У системі управління витратами важливе місце посідає обчислення собівартості окремих виробів — калькулювання. Обчислюється собівартість виробів як планова, так і фактична. Калькулювання потрібне для обґрунтування ціни і цінової політики підприємства, визначення рентабельності виробів, оцінювання економічної ефективності технічних та організаційних рішень, аналізу роботи підприємства і його підрозділів тощо.
Калькулювання передбачає вирішення таких методичних питань:
• установлення об'єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць;
• з'ясування виду калькуляції;
• вибір методу калькулювання;
• обґрунтування калькуляційних статей витрат і методики їх обчислення.
Важливим є вибір методу калькулювання.
За повнотою охоплення витрат розрізняють методи калькулювання: за повними витратами та за неповними витратами. За першим методом усі витрати підприємства, як виробничі, так і невиробничі (адміністративні, на збут), повністю відносяться на собівартість продукції. У такому разі прибуток підприємства від продажу продукції визначається за формулою:
П = В – Срп,
де П - прибуток від продажу (реалізації) продукції;
В - виручка (дохід) від продажу продукції;
Срп - повна собівартість реалізованої продукції.
Цей традиційний для вітчизняної економіки метод застосовується й у світовій практиці.
Позитивні сторони цього методу:
* відомі всі витрати на кожний виріб, а значить, відома і його прибутковість;
* повна собівартість є базою ціни, а отже, її обчислення необхідне за моделі ціноутворення:
Ц = Со + По,
де Со, По — відповідно повна собівартість і прибуток в ціні оди-виці продукції.
До вад методу калькуюваннля за повними витратами належать:
* неточність калькуляцій внаслідок неможливості точного розподілу непрямих витрат у багатопродуктовому виробництві;
* трудомісткість калькулювання, оскільки доводиться застосувати складні методи розподілу непрямих витрат;
* неповне покриття виручкою невиробничих витрат певного періоду, якщо не всю продукцію продано і її залишки на складі зростають.
Калькулювання за неповними витратами, теоретично обґрунтоване в першій половині XX ст., полягає в тому, що не всі ви-іти включаються у собівартість продукції. Це спрощує калькулювання і робить його оперативнішим. Які витрати включати собівартість, а які не включати — це окрема проблема, яка вирішується кожним підприємством з урахуванням конкретних витрат. У більшості випадків у собівартість не включаються адміністративні витрати і витрати на збут, які вважаються витратами періоду. Тоді калькуляції складаються за виробничими витратами відповідальності (прибутку). За таких умов прибуток підприємства від продажу продукції обчислюється за формулою:
П = В - Срн - Спер ,
С рн - виробнича собівартість реалізованої продукції;
Спер - витрати періоду (адміністративні та на збут продукції).
Треба мати на увазі, що обґрунтування ціни на продукцію завжди базується на повній собівартості.
Вибір калькуляційних статей витрат і методів їх обчислення на одиницю продукції залежить від конкретних умов виробництва і передусім від широти номенклатури продукції і специфіки технологічних процесів.
В однопродуктовому виробництві калькулювання є найпростішим і найточнішим,
У першому випадку калькулювання здійснюється за методом прямого розподілу (поділом) витрат, а саме:
Со = С / N,
де С - витрати за певний період (виробничі чи повні);
N - обсяг готової продукції за той же період у натуральному вимірі.
У другому випадку, тобто коли продукт має різні властивості чи рівні якості, калькулювання здійснюється за коефіцієнтами еквівалентності.
Окрема проблема калькулювання — визначення собівартості виробів у сукупному (комплексному) виробництві.
Тут найпростішим видається досить поширений метод розподілу сукупних спільних витрат пропорційно обсягу продукції в цінах продажу. За цим методом загальний порядок умовного визначення собівартості такий:
* обчислюється коефіцієнт витрат на 1 грн випуску продукції:
kв = С / В,
* визначається собівартість окремих виробів:
Сі = Ці * kв,
де С — сукупні (спільні) витрати у комплексному процесі за розрахунковий період;
В — загальний обсяг виробленої продукції за розрахунковий період у цінах продажу (товарна продукція);
Сі, Ці, — відповідно собівартість і ціна і-го виробу.
Є й інші методи розподілу загальних витрат у комплексному виробництві, але вони складніші й не набули поширення.
