1112;

- Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затверджене наказом Міністерства юстиції, Генераль­ної прокуратури та Міністерства фінансів України від 4 берез­ня 1996 р. № 6/5/3/41;

- Порядок обчислення розміру фактичних витрат закладу охо­рони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від зло­чинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб кош­тів до відповідного бюджету і їх використання, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 р. № 545.

Хоча судова практика і не належить до джерел правового регулю­вання деліктних зобов'язань, вона відіграє важливу роль у вирі­шенні спорів з відшкодування шкоди. Тому слід згадати і про поста­нови Пленуму Верховного Суду України, зокрема:

- "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" від 28 вересня 1990 р. №7;

- "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат" від 7 липня 1995 р. №11;

- "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про за­хист прав споживачів" від 12 квітня 1996 р. № 5;

- "Про практику застосування судами законодавства, яким пе­редбачені права потерпілих від злочинів" від 2 липня 2004 р. №13.

Загальні підстави виникнення зобов'язань з відшкодування шкоди. Для виникнення деліктного зобов'язання необхідна наяв­ність певного юридичного факту. Специфіка цих зобов'язань поля­гає в тому, що юридичні факти, з якими пов'язується їх виникнен­ня, здебільшого є протиправними юридично значимими діями. Під такими діями розуміють протиправну поведінку особи, яка зав­дала будь-кому шкоди. Тому шкоду покладено в основу назви даних зобов'язань - зобов'язання з відшкодування шкоди.

Але у зв'язку з тим, що шкода може виникати не тільки внас­лідок певної дії, а й з інших підстав (події), завжди необхідно вста­новити причину виникнення шкоди. Інакше кажучи - встановити причинний зв'язок між протиправними діями і шкодою.

Великого значення в суспільному житті набуває ставлення особи до своєї протиправної дії. В одному випадку особа бажає завдати ко­мусь шкоди і все робить для того, щоб втілити свою мрію в життя, в іншому — шкода завдається випадково з необережності або й зовсім незалежно від волі особи. Дослідити такі ситуації означає встано­вити наявність чи відсутність вини потерпілого в заподіянні шкоди.

Перелічені обставини мають безпосереднє відношення до виник­нення зобов'язань з відшкодування шкоди. їх називають загальни­ми підставами виникнення деліктних зобов'язань, тому що їх наяв­ність необхідна в усіх випадках, крім тих, що зазначені в законі.

Таким чином, загальними підставами виникнення зобов'язань з відшкодування шкоди є:

1) наявність шкоди в потерпілого;

2) протиправна поведінка заподіювача шкоди;

3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою;

4) наявність вини особи, яка завдала шкоду.

Сукупність перерахованих умов є загальними підставами ци­вільно-правової відповідальності за завдану шкоду.

Загальна характеристика кожної із зазначених підстав наводи­лася при розгляді основних положень відповідальності в цивільному праві. Тому розглянемо особливості кожної із зазначених підстав стосовно зобов'язань з відшкодування шкоди.

І. Шкода. У широкому розумінні шкоду визначають як зменшен­ня або знищення охоронюваних правом благ, що належать потер­пілому. ЦК України розрізняє майнову (ст. 1166 ЦК України) і мо­ральну шкоду.

Майнова шкода завжди виявляється у вигляді збитків. Відпо­відно до ст. 22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або по­шкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або му­сить зробити для відновлення свого порушеного права;

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних об­ставин, якби її право не було порушено.

Перший вид збитків називають реальними збитками, а другий — упущеною вигодою (неодержана заробітна плата, авторський го­норар тощо).

За загальним правилом, відшкодуванню підлягають реальні збитки й упущена вигода в сукупності, що означає відшкодування в повному обсязі.

Оскільки законом закріплюється принцип повного відшкодуван­ня збитків, необхідно виходити з того, що збитки підлягають від­шкодуванню з урахуванням індексації грошових доходів громадян. Порядок проведення індексації грошових доходів населення затвер­джено Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.

При вирішенні питання про відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, суд, з урахуванням обставин справи, за вибором потерпілого може зобов'язати боржника відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки в повному обсязі (ст. 1192 ЦК України).

При вирішенні питання про відшкодування шкоди в натурі суд повинен дотримуватися правил щодо незамінності речей. У зв'язку з тим, що речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінни­ми, вони не підлягають відшкодуванню в натурі. Відшкодовувати­ся в натурі можуть лише ті речі, що визначені родовими ознаками. Такі речі є замінними (ст. 184 ЦК України).

Під моральною шкодою розуміють такі наслідки правопорушен­ня, які не мають економічного змісту і вартісної форми.

Моральна шкода полягає у (ст. 23 ЦК України):

- фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров.'я;

- душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

- душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;

- приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Отже, моральна шкода може бути фізичною і духовною. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом.

II. Протиправність. Протиправною визнається така поведінка заподіювача шкоди, яка порушує правову норму і наявне суб'єк­тивне право потерпілої особи. Правомірними діями особа здійснює своє право, протиправними - порушує права інших осіб.

Протиправна поведінка виражається у вигляді протиправної ак­тивної або пасивної дії. Пасивну дію в літературі та в законодавстві називають бездіяльністю. На нашу думку, термін "пасивні дії" щодо зобов'язань з відшкодування шкоди більш придатний для роз­криття суті поведінки заподіювача шкоди. Застосовуючи саме цей термін, ми акцентуємо увагу на вольовому характері бездіяльності, на волевиявленні. Якщо особа не виконує певний обов'язок, який повинна виконувати, то вона таким чином виявляє свою волю, а волевиявлення — це дія.

Проте не кожна протиправна дія може бути підставою відпові­дальності за завдану шкоду. За загальним правилом, за випадкові дії відповідальність не настає, хоча такі дії є протиправними.

Як уже зазначалося, деякі дії, що призводять до шкідливих нас­лідків, за своєю суттю не є протиправними. Насамперед це поведін­ка особи в стані необхідної оборони і крайньої необхідності. Шкода, завдана нападнику особою, яка оборонялася, вважається правомір­ною і тому не підлягає відшкодуванню. При перевищенні меж такої оборони настає відповідальність за загальними підставами. Такі дії визнаються законом як протиправні. Дії заподіювача шкоди в стані крайньої необхідності хоч і не є протиправними, але, за загальним правилом, тягнуть настання цивільно-правової відповідальності.

Шкідливими, але не протиправними діями також будуть:

- виконання професійних обов'язків особами деяких спеціаль­ностей (працівниками міліції у разі заподіяння шкоди право­порушнику при його затриманні; пожежними, які пошкоди­ли майно потерпілого при гасінні пожежі);

- заподіяння шкоди зі згоди потерпілого в межах, передбачених законом (медичні, наукові та інші досліди можуть провади­тися щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою (ч. З ст. 281 ЦК України));

- здійснення свого суб'єктивного права в межах, передбачених законодавством (знищення власником непотрібного йому майна).

III. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і шкодою. Необхідність встановлення причинного зв'язку, як правило, має практичне значення. В одних випадках на практиці це питання взагалі не виникає або причинний зв'язок між поведінкою певної осо­би і шкодою не викликає сумніву. Наприклад, без згоди винахідника стороння особа використала у виробництві його винахід. Але трапля­ються випадки, коли наявність причинного зв'язку прихована чи є наслідком дій декількох осіб. Усе це ускладнює вирішення спору. Звіс­но, наукове дослідження цієї проблеми має важливе значення. Нау­ковці пропонують різні шляхи її вирішення, ними розроблено декіль­ка теорій щодо сутності причинного зв'язку в зобов'язаннях з відшкодування шкоди. Найпоширенішими є теорія причинно-необ­хідних і причинно-випадкових зв'язків, а також теорія, заснована на відмежуванні прямих і побічних причинних зв'язків.

Суть першої теорії полягає в тому, що її прибічники вважають, що дії особи можуть бути причиною наслідку лише тоді, коли між

ними є вияв необхідності (закономірності), а не є збігом випадкових виявів¹.

Друга теорія заснована на відмежуванні прямих і побічних при­чинних зв'язків. Юридично значущими визнаються тільки прямі причинні зв'язки, які характеризуються тим, що шкідливий ре­зультат виник безпосередньо з поведінки заподіювача шкоди з урахуванням обставин, що склалися до її виникнення. Побічний причинний зв'язок набуває юридичного значення у випадках, коли заподіювачем була створена обстановка з певним відхиленням від нормальних умов, що призвело до завдання шкоди².

Відмінність між цими теоріями не така вже значна. Хоча вони і визначають напрям пошуку причинного зв'язку між поведінкою особи і шкідливими наслідками, але остаточне вирішення цієї проб­леми покладається на суд.

Одним із способів встановлення причинного зв'язку між проти­правною поведінкою особи і шкодою є призначення експертизи (су­дово-медичної, судово-технічної, судово-психіатричної та ін.). Але, незалежно від характеру експертного висновку (категоричний чи певного ступеня імовірності), для суду він є одним із доказів, який потрібно оцінювати в співвідношенні з іншими доказами при роз­гляді справи.

IV. Вина. Загальною умовою виникнення деліктного зобов'я­зання є наявність вини заподіювача. Вина є суб'єктивною умовою деліктної відповідальності. Відсутність власної-вини доводиться відповідачем. Боржник буде вважатися винним, доки не доведе свою невинність.

Форма вини заподіювача шкоди, як правило, не впливає на роз­мір відшкодування. Істотного значення встановлення форми вини набуває лише у разі наявності вини в поведінці потерпілого. Шко­да, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується (ч. 1 ст. 1193 ЦК України).

'Див.: Новицкий Н.Б., Лунц ЛА. Общее учение об обязательствах. - М., 1950. - С. 307.

²Див.: Гражданское право: Учебник / Отв. ред. А.П. Сергеев, Ю.К. Толстой. - М., 2000. - С. 14.

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встанов­лено законом (ч. 2 ст. 1193 ЦК України).

У випадках, передбачених законом, може настати відповідаль­ність заподіювача шкоди незалежно від його вини. Але це не змінює основного принципу відповідальності в цивільному праві — принцип відповідальності за вину зберігає своє значення і в деліктних зобо­в'язаннях. Відповідальність заподіювача шкоди незалежно від його вини — це виняток із загального правила.

Список рекомендованої літератури

1. Белякова А.М. Гражданско-правовая ответственность за при­чинение вреда: Теория и практика. - М.: Изд-во Моск. гос. ун-та, 1986.-147 с.

2. Боброва Д.В. Права граждан на возмещение вреда. - К.: Киев, гос. ун-т, 1990. - 120 с.

3. Загорулько А.И. Обязательства по возмещению вреда, причи­ненного субъектами гражданского права. — Харьков: Консум, 1996. -108 с.

4. Шабунина И.С. Понятие и особенности возникновения обяза­тельства вследствие причинения вреда: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03. - Казань, 2004. - 26 с.