Культура дохристиянської Русі

В IX—X ст. у Східній Європі сформувалася ранньофео­дальна держава,— Київська Русь, яка відіграла важливу роль в історії не лише східноєвропейської, але й західно­європейської цивілізації. Політичне об'єднання східносло­в'янських і деяких неслов'янських племен сприяло їх етнічній консолідації, формуванню єдиної древньоруської народності, її культури. В лісовій зоні населення перейшло до орного землеробства, а в лісостеповій — до дво- і три­пілля. У цей час виникають міста як центри ремесла* і тор­гівлі. Вже у IX ст. Русь називали за її межами «Гардарікою», тобто «країною міст».

* Макарчук С. А. Український етнос: Виникнення та історичний розвиток. С. 27.

При розкопках стародавніх міст Києва, Галича, Черні­гова, Володимира-Волинського та інших археологи знахо­дять велику кількість знарядь праці, особливо сільського господарства, костяних гребенів, прикрас з кольорових ме­талів і скла, які відносяться до цієї епохи. Великих мас­штабів досягло видобування залізної руди, що дало змогу руським ковалям виготовляти високоякісні вироби із заліза.

Слід підкреслити, що зміни в соціально-економічній і політичній сферах, які супроводжувались посиленням кня­зівської влади, неминуче викликали зміни і в духовній сфері, насамперед, у релігії. Відомо, що в епоху воєнної демократії у східних слов'ян значного поширення набула язичницька релігія — політеїзм (багатобожжя). Спочатку слов'яни приносили жертви «злим» і «добрим» духам («упирям», берегиням), пізніше — Перуну — богу блис­кавки, Дажбогу — богу сонця. Жертви приносилися також озерам, рікам, колодязям, оскільки слов'яни вірили в очисну силу води. У вересні особливо урочисто святкувалося свято Рода на честь завершення всього циклу зем­леробських робіт, на якому пробували «дари природи» — сир, мед, кашу тощо. На честь бога Велеса (Волоса) — покровителя худоби на початку січня випікали печиво у вигляді домашньої худоби, одягали маски тварин. Щороку 30 липня стародавні слов'яни відзначали свято Перуна, яко­му приносили в жертву биків, баранів, когутів. Стародавні слов'яни глибоко шанували Дажбога, бога неба Сварога та його сина — бога вогню Сварожича.

З посиленням соціальної та майнової диференціації в середовищі населення Київської Русі язичницька релігія перестає виконувати об'єднуючу функцію між різними со­ціальними угрупованнями. Тому постало питання про замі­ну язичництва християнською релігією, пройнятою ідеями монотеїзму, ієрархії святих, посмертної винагороди. Вона була запозичена з Візантії та офіційно запроваджена кня­зем Володимиром у 988 р. Прийняття Руссю християнства стало важливою віхою в історії давньоруської культури, витоки якої сягають у глибоку давнину. / На Русі ще до запровадження християнства як держав­ної релігії зароджується писемність, складаються моральні та правові норми, розвиваються архітектура, скульптура (особливо дерев'яна), спостерігаються зародки театралі­зованих вистав тощо.

Виникнення писемності у східних слов'ян, як і в інших народів, було зумовлене об'єктивними причинами, необхід­ністю задовольняти потреби у спілкуванні (торговельні, дипломатичні, культурні зв'язки). Торгуючи з греками, предки слов'ян застосовували предметні спроби передачі повідомлень («черти» і «рези»), про які пізніше згадува­тиме болгарський чорноризець Храбр в оповіданні «Про письмена». Арабський письменник Їбн-Фадлан запдсав у своїх подорожніх нотатках (початок X ст.), що бачив на­писи по-руськи на окремих уламках дерева. Араб Ібн-ан-Надіма згадує, що руси десь у IX ст. мали письмена, які вирізували на дереві.

У «Паннонському житії» Константина Філософа (Кири­ла) (827—869 pp.) повідомляється, що під час поїздки в Хазарію він бачив «Євангеліє» і «Псалтир», написані русь­кими письменами у 858 році. Ряд вчених припускають, що це була глаголиця — стародавній слов'янський алфавіт, що змінив «рези» і «черти»,

Першими значними пам'ятками давньоруської писемно­сті вважаються угоди Русі з Візантією — 911, 945, 971 ро­ків, написані двома мовами — грецькою і руською.

Свідченням загального поширення писемності у Київ­ській Русі є знахідки берестяних грамот, зокрема у Звенигороді (Львівська область). У Новгороді вони існували ще до середини X ст. У більшості з них йдеться про господар­ські питання, а також сімейні відносини. Тексти на берес­тяних грамотах видавлювали при допомозі спеціального інструменту — стилоса (по-давньоруськи — писала).

Величезною скарбницею духовної культури Київської Русі була усна народна творчість: перекази, билини, пісні, приказки, казки, байки, загадки, легенди, заклинання то­що. Просякнутий ідеями гуманізму, любові до батьківщини, почуттями дружби, милосердя, справедливості, вірності в коханні, епос східних слов'ян був виявом не тільки поетич­ної культури, але й політичної свідомості народу, виявом розуміння свого місця в історії.

Ще в дохристиянський час склалися перекази, які піз­ніше були включені в «Повість временних літ»: про Кия, Щека, Хорива і сестру їх Либідь, про помсту княгині Ольги деревлянам за вбивство її чоловіка — князя Ігоря, про одруження Володимира з полоцькою княжною Рогнедою, про «віщого» Олега та інші. М. С. Грушевський, характе­ризуючи ці перекази, зокрема, зазначав, що «віщий» Олег «запав глибоко в пам'ять народну».

До нашого часу збереглися народні старовинні обряди, пов'язані з трудовою діяльністю, весільні обрядові пісні, поховальні плачі, купальські звичаї тощо. Колядками, ве­сільними піснями східних слов'ян захоплювалися чехи, ру­муни, поляки, які частково переносили їх у свій побут. З давніх-давен дійшли до нас старовинні загадки, казки (наприклад, про царя Світозара, про три царства), пере­кази про ковалів-змієборців, ігри («А ми просо сіяли-сіяли» та інші).

Народні традиції жили також в мистецтві дохристиян­ської Русі. Стародавні русичі були неперевершеними майстрами дерев'яної скульптури та архітектури. Наприклад,! на початку X ст. у Новгороді був споруджений з дуба Софіївський собор з 9 високими та 4 меншими зрубами. У «Повісті временних літ» згадується про існування у 945 р. в Києві кам'яного князівського палацу Святослава. Розкопки фундаменту палацу, проведені в 1981—1982 pp., свідчать, що його стіни були прикрашені фресковим роз­писом, мозаїкою, інкрустаціями з різнокольорових пород порфиру, вапняку, мармуру.

Виняткової витонченості досягли ювеліри Київської Русі у VI—IX ст. У басейні річки Рось знайдений скарб речей з VI—VII ст., серед яких особливо виділяються срібні фі­гурки коней з золотими гривами та копитами і срібнії фі­гурки чоловіків у типовому слов'янському одязі з вишив кою на сорочці. Мистецьким шедевром IX—початку X ст. є турові роги-ритони з Чорної Могили, що під Черніговом (ритонами називався стародавній посуд для вина у вигля­ді рогів з невеликими отворами). На них зображені у техніці карбування фантастичні звірі з крилами, орли, гри­фони, вовк, півень, битва двох драконів тощо. Далеко за межами Київської Русі — в Скандінавії, Болгарії, Візан­тії славилися витвори давньоруських майстрів — браслети, каблучки, коралові намиста, виготовлені з допомогою тех­ніки черні та скані.

Складну композицію має скульптура кам'яного Збруцького ідола, знайдена у 1848 р. в гирлі р. Збруч на Терно­пільщині, землях колишніх стародавніх бужан. Скульптура розділена на 3 яруси: внизу — бог підземного світу тримає в руках землю, посередині — фігурки жінок і чоловіків, а на верхньому ярусі вирізьблений бог Перун, богиня родю­чості Мокош, а голова ідола, що вінчає стовп, на думку вчених, зображує верховного бога Рода. Скульптура має більше двох з половиною метрів і важить близько тонни. Дослідження показали, що скульптура Збруцького ідола була частиною унікальної язичницької споруди — святилища біля гори Богит у с Городниця. У 983 р. князь Воло­димир на пагорбі Теремного палацу звів каплицю, де стояли дерев'яні скульптури Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Сімаргла та Мокоші.

Популярним в Київській Русі було музичне мистецтво. Арабські, візантійські, скандінавські автори розповідали, що у східних слов'ян в давні часи були різноманітні му­зичні інструменти — гудки, свірелі-сопелі, гуслі, бубни, ч- флейти тощо. Відомими виконавцями танців, пісень були скоморохи.

Отже, духовна культура дохристиянської Русі не була «примітивною», як іноді стверджують богослови. Вона вби­рала специфічні риси своєї епохи і пізніше чимало її до­сягнень були запозичені християнством: рукоділля, витво­ри декоративного мистецтва, елементи старої дерев'яної архітектури в кам'яній, старі орнаменти в книгах тощо. Навіть деякі обряди, заклинання, свята з язичницької ре­лігії перейшли до християнства (Іван Купала — Іоанн Хреститель, Перун — Ілля-Пророк, Велес — Власій, Сварог — святі Кузьма та Дем'ян тощо).