Типологія концептуалізації феномену без свідомого. Пізнавальне значення

Незважаючи на всю життєву значущість, самосвідомість ще не вичерпує всього змісту свідомості людини. При характеристиці суті свідомості і самосвідомості, підкреслювалася їх рефлексивність і саморефлексивність, тобто усвідомленість процесів, які в них відбуваються. Але не всі процеси свідомості і навіть самосвідомості усвідомлюються людиною. Численні дії людини забезпечуються автоматично, неусвідомленим функціонуванням свідомості і самосвідомості. У зрілому віці людина переважно не усвідомлює, не обмірковує звичні дії, і тільки при освоєнні нових навичок діяльності і життєдіяльності бере їх під контроль свідомості. Самосвідомість людини також може функціонувати автоматично. У критичній ситуації, коли у людини немає часу на обміркування своїх дій, вона приймає певне рішення іноді несвідомо, але ґрунтуючись на вже вироблених уявленнях про власне Я, про те, що для неї допустимо чи не допустимо за будь яких обставин. Саме у таких випадках знаходить прояв справжнє Я, яке може і не співпадати з тим образом, який є усвідомленим. Отже, у свідомості виявляється ще один рівень, для якого властива неусвідомленість процесів, що в ньому відбуваються. Для позначення такого рівня свідомості використовують поняття підсвідомість і безсвідоме. Іноді їх використовують як синоніми. Різноякісність, різнорідність можна виявити і звернувшись до історії становлення концепції безсвідомого.

Вперше концепція безсвідомого сформульована Готфрідом Лейбніцем, який пояснював як нижчу форму душевної діяльності людини, що лежить за межами свідомих уявлень, які підносяться, як острівки над океаном темних сприйнять (перцепцій). Іммануїл Кант пов'язував безсвідоме з проблемою інтуїції, з питанням про чуттєве пізнання. Своєрідний культ безсвідомого, як глибинного джерела творчості, властивий для представників романтизму. На початку XIX ст. розпочалося власне психологічне дослідження безсвідомого. Динамічну характеристику безсвідомого запровадив Йоганн Фрідріх Герберт. За концепцією, несумісні ідеї можуть вступати між собою у конфлікт, до того більш слабкі витискуються із свідомості, але продовжують на неї впливати і не втрачають динамічних властивостей. Дослідження у галузі психопатології дозволили зафіксувати психічну діяльність, що не усвідомлюється людиною. Ця лінія одержала розвиток концепції безсвідомого Зігмунда Фрейда, який почав з установлення прямих зв'язків між невротичними симптомами і безсвідомими переживаннями травматичності. Фрейдівську концепцію радикально переосмислив Карл Юнг і ввів поняття колективного безсвідомого, прагнув довести, що безсвідоме охоплює не тільки суб'єктивне і індивідуальне, яке витіснене за межі свідомості, але й, насамперед, і колективний, безособовий психічний зміст, який укорінений у стародавності і втілений в інваріантних для усіх епох і народів образах-символах, які позначив поняттям «архетип». Архетипи, на думку Карла Юнга, принципово протистоять свідомості, їх не можна дискурсивно і адекватно висловити.

Концепція безсвідомого розвивається численними напрямками сучасної філософії і психології, відбивається у практиці різних сучасних художніх течій. Звернення до історії становлення і розвитку концепції безсвідомого дозволяє відокремити два змістовних аспекти. По-перше, безсвідоме у широкому розумінні це сукупність психічних процесів, операцій, станів, що не репрезентовані у свідомості суб'єкта. По-друге, у вузькому розумінні безсвідоме пояснюється як особлива сфера психічного або система процесів, що якісно відмінні від явищ свідомості і безпосередньо неприступні. Для розрізнення, фіксування різних змістовних аспектів неусвідомленої сфери психічного життя людини можна використати два поняття: підсвідомість і безсвідоме.

Підсвідомість — це активні психічні процеси, що не виступають центром розумової діяльності свідомості, але впливають на свідомі процеси. Між свідомістю і підсвідомістю немає неподоланої межі. Зміст підсвідомості може переходити у свідомість і самосвідомість та навпаки. Сфера підсвідомості охоплює: по-перше, неусвідомлений психічний контроль за діяльністю тіла, деякі бажання, потяги, спонукання; по-друге, знання, почуття, переживання, які були витіснені із свідомості з метою самозбереження (від надлишкової інформації, болісних, неприємних переживань тощо), а також сни, патологічні душевні стани; по-третє, неусвідомлені процеси мислення, які пов'язані з визріванням творчого задуму, а також визріванням вищих прагнень людського духу і душі (творчості, віри, любові, дружби та ін.).

Безсвідоме — ірраціональні елементи психічної реальності, те, що залишається у глибинах психіки і знаходить прояв у свідомості не безпосередньо, а через підсвідомість. Зміст безсвідомого ще до кінця не з'ясований. По суті, численні елементи підсвідомості мають своєрідний безсвідомий «залишок». Якщо початковий та завершальний етапи творчого, інтуїтивного процесу у кінцевому випадку усвідомлюються людиною, то сам механізм їх залишається на даному рівні розвитку людини неусвідомленим, безсвідомим. Своєрідний ірраціональний «залишок» завжди зберігається і в таких почуттях: віра, надія, любов, що не піддаються свідомому регулюванню. У глибинах безсвідомого схований механізм дії численних парапсихологічних явищ (яснобачення, телепатія тощо). Заслуговує на увагу і концепція колективного безсвідомого Карла Юнга, хоча зміст явища навіть самим дослідником розумівся по-різному. Людина ще багато чого не знає про зміст, можливості, механізми функціонування свідомості, самосвідомості, і особливо безсвідомого, про що свідчить практика психоаналізу і медитації.

Отже, свідомість існує як народжений діяльністю мозку суспільно розвинутої людини невідчуваний і незворотний потік спонукань, вражень, почуття, думок, а також більш стійких ідей, переконань, цінностей, стереотипів та ін. Існування свідомості — потік, який не можна зупинити, повністю охопити, усвідомити, відтворити в усій повноті. Свідомість не хаотична, має певну упорядкованість, взаємозв'язок, єдність, стійкість, загальність структур. Свідомість формується і розвивається тільки у процесі соціалізації і самоактуалізації особистості, входження її у світ культури за допомогою діяльності і спілкування, рефлексії і саморефлексії, самооцінки і самовизначення. Свідомість не тільки відображає світ, але й створює його, тобто створює, перетворює, удосконалює свій власний світ і життєвий світ людини: світ її ідей, понять, наукових знань; світ людських цінностей, емоцій, сенсу; світ образів, уявлень, уяви, культурних символів і знаків; світ предметно-практичної і духовно-практичної діяльності. 

Білет №5