До чуттєвих форм освоєння дійсності відносяться відчуття та сприймання.
Пізнавальна діяльність завжди розпочинається з чуттєвого відображення світу у відчуттях та сприйманні. Фізіологічна основа відчуттів – це складна діяльність органів чуттів. Це головне джерело інформації для людини про зовнішній світ.
Основні органи чуття:
- Зір;
- Слух;
- Смак;
- Запах;
- Дотик.
Відчуття поділяються на зорові, слухові, смакові, нюхові, шкірні, температурні, болючі, вібраційні.
Про положення тіла в просторі сигналізують статичні відчуття, а відчуття руху окремих частин тіла – кінестетичні.
Особливе місце в житті людини займають органічні відчуття, що виникають від рецепторів, розташованих у внутрішніх органах, і сигналізують про функціонування останніх. Ці відчуття утворюють самопочуття людини.
До органічних відчуттів відносять, у першу чергу, почуття голоду, спраги, насичення, а також комплекси болючих і полових відчуттів.
Висновки: відчуттям називається психічне відображення в корі головного мозку окремих властивостей предметів і явищ, що безпосередньо впливають на органи чуття..Відчуття - первинна форма відображення дійсності.
Більш складною і розвиненою, ніж відчуття, але тісно пов’язаною з ним формою чуттєвого пізнання світу є сприймання.
Сприймання дає цілісний образ предмета чи явища при безпосередньому впливі їх на органи чуття. Воно припускає наявність різноманітних відчуттів і протікає разом з відчуттями, але не може бути зведене до їх суми.
Сприйняття дає цілісний образ предмета чи явища. Воно припускає наявність різноманітних відчуттів і протікає разом з відчуттями, але не може бути зведене до їх суми.
Сприйманням називають психічний процес відображення предметів і явищ дійсності в сукупності їхніх різних властивостей і частин при безпосередньому впливі їх на органи почуттів. Іноді вживають термін «перцепція», «перцептивний процес». Перцепція – сприйняття
Сучасні погляди на процес сприймання мають своїми джерелами дві протилежні теорії. Одна з них відома як теорія гештальта (образа). Прихильники цього напрямку вважали, що нервова система тварин і людини сприймає не окремі зовнішні стимули, а їхні комплекси: наприклад, форма, колір і рух предмета сприймаються як єдине ціле, а не окремо.
На противагу цій теорії біхевіористи доводили, що реально існують тільки елементарні сенсорні функції, і приписували здатність до синтезу тільки головному мозку.
Сучасна наука намагається примирити ці дві теорії. Передбачається, що сприймання носить комплексний характер, але «цілісність образа» є продуктом синтезуючої діяльності кори головного мозку. Можна говорити про поступове зближення цих підходів.
Властивості сприйняття:
1. Цілісність, тобто сприйняття є завжди цілісний образ предмету. Образи предметів, що ми сприймаємо, не завжди дані в цілком готовому вигляді зі всіма елементами, а ми за допомогою мислення добудовуємо його до певної цілісної форми. Однак, здатність цілісного зорового сприйняття предмета не є вродженою, вона формується в процесі практики.
2. Константність сприйняття. Ми сприймаємо предмети як відносно постійні за формою, кольором, розміром і т.п. не залежно від мінливих фізичних умов сприйняття. Наприклад, якщо ми поглянемо на глядачів в театрі: всі обличчя здаються нам однаковими за розміром хоча вони знаходяться від нас на різній відстані.
3. Структурність сприйняття. Сприйняття не є простою сумою відчуттів. Ми сприймаємо фактично абстраговану від цих відчуттів узагальнену структуру. Наприклад, слухаючи музику, ми сприймаємо не окремі звуки, а мелодію.
4. Осмисленість (категоріальність) сприйняття. Сприйняття тісно пов'язане з мисленням, розумінням сутності предмета. Кожний предмет, що ми сприймаємо, ми позначаємо словом – поняттям і відносимо до певного класу. Навіть при сприйнятті незнайомого предмету ми намагаємося знайти в ньому подібності зі знайомими для нас об‘єктами та віднести його до певної категорії
5. Вибірковість сприйняття. Виявляється в переважаючому виділенні одних об'єктів у порівнянні з іншими.
Сприйняття завжди суб'єктивне. Ту саму інформацію люди сприймають по-різному суб'єктивно, у залежності від минулого досвіду, від своїх інтересів, потреб, здібностей. Залежність сприйняття від змісту психічного життя людини, від особливостей її особистості зветься «апперцепцією».
Види сприймання:
1. сприймання предметів;
2. часу;
3. відносин;
4. рухів;
5. сприймання людини.
У процесі пізнання людиною навколишньої дійсності сприйняття може переходити в спостереження.
Під спостереженням розуміють цілеспрямоване, планомірно здійснюване сприйняття об'єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість. Завдяки спостереженню забезпечується зв'язок сприйняття з мисленням і мовою.
Порушення сприймання.
Галюцинаціями звичайно називають сприймання, що виникли без наявності реального об'єкта.
Ілюзії сприймання - помилкове сприймання реальних речей чи явищ.
Афективні ілюзії найчастіше обумовлені страхом чи тривожним подавленим настроєм.
Вербальні ілюзії полягають у помилковому сприйманні змісту розмов навколишніх які реально відбуваються.
ВИСНОВКИ З ДРУГОГО ПИТАННЯ:
Сприймання – цілісне відображення предметів, що безпосередньо впливають на органи чуттів, у сукупності властивостей і ознак цих предметів. Відчуття та сприймання – початкові ланки пізнавального процесу.
