Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


Ќародницькир≥ пер≥од нац≥онально-культурного в≥дродженн€




Ќародницький пер≥од нац≥онально-культурного в≥дродженн€ (1840-^-1880 pp.) знаменний тим, що саме у цей час в середовищ≥ передовоњ демократично настроЇноњ ≥нте≠л≥генц≥њ викристал≥зовувалас€ концепц≥€ про ”крањну €к Ђетн≥чну нац≥ональн≥стьї. ’арактерн≥.риси даного пер≥оду: ' 1) кер≥вництво нац≥ональним рухом переходить до рук но≠воњ ≥нтел≥генц≥њ; 2) центрами украњнського нац≥онального в≥дродженн€ стають ’арк≥вський та  ињвський ун≥верси≠тети, а також  ирило-ћефод≥њвське братство; 3) пров≥дну роль у процес≥ в≥дродженн€ на ”крањн≥ в≥д≥гравав “. √. Ўевченко.

Ќародницька доба украњнського в≥дродженн€ надзвичай но важлива на шл€ху дальшого нац≥онально-культурного зростанн€ ”крањни. њњ можна под≥лити на два пер≥оди: ро≠мантичний Ч д≥€льн≥сть член≥в  ирило-ћефод≥њвського братства (50-т≥ роки XIX ст.); позитив≥стський Ч культур≠но-просв≥тницька д≥€льн≥сть член≥в Ђ—тароњ √ромадиї (60Ч80-т≥ роки XIX ст.).

Ќа противагу двор€нському пер≥одов≥ нац≥онального в≥дродженн€, головним гаслом €кого було Ђставанн€ лицем до козаччиниї, народницький пер≥од нац≥онально-культур≠ного в≥дродженн€ висуваЇ гасло Ч Ђставанн€ лицем до народуї. ¬ середовищ≥ пров≥дних д≥€ч≥в украњнськоњ куль≠тури починаЇ дом≥нувати народницька ≥деолог≥€ €к харак≠терна ознака украњнського ментал≥тету. —л≥д п≥дкреслити, що саме народництво в≥дкрило мовну та етн≥чну Їдн≥сть ус≥х украњнських земель. ј це послужило передумовою культурного, а згодом ≥ пол≥тичного об'Їднанн€ украњн≠ства.

Ќародницький пер≥од нац≥онально-культурного в≥дро≠дженн€, незважаючи на утиски ≥ цензурн≥ пересл≥дуванн€ з боку рос≥йського царизму, мав певн≥ здобутки. ƒо них належить, насамперед, заснуванн€ ѕ≥вденно^зах≥дного в≥дд≥лу –ос≥йського √еограф≥чного “овариства у  иЇв≥ (1873 p.), що дало змогу розгорнути науков≥ досл≥дженн€ в галуз≥ украњнськоњ мови, ≥стор≥њ, етнограф≥њ, фольклору. “од≥ ж налагоджуютьс€ контакти з √аличиною та рос≥й≠ськими опозиц≥йними колами, створюЇтьс€ сп≥льний фронт виступ≥в проти царського самодержавства.

¬ «ќЧ50-х роках XIX ст. у багатьох крањнах ™вропи (‘ранц≥€, Ќ≥меччина, Ўвейцар≥€, ѕольща, јвстро-”горщи≠на) починаЇтьс€ нова хвил€ революц≥йного "п≥днесенн€. —е≠ред ≥нтел≥гентських к≥л пост≥йно зростаЇ ≥нтерес до ≥стор≥њ свого народу, виход€ть у св≥т етнограф≥чн≥ прац≥ та зб≥рки народних п≥сень. ¬ середовищ≥ осв≥чених прошарк≥в по≠ширюютьс€ ф≥лософськ≥ ≥дењ √. ¬. ‘. √егел€ми. √. √ердера, ‘. ¬. Ўелл≥нга. “вори н≥мецького ф≥лософа, й. √. √ердера та ≥нших романтик≥в спри€ли виробленню ф≥лософських засад нац≥онального самоусв≥домленн€ та самовизначенн€. ¬ галуз≥ нац≥онального житт€ зароджуютьс€ ≥дењ визво≠ленн€ народ≥в з-п≥д чужоњ влади та створенн€ власноњ дер≠жави.

–еволюц≥йн≥ под≥њ у крањнах ™вропи знайшли широкий в≥дгук €к у сх≥дних, так ≥ зах≥дних земл€х ”крањни. ѕ≥сл€ придушенн€ польського повстанн€ 1830Ч1831 pp. на ѕра≠вобережж≥ та поширенн€ на ц≥ земл≥ украњнського нац≥онально-культурного руху з Ћ≥вобережж€, центром украњн≠ського романтизму та визвольного антикр≥посницького руху став  ињв.

Ќавколо  ињвського ун≥верситету, в≥дкритого у 1834 p., (гуртувалас€ група молодих талановитих романтик≥в, €к≥ про€вл€ли великий ≥нтерес не лише до ≥стор≥њ, народознав≠ства, л≥тератури, але й до майбутнього украњнського наро≠ду. ¬ середовищ≥ романтик≥в особливу роль в≥д≥грали про≠фесор ун≥верситету ћ.  остомаров, письменник, ≥сторик ≥ етнограф ѕ.  ул≥ш, в≥дом≥ в майбутньому культурн≥ д≥€ч≥ ”крањни ¬. Ѕ≥лозерський та ћ. √улак, етнограф ѕ. ћарко≠вич. ¬ грудн≥ 1845 р. п≥д проводом ћиколи √улака (1822Ч 1899 pp.) та ћиколи  остомарова (1817Ч1885 pp.) вони заснували пол≥тичну таЇмну орган≥зац≥ю Ч Ђ ирило-ћефо-д≥њвське братствої, до складу €коњ входило дванадц€ть ак≠тивних член≥в та к≥лька дес€тк≥в сп≥вчуваючих. ” кв≥тн≥ 1846 р. до товариства ув≥йшов “. √. Ўевченко.

¬продовж 14 м≥с€ц≥в ≥снуванн€ братства його учасники ≤ к≥лька раз≥в збиралис€ на ф≥лософськ≥ та пол≥тичн≥ диску-I с≥њ. њхн≥ думки про сусп≥льний розвиток ≥ долю ”крањни, най≠б≥льш сконцентровано викладен≥ у Ђ низ≥ бутт€ украњн≠ського народуї (Ђ«акон Ѕожийї), €ка Ї пол≥тичним ман≥≠фестом братства. ƒаний тв≥р, авторами €кого були ћ.  ос≠томаров ≥ ћ. √улак, написаний в дус≥ романтизму та ≥деа-р.л≥зму того часу, пройн€тий шануванн€м христи€нських ц≥нностей ≥ панслов'€нськими елементами. ¬≥н закликав до перебудови сусп≥льства на засадах справедливост≥, р≥вност≥, свободи й братерства.

„лени  ирило-ћефод≥њвського братства виробили ≥део≠лог≥ю украњнсько-слов'€нського в≥дродженн€, €ка стала пан≥вною у середовищ≥ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ 40Ч50-х ро-≤к≥в XIX ст. Ќа њх думку, вс≥ слов'€нськ≥ народи мають право в≥льно розвивати свою культуру, вони прагнуть утворити слов'€нську федерац≥ю з демократичними ≥нсти≠тутами, аналог≥чними тим, що Ї у —получених Ўтатах.. —толицею федерац≥њ мав стати  ињв. ѕершою по шл€ху федерац≥њ повинна була п≥ти ”крањна, €ку ћ.  остомаров та його однодумц≥ вважали водночас ≥ найб≥льш пригн≥≠ченою та найб≥льш егал≥тарною серед ус≥х слов'€нських сусп≥льств.

Ѕратство поставило соб≥ за мету перебудувати тогочас≠н≥ сусп≥льн≥ в≥дносини в ”крањн≥ на засадах христи€нства, виступало за л≥кв≥дац≥ю кр≥пацтва, поширенн€ осв≥ти та здобутт€ ”крањною нац≥онального суверен≥тету в рамках слов'€нськоњ конфедерац≥њ. јле за короткий час свого ≥снуванн€ воно не змогло реал≥зувати цих задум≥в. ” 1847 р товариство було розгромлено, а його члени заарештован≥

—л≥д п≥дкреслити, що  ирило-ћефод≥њвське братст≥≥и в≥д≥грало важливу роль на шл€ху в≥дродженн€ та поши ренн€ ≥дей украњнського нац≥онал≥зму. ¬оно було першою, хоч ≥ невдалою спробою украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ перейти в≥д культурницького до пол≥тичного етапу нац≥онального розвитку. ≤з забороною д≥€льност≥ братства центр украњи ського нац≥онально-культурного руху на де€кий час перс м≥стивс€ у ѕетербург. ” столиц≥ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, де режим був дещо м'€кший, н≥ж у пров≥нц≥њ, ос≥ли п≥сл€ засланн€ кирило-мефод≥њвц≥ “. Ўевченко, ћ.  остомаров, ѕ.  ул≥ш, ¬. Ѕ≥лозерський. “ут на кошти пом≥щик≥в ¬. “арновського та √. √алагана була в≥дкрита украњнська друкарн€ ≥ розпочалос€ систематичне виданн€ твор≥в най≠визначн≥ших украњнських письменник≥в Ч ≤. ѕ.  отл€рев≠ського, √. ‘.  в≥тки-ќснов'€ненка, “. √. Ўевченка, ѕ. ќ.  ул≥ша, ћарка ¬овчка та ≥н. ¬ ѕетербурз≥ у 1861 Ч 1862 pp. видававс€ украњнською мовою щом≥с€чний журнал Ђќсноваї, що став головним друкованим органом нац≥о≠нально-культурного руху. –едактором його був ¬. Ѕ≥лозер≠ський.

Ќа стор≥нках журналу була опубл≥кована низка статей, присв€чених основним проблемам украњнського св≥тогл€ду. ћ.  остомаров виклав концепц≥ю про Ђдв≥ руськ≥ народно≠ст≥ї, де доводив Ђокрем≥шн≥сть украњнськоњ культури ≥ св≥≠тогл€дуї. ¬≥н вбачав в украњнц≥в Ђсильно розвинений ≥ндив≥дуал≥зм, нахил до ≥деал≥зму, глибоку внутр≥шню ре≠л≥г≥йн≥сть ≥ демократизм, замилуванн€ до свободи, нех≥ть до сильноњ владиї *,*  рип'€кевич ≤. ≤стор≥€ ”крањни. Ћьв≥в, 1990. —. 267.

¬ середовищ≥ народних мас першими будител€ми нац≥о≠нальноњ самосв≥домост≥ виступили студенти  ињвського ун≥≠верситету. Ќаприк≥нц≥ 50-х рок≥в XIX ст. вони створили таЇмний гурток Ђхлопоман≥вї (в≥д польського Ч Ђхлопї, що означаЇ сел€нин). …ого учасники (¬. јнтонович, ѕ. ∆итецький, ѕ. „убинський, Ѕ. ѕознанський, “. –иль≠ський, ј. —видницький та ≥н.) вир≥шили зблизитис€ з се≠л€нством, щоб обстоювати його соц≥альн≥ ≥нтереси ≥ вихо≠вувати св≥дом≥ патр≥отичн≥ почутт€ незалежност≥ украњн≠ського народу. ≤деологом Ђхлопоманстваї став ¬. јнтоно≠вич (1834Ч1908 pp.) Ч випускник ≥сторико-ф≥лолог≥чного факультету  ињвського ун≥верситету, п≥зн≥ше його профе≠сор. —вою к≥нцеву стратег≥чну мету вони вбачали в л≥кв≥-

дг≥ц≥њ царизму, кр≥пацтва та встановленн≥ демократичноњ республ≥ки, в €к≥й в≥льно жили б украњнц≥, рос≥€ни, б≥ло≠руси, пол€ки. –озпочати зд≥йсненн€ цих задум≥в вони ви≠р≥шили з поширенн€ осв≥ти серед украњнських сел€н, п≥д≠несенн€ њх нац≥ональноњ та сусп≥льно-пол≥тичноњ св≥до≠мост≥.

Ќаприк≥нц≥ 50-хЧна початку 60-х рок≥в па ”крањн≥ фор≠муЇтьс€ народницька ≥деолог≥€, що знайшла поширенн€ в середовищ≥ осв≥ченоњ молод≥. ”крањнськ≥ народники були переконан≥ в тому, що христи€нська мораль ≥ нац≥ональна культура збереглис€ в чистот≥ й недоторканост≥ лише в се≠л€нському середовищ≥. ј тому вс≥ ≥нш≥ верстви сусп≥ль≠ства, насамперед зденац≥онал≥зован≥ прошарки, повинн≥ повернутис€ обличч€м до украњнського народу, вивчати його ≥стор≥ю ≥ духовну культуру, допомогти йому стати на шл€х осв≥ти ≥ сусп≥льного прогресу. ћолода украњнська р≥зночинська ≥нтел≥генц≥€, перебуваючи п≥д впливом цих ≥дей, створюЇ своњ товариства Ч так зван≥ громади, голов≠ним завданн€м €ких було поширенн€ осв≥ти. ѕерша Ђ”кра≠њнська √ромадаї виникла в  иЇв≥ п≥д кер≥вництвом моло≠дого ≥сторика ¬. јнтоновича. ƒо њњ складу входили в≥дом≥ украњнськ≥ культурн≥ та громадськ≥ д≥€ч≥ ћ. «≥бер, ћ. ƒра≠гоманов, ѕ. ∆итецький, ѕ. „убинський, ћ. —тарицький, “. –ильський, ‘. ¬овк, ≤.  ас≥€ненко, ћ. Ћисенко, ќ.  о-ниський та ≥н. ѕерший прилюдний виступ  ињвськоњ √ро≠мади в≥дбувс€ у 1862 р. Ќа стор≥нках журналу Ђ—овремен≠на€ летописьї була опубл≥кована за€ва громади про обо≠рону Ђукрањнц≥в молодого покол≥нн€ї.

«а прикладом кињвськоњ под≥бн≥ орган≥зац≥њ виникають в 60-х роках XIX ст. у ’арков≥, ѕолтав≥, „ерн≥гов≥, ќдес≥ та ≥нших м≥стах. ”с≥х член≥в громад об'Їднувала сп≥льна нац≥ональна украњнська ≥де€, €ка розвивалась на демокра≠тичному грунт≥: в≥ра в можлив≥сть дос€гненн€ нац≥ональ≠ного самовизначенн€, любов до ”крањни, повага до укра≠њнського народу, горд≥сть за надбанн€ його духовноњ куль≠тури, що робить г≥дний внесок до св≥товоњ культурноњ спадщини.

√ромад≥вськ≥ орган≥зац≥њ створили на ”крањн≥ ц≥лу ме≠режу нед≥льних шк≥л з украњнською мовою навчанн€, ви≠давали п≥дручники украњнськоњ мови, збирали та публ≥ку≠вали кращ≥ зразки усноњ народноњ творчост≥. ¬они вели украњнознавч≥ досл≥дженн€, займались вивченн€м та про≠пагандою ≥стор≥њ та етнограф≥њ ”крањни, складанн€м укра≠њнсько-рос≥йського словника.

 ультурно-осв≥тн€ д≥€льн≥сть громад викликала глибоке занепокоЇнн€ з боку ур€дових к≥л царськоњ –ос≥њ, оск≥льки виданн€ книжок та викладанн€ украњнською мовою в не д≥льних школах означало зм≥цненн€ нац≥ональних оснон духовного житт€ на ”крањн≥. –ос≥йське самодержавство бо€лос€ не лише в≥докремленн€ украњнськоњ мови в≥д рос≥й≠ськоњ, але й тих демократичних тенденц≥й, що њх поширю≠вали громад≥зц≥. ѕочавс€ в≥дкритий наступ царизму па нац≥ональн≥ права украњнського" народу. ¬ 1862 р. нед≥льн≥ школи були закрит≥. «годом царський ур€д заборонив дру≠куванн€ науково-попул€рних та рел≥г≥йних* книжок укра≠њнською мовою, про що св≥дчив циркул€р м≥н≥стра внутр≥ш≠н≥х справ њњ. ќ. ¬алуЇва, виданий 1863 р. ѕересл≥дуван≥, з боку царизму зазнали й громад≥вськ≥ орган≥зац≥њ, €к≥ або самол≥кв≥довувались, або були заборонен≥.

” 70-х роках XIX ст. в≥дбулос€ в≥дродженн€ громад≥в-ського руху на ”крањн≥, що св≥дчило про нове п≥днесенн€ нац≥онально-визвольноњ боротьби. „лени громад розгорнули пл≥дну роботу на ”крањн≥ з вивченн€ економ≥ки, ≥стор≥њ, гео≠граф≥њ, фольклору, п≥дготували та надрукували р€д фунда≠ментальних праць.

ѕров≥дну роль у ц≥й р≥зноман≥тн≥й д≥€льност≥ стали в≥≠д≥гравати радикальн≥ представники демократично настроЇ≠ноњ ≥нтел≥генц≥њ (—. ѕодолинський, ќ. “ерлецький, ћ. «≥бер, ћ. ѕавлик, ≤. ‘ранко, ћ. ƒрагоманов). ” пошуках най≠б≥льш реал≥стичного ≥деалу соц≥альноњ та нац≥ональноњ справедливост≥ вони старанно студ≥ювали вченн€ зах≥дно≠Ївропейських мислител≥в, вивчали громад€нськ≥ традиц≥њ у народному побут≥ та фольклор≥, сам≥ розробл€ли соц≥ал≥≠стичн≥ теор≥њ. «а св≥дченн€м одного з пров≥дних тод≥шн≥х громад≥вц≥в —. ѕодолинського (1850Ч1891 pp.), в≥домого громадського ≥ пол≥тичного д≥€ча, соц≥олога та економ≥ста, майже вс≥ так зван≥ украњноф≥ли Ч учасники громад≥всько-го руху були Ђсоц≥альними демократамиї, €к≥ пропагували серед народних мас ≥дею Ђнародноњ революц≥њї.

” пробудженн≥ нац≥ональноњ самосв≥домост≥ украњнц≥в пом≥тну роль в≥д≥грали науков≥ публ≥кац≥њ, в €ких висв≥тлю≠валис€ питанн€ ≥стор≥њ та етнограф≥њ ”крањни, фолькло≠ристики та мовознавства. —еред наукових видань на особ≠ливу увагу заслуговують ≥сторичн≥ прац≥: Ђ»стори€ ћало≠россииї ћ. ћаркевича у п'€ти томах, досл≥дженн€ ћ.  ос≠томарова (ЂЅогдан ’мельницькийї, Ђ–уинаї, Ђћазепа и мазеповцыї), ѕ.  ул≥ша {Ђ«аписки о ёжной –усиї, Ђ≤сто≠р≥€ ”крањни в≥д найдавн≥ших час≥вї). ” той час пл≥дну наукову д≥€льн≥сть розгортаЇ професор  ињвського ун≥вер≠ситету ¬. јнтонович (3834Ч1908 pp.), €кий очолював ≤сто≤ рич≥ње товариство Ќестора-л≥тописц€. ¬≥н був автором чис' денних праць з ≥стор≥њ, археолог≥њ, етнограф≥њ.

” ≤873 р. з ≥н≥ц≥ативи √≥. „убинського (1839Ч≤884 pp.) ≤ ≤  иЇв≥ було в≥дкрито ѕ≥вденно-зах≥дний в≥дд≥л –ос≥йсько≠го географ≥чного товариства, €ке стало першою легальною орган≥зац≥Їю в справах украњнознавства. Ќавколо товари≠ства згуртувалась передова ≥нтел≥генц≥€ (ћ. ƒрагоманов, ќ.  дст€ковський, ћ. Ћисенко та ≥н.), €ка розгорнула ши≠року науково-пошукову роботу. Ќаполеглива фольклорно-етнограф≥чна д≥€льн≥сть колективу вчених-профес≥онал≥в ≥ аматор≥в ув≥нчалась семитомною працею Ђ“руды этногра-фическо-статистической экспедиции в «ападно-–усский крайї (—ѕб., 1782Ч1879 pp.), €ка вийшла за редакц≥Їю II. „убинського. ƒана прац€ не втратила своЇњ ц≥нност≥ €к важливе джерело вивченн€ духовноњ культури та побуту украњнц≥в ≥ в наш час. ќдночасно сл≥д зазначити, що ѕ. „убинський був ≥ автором в≥рша Ђўе не вмерла ”крањ≠наї, €кий вперше був опубл≥кований у 1863 р. з нотами украњнського композитора ћ. ¬ербицького (1815Ч1870 pp.). ÷ей тв≥р з проголошенн€м ”крањнськоњ Ќародноњ –еспубл≥ки в листопад≥ 1917 р. став украњнським нац≥ональним г≥мном.

“екст в≥рша-г≥мна пройн€тий ≥де€ми украњнського на≠ц≥онального в≥дродженн€, непохитност≥ визвольних змагань украњнського народу за Ђсв€тее д≥лої, прославленн€ козаць≠кого минулого ”крањни. ѕатр≥отичн≥ ≥дењ в≥рша-г≥мна ви≠кликали глибоке занепокоЇнн€ в правл€чих колах –ос≥й≠ськоњ та јвстро-”горськоњ ≥мпер≥й. “в≥р було заборонено друкувати ≥ виконувати, однак це лише спри€ло зростанню його попул€рност≥ серед широких народних мас. ¬≥рш-г≥мн став могутн≥м чинником утвердженн€ нац≥ональноњ св≥домост≥ в масах, становленн€ украњнськоњ нац≥њ. јналог≥чну роль в≥д≥грали музичн≥ обробки поез≥й “. Ўевченка Ђ«апо≠в≥тї, ≤. ‘ранка ЂЌе пораї, ќ. ƒухновича Ђя русий был, есть и будуї, що њх зд≥йснили украњнськ≥ композитори ћ. Ћисенко, ћ. јркас та ƒ. —очинський. ѕатр≥отичн≥ мо≠тиви т≥сно перепл≥талис€ з гуман≥стичними ≥де€ми у Ђћо≠литв≥ за ”крањнуї ћ. Ћисенка Ч ЂЅоже великий, Їдиний, Ќам ”крањну храни...ї, €ка утверджувала ≥деали вол≥, лю≠бов≥ до р≥дного краю.

÷ементуючою основою Їдност≥ украњнськоњ нац≥ональ≠ноњ культури, що в≥дроджувалась у XIX ст., об'Їктивно виступала украњнська л≥тературна мова. ¬ажливим чинни≠ком њњ розвитку стали численн≥ науков≥ ≥ мовознавч≥ прац≥ та навчальн≥ пос≥бники з ≥стор≥њ, граматики украњнськоњ мови, авторами €ких були ќ. ѕотебн€, ѕ. ∆итецьки≥≥, ј.  римський.

¬ 40Ч80-х роках XIX ст. особлива увага прид≥л€лась науковим досл≥дженн€м у галуз≥ мовознавства. ” цей час вийшли друком Ђ—ловарь малорусского или юго-восточнога €зыкаї ѕ. Ѕ≥лецького-Ќосенка та Ђќпыт южнорусского словар€ї  . Ўейковського. ќкрем≥ граматики украњнськоњ мови, двомовн≥ словники, зокрема украњнсько-н≥мецьк≥ та н≥мецько-украњнськ≥, вийшли у друг≥й половин≥ XIX ст. на зах≥дноукрањнських земл€х. ¬ажливу роль в утвердженн≥ украњнськоњ л≥тературноњ мови в цьому рег≥он≥ в≥д≥грали твори ≤. ‘ранка, ≤. ¬ерхратського,  . —тудинського, ћ. ¬оз-н€ка. «авд€ки њх зусилл€м була започаткована багатотом≠на книжкова сер≥€ Ђѕам'€тки украњнсько-руськоњ мови та л≥тературиї.

” розвитку украњнського мовознавства пров≥дна роль на≠лежала видатному ф≥лологу ќ. ќ. ѕотебн≥ (1835Ч1891 pp.), €кий досл≥джував методолог≥чн≥ проблеми мови та л≥тера≠тури, створив нову психолог≥чно-пор≥вн€льну школу в мово≠знавств≥. ѕрац≥ ќ. ѕотебн≥ Ђƒумка ≥ моваї, Ђ«ам≥тки про малоруське нар≥чч€ї (1870 p.), Ђћова ≥ народн≥стьї (1895 р.) та ≥нш≥ не втратили своЇњ актуальност≥ й сьо≠годн≥.

ќсобливу ц≥нн≥сть мають думки ќ. ѕотебн≥ стосовно формуванн€ нац≥ональноњ ≥дењ. ¬≥н вважав, що њњ в≥дсут≠н≥сть у середовищ≥ украњнц≥в Ї внутр≥шньою причиною без≠силл€ й непродуктивност≥ нац≥њ, небезпекою на шл€ху њњ подальшого ≥снуванн€. ÷€ небезпека не менш загрозлива, н≥ж зовн≥шн≥й натиск денац≥онал≥зац≥њ. ѕлеканн€ нац≥о≠нальноњ ≥дењ, консол≥дац≥€ своњх внутр≥шн≥х сил пробуджуЇ волю та прагненн€ до незалежност≥.

” нац≥њ ќ. ѕотебн€ вбачав ту реальну силу, €ка здатна п≥дн€ти ≥ вивести ”крањну з руњни на шл€х нового житт€. —пираючись на нац≥ональну ≥дею, в≥н обстоював право на≠ц≥ональних культур на Ђсамост≥йне сп≥в≥снуванн€ та роз≠витокї, тобто наголошував на ≥дењ суверенност≥, реал≥зува≠ти €ку маЇ право кожен народ. ƒл€ усв≥домленн€ п≥двалин украњнськоњ нац≥ональност≥, на думку науковц€, необх≥дно насамперед добре засвоњти украњнську мову Ч без њњ ви≠вченн€ ус≥ украњнськ≥ змаганн€ за незалежн≥сть будуть незд≥йсненн≥.

”крањнська нац≥ональна ≥де€ особливо виразно прозву≠чала у творчост≥ “. √. Ўевченка та ћ. ѕ. ƒрагоманова. “арас Ўевченко став джерелом духу ≥ слова украњнського народу, утвердив його самобутн≥сть, ћихайло ƒрагоманов визначив в≥хи сусп≥льного поступу украњнського народу ≥ показав шл€хи њх дос€гненн€.

«а визначенн€м ≤. ‘ранка, “арас Ўевченко ≥ ћихайло ƒрагоманов Ч Ђдва ч≥льних сини ”крањниї, €к≥ п≥днесли њњ культуру до св≥тового р≥вн€. Ўевченкове слово стало символом самоњ ”крањни, а пол≥тична думка ƒрагоманова могутньою силою, що гуртувала навколо себе найсв≥тл≥ш≥ уми ≥ найчесн≥ш≥ серц€.

≤де€ нац≥онального в≥дродженн€, започаткована пле€≠дою д≥€ч≥в украњнськоњ культури наприк≥нц≥ XVIIIЧпочат≠ку XIX ст. й розвинута у творах письменник≥в-романтик≥в ’аркова та  иЇва, знайшла своЇ остаточне оформленн€ у творчост≥ “. √. Ўевченка.

¬еликий украњнський поет, художник, мислитель “. √. Ўевченко залишив глибокий сл≥д в ≥стор≥њ духовноњ культури украњнського народу, реал≥стично в≥добразив у своњх творах житт€ ≥ побут украњнського народу, висловив 1 його мр≥њ та спод≥ванн€. ¬их≥д у св≥т Ђ обзар€ї (1840 p.), поеми Ђ√айдамакиї (1841 р.) та зб≥рки Ђ“ри л≥таї (1843Ч 1845 pp.) вивели поета до вершин украњнськоњ л≥тератури. “. √. Ўевченко, насамперед, повернув з≥ сфери небутт€ ≥сторичну пам'€ть украњнц≥в. ƒо минулого звернен≥ його ≤ поеми-етюди: Ђ“арасова н≥чї, ЂЌа в≥чну пам'€ть  отл€ревськомуї, Ђƒо ќснов'€ненкаї, Ђ√амал≥€ї, Ђ≤ван ѕ≥дковаї та героњко-романтична поема Ђ√айдамакиї, в €ких ”крањна зображена Ђзболеною ≥ розтерзаною, вкритою могиламиї на багатолюдному всесв≥тньому роздор≥жж≥.

÷≥ла низка поетичних твор≥в “. √. Ўевченка присв€чена Ѕ. ’мельницькому Ч орган≥затору боротьби народу ”крањ≠ни за незалежн≥сть (Ђ–озрита могилаї, Ђ—тоњть в сел≥ —у-ботов≥ї, Ђƒаби-то ти, Ѕогдане п'€нийї, Ђ¬еликий льохї). …ого твори пройн€т≥ ≥де€ми соц≥ального та нац≥онального визволенн€ ”крањни.

“аким чином, нац≥ональна ≥де€ Ї одн≥Їю з пров≥дних ≥ визначальних ≥дей св≥тогл€ду “. √. Ўевченка. Ўл€х њњ вт≥ленн€ в житт€ поет вбачав у народн≥й революц≥њ та по≠будов≥ —оборноњ ”крањнськоњ держави. ¬одночас “. √. Ўев≠ченко формулюЇ своЇ баченн€ Їдиноњ панслов'€нськоњ сп≥ль≠ност≥: Ђ—ерце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини ≥ внуки, що батьки њх помил€лись, нехай братаютьс€ знову з≥ своњми ворогами. Ќехай житом-пшеницею, €к зо≠лотом, покрита, нерозмежованою останетьс€ нав≥ки од мор€ ≥ до мор€ Ч слов'€нська€ земл€ї *. Ўевченко “. √. “вери: ¬ 3 т.  ., 1961. —. 136.

”'слов'€нськ≥й федерац≥њ, що на демократичн≥й основ≥, об'Їднала б ус≥х слов'€н, “. √. Ўевченко вбачаЇ одну з форм державного устрою, що могла б спри€ти утверджен≠ню украњнськоњ державност≥. ≤деалом поета Ї Їднанн€ су≠часних йому народ≥в на антикр≥посницьк≥й та антимонар≠х≥чн≥й основ≥. ќднак це Їднанн€ не повинно призвести до забутт€ р≥дноњ мови, розмиванн€ нац≥ональноњ самосв≥до≠мост≥. —лов'€нську федерац≥ю поет розгл€дав €к один ≥з можливих шл€х≥в визволенн€ ”крањни, утвердженн€ њњ мо≠ви, культури та ≥стор≥њ, самоусв≥домленн€ украњнц€ми себе €к окремого народу, €к нац≥њ.

≤де€ братанн€ слов'€нських народ≥в у творчост≥ “. √. Ўевченка побудована на засадах гуман≥зму, тобто братанн€ р≥вноправного, в основ≥ €кого лежить нац≥ональна р≥вн≥сть, а не п≥дпор€дкуванн€ одного народу ≥ншому. √у≠ман≥зм ≥ щирий украњнський демократизм погл€д≥в, пор€д з ≥де€ми самост≥йництва ≥ державництва, Ї характерною ознакою його св≥тогл€ду.

“ворч≥сть “. √. Ўевченка мала великий вплив на ду≠ховну культуру украњнського народу, вона ув≥йшла в золо≠тий фонд культури Ївропейськоњ та св≥товоњ. “вори ¬ели≠кого  обзар€, за визначенн€м ≤. ‘ранка, принесли йому Ђневмирущу славу ≥ всезростаючу рад≥стьї. ¬≥домий гру≠зинський поет ј. ÷еретел≥, п≥дкреслюючи св≥тове значенн€ творчост≥ “. √. Ўевченка, писав, що в≥н Ђ...перший дав мен≥ зрозум≥ти, €к треба любити батьк≥вщину ≥ народ... “аких великих людей породжуЇ велика нац≥€, але вони кр≥м своЇњ нац≥њ - належать ≥ншимї *.—емчишин ћ. “ис€ча рок≥в украњнськоњ культури.  ., 1993. —. 265-266

ѕ≥д впливом творчост≥ “. √. Ўевченка проходила л≥те≠ратурна д≥€льн≥сть ц≥лоњ пле€ди в≥домих украњнських поет≥в ≥ прозањк≥в, творч≥сть €ких пройн€та ≥де€ми гуман≥зму, де≠мократизму та народност≥. Ќа нив≥ поез≥њ пл≥дно працювали Ћ. √л≥бов, ј. —видницький, — –уданський, ѕ. „убинський, ѕ.  ул≥ш та ≥н. ƒемократичний напр€м украњнськоњ л≥те≠ратури у проз≥ представл€ли ћарко ¬овчок, ѕанас ћир≠ний, ћ.  оцюбинський, ≤. Ќечуй-Ћевицький, ≤. ‘ранко, Ће≠с€ ”крањнка. њх твори залишили глибокий сл≥д у св≥домост≥ народу, спри€ли формуванню нац≥ональних ≥ патр≥отичних почутт≥в украњнц≥в.

≤дењ “. √. Ўевченка розвивав публ≥цист, вчений ≥ гро≠мадський д≥€ч ћ. ѕ. ƒрагоманов (184!Ч1895 pp.), д≥€ль≠н≥сть €кого становила €к≥сно новий пер≥од у розвитку сус≠п≥льно-пол≥тичноњ думки ”крањни. ¬раховуючи потреби нового ≥сторичного часу, в≥н заклав теоретичн≥ засади, на €ких грунтувавс€ визвольний рух к≥нц€ XIXЧпочатку XX ст.

≤сторична заслуга ћ. ѕ. ƒрагоманова пол€гаЇ в тому, що в≥н став на захист духовност≥ украњнського народу, ви≠ступив проти денац≥онал≥зац≥њ, проти заборони царськими указами народноњ мови. «азнавши пересл≥дувань з боку царського ур€ду, ћ. ѕ. ƒрагоманов ем≥грував ≥ видавав у ∆енев≥ украњнський громадсько-пол≥тичний альманах Ђ√ро≠мадаї (1878Ч1882 pp.).

ћ. II. ƒрагоманов ув≥йшов в ≥стор≥ю культури украњн≠ського народу €к видатний фольклорист. …ому належать ірунтовн≥ науков≥ прац≥ з ≥стор≥њ, фольклору та етнограф≥њ: Ђ≤сторичн≥ п≥сн≥ малоруського народуї, у сп≥вавторств≥ (1874Ч1875 pp.); Ђћалоруськ≥ народн≥ перекази ≥ опов≥≠данн€ї (1876 p.); ЂЌов≥ украњнськ≥ п≥сн≥ про громадськ≥ справи. 1764Ч1880ї (1881 p.); Ђѕол≥тичн≥ п≥сн≥ украњнсько≠го народу XVIIIЧXIX ст.ї (1883Ч1885 pp.) та ≥нш≥, €к≥ Ї чудовими пам'€тками народного слова.

” галуз≥ л≥тературознавства ћ. ƒрагоманов був одним з найвизначн≥ших приб≥чник≥в пор≥вн€льно-≥сторичиого ме≠тоду. ¬≥н прагнув обгрунтувати пр≥оритетн≥сть загально≠людських гуман≥стичних та естетичних ц≥нностей у нац≥о≠нально-культурному розвитку. ѕро це св≥дчить його прац€ Ђ„удацьк≥ думки про украњнську нац≥ональну справуї (1891 p.).

√либока ерудиц≥€ ћ. ƒрагоманова в галуз≥ св≥то≠воњ л≥тератури поЇднувалась з прогресивними погл€дами щодо м≥сц€ ≥ рол≥ украњнськоњ л≥тератури в сусп≥льному житт≥. Ќа його думку, украњнська л≥тература повинна бути Ђпо ≥де€х демократична, по манер≥ Ч критична ≥ реал≥стич≠на, по мов≥ Ч животворнаї.

ћ. ƒрагоманов був глибоким анал≥тиком ≥ блискучим полем≥стом. ¬≥н значно вдосконалив форми ≥ засоби укра≠њнськоњ л≥тературноњ критики, п≥дн≥с њњ авторитет ≥ д≥Їв≥сть. …ого виступи мали позитивний вплив на розвиток украњн≠ськоњ л≥тератури ≥ передовоњ л≥тературно-естетичноњ думки.

«наченн€ творчост≥ ћ. ƒрагоманова дл€ розвитку виз≠вольних ≥дей на ”крањн≥, п≥днесенн€ украњнськоњ культури високо ц≥нували ≤. ‘ранко, Ћес€ ”крањнка, ¬. —тефаник, ћ.  оцюбинський, ћ. ѕавлик. Ќа думку ≤. ‘ранка, кра≠щ≥, твори ћ. ƒрагоманова Ђзапевнили йому м≥сце м≥ж визначними публ≥цистами XIX в≥куї *.‘ранко ≤. «≥бр. твор≥в: ” 50 т.  ., 1984. “. 41. — 332.

” сво≥'х публ≥цистичних статт€х та ≥сторичних досл≥д≠женн€х Ч ЂЎевченко, украњноф≥ли ≥ соц≥ал≥змї, ЂЌепо-л≥тична пол≥тикаї, ЂЌеправда не просв≥таї, Ђƒовг≥ вуха новоњ гриї та ≥нш≥ ћ. ƒрагоманов обстоюЇ ≥дењ про мож≠лив≥сть пол≥тичноњ та нац≥ональноњ автоном≥њ ”крањни. ¬≥н вважав, що Ђбез пол≥тичноњ самост≥йност≥ чи автоном≥њ не може бути ≥ автоном≥њ нац≥ональноњї *,* ƒрагоманов ћ. ѕ. Ћ≥тературно-публ≥цистичн≥ прац≥: ” 2 т.  , 1970. “. 1. —. 472.

ѕогл€ди ћ. ƒрагоманова у розв'€занн≥ нац≥онального питанн€ грунтувались на федерал≥стичних позиц≥€х. Ќе ба≠чачи в той час реального грунту дл€ державноњ самост≥й≠ност≥ ”крањни, в≥н вважав за можливе виборювати пол≥≠тичну ≥ культурну самост≥йн≥сть украњнц≥в на засадах фе≠деративноњ системи.

“вердо дотримуючись федерал≥стичних позиц≥й, ћ. ѕ. ƒрагоманов не виступав за в≥докремленн€ ”крањни в≥д –ос≥њ, а вважав за необх≥дне реорган≥зувати –ос≥йську ≥мпер≥ю у в≥льну конфедерац≥ю автономних рег≥он≥в. ќдно≠часно у статт≥ Ђ¬трачена епохаї в≥н доводив, що в ц≥лому украњнц≥ п≥д рос≥йським правл≥нн€м б≥льше втратили, н≥ж набули. Ќа думку вченого, украњнц≥ повинн≥ збер≥гати в≥р≠н≥сть не Ђвс≥й –ус≥ї, а насамперед ”крањн≥: Ђќсв≥чен≥ укра≠њнц≥ Ч писав в≥н, Ч €к правило, труд€тьс€ дл€ вс≥х, т≥ль≠ки не дл€ ”крањни ≥ њњ народу. ¬они повинн≥ покл€стис€ соб≥ не кидати украњнську справу. ¬они повинн≥ усв≥домити, що кожна людина, €ка вињжджаЇ з ”крањни, кожна коп≥йка, що витрачаЇтьс€ не на дос€гненн€ украњнських ц≥лей, кож≠не слово, сказане не украњнською мовою, Ї марнуванн€м кап≥талу украњнського народу, а за даних обставин кожна втрата Ї безповоротноюї **.** —убтельний ќ. ”крањна. ≤стор≥€.  -, 1991, —. 254.

ћ. ѕ. ƒрагоманов в≥ддавав перевагу республ≥кансько-демократичному устрою. «а його проектом, представниць≠кий орган Ч земський або державний собор складаЇтьс€ з двох палат: ƒержавноњ думи, що обираЇтьс€ округами, та —оюзноњ думи, що обираЇтьс€ обласними думами. ¬≥н незм≥нно обстоював головну вимогу пол≥тичного демокра≠тизму Ч загальне виборче право ***.***  ондратюк  -  . Ќариси ≥стор≥њ украњнського нац≥онально-визвольного руху XIX ст. “ерноп≥ль, 1993. —. 62.

Ќаукова, просв≥тницька та культурна д≥€льн≥сть украњн≠ськоњ ≥нтел≥генц≥њ викликала занепокоЇнн€ в середовищ≥ царських чиновник≥в. ¬они були стурбован≥ не лише розвитком нац≥ональних тенденц≥й серед д≥€ч≥в украњнськоњ культури, але й зростанн€м њх громадсько-пол≥тичноњ та революц≥йноњ активност≥. ¬ травн≥ 1876 р. за участю ≥мпе≠ратора –ос≥њ ќлександра њњ на особлив≥й нарад≥ в м.. ≈мс (Ќ≥меччина) обговорювалос€ питанн€ про украњноф≥льську пропаганду. ћ. ѕ. ƒрагоманову та ѕ. ѕ. „убинському було заборонено проживати в ѕетербурзьк≥й та ћосковськ≥й гу≠берн≥€х, а також на ”крањн≥. “од≥ ж був п≥дписаний Ђ≈м-ський указї про заборону ввозити з-за кордону украњнськ≥ книги, друкувати в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ украњнськ≥ переклади з ≥нших мов, влаштовувати театральн≥ вистави украњнською мовою тощо. ”се це було великою перешкодою на шл€ху розвитку нац≥ональноњ культури. ўоб обминути ц≥ обме≠женн€, ѕ.  ул≥ш, ќ.  ониський, ћ. ƒрагоманов встанови≠ли контакти з украњнц€ми √аличини, використовуючи њхню украњнську пресу, особливо газету Ђѕравдаї, що видавала≠с€ у Ћьвов≥, дл€ поширенн€ ≥дей, заборонених в –ос≥њ. ¬ 1873 р. за допомогою Ћ. —коропадськоњ-ћилорадович та церковного д≥€ча ¬. —имиренка вони започаткували у Ћьво≠в≥ Ћ≥тературне товариство ≥м. “. √. Ўевченка, що в≥д≥грало важливу роль на шл€ху нац≥онально-культурного в≥дро≠дженн€ украњнського народу.

¬ажливим чинником формуванн€ св≥тогл€дних позиц≥й украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ в той час стала ф≥лософ≥€. Ќай≠б≥льш в≥домим серед ф≥лософ≥в був —. —. √огоцький (1813Ч1889 pp.) Ч професор  ињвськоњ духовноњ академ≥њ та  ињвського ун≥верситету. …ого прац≥ присв€чен≥ анал≥зу ф≥лософських систем њ.  анта та √. ¬. ‘. √егел€. ¬≥н в≥до≠мий також €к автор Ђ‘≥лософського лексиконуї в 4-х томах (1857Ч1873 pp.), що був одним з перших видань ф≥лософ≠ського словника у –ос≥њ.

¬изначним представником так званоњ Ђф≥лософ≥њ серц€ї на ”крањн≥ був професор  ињвськоњ ƒуховноњ јкадем≥њ, а згодом ћосковського ун≥верситету ѕ. ƒ. ёркевич (1826Ч 1874 pp.). ¬ його творах в≥дображена специф≥ка украњн≠ського св≥тобаченн€, характерн≥ ознаки нац≥онального св≥≠тогл€ду та нац≥ональноњ психолог≥њ. ’ристи€нське вченн€ про серце €к основу людськоњ ≥стоти ≥ духовно-моральне джерело душевноњ д≥€льност≥ в≥н розвиваЇ у прац≥ Ђ—ерце та його значенн€ в духовному житт≥ людини, за вченн€м слова Ѕожогої. —феру духовного житт€ ѕ. ёркевич, €к ≥ √. —коворода, позначаЇ символом Ђсерцеї, що Ї виразом душевного стану людини. ƒуша знаходитьс€ в глибин≥ люд≠ського серц€, вона Ї в≥чною, так само €к в≥чною ≥ без≠смертною Ї людина, що повн≥стю залежить в≥д Ѕога.

‘≥лософськ≥ концепц≥њ, пропов≥дуван≥ украњнськими мис≠лител€ми XIX ст., серед €ких сл≥д також назвати ј. —п≥ра,  . √анкевича, ≤. ‘едоровича, позначились ≥ на ≥нших сфе≠рах духовноњ культури украњнського народу Ч л≥тератур≥, театр≥, мистецтв≥.

¬ажливим фактором прогресу украњнськоњ культури став деатр, €кий протид≥€в русиф≥кац≥њ, прищеплював масам любов до украњнськоњ мови, глибоку пошану до здобутк≥в нац≥ональноњ культури. ¬ 60-х роках XIX ст. Ђјртистичне товариствої в ™лисаветград≥ вперше на ”крањн≥ постазило п'Їсу “. Ўевченка ЂЌазар —тодол€ї, а в 70-х роках Ч оперу —. √улака-јртемовського Ђ«апорожець за ƒунаЇмї. ¬  иЇв≥ д≥€в аматорський театр, де починали свою твор≠ч≥сть композитор ћ. Ћисенко (1842Ч1912 pp.) та драма≠тург ћ. —тарицький (1840Ч1904 pp.). ” 1882 р. в ™лисавет≠град≥ при активн≥й участ≥ ћ.  ропивницького (1840Ч 1910 pp.) був створений профес≥йний театр. ƒо пров≥дноњ трупи ув≥йшли в≥дом≥ з≥рки украњнськоњ сцени ћ. — адов-ський (справжнЇ пр≥звище “об≥левич, 1856Ч1933 pp.), ѕ. —аксаганський (справжнЇ пр≥звище Ч “об≥левич, брат ћ. —адовського, 1859Ч1930 pp.), M. «аньковецька (справж≠нЇ пр≥звище Ч јдасовська, 1854Ч1934 pp.), ќ. ¬≥рина (справжнЇ пр≥звище Ч  олтановська, р. н. нев≥д.Ч1926 p.). “еатр з великим усп≥хом виступав у  иЇв≥, „ерн≥гов≥, ѕол≠тав≥, ’арков≥, ≥нших м≥стах ”крањни.

—лухач≥в кращих оперних сцен ™вропи та јмерики вра≠жали своњм талантом сп≥вачки сестри  руше.льницьк≥ (√ан≠на, 1887Ч1965 pp.; —олом≥€, 1872Ч1952 pp.).

—еред арх≥тектурних споруд цього пер≥оду вид≥л€ютьс€ своЇю мистецькою ц≥нн≥стю: оперн≥ театри в ќдес≥ (арх. ‘. ‘ельнер ≥ √. √ельмер, 1884Ч1887 pp.),  иЇв≥ (арх, ¬. Ўребер, 1897Ч1901 pp.) та Ћьвов≥ (арх. 3. √орголев-ський, 1897Ч1900 pp.), будинок Ќовоњ б≥рж≥ в ќдес≥ (арх. ќ. Ѕернардацц≥, 1894Ч3899 pp.), Ћьв≥вський пол≥техн≥чний ≥нститут '(арх. ё. «ахаревич, 1873Ч1877 пр.) та ≥н.

ќсновоположниками нац≥ональноњ реал≥стичноњ школи в галуз≥ скульптури були Ћ. ѕозен (1849Ч1921 pp.) та ѕ. «аб≥ла (1830Ч1917 pp.). ѕерший з великим усп≥хом працював у жанр≥ скульптури малих форм (Ђ обзарї, ЂЎинкарї, Ђѕереселенц≥ї, Ђќранка на ”крањн≥ї), другийЧХ ≤ в жанр≥ скульптурного портрета (мармуровий портрет “. √. Ўевченка, пам'€тник ћ. ¬. √оголю в Ќ≥жин≥).. —еред монументальних твор≥в сл≥д назвати пам'€тник Ѕ. ’мель≠ницькому в  иЇв≥ (скульп. ћ. ћикешин, 1879Ч1888 pp.).

¬ образотворчому мистецтв≥ ”крањни утверджуЇтьс€ реал≥стичний напр€м, що найб≥льш €скраво ви€вилос€ у жанр≥ пейзажу. —еред украњнських пейзажист≥в вид≥л€ють≠с€ ¬. ќрловський, —. —в≥тославський, ѕ. Ћевченко. Ќай≠б≥льш в≥домим був художник —. ¬асильк≥вський (1854Ч 1917 pp.), €кому вдалос€ майстерно поЇднати здобутки реал≥зму з украњнською нац≥ональною традиц≥Їю ≥ на ц≥й основ≥ передати неповторну красу природи р≥дного краю. …ого пейзаж≥ Ђ озача левадаї, (1893 p.), Ђƒн≥провськ≥ плавн≥ї (1896 р.), Ђѕо ƒонцюї (1901 р.) Ї справжн≥ми ше≠деврами мистецтва,

≤деЇю нац≥онального в≥дродженн€ була пройн€та й му≠зика т≥Їњ доби, €ка розвивалас€ в русл≥ народноњ п≥сенноњ творчост≥. Ѕула створена перша за зм≥стом украњнська на≠ц≥ональна опера Ђ«апорожець за ƒунаЇмї (1862 p.), музику до €коњ написав композитор —. √улак-јртемовський (1813Ч 1873 pp.). ¬еликий внесок у розвиток нац≥ональноњ музики, попул€ризац≥ю украњнськоњ народноњ п≥сн≥ зробили компо≠зитори: ѕ. —окальський (1832Ч1887 pp.) Ч опери Ђћазе≠паї, Ђћайська н≥чї, Ђќблога ƒубнаї; ѕ. Ќ≥щинський (1832Ч1896 pp.) Ч музична картина Ђ¬ечорниц≥ї до дра≠ми “. Ўевченка ЂЌазар —тодол€ї; ћ. јркас (1852Ч 1909 pp.) Ч опера Ђ атеринаї; ќ. Ќижанк≥вський (1863Ч 1919 pp.) Ч музичн≥ твори на слова “. Ўевченка.

—в≥тову славу украњнськ≥й музичн≥й культур≥ прин≥с та≠лановитий композитор, п≥ан≥ст, диригент, педагог та гро≠мадський д≥€ч ћ. ¬. Ћисенко (1842Ч1912 pp.), творець нац≥онального напр€му в украњнськ≥й музиц≥. Ўироко в≥до≠мими стали його опери ЂЌаталка ѕолтавкаї, Ђ–≥здв€на н≥чї, Ђ”топленаї, Ђ“арас Ѕульбаї, вокальн≥ твори п≥д за≠гальною назвою Ђћузика до Ђ обзар€ї “. Ўевченкаї, ро≠манси на слова ≤. ‘ранка, Ћес≥ ”крањнки, ћ. —тарицького. “еоретичн≥ прац≥ композитора заклали основи украњнськоњ музичноњ фольклористики.

“алановитими продовжувачами творчих запов≥т≥в ћ. Ћисенка були композитори  - —теценко, ћ. Ћеонто≥зич, я. —теповий, —. Ћюдкевич





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 488 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—тудент всегда отча€нный романтик! ’оть может сдать на двойку романтизм. © Ёдуард ј. јсадов
==> читать все изречени€...

1556 - | 1349 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.042 с.