Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


–ел≥г≥€, м≥фолог≥€ ≥ культи




ќсновний м≥ф

«наючи, €к живуть ≥ функц≥юють м≥фи у ≥нших народ≥в, можна бути певними, що кожен слов'€нський м≥кроетнос Ч древл€ни, пол€ни, с≥вера тощо Ч мав своњ м≥фи; ≥ кожен такий м≥ф ≥снував у багатьох вар≥ан≠тах, а у кожному вар≥ант≥ бракувало

того чи ≥ншого еп≥зоду; отже, реаль≠но ≥снувала лише схема м≥фу, €ка з часом вт≥лювалас€ у р≥зн≥ вар≥анти; нарешт≥, що схема древл€нських м≥ф≥в лише почасти зб≥галас€ ≥з схе≠мою пол€нських, схема пол€нських Ч ≥з схемою в'€тицьких ≥ так дал≥. јдже л≥тературноњ норми в сусп≥льствах не було, ≥ сюжети роз≠т≥калис€ безл≥ччю струмочк≥в, збер≥≠гаючи лише головний напр€мок теч≥њ. ѕ≥сл€ прийн€тт€ христи€нства стар≥ боги були частково вит≥снен≥, частково асим≥льован≥ ≥ здеформо≠ван≥ новою в≥рою. —тарих слов'€н≠ських м≥ф≥в ≥стор≥€ не зберегла, тому доводитьс€ њх реконструювати.

ћ≥фи були ≥стор≥Їю  осмосу, ≥стор≥Їю упор€дкуванн€ ¬сесв≥ту, розпов≥ддю про те, €к влаштований св≥т навколишн≥й ≥ св≥т людський. ¬о≠ни були водночас системою норм житт€, що в≥добразилось у численних пов≥р'€х ≥ забобонах. Ѕули вони також ≥ елементами культу, њх в≥дтворювали у видовищах-виставах, обр€дах ≥ ри≠туалах. “ому рештки старовинних в≥рувань вчен≥ знаход€ть у таких же роздр≥бнених пам'€тках фольклорно-етнограф≥чного характеру, €к архео≠логи модел≥ давнього посуду Ч у по≠трощеному череп'њ. “≥льки в≥дновити схему м≥фу набагато складн≥ше, н≥ж реставрувати посуд.

¬€ч. ¬с. ≤ванов та ¬.ћ. “опоров з великою м≥рою в≥рог≥дност≥ рекон≠струювали схему основного м≥фу слов'€нськоњ системи, €кий своњм кор≥нн€м ≥де в глибоку ≥ндоЇвро≠пейську давнину. ¬ основ≥ м≥фу Ч боротьба небесного персонажа-громовержц€ з його супротивником ≥з Ђнижнього св≥туї. Ѕоротьба м≥ж си≠лами св≥тла ≥ вогню, уособленими ос≠новним персонажем м≥фу, та його супротивником проходить на певн≥й м≥фолог≥зован≥й територ≥њ, освоЇн≥й слов'€нами, ≥ в певному час≥, при≠в'€заному до календарних св€т.

«а основною схемою м≥фу зла сила, уособлена в «м≥Їв≥, спустошуЇ край ≥ вимагаЇ в данину людськ≥ жертви. √е≠рой, в народних легендах Ч  оваль або два  овал≥, веде тривалу бороть≠бу ≥з «м≥Їм, зазнаЇ поразок; подекуди говоритьс€ нав≥ть, що в≥н втрачаЇ час≠тини т≥ла, але зрештою в≥н перемагаЇ «м≥€, впр€гаЇ його у плуга ≥ змушуЇ орати борозну. «м≥й проорюЇ межу або борозну до самого мор€. ¬ числ≥ еп≥зод≥в Ч заморожуванн€ водойми, в €к≥й ховаЇтьс€ «м≥й.

” сх≥днослов'€нських вар≥антах боротьба розгортаЇтьс€ б≥л€  иЇва, «м≥й проорюЇ «м≥Їв≥ вали або р≥в до „орного мор€. « д≥€ми «м≥€ асо≠ц≥юютьс€ пороги на ƒн≥пр≥. ѕов'€за≠на з легендою ≥ опов≥дь л≥тописц€ про заснуванн€ м≥ста  иЇва: старший ≥з трьох брат≥в-засновник≥в,  ий, на≠званий ≥м'€м, пох≥дним в≥д слова Ђку≠ватиї. Ђ ийї означаЇ Ђпалиц€ї, Ђмо≠лотї, Ђжезлї, тобто атрибут громо≠вержц€. ¬ польському вар≥ант≥ д≥€ в≥дбуваЇтьс€ в  арпатах, на  ра≠к≥вськ≥й гор≥. √ерой  арк Ч  рак пе≠ремагаЇ «м≥€ (смока) на гор≥ ¬авель. Ќародна пам'€ть збер≥гала у€вленн€ про  арпати €к про чарод≥йське м≥сце. ÷е зображено в Ђ—трашн≥й помст≥ї √огол€, у надзвичайний, ча≠род≥йний момент перед очима наро≠ду раптом з'€вл€Їтьс€ саме ц€ м≥фо-лог≥зована карта-територ≥€, на €к≥й т≥льки стар≥ люди п≥знають  арпати: Ђ«а  иЇвом показалось нечуване чу≠до. ¬с≥ пани ≥ гетьмани з≥брались дивуватис€ цьому чуду: раптом стало видимо в ус≥ к≥нц≥ св≥ту. ¬далин≥ за≠син≥в Ћиман, за Ћиманом розлива≠лось „орне море. Ѕувал≥ люди вп≥зна≠ли ≥  рим, що горою п≥дн≥мавс€ з мор€, ≥ болотний —иваш. ѕо л≥ву руку видно було землю √алицьку.

Ч ј то що таке? Ч допитувавс€ народ, €кий з≥бравс€, у старих лю≠дей, вказуючи на гори, що далеко мерехт≥ли на неб≥, ≥ с≥р≥ та б≥л≥ вер≠шини, б≥льш схож≥ на хмари.

Ч “о  арпатськ≥ гори! Ч говори≠ли стар≥ люди: Ч м≥ж ними Ї так≥, з €ких в≥к не сходить сн≥г, а хмари пристають ≥ ночують тамї*. ƒив.: √оголь Ќ.¬ —трашна€ месть // —обр. соч.: ¬ 6 т. Ч ћ., 1952. Ч“≤ Ч — 179

 

 азково-м≥фолог≥чна д≥€ Ђ—трашноњ помстиї теж в≥дбуваЇтьс€ у  арпатах. “ут був м≥фолог≥чний центр стародав≠ньоњ —лов'€нщини. “ут, серед гањв, у потаЇмних м≥сц€х на вершинах сто€≠ли св€щенн≥ дуби, ≥ пам'€ть про сак≠ральн≥ дерева на горах збереглас€ в р≥зних слов'€нських земл€х.

—х≥дний руб≥ж цього м≥фолог≥зованого простору Ч ƒон. ÷€ р≥ка осмис≠лювалась, под≥бно до грецького —т≥кса, €к руб≥ж м≥ж Ђцим св≥томї ≥ Ђкрањною мертвихї. ј серединою своЇњ земл≥ кн€зь  ињвський —в€то≠слав називав ƒунай, тобто край ѕодунав'€. ƒо нашого часу сп≥ваютьс€ п≥сн≥, де ƒунай Ї ≥ персонажем, ≥ м≥сцем д≥њ. ќчевидно, в≥дчутт€ ƒунаю €к центру т€ж≥нн€ лишилос€ з час≥в великого слов'€нського розселенн€.

” календарн≥й ≥нтерпретац≥њ м≥фу най€скрав≥ше виражен≥ пол€рност≥, пов'€зан≥ з сонцесто€нн€ми та р≥вноденн€ми.

≤з зимового сонцесто€нн€ почи≠наЇтьс€ поворот —онц€ на л≥то. Ѕо≠ротьба вогн€ного начала з мороком усв≥домлювалас€ €к поЇдинок со≠н€чного геро€ з темною силою, що краде —онце. Ќайдраматичн≥ший руб≥ж тут Ч час, коли зусилл€ми зм≥Їборц€ ЂЌижн≥й св≥тї ≥ сили, що прагнуть викрасти —онце, покрива≠ютьс€ льодом. ÷е Ч максимальне в≥дторгненн€ вогн€ноњ сили в≥д рослинноњ, вегетативноњ, €ке загрожуЇ руйнац≥Їю ѕор€дку. “а ось пробу≠джуютьс€ сили св≥тла, ¬сесв≥т почи≠наЇ наближатис€ до поЇднанн€ веге≠тативних сил ƒерева житт€ з сила≠ми вогню. Ќарешт≥, настаЇ момент весн€ного р≥вноденн€. ƒедал≥ мо≠гутн≥шими стають очисн≥ сили вог≠ню в змаганн≥ з нижн≥м св≥том, аж доки в дн≥  упала вода повн≥стю не втратить своЇњ небезпечност≥ дл€ людини. ¬ дн≥ л≥тнього сонцесто€н≠н€ —онце визволене, вегетативн≥ си≠ли повн≥стю об'Їднан≥ з вогн€ними. Ћюдина в≥льна в≥д традиц≥йних пут, ≥ це знаходить св≥й ви€в у орг≥астичних купальських св€тах.

јле герой або гине, або страждаЇ в≥д сон€чного колеса, знову темн≥ сили починають п≥дкрадатис€ до —онц€, коротшаЇ день. ¬осени в час р≥вноденн€ настаЇ р≥вновага сил, ≥ все починаЇтьс€ спочатку.

“ака приблизна схема, у межах €коњ в р≥зних вар≥антах розгорта≠лись сюжети р≥зноман≥тних м≥ф≥в, њх сл≥ди можна сьогодн≥ в≥днайти у фольклорних та етнограф≥чних да≠них ≥ завд€ки розвитков≥ метод≥в пор≥вн€льноњ структурноњ теор≥њ м≥фу з≥ставити з аналог≥чними схе≠мами культурно спор≥днених на≠род≥в. ÷€ схема наповнювалась кон≠кретним зм≥стом у р≥зних вар≥антах м≥фу, а пот≥м перетворювалась у казков≥ та легендарн≥ сюжети.

 

—лов'€нськ≥ боги

—лов'€нський пантеон дуже по≠страждав в≥д часу.  р≥м ≥мен бог≥в та коротких в≥домостей л≥тописц≥в жод≠них безпосередн≥х св≥дчень ми не маЇмо. –ел≥г≥йно-м≥фолог≥чна тра≠диц≥€ п≥дтримувалась профес≥йними жерц€ми Ч волхвами; з њх зникненн€м зникла ≥ система. –ел≥кти давн≥х в≥рувань немовби розсипаютьс€, за≠лишаючи незв'€зан≥ рештки, що по≠за ц≥лим не мають сенсу.

—х≥дн≥ слов'€ни б≥льше, н≥ж ≥нш≥, зазнали ≥ранських вплив≥в у рел≥г≥й≠но-м≥фолог≥чн≥й сфер≥. ≤ранського походженн€ слов'€нськ≥ слова Ђв≥раї, Ђсв≥тї, Ђблагої, Ђчараї, Ђв≥щатиї, Ђжертиї (в перв≥сному значенн≥ Ч в≥дправл€ти рел≥г≥йний обр€д), Ђжрецьї, Ђвопитиї, Ђзватиї, Ђписа≠тиї, Ђка€тис€ї, Ђбо€тис€ї, Ђхорони≠тиї, Ђслової, Ђд≥лої, Ђзлої, Ђерамї, Ђвинаї, Ђмогилаї. ѕереважна б≥ль≠ш≥сть ц≥Їњ лексики засвоЇна уже п≥сл€ розселенн€ слов'€н на земл≥ ”крањни. ƒо ранн≥х запозичень, €к≥ проникли в слов'€нське середовище з ≥раномовного св≥ту ще в епоху сп≥льного про≠живанн€ вс≥х слов'€нських етнос≥в, в≥днос€тьс€ зокрема богдив. ” балтських народ≥в, багато в чому культур≠но близьких до слов'€н, збереглось ≥ндоЇвропейське ≥м'€ верховного бо≠га неба Ч deivas. ” слов'€н в≥добрази≠лась ≥ранська Ђрел≥г≥йна революц≥€ї: слово Ђдивї стало означати чуже, во≠роже божество. ≤м'€ божества, €ке спочатку було лише подателем, роз≠под≥льником благ Ч Bhaga, перетво≠рилось на ≥м'€ божества взагал≥ Ч Ђбогї. як ≥ в ≥ранц≥в, у слов'€н бог-ќтець, бог-Ќебо €вно в≥дходить на другий план. ѕроте, можливо, слов'€нський —трибог €краз ≥ €вл€Ї собою сл≥д верховного божества Ќе≠ба. ¬€ч.¬с. ≤ванов та “. •амкрел≥дзе кор≥нь стри- вивод€ть ≥з ptr- Ђбать≠кої, ≥ранського походженн€ бог зам≥н€Ї ≥ндоЇвропейське t'iew- ≥з зм≥≠ною м≥сць обох сл≥в, ≥ндоЇвропей≠ський t'ieus-pHter перетворюЇтьс€ на слов'€нського —трибог. ѕри цьому у слов'€н —трибог уже не маЇ функц≥њ верховного божества.

Ќатом≥сть ж≥ноча пара Ђбога-ќтц€ї, Ђћати Ч сира земл€ї, залиши≠лась у слов'€нськ≥й рел≥г≥њ ≥ ст≥йко асоц≥ювалас€ з вегетативною силою земл≥. ќдне з ≥мен ц≥Їњ богин≥ Ч ћо≠кош, хоча немаЇ певност≥, що завжди, коли йшлос€ про богиню-мат≥р, по≠кровительку всього живого, малас€ на уваз≥ саме ћокош. ” зображен≠н€х, €к≥ д≥йшли до нас через тра≠диц≥йн≥ вишивки на рушниках, Ч са≠кральних предметах побуту, Ч ж≥нка-богин€ або зам≥щуЇтьс€ дере≠вом, або схожа на дерево. ”под≥бнен≠н€ ж≥ночого персонажа слов'€нсько≠го пантеону св≥товому дереву озна≠чаЇ, що богин€-ћати мала функц≥њ упор€дкуванн€ ¬сесв≥ту; це п≥дкрес≠лено њњ ритуальним жестом. Ѕогин€-ћати, можливо, ћокош, зобра≠жуЇтьс€ з парою вершник≥в по боках. ¬ ≥ндоЇвропейськ≥й традиц≥њ близнюки-вершники Ч д≥ти верховного бога (к≥нь Ч сон€чний, сол€рний символ; згадаЇмо ≥нд≥йських јшв≥н≥в). —у≠пров≥д слов'€нських Ђашв≥н≥вї п≥д≠креслюЇ небесну, сол€рну природу сил, вт≥лених у богин≥-ћатер≥, ото≠тожнюван≥й ≥з св≥товим деревом. ÷е ц≥лком в≥дпов≥даЇ символ≥зац≥њ ж≥нки —онцем у с≥мейному м≥крокосм≥.

≤нше божество давн≥х ≥ндоЇвро≠пейц≥в, Ч грозовий бог-громовержець, Ч репрезентоване в слов'€н≠ському пантеон≥ ѕеруном. ѕерун Ї тим персонажем, €кому приписують≠с€ подвиги боротьби за визволенн€ сон€чного начала в≥д «м≥€. ” ѕеруна були своњ ≥доли, йому приносилис€ жертви, най≥мов≥рн≥ше, також ≥ люд≠ськ≥. ћ≥фи, пов'€зан≥ з його д≥€ми, не збереглис€, в≥дображенн€ њх можемо знайти в численних казках про бо≠ротьбу  овал€, ћикити  ожум'€ки ≥з «м≥Їм тощо. «береглис€ також пов≥р'€ та обр€ди, пов'€зан≥ з грозою, громом, градом, дощем.  ликанн€ до≠щу було теж частиною культу ѕеру≠на. Ќайповн≥ше збережен≥ пов≥р'€ на ѕол≥сс≥, при цьому пол≥ськ≥ пов≥р'€ дуже близьк≥ до сербських, болгар≠ських ≥ нав≥ть словенських. «г≥дно з пов≥р'€ми, дл€ протисто€нн€ гроз≥ чи грому сл≥д винести з хати лопату, €кою саджають хл≥б у п≥ч, коцюбу, рогача Ч те, що маЇ стосунок до си≠ли, що њњ м≥стить у соб≥ п≥ч, сили куль≠турноњ, а не дикоњ. ўоб уникнути б≥ди при гроз≥, подекуди на ”крањн≥ через хату перекидали сире €йце; тим са≠мим п≥дкреслювалос€, що маг≥€ спр€≠мована проти дикоњ, некультурноњ, неосвоЇноњ сили.  оли грим≥в пер≠ший гр≥м, треба було потертис€ спи≠ною об дуба Ч нагадаЇмо, що дуб мав особливо св€щенний характер ≥ був близький до ѕеруна.  ульт ѕеруна-громовика, борц€ з демонами, що њздить небом на кол≥сниц≥, був п≥зн≥ше перенесений на св€того ≤ллю.

ѕеруна у€вл€ли, очевидно, при≠близно так, €к п≥зн≥ше ≤ллю: по небу на кол≥сниц≥, запр€жен≥й четв≥ркою коней, мчить гр≥зний бородатий бог, у руках у нього спис, молот чи соки≠ра, що його (њњ) в≥н кидаЇ в супротивника-нечисть. —л≥д колеса або спис Ч то й Ї блискавиц€. √р≥м Ч то гримить кол≥сниц€, а колесо Ч то сон€чний диск. ¬≥ддавна, ≥ не т≥льки у слов'€н, вживавс€ св€щенний символ, €кий у ЅЇларус≥ називавс€ Ђгромовикї: колесо з ш≥стьма спи≠ц€ми, точн≥ше, круг, перехрещений трьома пр€мими л≥н≥€ми через центр. “ут символ≥ка круга, тобто простору, замкненого колом зл≥ва направо ≥ обгородженого в≥д нечист≥, сполучаЇтьс€ з символ≥кою числа Ђтриї. ÷е перегукуЇтьс€ з символом —онц€, силу ≥ владу €кого дружинний, воЇнний бог ѕерун пе≠рейн€в в≥д бога-ќтц€, асоц≥йовано≠го з небом, днем, блиском, св≥тлом —онц€. Ќе випадково коней четве≠ро: влада над чотирма к≥ньми Ч вла≠да над чотирма к≥нц€ми св≥ту.

«броњ надавалась чудод≥йна сила. ƒорогу ≥ р≥дк≥сну зброю клали в мо≠гилу воњна, зам≥н€ти њњ р≥зними моде≠л€ми не годилос€. Ќа зброю перехо≠дила воњнська сила њњ хаз€њна, вона була н≥би продовженн€м людини. Ќа зброњ давали прис€г)' воњни; щоб зберегти тварин в≥д хвороби, через стадо кидали сокиру. —тарий че≠ський вираз Ђsekerou ha zetiї, буквально Ч Ђкидати сокируї, означаЇ Ђприс€гатис€ї.

ѕерун Ч не сел€нський, а в≥йсько≠вий бог, тому в народних пов≥р'€х його риси сприйн€т≥ кр≥зь призму сел€нських ≥нтерес≥в. јле й в обр€≠дах, спр€мованих на зб≥льшенн€ ро≠дючост≥ ≥ збереженн€ врожаю, вид≠но в≥йськову натуру к≥нного зброй≠ного бога: в≥н гр≥зний ≥ невбла≠ганний (саме слово Ђгр≥знийї в≥д Ђгрозаї). ƒо ѕеруна найближч≥, кр≥м воњн≥в, ковал≥: за пов≥р'€м, гр≥м не вбиваЇ ковал€ (≥ ласт≥вку, адже вона н≥би поЇднуЇ людський д≥м, де в'Ї гн≥здо, з небом ≥ тим самим даЇ дому небесне благослов≥нн€).

ѕротивник ѕеруна Ч ¬елес (¬о≠лос). ¬≥н Ч хаз€њн Ђнижнього св≥туї, водних ≥ земних сил, в≥н пов'€заний з померлими предками, в його влад≥ ≥ врожай, ≥ плодюч≥сть худоби. ¬ пам'€тках залишилос€ лише те, що ¬елес Ч Ђскот≥й богї, але величезна к≥льк≥сть фольклорно-етнограф≥ч≠них матер≥ал≥в св≥дчить про широке коло функц≥й ¬елеса ≥ про зв'€зок його з образом основного против≠ника √ромовержц€. Ђ¬олосу на бор≥дкуї залишали в пол≥ невижа≠тий пучок жита, бо€лис€ Ђволосаї (Ђк≥нського волосаї), €кий н≥бито плавав у вод≥. «≥ставленн€ ѕеруна ≥ ¬олоса €к Ђверхньоњї ≥ Ђнижньоњї сил засв≥дчене багатьма матер≥ала≠ми. ÷≥каво, що при цьому прина≠лежн≥сть ¬олоса до Ђнижнього св≥туї зовс≥м не означаЇ, що в≥н сим≠вол≥зував дл€ слов'€н сили зла. як≠раз дл€ землеробсько-скотарськоњ частини слов'€нського сусп≥льства ¬олос був радше покровителем ≥ захисником, натом≥сть ѕерун Ч гр≥зним карателем ≥ суддею.

«а пов≥р'€ми, ѕерун пов'€зуЇтьс€ з неб≥жчиками, але не з Ђродител€миї, а нечистими, Ђзалежнимиї неб≥жчи≠ками Ч тими, хто помер Ђне своЇюї смертю ≥ не похований €к сл≥д, пере≠дус≥м Ч утоплениками. «аложн≥ неб≥жчики, за пов≥р'€ми, керують грозою ≥ градом. ¬елес же пов'€за≠ний ≥з св≥том Ђсвоњхї неб≥жчик≥в, Ђродител≥вї, зв≥дки водночас ≥ страх перед ним, ≥ шануванн€ €к прароди≠тел€. ќбраз божества Ђнижнього св≥туї роздвоюЇтьс€ на культурну ≥ некультурну сили. ѕерша, сим≠вол≥зована вареною њжею, домашн≥м вогнищем, гр≥шми тощо, €вл€Ї со≠бою небезпечн≥, але живильн≥ сили, благословенн≥ предками. ƒруга, символ≥чно пов'€зана з л≥сом, дикими ≥ неосвоЇними силами природи ≥ Ђчу≠жимиї, небезпечними пок≥йниками, Ї сила зла ≥ темр€ви. ¬ образ≥ ¬елеса можна бачити обидв≥ сили.

¬елес Ч персонаж, €кий може вз€ти образ зм≥€ або Ч част≥ше Ч ведмед€. ¬ легендах ≥ казках знахо≠димо вказ≥вки на його кульгав≥сть, одноног≥сть, сл≥поту Ч ≥ншими сло≠вами, в≥н Ђкривийї, Ђл≥вийї, нато≠м≥сть небесний бог Ђпр€мийї ≥ Ђпра≠вийї. ѕрис€гались ≥ Ѕелесом, прис€≠гались ≥ землею. Ќаприклад, €кщо хтось стверджував, що йому нале≠жить д≥л€нка земл≥, в≥н мав покласти на голову шматок дерну ≥ пройти ме≠жею своЇњ д≥л€нки; сила земна мала вбити його, €кщо в≥н бреше. —ила земна у сполученн≥ з силами культури символ≥зувалась у народних пов≥р'€х зубц€ми борони. Ѕорона не т≥льки ф≥зично д≥Ї на землю, розби≠ваючи грудки Ч вона маЇ маг≥чну силу через контакти з землею. “ак, €кщо подивитис€ кр≥зь зубц≥ боро≠ни, можна побачити нечисть, €к правило, невидиму.

¬ рисах ¬елеса бачимо характерн≥ особливост≥ геро€ основного м≥фу: ведм≥дь (¬елес) зустр≥чаЇ в л≥с≥ д≥вчи≠ну, бере њњ соб≥ в дружини, у них народжуЇтьс€ дитина (в≥дгом≥н сюжет≥в про данину д≥вчатами). ¬елес Ч не т≥льки Ђскот≥й богї, в≥н ще й бог кур€≠чий, що пов'€зуЇ його з ≥деЇю родю≠чост≥. Ќарешт≥, ¬елес Ч сила куль≠турна, в≥н пов'€заний з гр≥шми, золо≠том, вогнем-вогнищем. «а багатьма культовими ознаками ¬елес маЇ ана≠лог≥њ з франко-елл≥нським богом √ер≠месом: той протистоњть јполлону-зм≥Їборцю €к владика Ђнижнього св≥туї, що викрадаЇ худобу. √ермес Ї покровителем худоби ≥ багатства, а також Ђпсихопомпомї Ч пров≥дни≠ком душ неб≥жчик≥в на Ђтой св≥тї. √ермес Ч покровитель ремесла ≥ торг≥вл≥: в≥н вт≥люЇ не просто пл≥д≠н≥сть, €к ƒ≥он≥с, а сили культури. Ќе випадково Ѕо€н у Ђ—лов≥ про ≤гор≥в пох≥дї названий Ђ¬елесовим вну≠комї: ¬елес покровительствуЇ не т≥льки л≥карському, а й ≥ншому мис≠тецтву, маг≥чному знанню, коротше кажучи, репрезентуЇ в пантеон≥ слов'€н жрецький стан. ƒоведено етимолог≥чний зв'€зок м≥ж словами Ђ¬елесї ≥ Ђволхвї, зв'€зок волхв≥в-жерц≥в з культом ¬елеса.

ё.√. ѕисаренко показав, що м≥фо≠лог≥чн≥ волоти Ч персонаж≥, близьк≥ до ¬олоса, Ч мають риси у€влень про пок≥йних предк≥в. ¬≥н ірунтовно аргументував тезу про зв'€зок ¬олоса-¬елеса з ≥деЇю договору ≥ сус≠п≥льного зв'€зку (зв≥дси, €к зазнача≠ло багато досл≥дник≥в, volstb Ч €к певна ланка сусп≥льноњ орган≥зац≥њ, а також власн≥сть). ” зв'€зку з цим можна припустити, що на опозиц≥ю Ђѕерун Ч ¬елесї у давн≥х слов'€н накладаЇтьс€ опозиц≥€ Ђ¬аруна Ч ћ≥траї. —лово Ђмирї у давньолов'€нськ≥й мов≥ Ї запозиченн€м в≥д ≥ранського mithra, п≥зн≥ше mihra (≥нд≥йське mitra). Ђћирї запозичено разом ≥з культовими словами аналог≥чного звучанн€ Ђдарї, Ђпирї ≥ Ђжирї (зв≥дкиЧ Ђжертиї ≥ Ђжрецьї). ¬елес маЇ не т≥льки риси небезпеч≠ного супротивника косм≥чного по≠р€дку, але й риси творц€ миру в найширшому розум≥нн≥ цього слова, сусп≥льного ладу ≥ договору; його си≠ла йде знизу вгору, натом≥сть гр≥зна караюча сила ѕеруна спр€мована згори вниз.

” зв'€зку з цим становить ≥нтерес можлива ≥нтерпретац≥€ функц≥й бо≠га ’орса.

ƒотримуючись етимолог≥њ, ≥м'€ Ђ’орсї виводили з≥ ск≥фськоњ назви —онц€, але, €к показав ¬.≤. јбаЇв, б≥льш в≥рог≥дна етимолог≥€ з слова ≥з значенн€м Ђдобрийї: старий сармато-аланський бог, €кий мав еп≥тет Ђдобрийї, був запозичений в сло≠в'€нське середовище, а в осетинсько≠му п≥сл€ прийн€тт€ христи€нства вт≥ливс€ в Ђћиколу доброгої. як по≠казав Ѕ.ј. ”спенський, в сх≥дносло≠в'€нському св≥т≥ св€тий ћикола зде≠б≥льшого перекрив функц≥њ ¬елеса; отже, алано-слов'€нський ’орс ≥ слов'€нський ¬елес-¬олос мали дещо сп≥льне. ѕро можливий зв'€зок ¬еле≠са ≥ ’орса говорить також те, що ¬о≠лодимир не включив ¬елеса в св≥й пантеон, а ’орса включив.  ульт ’орса жив довго п≥сл€ прийн€тт€ христи€нства: в анти€зичницькому Ђ—лов≥ об ≥долахї говоритьс€ про тре≠би ћокош≥, ѕеруну ≥ ’орсу.

—л≥д зазначити, що в сх≥дно≠слов'€нському сприйн€тт≥ христи€н≠ства функц≥њ, близьк≥ до ¬елесових, приписувались не т≥льки ћикол≥, а й архангелу ћихањлу. ћ≥ж тим хоч св€≠тий ћихањл ≥ сприймавс€ €к психопомп (пров≥дник душ на той св≥т), проте в≥н все ж насамперед Ч пров≥дник небесного воњнства, що пов'€заний з пор€дком, ≥Їрарх≥Їю небесних сил. ћожливо, саме ’орс був найближчим аналогом ћ≥три Ч бога соц≥ального миру ≥ сусп≥льноњ угоди, заступником за людей перед гр≥зним богом. ѕро контам≥нац≥њ, перекли≠канн€ образ≥в св€тих ћиколи ≥ ћихањла пише Ѕ.ј. ”спенський. ћожли≠во, це в≥дображаЇ на€вн≥сть схожих бог≥в ≥з Ђм≥трањчнимиї функц≥€ми Ч ’орса ≥ ¬елеса, причому запозичений у ≥ранц≥в предками украњнц≥в ’орс належав не до Ђнижньогої, а до не≠бесного св≥ту ≥ був зм≥Їборцем. ÷е може по€снити ≥ невиразний пасаж ≥з Ђ—лова про ≤гор≥в пох≥дї, де кн€зь ѕолоцький ¬сеслав, схарактеризова≠ний €к шаман у зв'€зку з темою м≥ж-кн€з≥вських усобиць, Ђв ночь вл№ком№ рыскашеї, Ђвеликому ’ръсови влъкомъ путь прерыскашеї.  ульт ’орса поши≠рений на терен≥ майбутньоњ ”крањни, на п≥вдн≥, де контакти з ≥ранц€ми бу≠ли повн≥шими; дл€ слов'€н загалом розпод≥л Ђм≥трањчнихї функц≥й м≥ж Ђнижн≥мї ¬елесом ≥ його Ђгорн≥мї аналогом ’орсом не характерний. ћожливо, тому ≥ культ св€того ћико≠ли на територ≥њ ”крањни не був таким поширеним, €к у –ос≥њ.

” Ђвисокихї бог≥в ≥ндоЇвропей≠ськоњ традиц≥њ були й Ђнизьк≥ї дв≥йники, прим≥тив≥зован≥ ≥ груб≥. “ак, високому ≥ героњзованому бо≠гов≥ в≥йни в ≥ндо≥ранськ≥й традиц≥њ протистоњть грубий велетень-бога-тир ¬айу. ¬важаЇтьс€, що украњн≠ський казково-фольклорний ¬≥й Ї спадкоЇмцем аналог≥чноњ постат≥ слов'€нськоњ м≥фолог≥њ, можливо, за≠позиченоњ у ≥ранських народ≥в. ѕрим≥тив≥зованими Ђдублерамиї ¬елеса, що вт≥люють його силу, Ї л≥совики ≥ домовики. ÷≥кавий р≥зно≠вид л≥совика Ї у пол€к≥в-кашуб≥в: це Ч Ђкривий ди€волї, що живе у л≥с≥ ≥ тим, хто заблукав, загадуЇ загадки. ’то в≥дгадав Ч того виводить ≥з л≥су, хто не в≥дгадав Ч у того заби≠раЇ душу. «агадка Ч архањчна фор≠ма таЇмного зашифрованого знан≠н€, ≥ зв'€зок Ђкривого ди€волаї з жрецькою функц≥Їю тут добре по≠м≥тний. ƒи€вол Ђкривийї, Ђл≥вийї, в≥н живе у л≥с≥, що в≥дносить його до некультурного, неосвоЇного ≥ чужо≠го св≥ту. як володар душ, в≥н нале≠жить до св≥ту неб≥жчик≥в, але щодо своњх, тих, хто знаЇ таЇмниц≥, Ч в≥н захисник ≥ пров≥дник.

¬ажливе м≥сце в слов'€нських культах займав бог –од ≥ рожаниц≥.  ульт –ода, €к природно чекати з етимолог≥чних м≥ркувань, пов'€за≠ний з культом предк≥в ≥ водночас ≥з силами родючост≥, натом≥сть рожа≠ниц≥ Ч аналог грецьких мойр, рим≠ських парк, балтських лайм, в≥дпо≠в≥дальних за людськ≥ дол≥. ¬ трапе≠зах на честь –ода ≥ рожаниць Ђкра≠ють хл≥би ≥ сири ≥ медї, €к пов≥домл€ють л≥тописц≥; отже, характер трапез близький до характеру вес≥льних учт. ѕ≥д час св€т –ода ≥ ро≠жаниць ворожили, в тому числ≥ ≥ по з≥рках. ™ п≥дстави вважати, що –од ≥ рожаниц≥ €кимсь чином пов'€зан≥ з ¬елесом; де€к≥ досл≥дники припус≠кають, що –од Ч не б≥льше, н≥ж од≠не з ≥мен ¬елеса. ѕроте у нього було окреме св€то ≥, мабуть, в≥н був окре≠мим богом. –од н≥де не ф≥гуруЇ се≠ред пантеону слов'€нських бог≥в, але серед сел€нства, простих хл≥бо≠роб≥в культ його був найб≥льш по≠ширений. ÷е даЇ п≥дстави в≥дносити –ода до третьоњ, трудовоњ, продук≠тивноњ сфери. “очна аналог≥€ –ода Ї у алано-осетин: це Ч бог Ќаф. “а за≠гальнослов'€нський культ –ода ≥ ро≠жаниць не Ї ≥ранським запозичен≠н€м, оск≥льки маЇ сп≥льн≥ ≥ндоЇвро≠пейськ≥ корен≥.

ћи знаЇмо ще багато ≥мен слов'€нських бог≥в Ч —варог, —варожич, —имаргл, ярило, яровит (у зах≥д≠них слов'€н), ƒ≥ва, ∆ива, ѕрове, ЋадаЋель тощо. —еред них Ї, очевидно, ≥ ≥мена загальнослов'€нських бог≥в, ≥ ≥мена Ђплем≥ннихї, м≥сцевих бог≥в, ≥ ≥мена Ђдр≥бноњ нечист≥ї, ≥ еп≥тети, ад≠же у зв'€зку з≥ звичаЇм табуюванн€ справжнЇ ≥м'€ бога зам≥н€ли еп≥тетом або описом. Ѕезсумн≥вно, загально≠слов'€нським було ≥м'€ богин≥ Ћади, що пов'€зувалась ≥з шлюбом та ко≠ханн€м. «апозиченн€ми з ≥ранськоњ рел≥г≥йно-м≥фолог≥чноњ системи Ї ’орс ≥ —имаргл Ч не загально≠слов'€нськ≥, а специф≥чно Ђкињвськ≥ї боги. —имаргл Ч запозичений ≥з ≥ранського бог-собака —енмурв, що п≥зн≥ше, €к припускав Ѕ.ќ. –ибаков, еволюц≥онував у слов'€нського бога ѕереплута.

Ќа думку P.O. якобсона, —варог, “варог, –арог Ч синон≥м≥чн≥ ≥мена одного й того ж персонажа, а —в≥то-вит, –уЇвит, яровит, ѕоровит Ч його еп≥тети. ” слов'€нських пам'€т≠ках часто згадуЇтьс€ —варожич, але дуже р≥дко ≥ без характеристик Ч —варог. —варожичем називали во≠гонь, в≥н був вт≥ленн€м (Ђсиномї) —варога €к ≥ншоњ сили, Ч природно чекати, небесного св≥тла-блиску. —онце називали ƒажбогом. —варог згадуЇтьс€ в одному коментар≥ (глос≥) до перекладноњ грецькоњ кни≠ги. √лосатор (автор глоси) ототож≠нюЇ —варога з грецьким √ефестом, м≥ф≥чним ковалем, ≥ називаЇ —онце ƒажбогом, сином —варога. —варог пов'€заний з –арогом, демон≥чним соколом або карликом, або драко≠ном, €кий перетворюЇтьс€ на вогн€≠ний вихор. ‘ольклорний –арог, ук≠рањнський ѕап≥р, маЇ €вн≥ риси вог≠ню Ч щедрий, рухливий, мстивий ≥скристий дух, в≥н випускаЇ ≥скри з рота, перетворюЇтьс€ на птах≥в та зм≥њв. –арог може бути Ђнизькимї дублером —варога.

Ќайц≥кав≥шою пам'€ткою культо≠воњ скульптури тих час≥в Ї так зва≠ний Ђ«бруцький ≥долї, знайдений 1848 р. б≥л€ м. √ус€тина (коп≥€ його стоњть у м.  иЇв≥ на —оф≥йськ≥й площ≥).

√руба кам'€на скульптура маЇ ви≠гл€д стовпа з чотирма сторонами. „отири лики €зичницького бога вкрит≥ одн≥Їю шапкою, що робить ≥дола схожим на фал≥чний символ типових фрак≥йських герм, присв€≠чених √ермесу. ƒо реч≥, на ц≥й тери≠тор≥њ ≥ до слов'€нського розселенн€ споруджувались под≥бн≥, але б≥льш прим≥тивн≥ ≥доли, можливо, фра≠к≥йським населенн€м. ѕо вертикал≥ пам'€тка д≥литьс€ на три частини. ¬ерхн€, що за розм≥ром займаЇ по≠ловину вс≥Їњ пам'€тки, зображуЇ чо≠тирьох бог≥в Ђверхнього св≥туї. —е≠редн€ частина Ч наш, людський св≥т, тут зображено чолов≥ч≥ ≥ ж≥ноч≥ ф≥гурки, що тримаютьс€ за руки в ритуальному хоровод≥. ЂЌижн≥й св≥тї репрезентований одним бо≠гом, €кий стоњть навкол≥шках ≥ три≠маЇ на соб≥ всю споруду.

Ќайменше сумн≥в≥в викликаЇ Ђнижн≥й св≥тї: зображенн€ одно≠стайно розшифровуЇтьс€ €к ¬елес, що вт≥люЇ силу предк≥в, на €ких три≠маЇтьс€ пор€док у людському сус≠п≥льств≥. «авд€ки позиц≥њ ¬елеса можна визначити передню ≥ задню частини пам'€тки, але ми, на жаль, не знаЇмо, €к в≥н був ор≥Їнтований за частинами св≥ту.

Ќа передньому боц≥ Ч ж≥ночий персонаж з рогом достатку в руках. ѕрипускають, що це Ч зображенн€ великоњ ћатер≥-ћокош≥. Ћ≥вий б≥к м≥стить зображенн€ к≥нного ≥ оз≠броЇного бога, треба думати, Ч ѕе≠руна. Ќа правому боц≥ Ч ж≥ноче зображенн€ з обручкою в руках. Ѕ.ќ. –ибаков вважав, що це Ћада, богин€ ко≠ханн€ ≥ шлюбу. ѕерсонаж на задньо≠му боц≥ не ≥дентиф≥кований.

√оловне пол€гаЇ в тому, що шука≠ти, де хто зображений, не маЇ звич≠ного сенсу. Ђ«бруцький ≥долї не Ї скульптурним портретом ан≥ —в≥то-вита, €к це думали його перш≥ ко≠ментатори, ан≥ –ода, €к переконуЇ Ѕ.ќ. –ибаков, ан≥ когось ≥ншого. ÷е суперечило б характеру €зичниц≠тва, €ке мислило за принципами схожост≥ ≥ причетност≥. Ѕог Їдиний в тому розум≥нн≥, що в≥н н≥би дерево, бо вс€кий пор€док вид≥л€Ї верх, се≠редину ≥ низ; н≥би стовп з чотирма сторонами; н≥би гора Ч все це ≥ Ї ≥деал пор€дку.  ожен бог Ч радше певна сила чи сукупн≥сть функц≥й, тому його можна змальовувати по-р≥зному, нав≥ть упод≥бнюючи €к≥йсь незвичайн≥й людин≥. Ѕагатобожж€ означаЇ терпим≥сть до р≥зних бог≥в, здатн≥сть поклон€тись кожному з них по-своЇму, адже кожен бог по-своЇму небезпечний ≥ по-своЇму ко≠рисний.

 

язичницький культ

«вичаЇм ми називаЇмо норми по≠вед≥нки, €к≥ успадковуЇмо за тра≠диц≥Їю, не ц≥кавл€чись нав≥ть њх по≠ходженн€м та смислом. ќбр€ди, або ритуали Ч це звичањ, що мають сим≠вол≥чний смисл. њх виконують дл€ того, щоб надприродним способом вплинути на €к≥сь под≥њ. ÷ей сим≠вол≥чний смисл може бути перекру≠ченими рештками €когось давно за≠бутого давнього св≥торозум≥нн€, але в≥н обов'€зково на€вний.  оли ж об≠р€ди становл€ть собою ц≥л≥сну сис≠тему, що реал≥зуЇ в≥руванн€ рел≥≠г≥йного чи м≥фолог≥чного характеру, то таку систему ритуальноњ повед≥н≠ки називають культом. ћожна ро≠зум≥ти культ ≥ вужче: культом систе≠ма обр€д≥в Ї тод≥, коли вона вико≠нуЇтьс€ п≥д кер≥вництвом спец≥аль≠но призначеноњ дл€ цього особи.

 ульт Ї орган≥чною частиною рел≥г≥њ, оск≥льки передбачаЇ засоби впливу людей на х≥д под≥й. „и сум≥с≠ний культ у такому раз≥ з у€вленн€≠ми про неминучу долю?

—лов'€нськ≥ у€вленн€ про долю дивовижно близьк≥ до давньогре≠цьких. ” грек≥в було у€вленн€ про долю €к присуд, тобто €к св≥топор€≠док на р≥вн≥ бог≥в Ч д≥ке. —лово Ђд≥кеї за зм≥стом близьке до слов'€нського судьба (Ђсудї, Ђпри≠судї, Ђр≥шенн€ї). —тосовно людей цей присуд бог≥в, њх внутр≥шн≥й по≠р€док виступаЇ €к чужа сила Ч ананке, що близько до слов'€нсько≠го срешта, сър€ща, зв≥дки ср≥тенн€ Ч зустр≥ч. ƒолю кожного в цьо≠му св≥т≥ у грек≥в символ≥зувала мойра. ƒо функц≥й слов'€нських мойр-рожаниць належали дол€, уд≥л, участь, щаст€, вдача Ч все си≠нон≥ми, що поход€ть в≥д сл≥в ≥з зна≠ченн€м Ђд≥литиї та аналог≥чних ≥дей. « ≥ншого боку, д≥л€ть мойри, а кожному з нас дол€ обертаЇтьс€ сл≥пим випадком Ч тюхе, а по-слов'€нськи Ч жреб≥й, кош. ѕроте, €кщо грецька цив≥л≥зац≥€ на п≥дстав≥ цих у€влень виробила ≥деал ге≠роњчноњ непорушност≥ щодо удар≥в дол≥, готовност≥ прийн€ти њњ, хоч би €кою вона була, то грек≥в дивувало те, що слов'€ни активно намагалис€ вплинути на долю, не шкодуючи жертв своњм богам перед боЇм.

≤де€ в≥чного св≥топор€дку д≥йсно уживалас€ в слов'€нському св≥т≥ з ≥деЇю пост≥йного втручанн€ в цей св≥топор€док, докладанн€ ус≥х зусиль, щоб п≥дтримати його. ÷≥й мет≥ ≥ слугу≠вала система календарних обр€д≥в.

” слов'€н ≥снував св≥й календар, де назви м≥с€ц≥в мають побутовий, аграрно-виробничий характер. ќт≠же, на перший план в плин≥ часу виступають виробнич≥, практичн≥, прикладн≥ аспекти р≥чного циклу. Ћ≥точисленн€ най≥мов≥рн≥ше не бу≠ло. як пори дн€ ≥ пори року цикл≥чно переход€ть одна в одну, так ≥ час ру≠хавс€ по колу. ј минуле, св≥т предк≥в, €кий дл€ традиц≥йного сусп≥льства здававс€ зразком, у€в≠л€лось Ђостр≥вним часомї, що не знаЇ н≥ зм≥н, н≥ б≥д.

–≥к д≥ливс€ на три частини: весна-л≥то, ос≥нь ≥ зима. ¬одночас вид≥л€≠лись чотири в≥хи р≥чного циклу Ч р≥вноденн€ та сонцесто€нн€. якщо потр≥йний под≥л на пори року б≥льше в≥дображав аграрн≥ цикли, то чотири пори року, в≥дпов≥дно до переламних позиц≥й —онц€, Ч м≥фолог≥чн≥ под≥њ. ќск≥льки час рухавс€ цикл≥ч≠но, вид≥лити Ђпочатокї року можна було лише умовно, хоча Ї дан≥, що р≥к у слов'€н починавс€ навесн≥.

Ќайвиразн≥ший весн€ний св€тко≠вий циклу рос≥€н, серб≥в, хорват≥в Ч ћасл€на (масниц€); у ≥нших слов'€н в≥н дещо стерс€ з пам'€т≥. Ќа весн€н≥ св€та запалювалис€ сон€чн≥ вогнища на узвишш€х. ¬ катанн€х з г≥рок на санчатах та на кон€х видн≥ рештки со≠н€чноњ символ≥ки, збереглось пере≠житками ≥ катанн€ запаленого Ђсо≠н€чного колесаї. ¬ода вважалась особливо небезпечною, а русалки та ≥нша Ђвод€на нечистьї Ч особливо активними в час, що в≥дпов≥даЇ нин≥шн≥м «еленим св€там. ћасл€на св€ткувалась у давньослов'€нськ≥ ча≠си, очевидно, не в той час, €к зараз, а тод≥, коли весна наставала на пра≠батьк≥вщин≥ слов'€н. Ђязичницьку ћасл€нуї в≥днос€ть до 24 березн€, весн€ного р≥вноденн€. ѕ≥зн≥ше, з роз≠селенн€м слов'€н на п≥вн≥ч ≥ втратою ц≥л≥сноњ м≥фолог≥њ, терм≥ни весн€них св€т зм≥нилис€. ћасл€на Ч типово карнавальне св€то, св€то см≥ховоњ

культури з переод€ганн€ми, фарсо≠вими похоронами л€льок ж≥ночого божества (ћари Ч в украњнц≥в, ћари, ћаржани Ч у пол€к≥в тощо), буйни≠ми д≥он≥с≥йськими веселощами. —аме св€то багатьма рисами нагадувало вес≥лл€, що дивовижним чином спо≠лучаЇтьс€ з карнавальними ≥м≥тац≥€≠ми похованн€. ќбр€дова њжа пов'€за≠на з символ≥кою родючост≥. ¬ р≥зних м≥сц€х —лов'€нщини поширен≥ обр€≠ди качанн€ Ч качанн€ п≥дв≥шеного €йц€ або вуглинки у п≥вденних слов'€н, катанн€ на гойдалц≥, нер≥дко з≥ сп≥вом любовних п≥сень, а особливо значуще Ч качанн€ по земл≥, €ке сим≠вол≥зуЇ в≥ддачу земл≥ сили, вз€тоњ в нењ восени на зиму. ѕоминанн€ помер≠лих в≥дбувалос€ вдень ≥ на кладови≠щах, з буйною ≥ асоц≥альною по≠вед≥нкою учасник≥в обр€ду.

« л≥тн≥м сонцесто€нн€м пов'€зане св€то  упала, архањчн≥ риси €кого збереглис€ найкраще. ¬важалос€, що вода очищалас€ силами вогн€но≠го характеру, за п≥зн≥шими кален≠дарними у€вленн€ми Ч м≥ж весн€≠ним ћиколою (8 травн€) та днем ≤лл≥ (2 серпн€ за новим стилем), коли й можна було купатис€. ¬ день  упала в давнину приносилас€ людська жертва Ч у вод≥ топили д≥вчину, €ка, власне, ≥ називалас€  упала (≤ван  упала з'€вивс€ п≥зн≥ше). « цим св€≠том особливо пов'€зан≥ пересл≥ду≠ван≥ церквою Ђпл€сан≥€ї, Ђскака-н≥€ї, Ђб≥совськ≥ п≥сн≥ї та Ђн≥чне плещеван≥Її, ход≥нн€ до гаю Ђб≥совськоњ пот≥хи радиї. “ак≥ ж риси асоц≥альност≥ зберегли поминальн≥ традиц≥њ цього пер≥оду. Ђ“роецкие дз€дыї у б≥лорус≥в справл€лис€ не вдома, а на кладовищ≥. Ќа л≥тн≥й пер≥од прихо-дилос€ св€то ѕеруна, €к можемо су≠дити за св€том його христи€нського дв≥йника Ч св€того ≤лл≥. ¬ цей же л≥тн≥й пер≥од в≥дбувались карна≠вальн≥ похорони ћари.

—л≥д≥в дохристи€нського св€та, €ке в≥дбувалось би восени, не зберег≠лось, проте Ѕ.ќ. –ибаков обірунто≠вуЇ припущенн€, що восени було св€то –ода ≥ рожаниць. ¬осени укла≠далис€ ≥ розривалис€ угоди. ќс≥нь Ч час вес≥ль. ѕершого тижн€ листопа≠да св€ткувалось ж≥ноче св€то, пов'€зане з ћокошшю. ѕоминанн€ помер≠лих в≥дбувалос€ вдома ≥ вноч≥. Ђ∆ах, €кий в≥дчували домашн≥ в Ђд≥дову н≥чї, можна пор≥вн€ти т≥льки з пер≠шою н≥ччю при пок≥йному, коли Ђсторожать т≥лоїї*.

' —едакова ќ.ј. ѕоминальные дни и стать€ ƒ.  . «еленина Ђƒревнерусский €зыческий культ Ђзаложныхї покойниковї// ѕроблемы слав€нской этнографии ЧЋ.. 1979. Ч —. 126.

 

–итуально запалювавс€ вогонь; у п≥дмосковних се≠лах довго п≥д 1 вересн€ гасили вогонь у хатах, а з≥ сходом сонц€ запалюва≠ли новий. ¬осени в≥дбувалось обр€≠дове качанн€ по земл≥ з метою вз€ти силу ≥з земл≥ на зиму.

«имов≥ св€та теж б≥льш-менш ч≥тко пов'€зан≥ з днем зимового сон≠цесто€нн€. —в€та, близьк≥ до цього дн€, Ч с≥мейн≥, с≥мейна трапеза до≠повнювалась з≥браними на кол€ду≠ванн€ пожертвами. ¬ с≥м'њ в н≥ч на 24 грудн€ запалювавс€ вогонь. ѕо≠минанн€ пок≥йних теж с≥мейн≥ ≥ н≥чн≥, отже сл≥д було не спати. ¬одно≠час зимов≥ св€та Ч рад≥сн≥, теат≠ральн≥ ≥ см≥хов≥. –еконструюЇтьс€ њх зв'€зок з культом ¬елеса, що пов'€за≠но з виразно жрецьким характером п≥сенних обр€д≥в: кол€дки сповнен≥ опов≥дей на космогон≥чн≥ теми, ха≠рактерна њх риса Ч возведени€ дому в ранг  осмосу. ¬веденн€ тварин в д≥м, зокрема кози Ч символу пл≥д≠ност≥, говорить про в≥дродженн€ ве≠гетативноњ сили природи.

ѕовертаючись тепер до небесноњ символ≥ки координат св≥ту, зазначи≠мо випадки, коли вид≥л€ютьс€ не три елементи Ч —онце, ћ≥с€ць, зор≥, Ч а чотири: Ђв одно в≥конце ой ћ≥с€ць св≥те, в друге в≥конце з≥рничка с€Ї, в третЇ в≥конце зор€ зор€Ї, а в то четверте —онце с≥€Її, €к сп≥ваЇтьс€ в одн≥й кол€дц≥. „отири сторони св≥ту позначаютьс€ €к Ђ—онце, ћ≥с€ць, зор≥, €сна з≥рниц€ї (вар≥анти: Ђсв≥танн€чко раннЇї, Ђ€сна€ зор€ї). ¬ украњнськ≥й мов≥ Ђзор€ї, Ђз≥рниц€ї може означати ≥ веч≥рню, ≥ ранкову

зорю (наприклад, у √р≥нченка: Ђ„и це та€ зор€ з≥йшла, щоб € додому йшла? „и це та€ веч≥рн€€, щоб € погул€ла?ї. јналог≥чно дл€ хлопц€: Ђ“од≥ козак од д≥вки йде, €к з≥йде зорниц€ї. Ч Ђќй ≥шов € до д≥вчини, €к з≥йшла з≥рниц€ї). ƒо з≥р, €к звичайного сим≠волу, додаЇтьс€ четвертий Ч саме ранкова зор€, або св≥т ≥ зор€, €к нази≠валась пора перед сходом —онц€. ќт≠же, п≥вдень Ч л≥то, дощове ≥ грозове, асоц≥йоване з гр≥зним ѕеруном ≥ сим≠вол≥зоване —онцем; п≥вн≥ч-н≥ч-зима, пора в≥щувань, асоц≥йована з ¬елесом ≥ символ≥зована ћ≥с€цем; зах≥д-веч≥р-ос≥нь мають символ≥ку родю≠чост≥, множинност≥ ≥ пов'€зан≥ з до≠лею, –одом ≥ рожаниц€ми, зор€ним небом; весна-ранок-сх≥д, св≥тло-зор€, що пробуджують в≥д темр€ви, найб≥льш невиразн≥ ≥ збер≥гають пам'€ть про бога-ќтц€-Ќебо (блиск, с€йво) та велику ћат≥р.

–озгл€немо тепер систему обр€д≥в дохристи€нського походженн€, по≠в'€зану з житт€м особистост≥ (родин≠на обр€дов≥сть).

 ультов≥ д≥њ супроводжували все житт€ людини в≥д народженн€ до смерт≥. —ьогодн≥ в обр€дах цього циклу вид≥л€ютьс€ передус≥м ро≠дильн≥, хрестильн≥, вес≥льн≥ та похо≠вальн≥. ¬ архањчних культурах вели≠ку роль в≥д≥гравали обр€ди, пов'€≠зан≥ з переходом з одного в≥кового класу до ≥ншого.  ожен в≥ковий клас мав ч≥тко визначен≥ соц≥альн≥ функц≥њ, зокрема, в≥к визначав ≥ приналежн≥сть до класу воњн≥в. „им б≥льше зусиль вимагало господарст≠во, чим профес≥йн≥шим ставало за≠н€тт€ в≥йною, тим менше залиша≠лось обр€д≥в посв€ченн€ в воњни. ѕрийн€тт€ христи€нства поЇднало обр€ди, призначен≥ дл€ родин, з ≥н≥ц≥ац≥Їю-хрещенн€м, а в €зичник≥в ≥н≥ц≥ац≥€ була в≥ддалена в час≥ в≥д вступу в житт€ ≥ одержанн€ пер≠шого ≥мен≥. ќтже, реконструкц≥€ ≥ тут ви€вл€Їтьс€ складною, але мож≠ливою.

ѕро майбутн≥ пологи повинна бу≠ла знати €комога менша к≥льк≥сть людей Ч народженн€ оточене таЇм≠ницею в≥д чужоњ ≥ нечистоњ сили. « народженн€м людина одержувала Ђутробуї Ч душу-житт€, але ще не соц≥ально повноц≥нне ≥снуванн€. ѕроводивс€ р€д сакральних д≥й з в≥тальною символ≥кою: посл≥д зако≠пувавс€ п≥д п≥ччю або в ≥ншому ви≠значеному м≥сц≥, заховувавс€ Ђпу≠покї на 6Ч7 рок≥в. ƒитина знаходи≠лас€ в колисц≥, захищена оберегом. ƒо пород≥лл≥ приходили на в≥дв≥ди≠ни т≥льки ж≥нки, пот≥м св€ткувались родини, теж без чолов≥к≥в. ¬они приходили лише на хрестини, де по≠давали кашу та ≥нш≥ ритуальн≥ стра≠ви, Ч розбивавс€ горщик з кашею так, щоб каша лишилась ц≥лою. ћи бачимо тут рештки дохристи€нськоњ обр€довост≥: до ≥н≥ц≥ац≥њ, зам≥неноњ хрестинами, батько не мав кон≠такт≥в з дитиною, до с≥м'њ дитина приймалась лише п≥сл€ ≥н≥ц≥ац≥њ. ѕод≥бн≥ звичањ засв≥дчен≥ у багатьох народ≥в.

¬иб≥р ≥мен≥ доручавс€ баб≥-повитус≥, €ка приймала пологи. ќчевид≠но, це було колись перше ≥м'€, бо п≥сл€ ≥н≥ц≥ац≥њ молода людина одер≠жувала друге, €ке й супроводжува≠ло њњ все житт€. ÷е друге ≥м'€ сим≠вол≥зувало набутт€ душ≥-особистост≥, але й ≥м'€, одержане в≥д повитухи, надавало статусу, очевидно, асоц≥юючись ≥з набутт€м чуттЇвоњ душ≥. ѕерший в≥ковий клас охоплю≠вав, €к можемо судити, д≥тей до 5Ч 7 рок≥в (приблизно такий час збер≥гавс€ ≥ захований Ђпупокї ≥з обереговою метою). ¬ цей пер≥од д≥тей не розр≥зн€ли за статевими оз≠наками, вони були Ђсередн≥м ро≠домї, од€галис€ в однаков≥ довг≥ со≠рочки. ÷е й були от≥ Ђ€сн≥ зор≥ї Ч радше символ родючост≥ ≥ багатства, н≥ж реальн≥ члени сусп≥льства. Ќа ”крањн≥ д≥тей цього в≥ку називали Ђротамиї, Ђкуколемї або Ђкашника≠миї. ѕот≥м, до рок≥в 14Ч15, д≥ти ста≠вали Ђп≥дл≥ткамиї. ≤н≥ц≥ац≥€ пере≠творювала њх на дорослих людей, здатних укласти шлюб.

” звичањ кум≥вства збереглись рештки сп≥льноњ дл€ багатьох народ≥в системи авункулату, коли вихованн€ хлопчика до ≥н≥ц≥ац≥њ дов≥р€лос€ бра≠тов≥ матер≥ Ч вую. ¬уй взагал≥ в≥д≥гра≠вав особливу роль, ≥ коли р≥зниц€ функц≥й зникла, в б≥льшост≥ випадк≥в зникла ≥ терм≥нолог≥чна р≥зниц€ м≥ж д€дьками Ч вуЇм ≥ стриЇм. ѕ≥дготовка п≥дл≥тк≥в до важких випробувань, у€в≠ноњ смерт≥ в процес≥ ≥н≥ц≥ац≥њ, Ђдругого народженн€ї та включенн€ в с≥м'ю ≥ клас воњн≥в л€гала на брат≥в матер≥. «береглись туманн≥ спогади про об≠р€д постриженн€ та сад≥нн€ на кон€. ƒо початку нашого стол≥тт€ дитину стригли вперше в р≥к, причому спо≠чатку вистригали мак≥вку голови, а пот≥м уже всю голову. ƒо цього не можна було стригти н≥гт≥в ≥ волосс€ Ч дитина, отже, знаходилась, врахову≠ючи њх символ≥ку, п≥д покровитель≠ством ¬олоса. ¬ажко сказати, €ка са≠ме процедура постриженн€ супрово≠джувала ≥н≥ц≥ац≥ю. ” ≥ранських, а пот≥м ≥ тюркських кочовик≥в причор≠номорського степу в≥ковою ознакою

молодих воњн≥в був Ђкекелї (тюрк.) Ч пук волосс€ саме на мак≥вц≥. “акий Ђхохолї, €к св≥дчать л≥тописи, носив кн€зь-воњн —в€тослав, мабуть, за ма≠нерами €с≥в-осетин≥в, €ких завжди було багато у кн€з≥вському в≥йську.

Ќайб≥льше €скравих дохристи≠€нських елемент≥в зберегли обр€ди, пов'€зан≥ ≥з шлюбом.

Ўироко в≥дом≥ слова л≥тописц€ про дик≥сть ≥ прим≥тивн≥сть шлюбних зви≠чањв ус≥х слов'€н, кр≥м пол€н. «г≥дно з цим св≥дченн€м, лише пол€ни домов≠л€лис€ про шлюб з батьками наперед, тобто ≥з сватанн€м, а ≥нш≥ ходили на ≥грища, а пот≥м викрадали (за попе≠редньою домовлен≥стю з ними) своњх д≥вчат, ≥ на тому шлюбний ритуал ви≠черпувавс€.  р≥м очевидного дл€ цьо≠го уривка пол€нського Ђшов≥н≥змуї, в≥д≥граЇ роль ≥ та обставина, що пол€≠ни на той час д≥йсно були в побут≥ б≥льше христи€н≥зован≥, н≥ж њх слов'€нськ≥ сус≥ди. –ештки дохристи≠€нськоњ обр€довост≥, €к≥ бачимо сьо≠годн≥ в фольклорно-етнограф≥чних матер≥алах, збереглис€ ≥ в сватанн≥, ≥ в заручинах, ≥ у вес≥лл≥. ¬ числ≥ цих решток Ч ≥ обр€ди, що ≥м≥тують ви≠краденн€ ≥ взагал≥ ворож≥сть род≥в на≠реченого ≥ нареченоњ. ¬ основ≥ ц≥Їњ де≠монстрац≥њ Ч надзвичайно архањчна ≥де€ ЂосвоЇнн€ чужогої шл€хом обм≥ну ж≥нками, спор≥дненн€ з по≠тенц≥йним противником.

’то керував шлюбним обр€дом? ќрган≥затором ритуалу був стар≠ший сват, старости виконували рол≥ кер≥вник≥в ворогуючих род≥в, що домовл€ютьс€. —таршинство бать≠к≥в у процедур≥ добре пом≥тне, але оточенн€ наречених ≥ сам≥ вони гра≠ють роль в≥йськовоњ сфери сус≠п≥льства: њх, а не батьк≥в, називають кн€зем ≥ кн€гинею, у них Ч дружи≠на (в украњнськ≥й мов≥ цей терм≥н

закр≥пивс€ за ж≥нкою, що вийшла зам≥ж), дружки, бо€ри. —ватанн€ в≥дбувалось за стандартними зраз≠ками текст≥в, де акт шлюбу упод≥б≠нювавс€ до полюванн€ Ч чисто кн€з≥вськоњ справи.

ѕоза вс€ким сумн≥вом, ц€ терм≥≠нолог≥€ ≥ ц≥ рол≥ прийшли в народний побут п≥зно, десь в к≥нц≥  ињвськоњ доби. јле прийшли вони на м≥сце, €ке функц≥онально в≥дпов≥дало ц≥й соц≥альн≥й сфер≥.  ≥нчалас€ справа згодою у форм≥ пов'€зуванн€ руш≠ник≥в Ч предмета сакрального, сим≠волу зв'€зку, прикрашуваного зви≠чайно глибоко символ≥чними ви≠шивками.

«аручини найвиразн≥ше мали ха≠рактер торговельноњ угоди, що саме по соб≥ не означаЇ п≥зн≥шого њх похо≠дженн€: Ђдарї напочатку Ч перед≠ус≥м дар≥нн€ €к символ≥чний об≠м≥н, при цьому саме дар≥нн€ ≥ в≥ддаруванн€ д≥вчат у чужий р≥д.

¬ес≥лл€ справл€лос€ звичайно у нед≥лю. ” п'€тницю у молодоњ збира≠лис€ Ђбгати коровайї.  оровай Ч надзвичайно архањчна обр€дова њжа, повна косм≥чноњ символ≥ки. ƒо ко≠роваю допускалис€ лише Ђчист≥ї ж≥нки, але в п≥ч його саджав Ђчу≠жийї, чолов≥к Ч (п≥зн≥ше в ”крањн≥ Ђв≥рменї). —аджанн€ в п≥ч першого короваю супроводжувалось со≠ром≥цькими п≥сн€ми ≥ танц€ми ж≥ноцтва. ƒл€ короваю мала вико≠ристовуватис€ Ђвода з семи кри≠ницьї, Ђборошно з семи млин≥вї, Ђ€йц€ в≥д семи курейї. ≤м≥тувавс€ акт народженн€-твор≥нн€, упор€д≠куванн€ св≥ту.

¬ суботу в≥дбувавс€ Ђд≥вич-веч≥рї. ƒ≥вчина прощалас€ з подругами та попередн≥м житт€м, оплакувалис€ њњ д≥воцтво ≥ вол€, в≥дбувавс€ обм≥н да≠рами м≥ж нареченими. ¬ обр€дових п≥сн€х сп≥валос€ про те, що Ђбу≠дуЇтьс€ городї, Ђтри ст≥ни кам'€н≥њ, а четверта золота€ї, Ч знову ж таки акт твор≥нн€ ≥з п≥дкреслюванн€м Ђсв≥та та зор≥ї, Ђзолотоњї, культурноњ природи створюваного м≥крокосму.

ќписуване вес≥лл€ включало в се≠бе безл≥ч обр€д≥в, у тому числ≥, без≠умовно, п≥зн≥шого, хоч ≥ дохристи≠€нського за символ≥кою, характеру. ÷ентральним обр€дом було ритуаль≠не обведенн€ молодих, €к≥ знаходи≠лись б≥л€ дому нареченого, навколо д≥ж≥, винесеноњ посеред двору. ¬ар≥антами було дерево Ч Ђрокитаї, верба або дуб. Ќай≥мов≥рн≥ше, най≠давн≥шим вар≥антом було обведенн€ молодих навколо дуба. ¬ обр€дах ви≠користовувалось в≥льце (г≥льце) Ч пережиток символу св≥тового дере≠ва. —еред обр€д≥в найдавн≥шого по≠ходженн€ Ч колективний круговий танок-хоровод (Ђкорогодї), Ђпоњздї, що везе наречену з њњ дому до дому нареченого, ≥м≥тац≥€ штурму вор≥т, вимоги викупу. ћальовнича, рад≥сна ≥ тривала процедура шлюбу Ч справжн€ вистава, €ка вимагала в≥д учасник≥в ≥ особливо орган≥затор≥в дотепност≥, артистизму, орган≥за≠торських зд≥бностей.

ѕ≥сл€ шлюбу наречена, ставши дру≠жиною, покривала голову хусткою ≥ назавжди виходила з середовища ко≠лишн≥х подруг. ј почет наречених ще гул€в см≥хове вес≥лл€ (п≥зн≥ше Ђци≠ганщинаї), Ђвес≥лл€ навивор≥тї, оче≠видно, антивес≥лл€ дл€ чужих сил, ≥ вже п≥сл€ цього карнавального вес≥лл€ все зак≥нчувалось.

ѕоховальний цикл можна розгл€≠дати €к прощанн€ з кожною з душ по черз≥.

«алишивс€ з глибокоњ давнини по≠р€док, сенс €кого забутий, але вид≥л€ютьс€ в ньому т≥ ж, що й зараз, головн≥ дн≥: перших три, дев'€тий та сороковий. ¬ перший день людину покидаЇ та душа, що робить њњ живою, Ч ≥ починалось оп≠лакуванн€. Ќа трет≥й день оплаку≠ванн€ припин€лось. як показують залишки обр€довост≥ в глухих кутах —лов'€нщини, обр€ди набували орг≥астичного та см≥хового характе≠ру: см≥х, хм≥льне питт€, музика, сп≥ви, танц≥, ≥гри, сексуальна свобо≠да Ч все це €вища Ђсв≥ту нави≠вор≥тї, антисв≥ту, соц≥ального хаосу. ћожна думати, що в≥н був ≥ антите≠зою включенн€ людини в сусп≥ль≠ство Ч антитезою ≥н≥ц≥ац≥њ. ѕ≥д час ≥н≥ц≥ац≥њ надавали ≥м'€ ≥ включали до сп≥льноти Ч п≥д час см≥хового похо≠вального обр€ду забирали ≥м'€ ≥ ви≠ключали з сп≥льноти живих.

ѕозбавившись людського образу, ≥мен≥, особистост≥, пок≥йний м≥г ще лишитис€ упирем. –итуал дев'€того дн€ позбавл€в його грубоњ в≥тальност≥, життЇвоњ сили. ≤, поблукавши коло своњх, на сороковий день г≥сть залишав њх у спокоњ, щоб з'€вл€тись т≥льки у Ђродительськ≥ї дн≥.

ѕомерлого ховали, €к можна су≠дити з л≥тописних та фольклорних матер≥ал≥в, на саночках, Ч Ђтой св≥тї асоц≥ювавс€ з п≥вн≥ччю.

«алишалась ч≥тка р≥зниц€ м≥ж ЂсвоЇюї та Ђне своЇюї смертю. ѕо≠к≥йник, що вмирав Ђнеприродноюї з погл€ду тод≥шньоњ людини смертю або не був похований зг≥дно з ритуа≠лом, вважавс€ нечистим ≥ дуже не≠безпечним. —истема культових д≥й пов'€зувала стародавнього слов'€ни≠на з покол≥нн€ми предк≥в, пост≥йний контакт з €кими був наст≥льки ж мо≠торошним, наск≥льки необх≥дним.

∆итт€ людей архањчноњ культури регламентоване до др≥бниць, ≥ кожен њх крок був пов'€заний з космогон≥чними, м≥фолог≥чними та морально-етичними у€вленн€ми. ≤снувало ≥ за≠крите, екзотеричне вченн€, доступне лише посв€ченим у нього жерц€м ≥ нин≥ безповоротно втрачене. ∆ерц≥, €к≥ могли сполучати своњ функц≥њ з функц≥€ми родових стар≥йшин, керу≠вали в ц≥лому виконанн€м культових д≥й, без €ких, зг≥дно з у€вленн€ми лю≠дей тих епох, м≥г бути порушений косм≥чний пор€док.

Ѕ≥льш≥сть культових д≥й виконувалась за традиц≥€ми, вони зд≥йснюва≠лись п≥д кер≥вництвом не спец≥аль≠но дл€ цього призначених ос≥б з чис≠ла жерц≥в, а самими виконавц€ми, особами, обраними дл€ цих ролей принаг≥дно або простими родовими стар≥йшинами та главами с≥мейств. якби не ц€ обставина, старовинн≥ в≥руванн€ ≥ ритуали були б дл€ нас безповоротно втрачен≥.

 

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 448 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ћучша€ месть Ц огромный успех. © ‘рэнк —инатра
==> читать все изречени€...

1451 - | 1380 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.061 с.