Раціональний – від лат. – розумний, доцільний, обґрунтований.
До раціональних форм відображення дійсності відносяться:
- пам'ять,
- уява,
- мислення.
Пам'ять – це відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коло вони вже безпосередньо не діють на органи чуття.
Пам'ять – форма психічного відображення, що полягає в закріпленні, збереженні і наступному відтворенні минулого досвіду.
Пам'ять зв'язує минуле суб'єкта з його сьогоденням і майбутнім і є найважливішою функцією, що лежить в основі розвитку і навчання.
Основними процесами пам'яті є запам'ятовування, збереження, впізнання і відтворення.
Запам'ятовування – процес, спрямований на збереження в пам'яті отриманих вражень.
Збереження – процес активної переробки, систематизації, узагальнення матеріалу, оволодіння ним.
Впізнання і відтворення – процеси відновлення раніше сприйнятого. Розходження між ними полягає в тому, що впізнання має місце при повторній зустрічі з об'єктом, при повторному його сприйнятті. Відтворення ж відбувається під час відсутності об'єкта.
Види пам'яті:
Види пам'яті залежно від того, що запам’ятовується і відтворюється:
- рухова пам’ять полягає у запам’ятовуванні та відтворенні людиною своїх рухів,
- емоційна пам’ять – це запам’ятовування і відтворення своїх емоцій і почуттів;
- образна пам'ять полягає в запам’ятовуванні образів, уявлень про предмети, властивостей і зв’язків між ними;
- словесно-логічна пам’ять. Змістом цієї пам’яті є наші думки, поняття, судження, що відображають предмети та явища з їх загальними властивостями, істотними зв’язками та відношеннями.
Види пам'яті за тривалістю і збереження матеріалу:
- короткочасна характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням і коротким строком зберігання;
- оперативна пам’ять – запам’ятовування, збереження і відтворення інформації в міру потреби в досягненні конкретної мети діяльності або конкретних операцій.
довгочасна пам’ять базується на довгостроковій функції пам’яті, характеризується тривалим зберіганням і наступним використання інформації в діяльності людини.
Види пам'яті в залежності від того, як процеси пам’яті включаються у структуру діяльності, як вони пов’язані з цілями та засобами:
- мимовільнапам'ять полягає в запам’ятовуванні та відтворенні матеріалу без спеціальної мети його запам’ятати або пригадати;
- довільна пам'ять – це запам’ятовування і відтворення, коли виникає потреба в навмисному заучуванні.
Види пам'яті за усвідомленням (розумінням) змісту матеріалу пам’яті:
- смислова пам'ять пов’язана з розумінням того змісту, що запам’ятовується;
- механічна пам'ять – це дослівне багаторазове повторення з метою його запам’ятовування.
Розвиток пам’яті.
- Розвиток пам’яті залежить від того, як забезпечується управління цим процесом. Важливою умовою ефективного запам’ятовування є дотримання певних етапів та правил.
- Для того, щоб активно використати механізми пам'яті необхідно:
- чітко визначити мету запам'ятовування, при необхідності зв'язати її з життєвим і професійним досвідом або перспективами;
- визначити способи осмислення матеріалу (значеннєве угруповання, вибір головного, аналіз, порівняння й т.д.)
- виділити опори для запам'ятовування (план, схема, таблиця, образ, ключове слово й т.п.);
- включити різні вили пам’яті у запам’ятовування;
- ураховувати правила пам'яті:
- у короткочасній пам'яті людини одночасно втримується не більше семи об'єктів (7 ± 2);
- правило крайніх об'єктів (правило ряду): у ряді однотипних об'єктів краще запам'ятовуються перший й останній елементи;
- правило інтерференції (затоптування слідів): кожна інформація залишає в пам'яті " слід". Але якщо наступна інформація схожа на попередню, відбувається так називане "затоптування слідів". В результаті в пам'яті або зовсім нічого не залишається, або інформація зберігається в перекрученому виді;
- правило «яскравої плями»: сама яскрава деталь запам'ятовується найкраще. На її фоні інформація, що залишилася, втрачається;
- правило емоційної відповідності: із усього потоку інформації людина найкраще запам'ятовує те, що співвідноситься з її настроєм, емоційним станом.
- правило підсвідомого зосередження: людина відкладає невирішене завдання (проблему й т.п.), але через якийсь час у його пам'яті спливає раніше відкладене завдання із уже готовим рішенням. Поки людини була зайнята повсякденними турботами, у глибині мозоку йшла робота з переробки інформації. Вірне рішення було знайдено.
- Правило незавершеної дії: та дія, що не була завершена в минулому, людина зовсім неусвідомлено сприймає як найбільш важливу (поза залежністю від її реальної цінності)
- Правильно організувати повторення, виділивши те головне, що необхідно для ефективного освоєння знань і формування практичних навичок.
Висновки: важливою рисою мнемічних властивостей особистості є розвиток пам'яті, її продуктивність і місце в загальної структурі особистості.
Пам’ять та її рівні розвитку є важливим показником інтелектуального розвитку людини взагалі. Пам'ять тісно зв'язана з уявою та мисленням.
Уява – це психічний процес створення нового у формі образа, ідеї.
В уяві відбувається образне передбачення результатів, що можуть бути досягнуті за допомогою тих чи інших дій.
Процес уяви властивий тільки людині і є необхідною умовою її трудової діяльності.
В уяві відбувається образне передбачення результатів, що можуть бути досягнуті за допомогою тих чи інших дій.
Види уяви:
Мимовільна (пасивна, ненавмисна ) уява – це створення нових образів без яких-небудь зовнішніх побудників, без визначеного наміру з боку людини. Найбільш яскраво воно виступає в сновидіннях чи у напівсонному, дрімотному стані, коли уявлення виникають мимовільно, змінюються, з'єднуються і змінюються самі по собі, приймаючи іноді найфантастичніші форми.
Довільна (активна, навмисна)уява – створення нових образів за допомогою вольових зусиль. Вона являє собою навмисну побудову образів у зв'язку зі свідомо поставленим завданням в тім чи іншому виді діяльності.
Мрія – це образ бажаного майбутнього. Особливістю мрії є побудова тих образів, що поки ще не здійснені, а іноді і не можуть здійснитися.
Зразки, що людина створює у своїх мріях, відрізняються такими особливостями:
- яскравим, живим, конкретним характером, з багатьма деталями і подробицями;
- слабкою виразністю конкретних шляхів до здійснення мрії, уявою цих шляхів і засобів загалом (у виді якоїсь поки ще тенденції);
- емоційною насиченістю образа, його привабливістю для особистості, що мріє;
- прагненням з'єднати мрії з почуттям впевненості в її здійсненності, з жагучим прагненням до перетворення її в дійсність.
Творча уява –це створення нових образів у процесі творчої діяльності людини (у мистецтві, науці та ін.).Письменники, художники, скульптори, композитори, прагнучи відобразити життя в образах, прибігають до творчої уяви. Вони не просто фотографічно копіюють життя, але створюють художні образи, у яких це життя правдиво відбивається в її найбільш яскравих і узагальнених рисах. Разом із тим у цих образах відбиваються особистість письменника, художника, його світогляд, розуміння навколишнього життя, особливості властивого йому художнього стилю.
Відтворююча (репродуктивна) уява – це уява на основі прочитаного чи почутого. Вона має місце в тих випадках, коли людина за одним описом повинна уявити собі предмет, що ніколи нею раніше не сприймався. Наприклад, вона ніколи не бачила моря, але, прочитавши опис його в книзі, вона може собі уявити море в більш-менш яскравих і корисних образах.
Висновки: уява надає людині можливість виходити за межи реального світу, переміщувати речі та події в майбутнє, минуле, в інші світи та простори. Уяву інколи досить важко відрізнити від мислення.
Мислення найбільш узагальнена й опосередкована форма психічного відображення людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв’язках та відношеннях.
Мислення є одним із провідних пізнавальних процесів, його вважають найвищим ступенем пізнання.
Мислення є предметом вивчення не тільки психології, а й і філософії, логіки, фізіології та інших наук. Кожна з цих наукових дисциплін має свою сферу дослідження. Проблемою логіки є питання про істину, про пізнавальне відношення мислення до буття. Проблемою психології є протікання розумового процесу, розумової діяльності індивіда, у конкретному взаємозв'язку мислення з іншими сторонами свідомості.
Психологія мислення не може бути зведена до логіки, але разом із тим психологічне трактування мислення не може бути і відірваним від визначення об'єктивної сутності мислення в логіці.
Функція мислення – розширення границь пізнання шляхом виходу за межі чуттєвого сприймання.
