Морально-правовий зміст принципу законності та його застосування в діяльності юристів

Мораль і право відрізняються за багатьма параметрами, але у них багато спільного. І мораль, і право виконують загальну соціальну функцію — регулюють поведінку людей, виражають загальнолюдські уявлення про належне і справедливе.

Мораль і право виникли з потреби забезпечити функціонування спільнот, суспільства шляхом погодження, гармонізації різних, іноді протилежних, інтересів, підпорядкування людей певним загальним правилам поведінки. У кожній суспільно-економічній формації, національній культурі мораль і право однотипні. Вони базуються на одній соціально-економічній системі, особливостях менталітету, відбивають потреби й інтереси людей, певних верств населення, соціальних груп та об'єднань, соціальних інститутів, а то й суспільства в цілому.

Принцип законності є конкретизацією принципу справедливості, тому вони діють у єдності. Законність, тобто підкорення тільки закону, один із найважливіших принципів діяльності працівників юридичної професії. З принципів справедливості і законності випливають важливі вимоги морального характеру. Юрист будь-якої спеціалізації повинен керуватись тільки законом, його духом і змістом, не має права піддаватись тиску, впливу, проханням, порадам і т. ін., звідки б вони не йшли. Він здійснює свої функції в інтересах народу, в ім'я виконання його волі, що виражена у законі. Юрист виступає в очах суспільства як носій справедливості і законності і повинен показувати зразок дотримання закону. Порушення закону його охоронцями, носіями справедливості і законності підриває віру в авторитет і непорушність закону. Юристи морально відповідальні перед суспільством, державою, людьми і своєю совістю. Принцип незалежності підкреслює незалежність юриста від будь-якої чужої волі, але залежність від закону,

Відповідальність юристів може бути загальною або пов'язаною з професійною діяльністю. Загальна відповідальність (юридична, моральна тощо) має непрофесійний характер і настає на загальних підставах. Дисциплінарна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності, до якої юрист

притягується за вчинення дисциплінарного проступку, тобто за порушення:

• законодавства при виконанні професійних функцій;

• присяги, яка ним прийнята;

• вимог статуту відповідного об'єднання юристів.

За вчинений дисциплінарний проступок до юристів застосовують такі дисциплінарні стягнення:

• попередження;

• догана;

• пониження кваліфікаційного класу;

• пониження у посаді та звільнення з посади;

• зупинення на певний строк дії свідоцтва (ліцензії) про право на заняття приватною юридичною практичною діяльністю або його анулювання.

Проблема службового обов'язку посідає чільне місце у професійній культурі юриста. Усвідомлення юристом своїх службових обов'язків є необхідним елементом його деонтологічної правосвідомості та професійної культури. Його професійні вчинки контролюються сумлінням, на основі чого формується внутрішній імператив службового обов'язку. Позитивне право ніколи не досягне такої сили і легітимності, яку має внутрішній імператив службового обов'язку.

Тобто у період перебування на роботі у юриста виникає вже не професійний чи юридичний, а насамперед службовий обов'язок. Різновидом службового є функціональний обов'язок. Останній виникає у процесі виконання конкретних функцій, яких безліч у юридичній діяльності. Переважно функціональні обов'язки визначаються для кожного юриста зокрема. Як правило, не допускається, щоб юрист виконував невластиві йому функції. У протилежному випадку можливе притягнення його до відповідальності.

У своїй діяльності юрист керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України та іншими нормативними актами.

Базуючись на нормативно-правових документах відповідних до спеціальності юриста, можна сформулювати декілька правил загального характеру поведінки спеціаліста-юриста які повинні бути основними у його буденній праці:

- справедливість та об'єктивність у прийнятті рішень, того що засуджуючи чи захищаючи людину юрист повинен позбавити власні почуття нальоту упередженості та суворо наслідувати букву закону;

- виключення доброти з професійних почуттів, того що доброта заважає об'єктивній та тверезій оцінці, формує поблажливе ставлення там, де воно є недоречним;

- терпимість у стосунках як з близькими, так й з цілком невідомими вам людьми, того що професія "юрист" накладає на свого носія певний відбиток, який формує його подальше відношення до людини, й, найчастіше - це відбиток у загальнолюдському розумінні, - негативний, адже юрист, побачивши негативні приклади людського існування починає дивитись на собі подібних не як на носіїв розуму та усього, що прийнятно вважати людським, а, як на носіїв низки негативних характеристик;

- юрист повинен соціалізуватись путями, прийнятними його статусу та зрозумілими іншій частині соціуму, адже, якщо юрист соціалізуватиметься путями, що будуть визнані такими, що суперечать моралі, в нього виникнуть проблеми із розумінням його як безпосереднім керівництвом, так і тими людьми, що його оточують;

- юрист повинен виховувати власну родину у дусі поваги до законів, адже у ситуації виникнення правового прецеденту до якого будуть причетні родичі чи близькі спеціаліста-юриста, це зіпсує його репутацію та подальше просування за ієрархічними сходами юридичної установи працівником котрої є цей юрист;

- юрист повинен презирливо ставитись до усіх почуттів, що заважають здійсненню професійної діяльності, крім тих випадків, коли внутрішній імператив настійливо противиться здійсненню того чи іншого професійного діяння, адже йти проти власних принципів не є вірно ані з поглядів загальної юридичної філософії, ані з позицій загальнолюдського відношення до власного призначення у суспільстві.