Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні.
Постійні загальновиробничі витрати – витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності.
Змінні загальновиробничі витрати – витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності.
Згідно з п. 16 П(С)БО 16 “Витрати” підприємства самостійно визначають перелік та склад змінних та постійних загальновиробничих витрат.
Розподіл постійних та змінних загальновиробничих витрат на продукцію, роботи, послуги, що виробляються підприємством, здійснюється по-різному:
• змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу, виходячи з фактичної потужності звітного періоду;
• постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу занормальної потужності.
Нормальна потужність-це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва).
Приклади баз розподілу:
• години праці;
• заробітна плата;
• обсяг діяльності;
• прямі витрати;
• інше.
Підприємствам слід обирати ту базу розподілу, яка найбільш точно відображає зв’язок між загальновиробничими витратами та обсягом готової продукції. На початку звітного року підприємством має бути визначена облікова політика щодо визначення виробничої собівартості продукції, робіт, послуг, в якій має бути зазначений обраний підприємством підхід щодо розподілу загальновиробничих витрат.
Застосування бази розподілу при нормальній потужності означає, що постійні загальновиробничі витрати включаються до складу виробничої собівартості продукції в повному обсязі тільки у випадку, коли фактичний обсяг виробництва дорівнює або перевищує нормальну потужність.
Якщо фактичний обсяг виробництва нижчий від очікуваного середнього рівня, то до складу виробничої собівартості продукції включається лише частина постійних загальновиробничих витрат. Решта витрат, які називаються нерозподіленими, визнаються витратами звітного періоду, в якому вони виникли, і включаються до собівартості реалізованої продукції.
Маржинальний прибуток (маржа покриття, сума покриття) - це виручка за вирахуванням змінних витрат. Він включає постійні витрати і прибуток. Чим більша його величина, тим більша ймовірність покриття постійних витрат і одержання прибутку від виробничої діяльності. Велику роль в обґрунтуванні управлінських рішень у бізнесі відіграє маржинальний аналіз, методика якого базується на вивченні співвідношення між трьома групами найважливіших економічних показників: витрати - обсяг виробництва (реалізації) продукції - прибуток і на прогнозуванні критичної й оптимальної величини кожного із цих показників при заданому значенні інших. Цей метод управлінських розрахунків називають ще аналізом беззбитковості або сприяння доходу. Застосування цієї методики дає змогу на основі вивчення співвідношення витрати - обсяг продажів - прибуток:o точніше обчислити вплив факторів на зміну суми прибутку і рівня рентабельності і на цій основі ефективніше керувати процесом формування та прогнозування фінансових результатів;o визначити критичний рівень обсягу продажів, постійних витрат, ціни при заданій величині відповідних факторів;o установити зону безпеки (зону беззбитковості) підприємства;o обчислити необхідний обсяг продажів для одержання заданої величини прибутку;o обґрунтувати найоптимальніший варіант управлінських рішень, що стосується зміни виробничої потужності, асортименту продукції, цінової політики, варіантів обладнання, технології виробництва, придбання комплектуючих деталей тощо з метою мінімізації витрат і збільшення прибутку.
