Розділ І. Есхато-хіліазм, як об’єкт наукового дослідження 1 страница

Віталій Докаш

 

 

Кінець світу:еволюція протестантської інтерпретації

 

 

Монографія

 

Київ

Чернівці

Книги – XXI

 

ББК 86.376-422.3

УДК 274-175

Д 63

Рекомендовано до друку Вченою радою Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди
НАН України (протокол № 19 від 31.10.2006р.)

Рецензенти:

Л. Й. Кондратик, доктор філософських наук, професор;

П. М. Кралюк, доктор філософських наук, професор;

В. В. Шевченко, доктор філософських наук, професор

 

Віталій Докаш

Д 63 Кінець світу: еволюція протестантської інтерпретації: Монографія. – Київ-Чернівці: Книги – XXI, 2007. – 544 с.

ISBN 978-966-8653-89-6

У монографії досліджено витоки есхатології як вчення про кінець світу, проведено аналіз його основних історичних форм та еволюції протестантської інтерпретації. Вперше в релігієзнавчій практиці розроблено типологію есхатології, здійснено спробу визначити провідні складові вчення та зроблено їх структурно-функціональний аналіз. Особливу увагу зосереджено на аналізі конфесійної специфіки протестантського вчення про кінець світу, визначено основні тенденції розвитку есхатології новітнього протестантизму.

Розрахована на науковців, викладачів та студентів, широкий загал читачів, які цікавляться історією релігії та світоглядними проблемами.

ББК 86.376-422.3

Vitaliy Dokash

The end of the World: evolution of Interpretation of Protestant. –

Kiev-Chernivtsi: Books – XXI, 2007. – 544 p.

In the monograph is researched the donation of eschatology the science that deals with the end of the world, also the analysis of its basic historical forms and evolution of Protestant interpretation was made. For the first time in Religious Studies the typology of eschatology is develops, on attempt is made to define the leading components studies and structure functional analysis is made. Special attention is devoted to the analysis of religion specific of Protestant doctrine about the end of the world, new trends in development of new Protestant eschatology are defined. This monograph might be useful for scientists teachers and students and for everyone who is interested in Religious Studies.

 

ISBN 978-966-8653-89-6 © Книги – ХХІ, 2007

Докаш В. І., 2007 Зміст

ПЕРЕДМОВА........................................................................................................... 5

Розділ І. Есхато-хіліазм,
як об’єкт наукового дослідження............................................. 11

Розділ ІІ. Генезис есхато-хіліастичних уявлень
в допротестантський період........................................................ 75

2.1. Витоки, зміст та типологія християнської есхатології...................... 75

2.2. Ранньохристиянська есхатологія:
релігієзнавчо-екзегетична інтерпретація.......................................... 103

2.3. Есхатологія в контексті апокаліптичної та пророчої літератури. 133

2.4. Структурно-функціональний аналіз
провідних складових есхатології........................................................... 147

2.5. Хіліастичні теорії як складова християнської есхатології.............. 165

Розділ ІІІ. Еволюція есхатологічно-хіліастичних ідей
в епоху становлення і розвитку
раннього протестантизму.......................................................... 185

3.1 Провідні тенденції формування есхато-хіліастичної ідеології...... 185

3.2 „Персональна есхатологія” Мартіна Лютера..................................... 193

3.3 Провидіння, як принцип спасіння в есхатології
Ульріха Цвінглі.......................................................................................... 212

3.4 Сотеріологічні аспекти есхатології Жана Кальвіна.......................... 220

3.5 Проблематичний зріз предестинаційної
есхатології Якова Армінія....................................................................... 243

3.6 Соціальний есхатологізм в релігійній доктрині
Томаса Мюнцера....................................................................................... 248

3.7 Форми реалізації хіліастичних ідей
у вченні та практиці анабаптизму........................................................ 267

Розділ IV. Есхатологія і хіліазм як основоположні
доктрини пізнього протестантизму..................................... 283

4.1. Апокаліптично-пророчий зміст адвентистської есхатології.......... 284

4.2 Хронологічний принцип та його відображення
в міленіалістському вченні Свідків Єгови............................................ 312

4.3 Пророчі візії в есхатології християн віри
євангельської – п’ятидесятників............................................................ 348

Розділ V. Есхато-хіліастичні ідеї в ліберальній теології,
новій ортодоксії та апокаліптичних вченнях
сучасного протестантизму....................................................... 383

5.1. Проблеми теологічного модернізму і соціального оптимізму
в есхатологічних вченнях представників ліберальної теології..... 383

5.2. Нова ортодоксія в контексті есхато-хіліастичних
ідей сучасності........................................................................................... 407

5.3. Глобальні проблеми людства в апокаліптичній
теології новітнього протестантизму.................................................... 444

післямова....................................................................................................... 477

Використана література........................................................................ 482

Іменний покажчик..................................................................................... 500

Предметний покажчик............................................................................ 514

Глосарій релігієзнавчих і богословських термінів............ 519

 

ПЕРЕДМОВА

У всі часи людина прагнула осмислити минуле, усвідомити своє наявне буття, заглянути подумки у майбутнє. Особливо підсилюються ці бажання у переломні епохи історії. В ці періоди у свідомості людей виникають самі немислимі уявлення, багато з яких часто бувають вирвані із контексту і своєрідно інтерпретованих текстів Священних писань, різноманітних релігійних вчень. Передбачення, віщування та пророцтва підхоплюються людьми, які не володіють істинним знанням релігійної символічної мови і не тільки вводять в оману їх та оточуючих, але й стають джерелом спотворення уявлень про майбутнє людства в контексті тих чи інших релігійних вчень.

Як показує аналіз релігійної літератури, саме в останні десятиліття ХХ та на початку ХХІ ст.ст. збільшилась кількість праць по питаннях кінця світу, приближення страшного суду, пропаганди різноманітних форм утопічних вчень, які посилаючись на природні (землетруси, повені, засухи, погана екологія) та соціальні (голод, хвороби, епідемії, насилля, тероризм, війни) катаклізми, пророкують близький кінець земної цивілізації, на зміну якій повинна прийти інша, „нова” Божественна історія, яка поверне людство до часів відновленого раю. У зв’язку з цим в останній період буквально пішла мода на ідеї месіанізму, есхатології (вчення про кінець земного існування людства і окремої людини – авт.), різного типу пророцтв [392, с.116].

Надія на відродження до нового життя та очікування не тільки кращого, але й блаженного майбутнього, все більше пророкується в релігійних часописах, як конфесійними, так і позаконфесійними рухами та вченнями. В опублікованій ними інформації прослідко-вується дві тенденції: з одного боку, проводиться звеличування першородної чистоти, блаженної повноти буття, які передували історії та до яких пропонується повернутися; з іншого боку – пропонуються нові можливості, які з’являться в прийдешній, оновленій історії після кінця цієї цивілізації за принципами лінійного розвитку.

Варто зазначити, що теологічні догмати в будь-якому християн-ському віросповіданні найтіснішим чином пов’язані з очікуванням есхатологічних подій – кінця світу і другого приходу Христа, який повинен відкрити для людства ідеальний вимір існування. Симптоматично, що саме в період загострення соціальних, екологічних, духовних криз і інших потрясінь, що є характерним для сьогоднішньої цивілізації, активно підсилюються різноманітні прогнози про майбутні долі світу, про близький всезагальний колапс, близьке світопредставлення. Характерно, що ці есхатологічні мотиви супроводжують історію постійно, для їх виправдання завжди знаходяться відповідні пророчі ознаки, які обґрунтовуються догматично. Відзначимо, що актуалізація чи підсилення есхатологічних настроїв виникає саме тоді, коли розмивається віра, перестає працювати відповідна епосі система цінностей, відбувається секуляризація духовного простору. Оскільки цивілізація продовжує крокувати в майбутнє в ситуації, коли їй постійно пророкується крах, кінець, в релігійному середовищі розробляються доктрини, які або відстрочують цей кінець, або ж подають есхатологію у привабливому вигляді. До них можна віднести, у першу чергу, різноманітні міленіалістські теорії (вчення про Тисячолітнє Царство – авт.).

Сюди ж можна зарахувати велику кількість напрямків теологічних доктрин 60-х рр. ХХ ст. як спроби реалізувати есхатологію (доказати, що вона виконалась першим приходом Христа – авт.): теорія „відповідального суспільства”, „теологія революції”, „політична теологія” [81, с.53-64]. Це також теорії „реалізованої есхатології” Чарльза Додда [352, с.40], „екзистенційної” чи „позачасової есхатології” Рудольфа Бультмана, „попередньої есхатології” чи „теології надії” Юргена Мольтмана [78, с.119-120].

В контексті оновлення міфологічних есхатологічних сюжетів Біблії та надання їм привабливості через оновлену термінологію, працюють теорії „реінтерпретації” та „деміфологізації” [292, с.56-57]. Їх завдання – актуалізувати есхатологію як вчення про кінець світу, зняти з неї архаїчні апокаліптичні нашарування, увести ідеї етичного та соціального оптимізму. В цих вченнях питання ставиться наступним чином: головне не те, що буде після другого приходу Ісуса Христа, а те, що з Його появою в історії розпочалася нова ера як символічне торжество великих ідеалів [78, с.128]. Враховуючи, що питання есхатології є достатньо не простими для сприйняття та розуміння на рівні буденної свідомості, автор провів спробу дати їх фахове тлумачення, зробити відкритою інформацію, яка була на довгий час законсервованою в богословському середовищі, оскільки релігієзнавцями і науковцями майже не висвітлювалась, або подавалась у перекрученому вигляді.

Тому в цій книзі вчення про кінець світу буде розглядатися як релігійний феномен, що пройшов складний шлях еволюції, виступав у різноманітних формах на різних історичних етапах, але завжди живив надію на зміни і краще майбутнє, хоча й з діаметрально протилежних позицій – через знищення існуючого стану, або еволюційним шляхом через моралізацію суспільства.

Автором на підставі аналізу великого масиву літератури уперше була проведена спроба співставити різні точки зору на феномен есхатології, його структурні компоненти, що дозволило, у певній мірі, обґрунтувати різночитання дослідниками тих чи інших есхатологічних вчень та сформулювати свою концепцію щодо їх тлумачення.

Виробити свою власну позицію в цьому питанні автору дозволило звертання до праць таких релігієзнавців як С.Головащенко [87], А.Каримський [167], Й.Кривельов [187; 188], І.Свенцицька [299]. Для деталізації окремих положень есхатології ми послугувалися рядом маловідомих богословських досліджень У.Грудема [96], П.Еннса [353], П.Кліффорд [175], Патріка де Лоб’є [198], Р.Паша [253], Ч.Райрі [283], П.Рогозіна [290], С.Сінна [302], Р.Спраула [311], М.Тенні [350], Г.Тіссена [354], М.Ерікосна [394].

Більш детальному аналізу в роботі піддані основні напрямки розвитку есхато-хіліастичних ідей та поглядів окремих дослідників в історичній ретроспективі, що дозволило з одного боку, відобразити специфіку есхатологічних вчень в залежності від того, які проблеми вирішувались тією чи іншою епохою; з іншого боку – показати, які ідеї залишались незмінними, та що дозволяло підтримувати на відповідному рівні апокаліптичні настрої у віруючих. Проаналізувати проблему саме в такому ракурсі дозволило використання праць В.Гараджі [80], С.Головащенко [87], П.Гопченко [89] та богословів: Л.Беркхова [48], Р.Гандрі [79], Д.Ледда [191], А.Маграта [206], Ф.Стагга [312], М.Тенні [351], М.Еліаде [392].

Автор свідомий того, що повний виклад особливостей та еволюції інтерпретаційних форм протестантського вчення про кінець світу не можливий в межах одного монографічного дослідження. Тому в книзі основний акцент буде робитися лише на тих історичних системах есхато-хіліастичних ідей, які стали основоположними для формування сучасної концепції есхатології та її структурних компонентів. Для реалізації цього завдання залучалися роботи таких істориків релігії і науковців як В.Крестьянінов [186], В.Любащещнко [199], В.Нічик, В.Литвинов, Я.Стратій [230], Б.Порозовська [258; 259], М.Смірін [303; 304], А.Чанишев [387] та велика кількість праць наступних вітчизняних і зарубіжних богословів: Р.Белінтона [45], А.Гребнера [94], Д.Дойчландер [106], Г.Зассе [151; 152], Ф.Кантценбах і П.Штедтке [165], Е.Кейлера [168], Е.Кернса [170], Р.Колба [178], Т.Лейна [192], А.Маграта [204], Г.Мітера [220], Д.Мюллера [226], Л.Спіца [310], Р.Спраула [311].

Специфіку конфесіональної есхатології, як спроби пошуку її представниками аргументів виправдання апокаліптики та захисту основоположних доктринальних принципів, як і введення в неї соціальних елементів, автор відобразив за рахунок аналізу світських досліджень Е.Бартошевича і Є.Борисоглібського [42; 43], А.Белова [46], І.Бражника [54], О.Клібанова [173], О.Москаленко [223; 224], П.Яроцького [395; 396] і богословських праць Дж.Бойса [101], Дж.Ріка [102; 103], М.Жукалюка і В.Любащенко [150], Й.Лангхаммера [190], Лікі Артура [195], М.Максвелла [208], Р.Прайса [262], Р.Франца [367], В.Франчука [369], С.Хортона [378], Я.Цопфі [386].

Звертання до сучасної протестантської літератури та світських авторів, які її досліджували, дозволили автору визначити основну парадигму нинішнього розвитку вчення про кінець світу, яка прослідковується у двох тенденціях: 1) тяжіння до захисту ортодоксальних положень щодо кінця світу з апокаліптичними наслідками в конфесійній теології; 2) символічне входження у вічність (Царство Боже – авт.) через прийняття Христа – в новітньому протестантизмі. Основними інформаційними джерелами в цьому напрямку дослідження для автора стали розвідки відомих в релігієзнавчому світі науковців: В.Гараджі [81; 82], П.Гопченко [89], А.Каримського [167], А.Рубеніса [292] та маловідомі богословські праці К.Барта [41], Н.Галлі [78], А.Гарнака [83], Б.Грема [95], П.Еннса [145], Фр.Пібоді [254], Б.Хегглунда [373], Ф.Шлейєрмахера [36; 390; 424], М.Еріксона [394; 409].

Автор не претендує на повне висвітлення такої достатньо непростої теми. Це лише перший крок в царині дослідження есхатології як вчення про кінець світу, перша спроба хоча б окреслити основні питання, які для одних читачів відкриють маловідомі істини, інших – залучать до роздумів над вічними проблемами буття та визвуть до дискусії науковців, що, у певній мірі, дотичні до цієї проблеми.

Книга розрахована як на широкий загал читачів, так і фахівців в галузі релігієзнавчих і богословських досліджень. Вона дає можливість зрозуміти, що заховано під поняттями „кінець світу”, „страшний суд”, „апокаліпсис”, „Армагеддон” та побачити дещо в іншій площині їх сутнісні значення. Найголовнішим відкриттям для читачів стане істина, що ці поняття, у першу чергу, в історичній площині несли надії на зміни, були формою пропозицій віковічних мрій про краще майбутнє в контексті релігійних цінностей.

Книга не вичерпує інформативну базу всіх досліджень у цьому напрямку, це лише невеличкий екскурс в історію еволюції есхатології та аспективний аналіз сучасних напрямків вивчення цього феномену. Враховуючи, що ці явища для українського релігієзнавства є цілиною, яка чекає дослідника-орача, можна вважати, що інформація викладена в книзі, визве до нього живий інтерес та стане імпульсом для подальших широкомасштабних досліджень.

Автор щиро вдячний рецензентам книги:

 

Л. Й. Кондратику, професору, директору Інституту соціальних наук Волинського державного університету імені Лесі Українки;

 

В. В. Шевченко, професору, провідному науковому співробітнику Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України;

 

П. М. Кралюку, професору, проректору з наукової роботи, завідувачу кафедри релігієзнавства Національного університету „Острозька академія”.

 

 

Особливу подяку автор виносить науковому консультанту, професору П. Л. Яроцькому, провідному науковому співробітнику Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України за методичну допомогу в проведенні дослідження та написанні монографії.

Виносить подяку науковцям Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України та особисто керівнику Відділення професору А. М. Колодному за співпрацю та допомогу в науково-дослідницькій роботі.

Велика шана колективу кафедри релігієзнавства та теології Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича, який надихав мене на дослідницьку роботу.

Щиру дяку виношу Буковинській Конференції Церкви Адвентистів Сьомого Дня та Чернівецькому Обласному Об’єднанню Церков Християн Віри Євангельської за духовну підтримку та методичну допомогу в написанні монографії.

Дуже вдячний за постійну підтримку при написанні цієї роботи моїй дружині і особливу сину, який допоміг мені матеріалізувати власні ідеї в тексті монографії.

 

Розділ І. Есхато-хіліазм, як об’єкт наукового дослідження

Феномен есхато-хіліазму є безперечно складним, не до кінця зрозумілим як в еволюційному плані, так і з точки зору трансформації поглядів на його провідні компоненти. При аналізі основних ідей з цієї проблематики автор зустрівся з трудністю класифікації величезного масиву літератури, в основу якого міг би бути покладений теоретико-методологічний, хронологічний, генетичний, тематичний та інші принципи.

Маємо проблему і з визначенням джерел. З одного боку джерелами виступають різноманітні тексти, але сюди можна віднести як праці Отців Церкви, так і реформаторів та представників конфесійної теології. Щодо останніх, то тут взагалі неможливо визначитися, що можна вважати джерелом, оскільки таких праць – декілька сотень. Як бачимо, виникає розмите поле джерельної бази. Щоб зняти цю проблему ми будемо посилатися лише на ті праці, в яких викладені засадничі принципи есхатології з одного боку, з іншого – ми не будемо виокремлювати джерела в окрему групу праць, а будемо їх включати в класифікаційні групи в контексті тематичного аналізу. Тому нам уявляється доречним запропонувати саме тематичний класифікаційний підхід, який дозволяє поділити джерела та літературу згідно основним напрямкам досліджуваної проблеми. При такому підході вся інформаційна база буде класифікована за 4-ма групами.

До першої групи праць ми віднесемо джерела та літературу, які визначають витоки, сутнісний зміст, типологію, провідні складові допротестантської есхатології. Другу групу досліджень складуть роботи представників Реформації та інтерпретаторів ранньопротестантських есхато-хіліастичних ідей і поглядів. Третя група літератури буде представлена працями з конфесійної теології, де буде викладена специфіка доктринальних поглядів на феномен есхатології. Сюди ж буде включено ряд праць богословів та науковців аналітико-критичного характеру. Четверту групу літератури складуть праці представників новітнього протестантизму (ліберальна і неоортодоксальна та сучасна протестантська теологія) та ряд досліджень інтерпретаційного характеру.

Автор, безперечно, не претендує на досконалість такого класифікаційного принципу, однак, це дає можливість побачити як, хто і в якій мірі досліджував ті чи інші проблеми з есхатології і на що, у першу чергу, зверталась увага. Такий підхід є виправданим і з тієї точки зору, що за останніх два десятиліття проблематика есхато-хіліазму науковцями не досліджувалась, за винятком представників систематичного та конфесійного богослов’я. З огляду на це, автор переважно буде посилатись на богословські джерела та літературу.

Аналіз першої групи досліджень ми розпочнемо з праць, які визначають сутнісні характеристики феномену есхатології та висвітлюють початкові стадії становлення і розвитку системи есхато-хіліастичних ідей (вчення ессеїв, зороастрійців, мітраїстів, іудеїв, ранньохристиянських сект).

Дослідженням сутнісних характеристик феномену есхатології займалась велика кількість дослідників, серед яких, у першу чергу, можна назвати Августина Гіппонійського, У.Грудема, П.Гопченка, П.Еннса, М.Еріксона, Т.Лейна, А.Маграта (Мак-Грата), Ч.Райрі, Г.Тіссена, які розробили дефініції та систему провідних складових есхатології. Спільним для них є те, що вони визначають есхатологію як доктрину, вчення, богослов’я про останні дні і події; відмінним – різні підходи до типології есхатології та її структурних компонентів.

Безперечно, фундаментальним екзегетичним дослідженням, де дається широка інтерпретація новозавітніх есхатологічних ідей, є книга Августина Гіппонійського (Блаженного – авт.) „Про град Божий” [2;3]. Роботу можна вважати методичним посібником, оскільки тут пропонується визначення поняття „кінець”, проводиться структурно-функціональний аналіз категорій „царство”, „смерть”, „воскресіння”, „межовий стан”, „Тисячолітнє Царство”; запропоновано концепцію розвитку історії, де епоха Церкви тлумачиться як період між першим і другим приходом Христа. Серед сучасних вищеназваних дослідників пальму першості можна надати Генрі Тіссену, який виклав своє розуміння есхатології в „Лекціях з систематичної теології” [354]. Ця робота заслуговує великого поцінування саме за системний виклад матеріалу щодо тлумачення есхатології, та обгрунтування принципів її поділу на особисту та загальну. Хоча автор розглядає доктрину останніх днів лише з позицій особистої есхатології, дослідження значиме тим, що по-перше, тут здійснено богословський структурно-функціональний аналіз провідних складових есхатології; по-друге – кожна складова розглядається з точки зору мети, завдань, періоду реалізації в контексті існуючих концептуальних підходів.

Особливе місце у розвитку богословських поглядів з означеної тематики посідає праця Уейна Грудема „Систематичне богослов’я: Вступ у біблійне вчення” [96], оскільки тут не тільки визначені структурні компоненти, але й запропонована типологія есхатології: особиста та всезагальна. Значним доробком в царині есхатології можна вважати працю Пола Еннса „Підручник з богослов’я” [145], де з позицій систематичного богослов’я розроблена система структурних компонентів: смерть, небо, пекло, повернення Христа, воскресіння мертвих, суди, Тисячолітнє Царство, вічний стан та показані причини виникнення суперечок щодо тлумачення сутнісних характеристик есхатології. Робота Міларда Еріксона „Християнське богослов’я” [394] подібна до інших із цього розряду, однак веде мову не стільки про кінець часу, скільки про завершення лінійної форми розвитку світу. Тобто, надає перевагу не апокаліптичному, а сотеріологічному контексту. Важливим здобутком цієї роботи можна вважати й те, що М.Еріксон розробив методологію тлумачення есхатологічних доктрин та класифікацію основних теорій есхатології. Також слід відзначити дослідження богослова Алістера Маграта „Вступ до християнського богослов’я” [206], в якому дещо по-іншому тлумачиться есхатологія – вчення про християнські очікування та пропонується інша типологія есхатології: особиста чи індивідуальна та загальна. Специфічною рисою роботи є акцент на лінійному підході до історичного часу. Прикладом системного підходу до есхатології є праця Чарльза Райрі „Основи богослов’я” [97], де в діалектичному зв’язку розглядаються кінцеві долі як людини, так і світу. Системна структура есхатології у Ч.Райрі відрізняється від інших тим, що він включає в неї поняття „межового стану” людини та „підхоплення Церкви”.

Окрему групу праць, що входять до цього напрямку складають роботи, де досліджується еволюція есхато-хіліастичних ідей в широкому контексті. Однією з небагатьох праць, що входять до цієї групи і де проведено аналіз еволюції есхато-хіліастичних ідей від періоду ранньої Церкви і до наших днів, можна вважати монографічне дослідження Петра Гопченка „Критика релігійних концепцій про „кінець світу”. Соціальні витоки та ідейна сутність християнської есхатології” [89]. Ця робота чи не єдина, де проведена спроба (хоча й з критичних позицій) дослідити сутність есхато-хіліастичного феномену, визначити причину та основні етапи формування релігійних уявлень про кінцеву долю людства та всесвіту, дати класифікацію есхатології (протоесхатологія та всесвітня есхатологія), соціальне та гносеологічне коріння виникнення есхатологічних ідей. Автор спробував проаналізувати історичні та суспільно-психологічні передумови виникнення „апокаліптичних” настроїв, об’єктивні причини популярності песимістичних концепцій у зв’язку з розвитком Західного суспільства (розчарування, відчай, страх із-за невиправдання прогнозів прогресивного розвитку цивілізації). Найбільшим здобутком цієї роботи можна вважати викладену П.Гопченко технологію формування есхатологічної концепції: перехід від уявлень про загробну відплату – до віри у реальне існування вічності; своє – рідне „бачення” світу через призму прийдешніх есхатологічних звершень.

До цієї ж групи праць, але дещо іншого формату, ми відносимо роботу Френка Стагга „Богослов’я Нового Завіту” [312]. Робота значима для дослідників тим, що в ній визначені сутнісні характеристики есхатології та запропонована її новітня типологія: реалізована і не реалізована. Позитивним моментом цього дослідження можна вважати і те, що Ф.Стагг, аналізуючи новозавітню есхатологію показує тісну діалектику понять „реалізована” і „не реалізована” есхатологія в її протирічних відносинах та обгрунтовує тезу, що Христос своїм приходом вже установив „прийдешній вік” і де остаточна реалізація Його обітниць відноситься на майбутнє („ще ні”). Характерним для роботи є застосування богословом лінійного підходу до розвитку історії при аналізі есхатологічних подій, що дозволяє йому захистити свою позицію щодо правомірності використання термінів „реалізована” та „не реалізована есхатологія”. В контексті нових підходів до розуміння явища есхатології варто відзначити працю богослова Роберта Спраула „Що говорив Ісус про останні дні” [311], в якій, з посиланням на А.Швейцера, пропонуються дві есхатологічні концепції: „послідовної есхатології” та „відстрочки парусії”. Ця робота цінна з дослідницької точки зору, оскільки обгрунтовує явище відстрочки приходу Христа.

Дослідники мають різні думки щодо тлумачення історії у плані її лінійного розвитку. Серед численних праць, які займаються цією проблематикою, можна назвати роботу Тоні Лейна „Християнські мислителі” [192], яка розглядає есхатологічну періодизацію історії у такій послідовності: вік Отця, вік Сина, вік Духа Святого, де третій період тлумачиться як „кінець світу, повної свободи духу”. Такий підхід дозволяє автору стверджувати, що у відповідності з цією схемою, сьогоднішній час є початком кінця есхатологічного часу. Розширив і поглибив вчення про кінець світу, визначивши сутність есхатології в компаративному аналізі авраамістичних традицій, есхатологічних подій та постатей богослов Патрік де Лоб’є у своїй роботі „Есхатологія” [198]. Робота виділяється серед подібних тим, що в ній відображена широка ретроспектива поглядів на феномен есхатології. По-перше, в роботі здійснено порівняльний аналіз циклічних та лінійних концепцій історії; проаналізовано історію формування іудейської і християнської традицій; визначено сутнісні характеристики міленіалізму. По-друге, проведено структурно-функціональний аналіз категорій „месіанізму”, „кінця світу”, „другого приходу Христа”, біблійної постаті Антихриста. Уперше в цій праці з соціологічних та психологічних позицій досліджуються есхатологічні системи секулярного та релігійного типу XIX-XX століть, а також визначені можливі типи поведінки представників цих систем. Автором цього дослідження пропонується широкий спектр думок щодо того, як відноситися до есхатології в сучасних складних обставинах буття людини. Дещо в іншій площині проаналізована доктрина останніх днів в її лінійному розвитку історії в роботі Джеймса Бойса „Основи християнської віри. Змістовне та доступне богослов’я” [53]. Пророчий характер доктрини тут обстоюється за рахунок обітниць Христа про Його повернення та подальших есхатологічних подій.

Почесне місце у розвитку богословського погляду з означеної тематики посідає праця французького богослова і письменника Ернеста Ренана „Життя Ісуса” [278]. Ця робота варта поцінування в тому аспекті, що Ренан, посилаючись на новозавітні сюжети, висунув ряд оригінальних думок, які дозволяють краще зрозуміти есхатологічні ідеї, висунуті Ісусом Христом: 1) в ранніх поглядах Ісус мислив своє Царство як моральний і соціальний переворот. Царство це для бідних і буде побудовано бідними (вчення евіонізму), мирним шляхом; 2) поняття „бідності” у вченні Ісуса є центральним ідеалом; 3) в кінцевий період діяльності Христа на зміну Його ідеям соціальних змін приходять апокаліптичні ідеї глобального перевороту (полігенезис) із страшним судом, геєною, раєм; 4) Царство Боже мислилось Ісусом не як матеріальне, а як духовне, з теократичною формою правління. Е.Ренан звернув увагу на дві специфічні риси ранньохристиянської (Ісусової) есхатології: а) очікування приходу Христа і мрії про воздаяння; б) пропаганда ідей про відречення від земного. Характерним для цієї роботи є те, що Е.Ренан, аналізуючи розвиток ранньохристиянської есхатології, відносить затухання інтересу до апокаліптики на кінець 60-х років I століття, що знаменувало собою перехід до ідей метафізики та породило теорію „Слова” як віднесення Царства Божого до ідеалу.