Завдання для перевірки знань. 1. У чому полягають головні принципи побудови радянської державності в Україні.

1. У чому полягають головні принципи побудови радянської державності в Україні?

2. На підставі вивчення тексту Конституції УРСР 1919 р. визначте роль і функції законодавчої та виконавчої влади в УРСР. У чому полягала узурпація більшовицькою партією державних повноважень?

3. Проаналізуйте особливості створення системи органів, що охороняли режим.

4. У чому полягала роль УСРР у створенні Союзу РСР?

5. Назвіть органи влади та управління УСРР у зазначений період. Розкрийте їх функції і порядок роботи.

6. В чому полягав вторинний характер українського законодавства по відношенню до російського? Обґрунтуйте відповідь на прикладі проведення кодифікації в УСРР.

7. Проаналізуйте та на конкретних прикладах проілюструйте особливості проведення реформи адміністративного устрою УСРР в зазначений період.

ТЕМА 8

Державно-політичний устрій і законодавство в Україні в період «повної» та «остаточної» перемоги
соціалізму (1936—1991 рр.)

1. Держава і право України в 1936—1940 рр.

2. Державність і право в західноукраїнських землях між двома світовими війнами.

3. Державно-правовий статус українських земель у період
II світової війни.

4. Держава і право України у повоєнні роки та період десталінізації (1945—перша половина 1960-х років).

5. Держава і право України в період неототалітарного режиму (середина 1960—середина 1980-х років).

6. Держава і право України періоду перебудови (1985—1991 рр.).

1 питання. Держава і право України в 1936—1940 рр.

Зазначимо, що повна перемога соціалізму в СРСР була юридично закріплена в новій Конституції, проект якої було ухвалено на Пленумі ЦК ВКП(б) в червні 1936 року, а Надзвичайний VIII Всесоюзний з’їзд Рад 5 грудня 1936 року затвердив і ввів її в дію. На основі цього документа 1937 року приймається Конституція УРСР.

У відповідності з Конституцією найвищим органом влади УРСР проголошувалася Верховна Рада республіки. Її компетенцією були затвердження народногосподарського плану республіки, управління галузями народного господарства, встановлення оподаткування, законодавства про працю, організація судових органів тощо.

Постійно діючим органом є Президія, що обирається Верховною Радою. Вона видає укази, тлумачить закони республіки, конт­ролює роботу уряду, присвоює почесні звання республіки, здійснює право помилування осіб, проводить референдуми.

Рада Народних Комісарів є найвищим виконавчим і розпорядчим органом. Місцевими органами влади виступали обласні, районні і сільські Ради депутатів трудящих. Слід наголосити, що ці демократичні за формальними ознаками органи реальної влади не мали. Реальними владними органами виступали компартійні органи. До Конституції УРСР 1937 року вперше увійшло положення про Комуністичну партію, як керівне ядро всіх громадських і державних організацій.

Економічною основою УРСР визнавалася соціалістична система господарювання і соціалістична власність на знаряддя та засоби виробництва, яка існувала у формі державної і кооперативної власності.

В Конституції регламентувався державний устрій. У ній було закріплене декларативне право виходу УРСР зі складу СРСР. Це положення було лише формальним і на практиці воно було неможливим.

У Конституції було продекларовано широкі права і свободи громадян, які в реальному житті були максимально обмеженими. Це стосувалося різних категорій громадян. Наприклад, колгоспники прикріплювалися до землі і не мали права залишати місце проживання, оскільки їм не видавали паспортів. А проголошене право на працю фактично означало примусову працю. Праця робітників на підприємствах у другій половині 30-х років була мілітаризована. Робітники були зобов’язані працювати там, де це потрібно було «партії і державі».

В зазначений період відбувається централізація правоохоронної системи і посилення позасудових репресивних органів. Так, за Конституцією УРСР Верховний Суд республіки обирався Верховною Радою УРСР терміном на 5 років, обласні суди обиралися обласними Радами також на 5 років, народні суди обиралися населенням відповідних районів терміном на 3 роки.

Прийнятий Верховною Радою СРСР закон «Про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік» від 16 серпня 1938 року проголошував головні демократичні принципи судочинства: гласність, усність, змагальність. Була підтверджена незалежність суддів і їх підпорядкованість лише закону. Проте в практичній діяльності судів ці демократичні принципи фактично не спрацювали.

У зв’язку з тим, що в названих нормативних актах проголошувалося право на захист, РНК СРСР затвердило Положення про адвокатуру СРСР від 16 серпня 1938 року.

Конституція проголошувала недоторканність особи, житла, таємницю листування. Тим часом уже з кінця 20-х років почав розкручуватися маховик репресій.

Масові репресії проводилися відповідно до спеціальних рішень найвищих партійних органів. Відомий факт: Центральний Комітет компартії України звернувся з проханням до Політбюро ЦК ВКП(б) збільшити ліміт для України на розстріли та вислання. Таким чином, у другій половині 30-х років сталінізм перейшов до абсолютного диктаторства.

Зазначимо, що наркомат внутрішніх справ як знаряддя тоталітарного режиму мав багато функцій: здійснював керівництво уп­равлінням комунальної служби, міліцією, місцями позбавлення во­лі, кримінальним розшуком тощо. Але в другій половині 30-х років НКВС фактично став позаконституційним органом, оскільки був виведений з-під державного контролю. Формування тоталітарного режиму привело до створення надконституційних, позасудових карально-репресивних органів.

У лютому—березні 1937 року почалася нова хвиля масових репресій. 31 липня 1937 року ЦК ВКП(б) затвердив наказ М. Єжова місцевим органам НКВС, згідно з яким за чотири місяці необхідно було репресувати 268950 чоловік. Репресії здійснювалися позасудовими трійками у складі першого секретаря обкому, началь­ника обласного управління НКВС і прокурора області. Репресіям підлягали і керівні особи й прості трудящі. Застосовувалися тортури.

Починаючи з вересня 1937 року поряд з «трійками» з’явилися і «двійки» (без участі першого секретаря обкому).

Розширюються функції Особливої наради при НКВС СРСР, створеної 10 липня 1934 року. Її діяльність була спрямована безпосередньо на проведення масових репресій. Вона могла в позасудовому порядку застосовувати такі покарання: заслання, виселення, ув’язнення до таборів на термін до 5 років, виселення за межі СРСР.

З ліквідацією непу відбулися суттєві зміни в правовому регулюванні суспільних відносин. Так, головними напрямками розвитку цивільного права були охорона т. зв. соціалістичної власності та вдосконалення договірних відносин. Зазначимо, що на зміцнення планових засад народного господарства спрямовувався ряд нормативних актів. Наприклад, постанова ЦВК і РНК СРСР «Про кредитну реформу» від 30 січня 1930 року скасовувала вексельний обіг і комерційне кредитування; проведенню принципу плановості в роботі транспорту сприяв Статут залізниць СРСР, Повітряний кодекс СРСР тощо.

Зауважимо, що договори укладалися в рамках планових зав­дань. Категорично заборонялася одностороння відмова від виконання договору та одностороння зміна його умов.

Конкретизувалися окремі види угод. Велика увага приділялася зміцненню власності кооперативних об’єднань.

Розвивалося сімейне право. Важливим законодавчим актом у галузі сімейного права стала постанова ЦВК і РНК СРСР від 27 червня 1936 року, за якою заборонялися аборти, встановлювалася матеріальна допомога багатосімейним, посилювалася кримінальна відповідальність за несплату аліментів. Цією постановою були внесені зміни до Кодексу законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР, а також зміни в законодавство про розлучення. Обов’язковим стало занесення інформації про розлучення до паспортів подружжя.

В галузі трудових відносин постановою РНК СРСР 1938 року запроваджуються єдині трудові книжки, в яких фіксується вся трудова діяльність працівника.

Земельне право також зазнало подальшого розвитку. Так, другий Всесоюзний з’їзд колгоспників-ударників, що відбувся 11 лютого 1935 року, ухвалив новий Примірний статут сільськогосподарської артілі. Більшість його норм була обов’язковою для всіх колгоспників. У цьому документі визначалися мінімальні й максимальні розміри присадибних ділянок для всього СРСР, а також вказувалася кількість худоби, яку може мати в особистій власності колгоспник.

Потрібно зазначити, що концепція соціалістичної побудови не визнавала приватної власності. Тому природно, що вже в травні 1939 року приймається постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про заходи охорони громадських земель колгоспів від розбазарювання». В ній присадибне господарство оголошувалося злом, що відволікало селянина від роботи в колгоспі. Для кожного колгоспника встановлювався обов’язковий мінімум трудоднів (6—100 трудоднів на рік).

Слід наголосити, що «полювання на відьом», яке почалося в
30-ті роки, вимагало створення відповідних нормативних актів. Наприклад, постанова ЦВК СРСР від 2 жовтня 1937 року збільшувала термін покарання за особливо небезпечні державні злочини з 10 до 25 років. Кримінальне законодавство встановлювало відповідальність за посягання на обороноздатність країни, за незаконний випуск цінних паперів, переплавлення державної розмінної монети, підробку паспортів, порушення правил паспортної системи.

2 питання. Державність і право західноукраїнських
земель між двома світовими війнами

Зверніть увагу, що юридично над землями Східної Галичини і Західної Волині було встановлене польське панування 14 березня 1923 року, коли Рада послів країн Антанти в Парижі узаконила анексію цих земель Польщею.

Основою державної політики Польщі щодо України став польський великодержавний шовінізм. З державних установ звільнялися всі службовці, які не присяглися на вірність Польській державі.

Територія Східної Галичини та Західної Волині була перейменована в Східну Малопольщу, а згодом — у Польщу «Б». Коронні землі мали назву Польща «А».

В адміністративному відношенні край було поділено на п’ять воєводств — Волинське, Львівське, Поліське, Станіславське і Тер­нопільське.

У вересні 1922 року польський сейм прийняв закон про воєводську автономію, відповідно до якого у Львівському, Станіславському і Тернопільському воєводствах утворювалися воєводські сеймики та їхні виконавчі органи — комітети. Рішення сеймиків вимагали санкції президента держави.

Воєвода як представник уряду мав компетенцію зупинити будь-яке рішення сеймика, що не вимагало санкції президента.

На посади воєвод і старост у повітах приймалися, як правило, особи польської національності. 1924 року видається закон про заборону української мови в усіх державних і муніципальних установах, у тому числі сільських.

У 30-х роках територіальні органи польської урядової адмініст­рації мали розподіл на загальні адміністрації та спеціальні. Загальна адміністрація мала функції, які відносилися до компетенції органів внутрішніх справ. Спеціальна адміністрація контролювала діяльність органів місцевого управління.

На території воєводства уряд представляв воєвода. Він призначався на посаду президентом за поданням міністра внутрішніх справ і очолював загальну й спеціальну адміністрацію. Свої повноваження він здійснював за допомогою воєводського управління, яке, в свою чергу, поділялося на відділи.

На чолі загальної адміністрації повіту стояв староста, якого призначав міністр внутрішніх справ. Староста підпорядковувався воєводі і представляв уряд на території повіту.

Апарат управління воєвод і старост складався з секторів і відділів. Головне місце в цьому апараті займав відділ безпеки. Велике значення мали адміністративні відділи, які фактично були адміністративно-кримінальною юстицією і здійснювали нарівні з органами суду і прокуратури каральну політику. Зазначимо, що польський уряд на українських територіях фактично не приділяв уваги соціальній політиці, проблемам сільського господарства, освіти тощо. Це був період застою в економіці західноукраїнських земель.

Північна Буковина в листопаді 1918 року після краху Австро-Угорщини увійшла до складу Румунії. Остаточно Буковина і Бесарабія були передані Румунії за умовами Севрського мирного договору в серпні 1920 року.

Політична активність українців Буковини була незначною. Тут діяла тільки Українська національна партія. Нетерпимість румунів до українців була навіть більшою, ніж поляків, хоча за конституцією 1923 року передбачалася формальна рівність підданих.

На рівні держави нехтувалися права українського народу, який проголосили «зукраїнізованими румунами». До кінця 1924 року були закриті всі українські школи, навіть прізвища змінювали на румунський зразок. Тут офіційно було запроваджено стан військової облоги, який тривав до 1928 року.

Все це призвело до занепаду господарства та глибокої економічної й політичної кризи, наслідком якої стало встановлення фашистського режиму генерала Й. Антонеску.

Закарпатська Україна у зазначений період опинилася в Чехо­словаччині у трохи кращому становищі. Чеська адміністрація зов­ні прихильно ставилася до розвитку освіти, визнала мову місцевого населення офіційною мовою «Підкарпатської Русі». Підкарпатська Русь стала однією з чотирьох областей Чехословаччини, повноправною частиною країни.

Але на практиці українським землям відводилася роль найзанедбанішої провінції. Розвивалися лише деякі галузі промисловості — лісова та лісохімічна. Робітники працювали в тяжких умовах за дуже малу плату. Селяни ледь-ледь животіли з врожаїв, зібраних з їхніх крихітних ділянок землі.

1938 року Мюнхенською угодою частина Чехословаччини була передана Німеччині. У закарпатських українців з’явилася надія на отримання автономії для Закарпаття. Створена Руська національна рада 3 жовтня 1938 року висунула вимогу реальної автономії від центру. Уряд Чехословаччини погодився.

Вже 11 жовтня 1938 року було створено перший уряд так званої Карпато-руської держави.