Основні гносеологічні програми та стратегії

Класифікація теоретико-пізнавальних програм може проводитися за різними підставами. Наприклад, вони можуть відрізнятися по відношенню до об'єкта пізнавальної діяльності, по трактуванні суб'єкта: теорії, засновані на прийнятті індивідуально-психологічного, трансцендентального, колективного суб'єкта пізнання або взагалі заперечують існування такого - в дусі «Теорії пізнання без суб'єкта, що пізнає» К. Поппера. Класифікація гносеологічних доктрин може бути проведена також на основі того, що визнається джерелом наших знань про світ (ранаціоналізм, емпіризм); яка пізнавальна здатність є основою отримання нового знання (інтуїтивізм, панлогізм) і т.д. В принципі, всі подібні підстави класифікації мають раціональний сенс. Однак їм властиві два недоліки: 1) вони не універсальні і 2) не дають сутнісної типології основних ходів теоретико-пізнавальної думки. На нашу думку, найбільш універсальною основою класифікації теоретико-пізнавальних програм є рішення питання про походження і сутність знання. Виходячи з цьої підстави, гносеологічні доктрини можна розділити на дві нерівні частини, одну, меншу, умовно називаємо «песимістичними» (або негативістськими), а другу, більшу частину - «оптимістичними» (або конструктивними) доктринами.

Однією з найбільш давніх песимістичних доктрин є скептицизм. Сутність скептицизму полягає в запереченні можливості досягнення істинного, тобто доказового і загального, знання та у визнанні того, що стосовно будь-якого судження можна висловити прямо йому протилежне і нітрохи не менш обгрунтоване. Цікаво, що послідовний скептицизм не тільки в пізнанні, а й у житті є найчастіше саме сліпе прийняття на віру якихось поширених забобонів або наслідок глибокого розчарування в якихось догмах. Недарма кажуть, що догматик - це повіривший скептик, а скептик - розчарований догматик. Догматизм і скептицизм як дві тупикові крайності завжди підживлюють один одного, утворюючи як би замкнене коло, що призводить до філософського безпліддя.

Агностицизм - позиція, заперечуюча можливість пізнання сутності речей і визначаюча
кордони людського пізнання. Іноді агностицизм розуміють невірно, а саме як позицію, що заперечує можливість пізнавальної діяльності взагалі. У класичній формі агностична установка виражена І. Кантом, який стверджував, що ми можемо пізнавати лише явища (феномени) речей, оскільки речі завжди дані
нам у формах нашого людського досвіду. Які ж речі самі по собі - поза цією суб'єктивною даністю - про те може знати лише Бог.

Щодо конструктивних теоретико-пізнавальних доктрин, тут слід згадати реалістичних доктрин. Вони виводять знання з реального, тобто існуючого незалежно від нас і на нас активно впливаючого,зовнішнього світу. Історично першим різновидом цього підходу є позиція наївного реалізму. Характерними рисами цієї позиції полягають в наступному: 1) знання є продукт відображення зовнішнього світу, на зразок того, як предмети відображаються в дзеркалі, 2) пізнавальний образ в голові людини є більш-менш точною копією її оригіналу, 3) джерелом знання є чуттєві дані, які потім узагальнюються і систематизуються інтелектом, 4) людина пізнає світ як би один на один, без опосередкованого впливу соціуму, його культури, практики та мови, 5) свідомість людини безпосередньо пов'язують із функціонуванням мозкового субстрату, а іноді, як у вульгарних матеріалістів, думка розглядається як виділення мозку. В даний час позиція наївного реалізму є надбанням історії гносеології. Майже всі її твердження виявилися помилковими.

Так, у позиції наукового реалізму причиною виникнення знань у голові людини, у тому числі і знань науково-теоретичного характеру, визнається вплив зовнішнього світу. Він первинний стосовно будь-якого продукту людської практичної та пізнавальної діяльності. поняттям і законам наукових теорій відповідають реально існуючі речі і процеси, хоча тут і необхідно враховувати конструктивну діяльність теоретика, а також вплив мови на пізнавальний процес. Стани нашої свідомості похідні від фізико-хімічних процесів у мозку, хоча й опосередковані соціокультурним впливом.

До натуралістичних теорій пізнання можуть бути зараховані ті моделі, які не сумніваються в існуванні об'єктивного зовнішнього світу, але розглядають знання як щось похідне від природних процесів і, відповідно, вважають можливим розуміння сутності знання на основі пізнаних природних законів. Характерними рисами всіх різновидів натуралізму являються редукціонізм (спроба звести складні закономірності до більш простих), апеляція до даних природних наук як надійної бази винесення істинних суджень і загальний антиметафізичний пафос, тобто віра в можливість вирішити фундаментальні проблеми теорії пізнання, не вдаючись до філософської мови, філософським методам аналізу.

Фізикалізму - спроба вирішити теоретико-пізнавальні проблеми, перевівши їх на мову фундаментальних фізичних теорій і спираючись на встановлені фізичні закони. Самі по собі спроби залучити досягнення фізики як фундаментальної природно-наукової дисципліни до аналізу проблем пізнавальної діяльності і свідомості людини є виключно цінними і корисними, що збагатили науку багатьма важливими результатами.

Фізіологічний редукціонізм, (або науковий матеріалізм) – напрям гносеологічних досліджень, що переважно концентрується на питаннях співвідношення тіла і психіки, мозку і свідомості і вважає, що явища психічного життя людини і безліч її ідеально-смислових продуктів (образи, поняття, структури мови і т.д.) можна успішно пояснити на основі фізіологічних процесів і станів, происходящих в людському організмі.

Нативізм {від лат. nativus - вроджений) - спроба вирішити проблеми походження свідомості і мови, спираючись на закони генетичної спадковості. Тут постулюється вроджений характер найважливіших елементів чуттєвого сприйняття, категоріальних структур мислення та граматики мови.

Еволюційна теорія пізнання –найпопулярніша і, мабуть, найбільш виважена натуралістична програма, яка стверджує, що сутність людського знання може бути адекватно зрозуміла лише в загальному еволюційно-біологічному контексті, а закони онто- і філогенезу розвитку знання і пізнавальних здібностей людини можуть бути цілком адекватно інтерпретовані в термінах еволюційної теорії. При цьому в еволюційно-епістемологічній парадигмі враховуються позитивні результати і фізикалістських, і фізіологічно-редукціоністських, і нативістських підходів.

Спроби подолати недоліки редукціонізму, властиві всім натуралістичним програмам, робляться в рамках праксеологічних реалістичних теорій пізнання. До праксеологічних теорій пізнання можна віднести ті які розглядають знання як наслідок активної предметно-практичної діяльності людини в навколишньому світі. Найчастіше в основі праксеологічних поглядів лежить впевненість в об'єктивному і незалежному існуванні зовнішнього світу, тобто реалістична установка, однак саме практична діяльність розглядається як найважливіша умова виникнення та розвитку ідеальних змістів нашої свідомості.

«Платонічні» теорії пізнання. До них відносяться доктрини, які стверджують, що знання утворює особливий ідеально-духовний світ, що є трансцендентним щодо індивідуальної свідомості. Цей об'єктивно існуючий світ знання є субстанціальною основою будь-яких конкретних продуктів людської пізнавальної діяльності.

Імманентські доктрини стверджують, що знання є внутрішньо (іманентно) властивим свідомості людини у всій своїй повноті істинної або ж, на проти, у всій своїй суб'єктивній ненадійності, навіть ілюзорності. Пізнавальна діяльність людини має справу не з протистоячим їй світом речей або світом ідей, а з реальністю, складаючу сутність її власного буття. Реальною гносеологічною основою імманентістскої парадигми є той факт, що будь-які речі і види досвіду завжди дані нам крізь призму нашої свідомості.

Трансценденталізм - гносеологічна установка, яка розглядає знання як продукт активної конструктивної діяльності людської свідомості і спрямована на виявлення загальних - трансцендентальних - умов будь-якого можливого досвіду. Ін словами, завдання дослідження пізнання полягає тут не в зверненні до об'єкта пізнання і не до знання як такого - а до дослідження інваріантних, тобто однакових для всіх людей, структур суб'єктивності завдяки яким вони однаково продукують і розуміють знання.