Форми логістичних утворень за кордоном

У попередніх параграфах було викладено теоретичні та методологічні засади логістики. Тепер доцільно розглянути досвід зарубіжних країн, що мають неабиякі досягнення в галузі логістики. Зазначимо, що у розвинутих зарубіжних країнах ці досягнення неоднакові. Вивчення діяльності 500 західноєвропейських компаній (26% – компанії Німеччини, 20% – Голландії, 17% – Великобританії, 16% – Франції, 11% – Бельгії, 10% – Іспанії), які репрезентують 30 різних галузей економіки, показало існування чотирьох стадій розвитку логістики. На першій стадії, якій притаманне нерегулярне добове логістичне планування, перебувають 57% обстежених фірм. На другій – 20% компаній, що нерегулярно займаються питаннями логістики, але вживають заходів до її використання вже на тижневий термін, пов'язуючи свої дії з бюджетом і зниженням витрат виробництва. Третя й четверта стадії розвитку логістики характеризуються впровадженням інтегрованої системи, логістики, що охоплює доставку товарів від постачальника матеріалів до кінцевих споживачів готової продукції. На цих стадіях розвитку перебувають лише 23% компаній. Вони розробляють довгострокові плани постачання (на місяць і триваліший термін), одночасно приділяючи велику увагу вивченню попиту. В огляді, складеному за результатами обстеження, зазначається, що завдяки використанню логістики продуктивність праці працівників фірм, зайнятих у процесі транспортування вантажів, загалом зросла на 9,9%. Водночас в 60% обстежених фірм, в яких вдалося підвищити якість транспортного обслуговування, зниження собівартості не було.

Зусилля, пов'язані з удосконаленням складування й транспортування вантажів, спрямовувалися на розробку заходів, що забезпечили б як повільну, так і швидку віддачу вкладених коштів. Практика показала, що швидко скуповуються кошти, вкладені в аналіз «вузьких» місць господарської діяльності фірм чи окремих ланок логістичного ланцюга, у впровадження нормативної продуктивності праці, застосування стимулюючої її оплати. Повільно скуповуються витрати на механізацію складування, будівництво складів великої місткості, автоматизацію технологічних процесів. За даними обстежень, серед фірм, що здійснювали заходи першої групи, 44% спрямовували їх на аналіз вузьких місць господарської діяльності чи окремих ланок логістичного ланцюга, 32% – на впровадження нормативної продуктивності праці й 14% – на застосування стимулюючої оплати праці. Серед фірм, що проводили заходи другої групи, 47% спрямовували кошти на механізацію складування, 23% – на автоматизацію технологічних процесів.

З метою прискорення впровадження логістики в господарську практику фірм за кордоном почали створюватися консультативні ради. Так, на підприємствах Франції у середині 80-х років налічувалося близько 50 рад, що займалися логістикою. Зазвичай такі ради зосереджують свою діяльність на одній з ланок логістичного ланцюга (наприклад, транспорті) чи двох-трьох ланках, але в поєднанні з всією сукупністю інших її елементів. Вони надають також консультації зовнішнім фірмам. Адміністрація фірм використовує консультативні ради для діагностування стану логістики на підприємстві. Ради здійснюють також дослідження в галузі логістики, розробляють пропозиції щодо її вдосконалення, проводять заняття з вивчення проблем логістики, вивчають досвід інших фірм. На консультантів покладено такі функції:

- визначення стратегічних аспектів логістики, необхідність в яких виникає, наприклад, у разі зміни стратегії фірм чи розробки нових ринкових концепцій і методів виробництва;

- розгляд оперативних аспектів логістики (наприклад, аналіз витрат з логістики, оптимізація існуючих систем управління, стандартизація пакувань тощо);

- оперативне планування, пов'язане, наприклад, з упровадженням методу «точно в строк», нових автоматизованих систем складування та транспортування;

- планування перевезень (наприклад, оптимізація парку транспортних засобів, методів перевезення небезпечних вантажів з урахуванням вимог охорони довкілля).

Провести межу між внутрішньою та міжнародною логістикою складно. Але міжнародна логістика переважно вивчає рух товарів через національні кордони. Про неї говорять тоді, коли фірма:

• експортує частку виготовленої продукції;

• імпортує матеріали, сировину та готові вироби;

• товари частково виготовляються в одній країні, а потім відправляються в іншу, де здійснюється їх подальша обробка або збирання. Наприклад, фірма штампує деталі часових механізмів у Швейцарії, а потім відвантажує їх у зону вільної торгівлі в Південну Корею, де, використовуючи дешеву робочу силу, їх збирають, а далі зібрані годинники відвантажують в інші країни. Нині великий інтерес викликає В'єтнам, як країна, де можна виконувати доволі трудомісткі роботи, оскільки:

• рівень заробітної плати тут вельми низький;

• стала глобальною й у багатьох країнах має ринки, джерела забезпечення або виробничі ланки;

• через географічне розташування під час здійснення внутрішньої торгівлі доводиться перетинати кордони зарубіжних країн. Опломбовані товари транспортуються через транзитні країни без особливих труднощів.

Міжнародна логістика, так само, як і логістика, яка діє всередині країни, виконує функції, пов'язані із забезпеченням і розподілом матеріальних ресурсів. Міжнародне забезпечення визначає процеси придбання сировини і комплектуючих за межами країни. Послуги в сфері забезпечення мають будуватися на основі інформації про джерела необхідного їм продукту, а також про чинники, що впливають на прийняття рішень щодо постачальника.

У сучасних умовах часом використовують термін «раціоналізований обмін», щоб описати стратегію завойовування позицій на ринку менш розвинутих країн шляхом розміщення виробничих сил там, де здійснюють продаж готової продукції. Завдання міжнародної логістики у сфері матеріально-технічного забезпечення полягає у встановленні оптимальних міжнародних каналів руху матеріальних потоків і виконанні функцій, пов'язаних з цим.

У сфері маркетингу та розподілу дуже важливо вивчити ринок покупців товарів і послуг. При цьому слід враховувати, що кожна країна має свої унікальні ринкові особливості та потенціал. У багатьох країнах масштаб фірм, що займаються розподілом товарів, набагато менший, ніж фірм аналогічного профілю в США. Фірми, що продають товар під власними торговими марками, повинні дбати про якість своїх товарів на різних ринках. Звідси виникають проблеми, які має вирішувати логістика, передусім вони пов'язані з наданням споживчих послуг. У міжнародному розподілі логістична штовхаюча система матеріальних запасів зустрічається доволі рідко.

Якщо постачальники не впевнені в отриманні доходу від продажу своїх товарів, вони не будуть проштовхувати їх зовнішнім дистрибуторам. Один із способів, за допомогою якого постачальник може бути впевненим в оплаті своїх товарів, полягає в передоплаті або використанні безвідзивних акредитивів, яким банк гарантує сплату за умови виконання постачальником певних умов.

З позиції менеджера-логіста акредитив призначений для управління рухом вантажу, позаяк у ньому наведено всі необхідні дані для перевезень. Пересування продукції у міжнародному сполученні здійснюється міжнародними каналами. Це канали приналежності, переговорів, фінансування, просування та логістичний канал. За міжнародного транспортування також використовують канал документообігу. Це пов'язано з тим, що документація, що супроводжує вантаж велика за обсягом.

Неабияке значення під час виконання міжнародних операцій має вибір умов поставок, саме цим займаються всі логістичні менеджери у каналах переговорів. Головним при цьому є вибір:

- логістичного каналу;

- фінансового каналу (плата за товари й перевезення);

- каналу приналежності (законне право розпоряджатися каналом);

- каналу документообігу (необхідна документація);

- відповідальності за утримання каналу.

Ці п'ять об'єктів конкретизуються у контракті про поставки шляхом складання календарного графіка доставки товару, визначення географічного місцезнаходження пункту доставки, а також інших умов, пов'язаних з термінами та місцем поставки.

Усі умови поставки наведені у збірнику «ІНКОТЕРМС» — міжнародні комерційні терміни (INCOTERMS). На практиці існує значно більше умов, що підлягають узгодженню.

За кордоном низка промислових компаній виокремлює зі своєї структури підрозділи з логістики як самостійні служби для виконання посередницьких функцій. Для них розвиток конкуренції на ринку логістичних послуг, що надаються спеціалізованими фірмами, визначає вирішення проблем, пов'язаних з транспортом і складуванням. Це дає можливість зосередити увагу на виробничих функціях фірми.

Розвиток самостійних посередницьких служб, які здійснюють за контрактами з промисловими підприємствами комплекс послуг у сфері логістики, є більш ефективним порівняно з фірмами, які виконують їх власними силами. Послуги посередницьких або дистрибуторських компаній пов'язані зі збутом готової продукції, складуванням, контролем за запасами, укладанням договорів на перевезення, сприянням своєчасному відвантажуванню продукції, визначенням ефективності видів транспорту, плануванням товароруху та ін.

Логістичні підрозділи великих промислових компаній, що мають самостійний статус, починають домінувати на американському ринку послуг. Це пов'язане з тим, що логістичне управління обходиться дорого та є доволі складним процесом. Тому оптимальним рішенням є зосередження всіх логістичних функцій у спеціалізованих фірмах, що гарантують високу якість обслуговування за низьких витрат.

За даними Британського інституту логістики на управління розподілом, логістичними послугами посередників користуються близько 55% підприємств Великої Британії.

Крім спеціалізованих логістичних посередників створюються та функціонують логістичні центри, що надають послуги, пов'язані з транспортуванням і складуванням товарів (з укрупнення та розукрупнення партій вантажів, їх перевантаження, зберігання та ін.). Крім того, вони можуть також надавати логістичні консалтингові та інформаційні послуги. Залежно від характеру здійснюваних операцій центри поділяються на центри розподілу (збут), перевантаження товарів і товарообігу, їх значення постійно зростає. Дослідження, проведені в німецьких фірмах, показали, що більшість підприємств користується послугами центрів.

Наведемо загальні особливості створення логістичних структур за кордоном.

1. Розвиток логістичних структур пов'язаний з вимогами ринкової кон'юнктури в інтересах ефективнішого обслуговування ринку. Характерною рисою є зростання кількості видів логістично-посередницьких організацій, поєднання ними різних функцій універсалізації та спеціалізації. У США налічується близько 20 типів різноманітних структур, а з урахуванням товарної спеціалізації— декілька тисяч. У Японії функціонує майже 120 тисяч фірм та інших логістично-посередницьких організацій. У цій країні дрібні та середні посередники-оптовики об'єднуються в мікрорайонах у кооперативи, діють також центри оптової торгівлі, які створюються у великих містах і мають власний парк транспортних засобів і складські приміщення. Різноманітність логістично-посередницьких організацій, що діють на договірній основі із замовниками, які обслуговуються, створені в Німеччині. Вони особливо ефективні в промислових фірмах, де є нові системи управління матеріальними потоками і недостатньо складських площ.

Функціональною основою у взаємовідносинах промислових фірм і логістично-посередницьких організацій є комплекс послуг, які вони надають. Зокрема, вони розміщують замовлення на виробництво, беруть участь у рекламуванні продукції, яка виробляється, у роботі відділів маркетингу.

2. Особливо зросла роль логістично-посередницьких структур у забезпеченні постачальників і споживачів логістичними послугами з складської переробки продукції, розукрупнення, сортування, уніфікації під групування та пакування партій продукції.

Збільшення логістичних функції у посередників викликає побоювання у замовників через відносно високу залежність їх від сторонніх організацій, скорочення сфери власної господарської діяльності та отримання прибутку. У зв'язку з цим окремі промислові компанії створюють спеціалізовані дочірні фірми для виконання логістичних посередницьких послуг.

3. Розвитку взаємозв'язків суб'єктів ринку характерне підвищення ролі закупівельно-збутових служб споживачів продукції, і самих виробників, посилення їх взаємодії відповідно до інтересів виробників, споживачів і конкурентів з урахуванням вимог останніх.

У США та інших країнах збутова та закупівельна діяльність відповідно постачальників і споживачів продукції, з одного боку, та посередників, з іншого, поєднується, доповнюючи одна одну. За характером і різновидами форм діяльності, а також структурною побудовою логістично-посередницькі організації мають істотні переваги перед такими структурами промислових підприємств.

4. Разом з розукрупненням, автоматизацією логістичних посередницьких структур постійно розвиваються інтеграційні форми їх функціонування, які створюються на договірній або акціонерній основі, маючи короткотерміновий або довготерміновий характер, охоплюючи окремі або більшість послуг, що надаються логістичними організаціями.

Розвиток горизонтальних зв'язків логістичних посередників і підприємств сприяє переходу на акціонерну форму співпраці між ними. Наприклад, у Франції понад 25 % таких фірм об'єднані в акціонерні товариства.

5. Невід'ємним елементом організації логістично-посередницької діяльності промислових фірм є участь у ній державних органів управління. Це виявляється у використанні фінансово-кредитних важелів у реалізації координаційних функцій через державні центри та укладання державних контрактів, пов'язаних з виконанням цільових програм, що розробляються в США, Канаді, Японії, а також деяких країнах Західної Європи.

Розробку цих програм, організацію їх реалізації та освоєння ринків збуту покладають на стратегічні господарські центри, які почали створюватися в США та Японії. Крім того, отримали розвиток також центри із закупівлі продукції, що координують роботу відділів постачання промислових фірм матеріалами та сировиною з постачальниками продукції, що виробляється. Широка мережа таких центрів є у Франції.