Справедливість – головний принцип професійної діяльності юристів.
Юридичну етику прийнято розглядати як складову частину етики взагалі й різновид професійної етики. Необхідно особливо підкреслити ту обставину, що моральні й правові норми як різновид соціальних норм знаходяться в тісному зв'язку і взаємодії. Це означає, що юридичні закони відбивають моральність і мораль суспільства в цілому. Механізми морального і правового регулювання дуже близькі один до одного за специфікою і суспільними функціями. Вони взаємодіють між собою і взаємопроникають.
У центрі інтересів юридичної етики знаходиться питання щодо ролі, характеру та ступені впливу морально-етичних категорій - добра і зла, обов'язку і совісті, справедливості та відповідальності, гідності та честі або їхньої відсутності на професійну діяльність юристів усіх професій.
Моральна культура посідає одне з найважливіших місць в особистій культурі юриста. Це можна пояснити характером та сферою їхньої діяльності, а також тими завданнями, які стоять перед ними в межах професійного обов'язку. Їх робота пов'язана із забезпеченням прав і свобод громадян, виконанням обов'язку перед суспільством і державою, із служінням праву, а значить справедливості, що ставить до всіх працівників юридичної сфери високі моральні вимоги.
Специфіка професії юриста визначає місце і характер професійної етики в його роботі. Основні юридичні професії завжди включають в себе наявність влади над іншими людьми і вирішення їхніх доль. За добору співробітників до судової та правоохоронної систем повинні превалювати моральні критерії.
Значну роль принцип справедливості відіграє в разі, коли є прогалини в законодавстві і коли застосовують уже не аналогію закону, а аналогію права, тобто відносини регулюють відповідно до загальних принципів права та законодавства. Так, у пункті 2 статті 8 Цивільного кодексу України зазначено, що «в разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права)». Підпункт 6 пункту 1 статті 3 Цивільного кодексу України до загальних засад цивільного законодавства відносить справедливість, добросовісність та розумність. Отже, той, хто застосовує норми права, має бути справді високоморальною, неупередженою та безсторонньою людиною — суддею або іншим посадовцем — із характерними професійними якостями для того, щоб справедливо вирішити справу
У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.
Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин має бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційним підходом, неупередженістю. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть одне одному, а й те, що покарання має бути в справедливому співвідношенні із тяжкістю й обставинами скоєного та особою винного.
На жаль, поки що не існує чіткого визначення «справедливості», яке було б загальнообов'язковим та універсальним для всіх. На наш погляд, найвдалішим у цьому сенсі є розуміння «справедливості» якуявлення про належне, що містить вимогу про відповідність діяння та відплати за нього.
Справедливість — це, безумовно, один із найважливіших і фундаментальних принципів права. Хоч які значення вкладали б у це поняття правники, незаперечним лишається одне — всі фахівці зводять справедливість на п'єдестал принципів права.
