Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


¬итоки, зм≥ст та типолог≥€ христи€нськоњ есхатолог≥њ




Ќа перетин≥ другого ≥ третього тис€чол≥ть у звТ€зку з природн≥ми (руйнац≥€ стану земл≥, води та атмосфери) ≥ соц≥альними (алкогол≥зм, наркоман≥€, аморал≥зм, екстрем≥зм, в≥йни тощо) катакл≥змами, €к≥ набирають глобальний характер, актив≥зувалис€ есхатолог≥чн≥ пророцтва про к≥нець св≥ту та можлив≥сть настанн€ тис€чол≥тнього Ѕожого ÷арства. Ќа противагу ≥снуючим проблемам ÷арство Ѕоже пропонуЇтьс€ €к ≥деальна система управл≥нн€ ≥з такими €к≥сними характеристиками, €к р≥вн≥сть, справедлив≥сть, повнота матер≥альна та духовна. «ауважимо, що пророцтва такого характеру актуал≥зуютьс€ саме в пер≥оди загостренн€ соц≥альних протир≥ч, €к це сьогодн≥ Ї в ”крањн≥. Ќасилл€ ≥ катастрофи, почутт€ невпевненост≥, €ке п≥дсилюЇтьс€ усв≥домленн€м одинокост≥ ≥ в≥дчуженн€ особи заполучають в сучасному св≥т≥ масовий характер та нагн≥тають есхатолог≥чн≥ настроњ.

¬ажлив≥сть ц≥Їњ проблеми висуваЇ на пор€док дн€ необх≥дн≥сть досл≥дженн€ феномену есхатолог≥чних пророцтв та њх м≥сц€ в житт≥ людства в р≥зн≥ ≥сторичн≥ епохи. «вичайно, беручись за таке в≥дпов≥дальне завданн€ ми св≥дом≥ того, що досл≥дженн€ теми вимагаЇ неаби€коњ ерудиц≥њ, грунтовних заннь з рел≥г≥Їзнавства. “ому, робл€чи певн≥ висновки ≥ узагальненн€ автор буде посилатись на ≥сторичн≥ розв≥дки та сучасн≥ досл≥дженн€ есхатолог≥чних ≥дей €к науковц≥в, так ≥ богослов≥в.

¬раховуючи неоднозначн≥сть п≥дход≥в до феномену есхатолог≥њ, ми проанал≥зуЇмо його основн≥ визначенн€ та сформулюЇмо концепц≥ю основних структурних компонент≥в. ѕринаг≥дно в≥дзначимо, що вперше слово Десхатолог≥€Ф застосував ‘.ЎлейЇрмахер на противагу традиц≥йному терм≥ну Достанн≥ под≥њФ [424, p.703]. “ерм≥н Десхатолог≥€Ф, пор≥вн€но новий, в богословТњ його почали використовувати лише в ’≤’ ст. ћайже 100 рок≥в в≥н знаходитьс€ в центр≥ важливоњ екзегетичноњ суперечки в≥дносно сл≥в ’риста про к≥нець час≥в, в €к≥й прийн€ли участь вс≥, без вин€тку, представники христи€нських конфес≥й. Ќин≥ цей терм≥н отримав б≥льш загальне значенн€: в≥н позначаЇ рефлекс≥ю про к≥нець ≥ мету ≥стор≥њ, що в≥дпов≥дно повТ€зано з пророцтвами. ¬≥дзначимо, що богословськ≥ системи, €к≥ виход€ть з авраам≥стичноњ традиц≥њ (≥удањзм, христи€нство, ≥слам) пропонують пророцтва про певн≥ ознаки, €к≥ будуть передувати к≥нцю час≥в. ƒо того ж, поверненн€ п≥сл€ 2000 рок≥в ≥зрањльського народу на землю предк≥в та заснуванн€ там держави, богословами квал≥ф≥куЇтьс€ €к виконанн€ пророцтв, пров≥щених ≤сусом ’ристом. ¬се сказане засв≥дчуЇ, що есхатолог≥чний феномен Ц характерна риса нашого часу, €ка потребуЇ вивченн€ з точки зору впливу на масову св≥дом≥сть.

–озгл€даючи це €вище зауважимо, що воно маЇ дуже широкий предмет, €кий р≥дко розгл€даЇтьс€ €к Їдине ц≥ле [198, с.5-9]. ÷е, власне, видно ≥з визначень, €к≥ ми наведемо нижче. ≈схатолог≥€ (в≥д грецьк. еучбфпт Ц останн≥й, лпгпт Ц вченн€), зауважуЇтьс€ в Д–ел≥г≥Їзнавчому словникуФ, Ї рел≥г≥йне вченн€ про к≥нцеву долю людства ≥ св≥ту. ќсновними складовими есхатолог≥њ Д—ловникФ визначаЇ у€вленн€ про ÷арство Ѕоже (€к небесне, так ≥ земне) про јнтихриста, воскрес≥нн€ мертвих, страшний суд (јрмагеддон), рай та пекло; в≥дзначаЇ, що в сучасних умовах есхатолог≥€ Ї одн≥Їю з пров≥дних тем конфес≥йноњ футуролог≥њ ≥ включаЇ прогнозуванн€ к≥нечност≥ цив≥л≥зац≥йного розвитку, демограф≥ю, соц≥альн≥ ≥ еколог≥чн≥ катакл≥зми тощо [286, с.110]. Ќауковець ј. аримський дещо розширюЇ етимолог≥чне поле пон€тт€ Десхатолог≥€Ф, акцентуючи увагу на тому, що це вченн€ про к≥нець земного ≥снуванн€ людства ≥ окремоњ людини, за €ким сл≥дуЇ €к≥сно ≥нше бутт€ Ц загробне житт€, €ке несе ≥ндив≥ду в≥чне блаженство, спас≥нн€ чи в≥чне стражданн€ [167, с.12]. ј. аримський бачить в пон€тт≥ Десхатолог≥€Ф подв≥йний зм≥ст: з одного боку, це останн≥ часи, к≥нець; з ≥ншого Ц мета €к призначенн€ [167, с.14]. ” цьому формат≥ в≥н розгл€даЇ к≥нець св≥ту, €к завершенн€ земноњ ≥стор≥њ у двох площинах: к≥нечноњ дол≥ людини (≥ндив≥дуальна есхатолог≥€) та людства в ц≥лому (ун≥версальна есхатолог≥€), зауважуючи, що т≥ чи ≥нш≥ види есхатолог≥њ притаманн≥ будь-€ким рел≥г≥€м. ¬ажиливим зауваженн€м ј. аримського, в цьому контекст≥, Ї те, що по-перше, ≥де€ Дк≥нц€ св≥туФ маЇ давнЇ походженн€ ≥ повТ€зана з природними циклами, окрем≥ стад≥њ €ких могли живити у€вленн€ про всезагальну загибель (цикл≥чн≥ лиха); по-друге, це думка, що систематизован≥ теолог≥чн≥ концепц≥њ есхатолог≥њ зТ€вл€ютьс€ в монотењзм≥: ≥удањзм≥, христи€нств≥, ≥слам≥ [167, с.14, 63]. ¬иход€чи ≥з тлумаченн€ терм≥ну Десхатолог≥€Ф Ц крайн≥й, останн≥й, досл≥дник ƒ.√аЇвський, у свою чергу, визначаЇ њњ €к вченн€ про прийдешн≥й к≥нець св≥ту, зм≥ст земноњ ≥стор≥њ, њњ лог≥чне завершенн€, к≥нечну долю людини, €к ≥ндив≥дуума ≥ б≥олог≥чного виду. ѕри цьому в≥н, €к ≥ ј. аримський, зауважуЇ, що есхатолог≥чн≥ елементи на€вн≥, практично, в кожн≥й рел≥г≥њ, але концептуально есхатолог≥€ була визначена у монотењзм≥, де вона протиставл€лас€ цикл≥зму ≥ пол≥тењзму [76, с.259]. “очки зору, що есхатолог≥чний феномен ≥снував ≥ еволюц≥онував на прот€з≥ багатьох стол≥ть практично у вс≥х рел≥г≥€х також притримуЇтьс€ ≥нший досл≥дник Ц ѕатр≥к де ЋобТЇ [198, с.7]. ÷е ≥нтерпретац≥€ есхатолог≥њ, €ка посилаЇтьс€ на ≥сторичн≥ розв≥дки та науков≥ досл≥дженн€.

Ѕлизьке до вище наведених визначень ми знаходимо в Д“еолог≥чному словникуФ Ц есхатолог≥€ (в≥д грецьк. еучбфб) Ц вченн€ про к≥нечну долю людини (включаючи смерть, воскрес≥нн€ ≥ посмертне ≥снуванн€) чи св≥ту [353, с.1434]. ‘ах≥вець у галуз≥ осв≥тнього богословТ€ ѕол ≈ннс притримуЇтьс€ под≥бних погл€д≥в ≥ називаЇ есхатолог≥ю доктриною останн≥х под≥й ≥ включаЇ в нењ так≥ структурн≥ компоненти: смерть, небо, пекло, поверненн€ ’риста, воскрес≥нн€ мертвих, суди, “ис€чол≥тнЇ ÷арство, в≥чний стан [145, с.403-419]. ≈схатолог≥€, в≥дзначаЇ, наприклад, протестантський богослов „арльз –айр≥, Ц це богословТ€ останн≥х речей ≥ останн≥х под≥й. ¬≥дпов≥дно предметом есхатолог≥њ Ї завершенн€, ф≥нал Ц €к к≥нець св≥ту, так ≥ остаточна дол€ окремоњ людини. ” звТ€зку з цим, вважаЇ в≥н, предметом есхатолог≥њ Ї також досл≥дженн€ пророцтв. ≈схатолог≥€ (доктрина, богословТ€ майбутн≥х под≥й) включаЇ в себе, за „. –айр≥, наступн≥ вченн€: про воскрес≥нн€, про стан людини м≥ж смертю ≥ воскрес≥нн€м (межовий стан), про п≥дхопленн€ церкви (забранн€ на небо), про другий прих≥д ’риста, про “ис€чол≥тнЇ ÷арство [97, с.523].

«а ≥ншим богословом Ц ћ≥ллардом ≈р≥ксоном, есхатолог≥€ також означаЇ вченн€ про останн≥ дн≥ та под≥њ, €ке займаЇтьс€ досл≥дженн€м питань про к≥нець часу ≥ завершенн€ Ѕожоњ д≥€льност≥ у св≥т≥ [394, с.969]. Ѕогослов ”ейн √рудем, в≥дпов≥дно, визначаЇ есхатолог≥ю €к вченн€ про прийдешн≥ под≥њ [96, с.1231].

ƒосл≥дник протестантизму јл≥стер ћаграт вважаЇ, що терм≥ном есхатолог≥€ позначаЇтьс€ вченн€ про христи€нськ≥ оч≥куванн€ воскрес≥нн€ ≥ суда. ¬ самому ж широкому розум≥нн≥ дл€ нього пон€тт€, Десхатолог≥€Ф Ц це роздуми про к≥нець. ÷ей к≥нець, €к стверджуЇ ћаграт, може в≥дноситис€ €к до к≥нц€ ≥снуванн€ окремоњ людини (особиста чи ≥ндив≥дуальна есхатолог≥€), так ≥ до к≥нц€ нин≥шнього в≥ку (загальна ехатолог≥€). —утн≥сть есхатолог≥њ, на його думку, пол€гаЇ в тому, що ≥сторичний час розгл€даЇтьс€ €к л≥н≥йний, а не цикл≥чний. ≤стор≥€, за ц≥Їю лог≥кою, мала початок, ≥ колись наступить њњ к≥нець. ≈схатолог≥€, таким чином, розгл€даЇ р€д в≥рувань, €к≥ стосуютьс€ к≥нц€ житт€ й ≥стор≥њ €к окремоњ людини, так ≥ св≥ту в ц≥лому [206, с.470].

≈схатолог≥€, за лютеранським доктринальним богословТ€м - доктрина —в€того ѕисьма про к≥нець тимчасового житт€, другий прих≥д ’риста, воскрес≥нн€ мертвих, останн≥й суд, завершенн€ всього, в≥чний осуд лихих ≥ в≥ков≥чне блаженство праведних у прийдешньому св≥т≥ [94, с.245]. ѕаула  л≥ффорд, анал≥зуючи ≥стор≥ю питанн€, називаЇ есхатолог≥ю Д вченн€м про к≥нечну долю св≥ту ≥ людини Ф [175, с.12]. ѕротестантський богослов —тенл≥ ’ортон квал≥ф≥куЇ есхатолог≥ю Д хронолог≥чною посл≥довн≥стю ≥стор≥њ Ф [378, с.807]. Ќа думку ж богослова ƒжеймса Ѕойса, есхатолог≥€ Ї доктриною останн≥х дн≥в ≥ вона побудована на тому, що ≥стор≥€ пропонуЇтьс€ в њњ л≥н≥йному рус≥ до повного завершенн€ мети Ц побудови ÷арства Ѕожого. ¬важаючи дискус≥йними так≥ питанн€ €к: Д“ис€чол≥тнЇ ÷арствоФ та Д¬елика скорботаФ, в≥н переконаний, що загальноприйн€тними, дом≥нантними темами есхатолог≥њ Ї поверненн€ ’риста, воскрес≥нн€ т≥ла ≥ останн≥й суд [53, с.659-660].

ƒан≥ визначенн€ дають можлив≥сть побачити, що дл€ позначенн€ вченн€ (доктрини, догми) есхатолог≥њ використовуЇтьс€ р≥зноман≥тний терм≥нолог≥чний аппарат: вченн€ про к≥нцеву долю людства ≥ св≥ту (ј. аримський, ј. олодний ≥ Ѕ.Ћобовик), вченн€ про к≥нечну долю св≥ту ≥ людини (ѕ. л≥ффорд), доктрина останн≥х дн≥в (ƒж.Ѕойс, ћ.≈р≥ксон), вченн€ про прийдешнЇ (”.√рудем), доктрина останн≥х под≥й (ѕ.≈ннс), хронолог≥чна посл≥довн≥сть ≥стор≥њ (—.’ортон). ”загальнено можна сказати, що вс€ ц€ терм≥нолог≥€ позначаЇ к≥нець ≥стор≥њ, €кий, за богословськими доктринами, буде зак≥нчуватис€ певними соц≥альними та природн≥ми катакл≥змами ≥ переходом до нового, ≥деального вим≥ру у в≥дпов≥дност≥ з л≥н≥йною концепц≥Їю часу [198, с.5]. ¬ нашому дос≥дженн≥, враховуючи велику к≥льк≥сть деф≥н≥ц≥й, ми будемо користуватис€ рел≥г≥Їзнавчим терм≥ном Десхатолог≥€Ф. ѕогоджуючись з такими деф≥н≥ц≥€ми есхатолог≥њ, констатуЇмо разом з тим, що сучасн≥ богослови б≥льше робл€ть наголос на пон€тт≥ Дхристи€нська над≥€Ф, н≥ж на Д к≥нц≥ час≥в Ф [308, с.67].

ўоправда, тут доц≥льно враховувати, за заувагою ≥сторика рел≥г≥њ ј.  аримського, под≥л есхатолог≥њ за формою реал≥зац≥њ на ≥ндив≥дуальну та ун≥версальну, хоча й це розмежуванн€ Ї до де€коњ м≥ри умовним. ѕ≥д першою, на його думку, сл≥д розум≥ти вченн€ про особисте спас≥нн€, що повТ€зано з критер≥€ми та ознаками праведност≥ чи гр≥ховност≥ дл€ визначенн€ Дпослужного спискуФ в≥руючого ≥ його шанс≥в на спас≥нн€ (рел≥г≥йно-етична площина). ѕон€тт€ ж Д к≥нець св≥ту Ф чи Д к≥нець ≥стор≥њ Ф, за його переконанн€ми, в б≥льшост≥ в≥дноситьс€ до всезагальноњ (ун≥версальноњ) есхатолог≥њ, що власне й складаЇ сутн≥сть пон€тт€ есхатолог≥€. ѕриблизно такоњ ж позиц≥њ дотримуЇтьс€ ѕ.√опченко, под≥л€ючи есхатолог≥ю на ≥ндив≥дуальнувсесв≥тню [89, с.11]. ћи схил€Їмос€ до думки, що тут треба бачити д≥алектичний звТ€зок м≥ж цими пон€тт€ми не розмежовуючи њх [167, с.15].

—л≥д звернути увагу на те, що узгодженоњ точки зору на типолог≥ю есхатолог≥њ немаЇ. ” ѕ.√опченко це ≥ндив≥дуальна та всесв≥тн€ есхатолог≥€ [89, с.11], а у ј. аримського Ц ≥ндив≥дуальнаун≥версальна [167, с.63]. ”.√рудем, в≥дпов≥дно, веде мову про особисту та всезагальну есхатолог≥ю [96, с.1231]; ”.≈лвелл Ц про особистусв≥тову [353, с.1435];√.“≥ссен под≥л€Ї есхатолог≥ю на особистузагальну [354, с.337]; ј.ћень, в≥дпов≥дно, под≥л€Ї есхатолог≥ю на приватну чи ≥ндив≥дуальнузагальну [216, с.471].

Ѕ≥льш≥сть науковц≥в та богослов≥в схильн≥ до думки класиф≥кувати есхатолог≥ю на загальну та ≥ндив≥дуальну, хоча й тут немаЇ одностайност≥ [413]. ўоб зн€ти проблему такоњ множинност≥ типолог≥чних значень есхатолог≥њ, ми будемо користуватис€ найб≥льш прийн€тною класиф≥кац≥Їю: ≥ндив≥дуальна та загальна есхатолог≥€.

—уперечлив≥сть п≥дход≥в в розум≥нн≥ €к есхатолог≥њ, так ≥ њњ типолог≥њ пол€гаЇ, на думку автора, в тому, що досл≥дники застосовують р≥зн≥ методи тлумаченн€ ≥стор≥њ: л≥н≥йний чи цикл≥чний. Ѕ≥бл≥йна концепц≥€ часу, стверджуЇтьс€, наприклад, в Д“еолог≥чному словникуФ, не цикл≥чна (≥накше б есхатолог≥€ в≥дносилась до завершеного циклу) ≥ не л≥н≥йна (≥накше б вона в≥дносилась до останньоњ меж≥ на л≥н≥њ), а €вл€Ї собою Дзразок, що повторюЇтьс€Ф, де суд Ѕожий перепл≥таЇтьс€ з викупленн€м, поки цей зразок не про€витьс€ в повному обс€з≥ [353, с.1435]. ћи вважаЇмо, що богослови, виход€чи з такоњ точки зору, застосовують поЇднанн€ р≥зних концепц≥й, хоча й не визнають цього. “ому ц€ проблема потребуЇ де€коњ детал≥зац≥њ, а саме: сп≥вставленн€ цикл≥чних та л≥н≥йних концепц≥й ≥стор≥њ ≥ часу ≥ форм њх застосуванн€. ¬арто мати на уваз≥, що цикл≥чний п≥дх≥д, на в≥дм≥ну в≥д л≥н≥йного, передбачаЇ зм≥ну ≥сторичних епох, це шл€х оновленн€, а не к≥нц€. ¬≥н притаманний науковому по€сненню ≥стор≥њ. ¬важаЇтьс€, що в≥н був методом тлумаченн€ ≥стор≥њ неб≥бл≥йного св≥ту та ранн≥х цив≥л≥зац≥й —ходу ≥ —ередземноморТ€ [216, с.471].

≈схатолог≥€, €к св≥дчать ≥сторичн≥ розв≥дки, в р≥зних цив≥л≥зац≥€х розгл€даЇтьс€ в двох системах плину часу: цикл≥чному ≥ л≥н≥йному. ¬ ≥стор≥њ рел≥г≥њ перший представлений двома полюсами: один т€ж≥Ї до ≤нд≥њ; другий Ц до —ередземноморТ€. —тародавн≥ цив≥л≥зац≥њ јз≥њ Ц ≥нд≥йська ≥ китайська, пропонують ≥стор≥ю у форм≥ косм≥чних цикл≥в, кожен ≥з €ких включаЇ виникненн€, еволюц≥ю ≥ загибель св≥т≥в. –итм цих величезних по часу косм≥чних цикл≥в задаЇ житт€ ≥ смерть, а разом з тим боротьбу добра ≥ зла. ¬сесв≥т, коли зло бере верх, за ц≥Їю концепц≥Їю, - знищуЇтьс€; в≥дновленн€ ж св≥ту проходить п≥д знаком добра ≥ св≥тла [198, с.13]. “ема цикл≥чного руху космосу в китайськ≥й есхатолог≥њ, наприклад, це чергуванн€ Д≥ньФ ≥ Д€нФ: св≥т переходить в≥д хаосу до ™диного через р≥зноман≥тн≥сть форм [198, с.14-15]. ¬ такому контекст≥ можна говорити про перманентну, €ка не маЇ к≥нц€ есхатолог≥ю. ÷икл≥чний п≥дх≥д ми спостер≥гаЇмо ≥ в зороастризм≥. ¬ ц≥лому ж в≥н широко представлений —ередземноморським св≥том ≥ ™гиптом, ћесопотам≥Їю та греко-римською цив≥л≥зац≥Їю, €к≥ дали св≥ту монотењстичн≥ рел≥г≥њ. ÷икл≥чна концепц≥€ ≥стор≥њ у форм≥ м≥фа викладена ≥ в Дѕол≥тиц≥Ф ѕлатона. ¬загал≥ ж, в пер≥од з III стол≥тт€ до н.е. по II стол≥тт€ н.е. стоњки розробили цикл≥чну ф≥лософ≥ю космосу, в €к≥й кожний цикл називаЇтьс€ пер≥одом чи великим роком. ѕри вс≥й р≥зноман≥тност≥ цикл≥чних концепц≥й та моделей, загальним дл€ них Ї те, що всередин≥ матер≥ального всесв≥ту, п≥двладного цикл≥чним зм≥нам, ≥снуЇ ≥ндив≥дуальна абсолютна есхатолог≥€ [198, с.16-19]. ƒл€ обгрунтуванн€ ц≥Їњ тези наведемо думку ј. аримського, що €краз в рамках домонотењстичних рел≥г≥йно-ф≥лософських вчень, що покладалис€ на ≥дею ≥сторичного цикл≥зму, зародилас€ ≥де€ в≥чного житт€, €к повторюванн€ цикл≥в. ўоправда, цей науковець зауважуЇ, що домонотењстична есхатолог≥€ була умовною, оск≥льки абсолютний к≥нець земного ≥снуванн€ був в≥дсутн≥й, €к ≥ в≥дсутн≥м був абсолютний початок [167, с.12].

Ћ≥н≥йна концепц≥€ ≥стор≥њ своњми витоками с€гаЇ б≥бл≥йних час≥в. ¬она нев≥дд≥льна в≥д творенн€ св≥ту ≥ вводить у€вленн€ про абсолютну есхатолог≥ю €к всього матер≥ального св≥ту, так ≥ кожноњ людини зокрема. ÷€ модель просл≥дковуЇтьс€ в ≥удањзм≥, христи€нств≥, ≥слам≥. „астиною ц≥Їњ есхатолог≥чноњ концепц≥њ можна вважати мес≥ан≥зм, що пров≥щаЇ прих≥д Ѕожого помазаника та таЇмниче царство, €ке в≥н встановить. Ћ≥н≥йна концепц≥€ акцентуЇ увагу на незворотност≥ ≥стор≥њ та њњ зор≥Їнтованост≥ на к≥нець. “ут панують дв≥ ≥дењ Ц абсолютного початку ≥ абсолютного к≥нц€ ≥стор≥њ, €к нев≥дд≥льн≥ в≥д б≥бл≥йного ќбТ€вленн€.

≈схатолог≥€ в л≥н≥йн≥й концепц≥њ виступала в ≥стор≥њ в р≥зних формах. ќдн≥Їю з них Ї м≥лен≥ал≥зм*. ” виток≥в м≥лен≥ал≥зму стоњть сюжет ≥з ќб. 20:1-3 про “ис€чол≥тнЇ ÷арство, ≥де€ €кого пост≥йно зм≥нювалась на прот€з≥ ≥стор≥њ. ќтц≥ ÷еркви перших 3-х стол≥ть витлумачували цей пер≥од €к ÷арство миру ≥ блаженства. ¬ I стол≥тт≥, наприклад, вченн€ про “ис€чол≥тнЇ ÷арство на земл≥, вважалос€ складовою ≥стинного в≥ровченн€. ≤р≥ней Ћ≥онський в II стол≥тт≥ також розд≥л€в цю думку. ¬ цьому пророцтв≥ в≥н бачив ≥ справедливу нагороду вибраним на земл≥ за њх працю ≥ стражданн€, €ка передуЇ в≥чному блаженству ≥, разом з тим, Ї духовною п≥дготовкою до в≥чност≥ €к к≥нц€ ≥стор≥њ. “ертулл≥ан ≥ ≤ппол≥т –имський на поч. III стол≥тт€ мислили так само. ѓх же сучасник ќр≥ген надавав “ис€чол≥тньому ÷арству чисто символ≥чного значенн€. ¬ IV стол≥тт≥ Ћактанц≥й в ДЅожественних настановахФ запевн€Ї, що “ис€чол≥тнЇ ÷арство обовТ€зково буде. ўоправда, у тому ж таки IV стол≥тт≥ ≤Їрон≥м ≥ јвгустин уже бачили в цьому апокал≥птичному вид≥нн≥ чисто символ≥чний образ. ¬ 426 роц≥ у своњй книз≥ Дѕро град ЅожийФ, јвгустин, ведучи мову про Дтис€чол≥тню суботуФ дл€ праведник≥в, в≥дкидаЇ ≥дею окремого пер≥оду ≥ говорить лише про ÷арство св€тих €к син≥в ÷еркви (живих ≥ мертвих), €ке Ї Д÷арство ’ристове ≥ ÷арство ЌебеснеФ [198, с.48].

≤сторично, есхатолог≥€ заполучала р≥зн≥ форми, €к≥ чергувалис€ Ц “ис€чол≥тнЇ ÷арство чи к≥нець св≥ту [198, с.22-27]. ≈лементи есхатолог≥њ в л≥н≥йному розвертанн≥ досл≥дники знаход€ть ще в писанн€х, починаючи з цар€ ƒавида (1000 рок≥в до н.е.) ≥ у пророк≥в, починаючи з јмоса ≥ ≤сайњ (б≥л€ 750 р. до н.е.). ¬загал≥, Дбатьком есхатолог≥њФ вважають ™зек≥њл€, €кий передбачив пад≥нн€ та знищенн€ ™русалиму. ќднак ч≥ткий мес≥анський характер есхатолог≥€ заполучаЇ у пророка ƒанињла м≥ж 167 ≥ 169 рр. до н.е. (дати оскверненн€ ™русалимського храму), саме тод≥ зТ€вивс€ вираз Дк≥нець час≥вФ.  нига ƒанињла Ц нарис теолог≥њ ≥стор≥њ, €кий в≥дкрив принципово новий етап ≥удейськоњ есхатолог≥њ та надихнув есхатолог≥ю христи€нства [198, с.28-29]. “ому саме серед вс≥Їњ апокал≥птичноњ л≥тератури книга ƒанињла постаЇ €к найвищий вираз ≥удейських есхатолог≥чних пророцтв, €к≥ мали лог≥чне завершенн€ в знищенн≥ ™русалимського храму. ≈схатолог≥чна частина книги викладена в 7-12 розд≥лах на символ≥чн≥й мов≥, де ≥стор≥€ завершуЇтьс€ страшним судом ≥ воскрес≥нн€м мертвих. « цього складного твору, насиченого символ≥кою, розпочинаЇтьс€ л≥н≥йна теолог≥€ ≥стор≥њ. ÷ю книгу можна вважати найважлив≥шим джерелом €к ≥удейськоњ, так ≥ христи€нськоњ есхатолог≥њ. якщо напередодн≥ пророки абстрактно говорили про майбутнЇ спас≥нн€ та мес≥ю, то ƒан≥њл створюЇ структуру ≥з посл≥довних фаз св≥товоњ ≥стор≥њ з народом Ѕожим в центр≥, а дл€ зображенн€ ворожих сил застосовуЇ фантастичн≥ образи. “ут зТ€вл€ютьс€ дуже ч≥тк≥ ≥ так≥, що не мають аналог≥в в попередн≥х б≥бл≥йних книгах пророцтва про воскрес≥нн€ мертвих ≥ њх посмертну (р≥зну) долю. якраз, починаючи з книги ƒанињла оформл€Їтьс€ певне у€вленн€ про Дк≥нець час≥вФ, Достанн≥ часиФ (ƒан. 12:7-9), б≥льш-менш ч≥тко окреслюЇтьс€ таЇмниче ÷арство та його насельники. ≈схатолог≥€ ƒанињла не зак≥нчуЇтьс€ апокал≥птичними под≥€ми Ц за к≥нцем ≥стор≥њ у нього постаЇ воскрес≥нн€ мертвих ≥ житт€ майбутнього в≥ку [198, с.31-35].

≈схатолог≥чними оч≥куванн€ми прос€кнутий весь Ќовий «ав≥т. ÷е говорить про те, що перш≥ христи€ни оч≥кували другого приходу ’риста в найближчому майбутньому. Ќав≥ть ап.ѕавло, скор≥ше всього, вважав, що побачить його у своЇму земному житт≥. Ќеконкретн≥сть же оч≥куваних строк≥в приходу невипадкова, адже сам ’ристос про них не говорив. ¬елика к≥льк≥сть есхатолог≥чних елемент≥в в Ќовому «ав≥т≥ дала прив≥д дл€ р≥зних, ≥нод≥ д≥аметрально протилежних тлумачень вченн€ ’риста про к≥нець час≥в та р≥зних есхатолог≥чних шк≥л. “ак, консеквентна чи фундаментальна школа, представником €коњ був ј.Ўвейцер, стверджувала, що ≤сус вчив про близький к≥нець ≥стор≥њ ≥ встановленн€ надприродного мес≥анського ÷арства, €ке, однак, не наступило ≥ тепер повинно оч≥куватись при к≥нц≥ св≥ту.

Ќа думку ≥нших богослов≥в, ÷арство Ѕоже, пров≥щене ’ристом Ц надприродн€ реальн≥сть, €ка не маЇ н≥чого сп≥льного з земною ≥стор≥Їю. “ак, –.Ѕультман, наприклад, даючи визначенн€ есхатолог≥њ, протиставл€в њњ ≥стор≥њ. ÷е пунктуал≥стична есхатолог≥чна школа (≥нша назва Ц Дшкола реал≥зованоњ есхатолог≥њФ), зг≥дно €к≥й, посл≥довники ’риста призван≥ уже в цьому житт≥ духовно жити в Ќьому ≥ не оч≥кувати ÷арства Ѕожого. “ому „.ƒодд стверджуЇ, що есхатолог≥€ Двже реал≥зувалас€Ф з приходом ’риста. «г≥дно ще одному ≥з тлумачень (Дшкола попередньоњ есхатолог≥њФ), ÷арство Ѕоже Ц це ÷ерква, створена ’ристом в пер≥од часу в≥д ¬ознес≥нн€ до ѕарус≥њ ≥ €ка звершуЇ св≥й шл€х на прот€з≥ вс≥Їњ людськоњ ≥стор≥њ.  .Ѕарт та ќ. ульман, представники Днеоортодокс≥њФ, вважали, що ≤сус ’ристос, говор€чи про св≥й близький прих≥д, ототожнював ÷арство Ѕоже ≥ ÷еркву [198, с.44-46]. «ауважимо, що католики також ототожнюють ÷арство Ѕоже з ÷ерквою, православн≥ ж Ц стверджують можлив≥сть зм≥ни св≥ту уже в ≥стор≥њ, але не ототожнюють ÷арство Ѕоже Ц ÷еркву з тими чи ≥ншими ≥сторичними формами. ¬раховуючи, що гон≥нн€ на христи€н перманентно продовжувались, вони оч≥кували зм≥ну свого стану, тобто встановленн€ христи€нськоњ ери (символ≥чного ÷арства ÷еркви Ц авт.) в сам≥й ≥стор≥њ. ќск≥льки јпокал≥псис зауважуЇ про тис€чол≥тню нейтрал≥зац≥ю —атани, м≥лен≥ал≥зм став ≥сторичним горизонтом мр≥й гонимих [198, с. 46-47].

—пробу розробити концепц≥ю стад≥й початку к≥нц€ в≥к≥в пров≥в кал≥бр≥йський монах …оахим ‘лорський (1130-1202). ¬≥н, тлумачачи ѕисанн€ ≥ особливо јпокал≥псис, вид≥лив три епохи: ќтц€, —ина, —в€того ƒуха. ¬ своЇму останньому незак≥нченому твор≥ великий францисканець писав, що до к≥нц€ св≥ту, всл≥д за поразкою јнтихриста, наступить ера миру. “им самим, в≥н €кби визнавав пер≥од, що сп≥впадаЇ з тис€чол≥тт€м.

ƒв≥ под≥њ, що потр€сли ™вропу Ц чума XIV стол≥тт€ (загинула третина населенн€) та криза папства в XV стол≥тт≥ знову актив≥зували есхатолог≥чн≥ в≥щуванн€. ¬ цей час активно пророкували прих≥д к≥нц€ час≥в ¬≥нцент ‘ерьЇ та ћикола  узанський [198, с.49].

якщо дл€ епохи ¬≥дродженн€ есхатолог≥€ була несприйн€тливою, то дл€ –еформац≥њ стала характерною напружено-есхатолог≥чна св≥дом≥сть. ¬ першу чергу це в≥дноситьс€ до протестант≥в. ¬≥дпов≥дно зТ€вились ≥ символ≥чн≥ ознаки Ц јнтихрист в образ≥ папства (за Ћютером). Ћютер ≥ ћеланхтон, наприклад, були переконан≥, що живуть в останн≥ часи ≥ збирали сили дл€ боротьби з римським јнтихристом. Ќав≥ть стол≥тт€ оп≥сл€ протестантська традиц≥€ ототожнювала папу з јнтихристом. ѕ≥драховано, що т≥льки за пер≥од з 1640 по 1653 роки англ≥йськ≥ св€щеники ≥ пропов≥дники випустили б≥л€ 300 твор≥в есхатолог≥чного спр€муванн€, з в≥дкритт€м же јмерики есхатолог≥€ отримала нов≥ м≥лен≥ал≥стськ≥ перспективи.  нига ƒанињла ≥ јпокал≥псис тлумачились €к пророцтва про мирну еру перед к≥нцем св≥ту. Ќав≥ть Ќьютон вн≥с вклад в есхатолог≥чну думку свого часу: розробив правила тлумаченн€ обТ€влень ƒанињла ≥ ≤вана в м≥лен≥ал≥стському ключ≥.

¬ XVI-XVII стол≥тт€х благодатним грунтом дл€ есхатолог≥чних оч≥кувань став Ќовий —в≥т, в €кому бачили ≥деальне м≥сце дл€ настанн€ ери всезагального миру в ≥стор≥њ; була висунута концепц≥€ про прем≥лен≥ал≥стську еру (наступить до другого приходу ’риста) та наступну за нею Ц постм≥лен≥ал≥стську епоху (наступить п≥сл€ приходу ’риста). “ут доц≥льно зауважити, що колон≥зац≥€ двох јмерик €краз проходила п≥д знаком есхатолог≥њ, оск≥льки дуже сильною була в≥ра в те, що настав час оновленн€ христи€нського св≥ту, €ке повинно реал≥зуватис€ чи у форм≥ –аю, чи, в крайньому раз≥, в≥дновленн€ св€щенноњ ≥стор≥њ, повторенн€ викладених в Ѕ≥бл≥њ чудесних под≥й [392, с.119]. ¬ XVIII стол≥тт≥ есхатолог≥чна св≥дом≥сть «аходу прийшла в упадок, прост≥ше Ц отримала св≥тську форму, головною ознакою €коњ стала ≥де€ прогресу. ¬ протестантизм≥ цього часу есхатолог≥€ в своЇму розвитку мала дв≥ тенденц≥њ: 1) екзегетичну (розробл€лись фундаментально-есхатолог≥чн≥ ≥нтерпретац≥њ ™вангел≥€); 2) харизматичну. ÷е можна, в першу чергу, в≥днести до нових рел≥г≥йних напр€мк≥в, €к≥ виникли в —Ўј, ≥ в першу чергу Ц адвентист≥в ≥ Їгов≥ст≥в з њх акцентом на м≥лен≥ал≥зм [198, с.49-53].

Ќов≥ апокал≥птичн≥ риси прийн€ло XX стол≥тт€ з його св≥товими в≥йнами та тотал≥тарними режимами. “ому есхатолог≥€ в цей пер≥од розробл€лась дуже ≥нтенсивно. ¬ протестант≥в до цього процесу активно п≥дключились представники л≥беральноњ теолог≥њ та неоортодокс≥њ. ѕ≥сл€ ƒругоњ св≥товоњ в≥йни поворот в есхатолог≥чн≥й св≥домост≥ став асоц≥юватись ≥з страх≥тт€ми холокосту та €дерною зброЇю. ѕесим≥зм есхатолог≥чноњ св≥домост≥ зм≥нивс€ на оптим≥зм напередодн≥ 2-тис€чол≥тнього юв≥лею христи€нства, €кий папа ≤ван ѕавло II назвав Дповнотою час≥вФ, початком Дцив≥л≥зац≥њ любов≥Ф, однак не к≥нцем ≥стор≥њ, а особливим моментом в есхатолог≥њ. ёрген ћольтман Ц представник Дтеолог≥њ над≥њФ в полем≥ц≥ з  арлом Ѕартом, у звТ€зку з цим, стверджував, що есхатолог≥чн≥ над≥њ в т≥й чи ≥нш≥й м≥р≥ вт≥л€тьс€ уже в цьому св≥т≥, пройде гуман≥зац≥€ людини, соц≥ал≥зац≥€ людства, наступить мир дл€ всього твор≥нн€. —л≥д зазначити, що сучасне тлумаченн€ христи€нами есхатолог≥чних пророцтв в контекст≥ баченн€ в ÷еркв≥ прихованого до часу про€ву ÷арства Ѕожого, де в чому нагадуЇ оч≥куванн€ ≥удењв, адже не в≥дкидаЇ €вища ÷арства в ≥стор≥њ перед випробуванн€ми та —трашним —удом.  ≥нець XX стол≥тт€, а з ним ≥ 2-го тис€чол≥тт€ породив багато есхатолог≥чних оч≥кувань ≥ у€влень. «ауважимо, що оформленню есхатолог≥чних над≥й ≥нколи служить той же м≥лен≥ал≥зм [198, с.53-59].

ќск≥льки феномен есхатолог≥њ достатньо складний, зрозум≥ти його можна, на думку р€ду науковц≥в, застосувавши методики тлумаченн€ соц≥олог≥чного та психолог≥чного п≥дход≥в. —оц≥олог≥чний п≥дх≥д передбачаЇ р≥зн≥ форми реал≥зац≥њ елемент≥в есхатолог≥њ Ц Дзолотого в≥куФ, ДпрогресуФ, Дсекул€ризац≥њФ. —юди ж можна в≥днести так≥ форми реал≥зац≥њ м≥лен≥ал≥стських ≥деолог≥й €к комун≥зм та нацизм, €к зам≥щенн€ рел≥г≥йноњ есхатолог≥њ. як вважаЇ богослов ѕатр≥к де ЋобТЇ, есхатолог≥чна конструкц≥€ (пророцтва, мес≥ан≥зм, культ особи) були в певн≥й м≥р≥ реал≥зован≥ в комун≥стичн≥й модел≥, €ка безславно зак≥нчилась, €к ≥ ћюнстерська комуна. —екул€ризована есхатолог≥€ комун≥зму також була в≥днесена до обездолених та спр€мована в майбутнЇ ≥ багато чим нагадуЇ м≥лен≥ал≥зм [198, с.94-101]. Ќацизм, €кий був також формою реал≥зац≥њ ≥дей есхатолог≥њ та м≥лен≥ал≥зму зум≥в породити у мас дух фанатизму ≥ також пооб≥ц€в Двибраному н≥мецькому народов≥Ф райське майбутнЇ. Ѕезрел≥г≥йна есхатолог≥€, €к ≥ попередн≥ рел≥г≥йн≥ дал≥ об≥ц€нок не п≥шла [198, с.94-104].

÷ей дивовижний феномен Ц виживанн€ есхатолог≥чних рух≥в, не зважаючи на помилков≥ передбаченн€ точних дат к≥нц€ св≥ту Ц став предметом пристальноњ уваги соц≥олог≥в. ќдин ≥з них, автор книги Д оли не збуваютьс€ пророцтваФ (1956) дав йому своЇ ≥мТ€: Дсиндром ‘естиджераФ. ÷ей синдром ‘естиджер зводить до р€ду причин: 1) ≥нколи член≥в руху запевн€ють, що дата призначенн€ вирахувана нев≥рно (€к це було у адвентист≥в та —в≥дк≥в ™гови), але под≥€ в≥дбудетьс€ з дн€ на день, що робить њх активними; 2) посв€чених переконують, що за€влений строк в≥дкладений завд€ки њх молитвам чи заслугам або ≥з-за неготовност≥ церкви; 3) ≥нколи стверджуЇтьс€, що пророкована под≥€ в≥дбулас€, але ≥ншим чином (пророкований „.–асселом к≥нець св≥ту на 1914 р≥к зм≥нивс€ на к≥нець епохи); 4) в≥руючих переконують, що под≥€ в≥дбулас€ тайно, €вн≥ ж насл≥дки будуть п≥зн≥ше (пророкований ”.ћ≥ллером прих≥д ’риста на 1844 р≥к зм≥нивс€ на його невидиме входженн€ в небесне св€тилище). ” вс≥х випадках виникаЇ парадоксальний результат: невиконанн€ пророцтв лише актив≥зуЇ рух (пост≥йне оч≥куванн€ близького приходу ’риста привело до широкого розповсюдженн€ христи€нства).

≤з цього факту соц≥ологи робл€ть так≥ висновки: непередбачуван≥сть майбутнього породжуЇ два типи повед≥нки людей: ≥нфрарац≥ональний Ц сл≥пий фанатизм ≥ супрарац≥ональний Ц в≥ра, що не протир≥чить розуму, але переважаЇ його можливост≥ [198, с.104-107]. ўоправда, в есхатолог≥чних оч≥куванн€х наших дн≥в, у звТ€зку з негативними насл≥дками Ќ“– та соц≥альними катакл≥змами, зТ€вл€ютьс€ аргументи дл€ в≥ри у близький к≥нець св≥ту. Ќа жаль, приклади ≥нфрарац≥онального типу повед≥нки ми знаходимо не т≥льки в ≥стор≥њ (ћюнстерська комуна), але й сьогодн≥ в д≥€льност≥ р€ду рел≥г≥йних теч≥й (Д¬елике Ѕ≥ле ЅратствоФ, Дјум —≥нр≥кйоФ, Д’рам —онц€Ф) [198, с.118-120].

≈схатолог≥€ маЇ своЇ кор≥нн€ ≥ в психолог≥чних аспектах, в першу чергу, Ц феномен≥ смерт≥. —отер≥олог≥чний контекст есхатолог≥њ власне ≥ живить њњ, пропонуючи безсмерт€. —аме б≥бл≥йний факт воскрес≥нн€ ’риста, переконан≥ ми, Ї базисним дл€ доктрини сотер≥олог≥њ. «ауважимо, що повс€кденн≥ реал≥њ: хвороби, самовбивства, тероризм, голод, в≥йни, еколог≥чн≥ виклики дають прив≥д есхатолог≥чним рухам актуал≥зувати проблему к≥нц€ св≥ту в контекст≥ €к ≥ндив≥дуальноњ, так ≥ всезагальноњ есхатолог≥њ [198, с.120-123].

як ставитись до есхатолог≥њ? ћи схил€Їмось до думки, що рел≥г≥йн≥ обТ€вленн€ ведуть мову про к≥нець час≥в, а не к≥нець св≥ту, ≥ в де€кому план≥ це завершенн€ ≥стор≥њ Ц њњ мета. « цього просто треба робити певн≥ висновки. √оворити в есхатолог≥чному ключ≥, за Ћ.ѕатр≥ком, означаЇ оч≥кувати к≥нц€ час≥в. ѕроблема ж роздум≥в у тому, що минулого вже немаЇ, майбутнього ще немаЇ, а Ї лише сьогоденн€. ÷€ д≥лема часу скор≥ше всього висуваЇ завданн€ людству думати не про Д€кФ (буде), а ДчомуФ (буде), тобто дивитись реал≥стично у майбутнЇ. ¬≥дродженн€ есхатолог≥њ, свого роду ДреваншФ ДчомуФ, що живить оч≥куванн€ прийдешнього. ћабуть тут актуальними Ї слова  анта, що в к≥нц≥ к≥нц≥в повинен перемогти розум ≥ Д÷арство Ѕоже на земл≥Ф буде побудовано, ≥ що власне в≥дсутн≥сть розуму ≥ посуваЇ цив≥л≥зац≥ю до њњ краху. –азом з тим, сл≥д погодитис€ з ѕатр≥ком де ЋобТЇ, що раз рел≥г≥њ ќбТ€вленн€ вперше побачили к≥нець часу ≥ матер≥ального св≥ту ≥ нав≥ть пророкували про них, з цим сл≥д рахуватис€, використовуючи хоча б вироблену ними в довготривалому процес≥ терм≥нолог≥ю. “им б≥льше, що рац≥онал≥стичн≥ вченн€ так ≥ не п≥д≥йшли до розум≥нн€ ДесхатонуФ €к к≥нц€ всього: в б≥льшост≥ в≥н мисливс€ €к поверненн€ по колу (цикл≥чний п≥дх≥д), або прогресом в безк≥нечн≥сть [198, с.130-138].

™диноњ класиф≥кац≥йноњ модел≥ есхатолог≥чних вчень €к в рел≥г≥Їзнавств≥, так ≥ в богословФњ не ≥снуЇ; Ї багато п≥дход≥в та критер≥альних баз класиф≥кац≥њ. Ќайб≥льш прийн€тною, на нашу думку, Ї модель, €ку пропонуЇ богослов ћ≥ллард ≈р≥ксон, оск≥льки вона вважаЇтьс€ загальнохристи€нською.

ƒл€ класиф≥кац≥йних моделей цього досл≥дника характерним Ї два п≥дходи: загальноприйн€т≥ методи класиф≥кац≥њ есхатолог≥чних вчень та сучасн≥ тлумаченн€ есхатолог≥чних доктрин. ћ.≈р≥ксон вводить с≥м критер≥њв класиф≥кац≥њ з врахуванн€м вибору методолог≥њ тлумаченн€ есхатолог≥чних пророцтв. ѕерший критер≥й акцентуЇ увагу на двох положенн€х: есхатолог≥€ у€вл€Їтьс€ €к вченн€ про майбутнЇ чи сьогодн≥шнЇ. «азначимо, що ≥снуЇ три точки зору на цю доктрину: 1) традиц≥йна Ц есхатолог≥€ займаЇтьс€ тлумаченн€м пророцтв про майбутнЇ; 2) есхатолог≥€ описуЇ под≥њ, €к≥ проход€ть сьогодн≥, €к реал≥зац≥€ пророцтв; 3) есхатолог≥€ позачасова, вона пов≥домл€Ї ≥стину про те, що завжди було, Ї ≥ буде. ¬≥дпов≥дно, ћ.≈р≥ксон пропонуЇ методолог≥чну систему, €ку можна використовувати дл€ класиф≥кац≥њ пророчих ≥ апокал≥птичних текст≥в ѕисанн€, що дозвол€Ї обгрунтувати три назван≥ вище точки зору: а) футуристична точка зору, зг≥дно €к≥й б≥льш≥сть описаних под≥й наступл€ть у майбутньому. ќписане реал≥зуЇтьс€ в к≥нц≥ час≥в; б) претеристична (те, що в≥дноситьс€ до минулого) точка зору, зг≥дно €к≥й описан≥ под≥њ проходили при житт≥ тих, хто њх описав; в) ≥сторична точка зору, зг≥дно €к≥й описан≥ под≥њ оч≥кувались у майбутньому, але њм належало в≥дбутис€ в ход≥ ≥стор≥њ церкви. “ут, скор≥ше всього, сл≥д поЇднувати минуле, сьогодн≥шнЇ та майбутнЇ; г) символ≥чна чи ≥деал≥стична точка зору, зг≥дно €к≥й описан≥ под≥њ взагал≥ не мають €коњсь часовоњ посл≥довност≥. ¬они в≥днос€тьс€ до позачасових по своњй природ≥ ≥стин, а не до конкретних ≥сторичних под≥й. ƒругий критер≥й передбачаЇ виб≥р точки зору: оптим≥стичн≥ чи песим≥стичн≥ по своњй сут≥ у€вленн€ про майбутнЇ житт€ тут, на земл≥. “ут Ї дуал≥зм думок: а) люди сам≥ покращать ≥снуючий стан; б) потр≥бно втручанн€ Ѕога. “рет≥й критер≥й висуваЇ умову вибору фактору, що визначаЇ есхатолог≥чний розвиток: божественне втручанн€ чи людськ≥ зусилл€. „етвертий критер≥й ставить питанн€ про форму реал≥зац≥њ пророцтв: реал≥зац≥€ над≥й на земл≥ чи на небесах. ѕТ€тий критер≥й передбачаЇ вир≥шенн€ дуал≥зму: спас≥нн€ дл€ вибраних (÷еркви) чи дл€ вс≥х. Ўостий критер≥й враховуЇ ≥ передбачаЇ масштабн≥сть реал≥зац≥њ пророцтв: дл€ земл≥ чи дл€ всесв≥ту. —ьомий критер≥й вир≥шуЇ питанн€ про долю Їврейського народу. ÷е вибраний народ, чи частина людського роду [394, с.973-975].

Ќе розроблено поки що ≥ модел≥ класиф≥кац≥њ основних теор≥й есхатолог≥њ. “ому ми звернемось до однњЇњ ≥з богословських концепц≥й, €ку пропонуЇ також ћ≥ллард ≈р≥ксон. —учасн≥ вченн€ тлумаченн€ есхатолог≥њ, за ним, можна звести до 6-и основних: л≥беральний п≥дх≥д, модерн≥зована есхатолог≥€, демодерн≥зована есхатолог≥€ јльберта Ўвейцера, реал≥зована есхатолог≥€ „арльза ƒодда, екзистенц≥онал≥зована есхатолог≥€ –удольфа Ѕультмана, пол≥тизована есхатолог≥€ диспенсац≥онал≥зму [394, с.975].

ƒл€ л≥берального п≥дходу характерним Ї виб≥р ≥сторичного методу, €к ≥нструменту по€сненн€ под≥й б≥бл≥йних час≥в. «астосуванн€ цього методу до вивченн€ ™вангел≥й в≥доме €к Дпошук ≥сторичного ’ристаФ. …ого представники робили акцент на двох проблемах: вченн≥ ≤суса ’риста про ÷арство Ѕоже та його другому приход≥. ≤дею ÷арства Ѕожого л≥берали в≥дносили не до майбутнього, а до сучасност≥. ѕосилаючись на Ћк. 10:8-9, вони вважали, що ÷арство не щось в≥ддалене, це царствуванн€ Ѕога в людських серц€х. ÷е, за јльбрехтом –≥тчлем, - царство праведност≥ й етичних ц≥нностей [394, с.976]. ¬≥дкидаючи буквальний прих≥д ’риста, л≥берали вважали, що вченн€м про другий прих≥д проголошуЇтьс€ ≥стина перемоги правди божоњ над злом у св≥т≥. ” них в≥ра в перемогу ’риста над злом зм≥шувалась з вченн€м про прогрес. ѕередбачалось, що христи€н≥зац≥€ сусп≥льного устрою, включаючи економ≥чну сферу, стане живим, сучасним про€вом ≥ прикладом ≥стинного зм≥сту другого приходу [394, с.975-976].

ѕогл€ди представник≥в модерн≥зованоњ есхатолог≥њ (….¬айс та ј.Ўвейцер) Ц це в≥дх≥д в≥д ≥сторичного методу ™вангел≥й та у€влень, що царство, про €ке говорив ≤сус Ц етичне царство того часу. ….¬айс, наприклад, за€вл€в, що погл€ди ’риста есхатолог≥чн≥, ор≥Їнтован≥ на майбутнЇ ≥ нав≥ть апокал≥птичн≥. «а ¬айсом, ≤сус чекав не поступового встановленн€ ÷арства Ѕожого €к присутност≥ морального начала в серц€х людей, а встановленн€ царства у майбутньому через догматичн≥ втручанн€ Ѕога. ….¬айс стверджував, що пропов≥дь ≤суса про Ѕоже ÷арство сл≥д розум≥ти т≥льки у св≥тл≥ ≥ на фон≥ св≥товоњ думки часу ’риста, особливо Їврейських апокал≥птичних писань п≥знього пер≥оду. якщо дотримуватис€ цих позиц≥й, вважав ¬айс, сл≥д в≥дкидати будь-€ку концепц≥ю царства, €к ≥манентноњ громади в њњ розвитку етичного ≥деалу. «в≥дси Ѕоже ÷арство Ц це под≥€ есхатолог≥чного характеру, €ка належить майбутньому ≥ передбачаЇ к≥нець цього св≥ту, а тому воно н≥€к не може про€вити себе в нашому час≥.  оли ¬айс веде мову про есхатолог≥чний характер ÷арства, пон€тт€ Десхатолог≥чнийФ в≥н використовуЇ, щоб позначити дещо б≥льше, н≥ж просто ДмайбутнЇФ чи Достанн≥ часиФ. ÷е пон€тт€ несе в соб≥, за ¬айсом, ≥дею ≥н≥ц≥йованоњ Ѕогом д≥њ, €ка Ї трансцендентною ≥ катастроф≥чною. ÷е не майбутн€ под≥€, €ка виникла в результат≥ еволюц≥йного розвитку, але под≥€ майбутнього, що в≥дбудетьс€ раптово, з причини втручанн€ Ѕога. [311, с.15].

Ќа противагу ≤сусу Ц пропов≥днику етичного царства, ј.Ўвейцер пропонуЇ ≤суса, думки €кого прос€кнуто радикальною ≥ безкомпром≥сною есхатолог≥Їю, €ку в≥н називаЇ Дпосл≥довною есхатолог≥ЇюФ (consistent eschatology) [426, p.396].  лючовим фактором у вченн≥ ≥ пропов≥д≥ ’риста, дл€ Ўвейцера, Ї майбутн≥й прих≥д (а не другий). ј Ўвейцер був упевнений, що майбутнЇ небесне царство складаЇ основу пропов≥д≥ ≤суса з самих початк≥в його служ≥нн€ [425, p.87]. ≤сус, вважав ј.Ўвейцер, пропов≥дував майбутнЇ царство абсолютно надприродн≥м за своњм характером, €ке наступить раптово ≥ буде означати повний розрив з ≥снуючим людським сусп≥льством. ÷арство це буде встановлено через косм≥чну катастрофу. ƒо його приходу сл≥д готуватис€ ка€тт€м. «а ц≥ погл€ди, вважаЇ Ўвейцер, ≤сус ≥ помер смертю мученика [426, pp.368, 369]. «а заувагою ј.Ўвейцера, ≤сус пройшов р€д криз, оч≥куючи приходу ÷арства в р≥зн≥ часи —вого служ≥нн€, ≥ що ¬≥н повТ€зував ≥з втручанн€м ќтц€. «а Ўвейцером, ≤сус, не дочекавшись к≥нц€, прийн€в смерть, щоб насильно реал≥зувати —в≥й другий прих≥д (ћат. 10:23). Ўвейцер це називаЇ Дпосл≥довною есхатолог≥ЇюФ [353, с.1437]. ≈схатолог≥€ ≤суса, упевнений Ўвейцер, не отримала реал≥зац≥њ, а тому в≥н запропонував концепц≥ю Д в≥дстрочки парус≥њ Ф. ѕосланн€ апостольськ≥й церкв≥, стверджуЇ Ўвейцер, в≥дображають зм≥ну мисленн€, спробу реал≥зувати перех≥д в≥д оч≥куванн€ раптового поверненн€ ’риста (≥ реал≥зац≥њ ÷арства) до оч≥куванн€ в≥дкладеного поверненн€, €ке в≥дбудетьс€ у нев≥домому майбутньому. «ам≥нивши концепц≥ю етичного царства ’риста есхатолог≥чним п≥дходом, Ўвейцер, тим самим, ув≥в пон€тт€ Дне реал≥зованоњ есхатолог≥њФ, а тому, переконаний Ўвейцер, вс≥ есхатолог≥чн≥ под≥њ Ц ще в майбутньому [311, с.15-16]. Ўвейцер переконаний, що треба сл≥дувати не ≥сторичному ’ристу, а сучасному, €кий реал≥зуЇ об≥тниц≥ дл€ тих, хто виконуЇ його запов≥д≥ [394, с.977, 978].

—пециф≥чно розум≥Ї есхатолог≥ю „.ƒодд. як ≥ Ўвейцер, в≥н вважаЇ, що доктрина останн≥х дн≥в пронизуЇ все вченн€ ’риста. јле на в≥дм≥ну в≥д Ўвейцера, ƒодд стверджуЇ, що зм≥стом вченн€ ≤суса була не пропов≥дь другого приходу ≥ майбутнього царства; навпаки ÷арство Ѕоже з його приходом вже в≥дбулос€. “аким чином вченн€ ƒодда зор≥Їнтоване на минуле, що Ї прикладом Д реал≥зованоњ есхатолог≥њ Ф в наступному: —атана скинутий з неба (Ћк. 10:18), з приходом ’риста вже в≥дбувс€ суд (≤в. 5:24) [407, рp.142-149]. Ќа в≥дм≥ну в≥д Ўвейцера, ƒодд запропонував повномасштабну систему Дреал≥зованоњ есхатолог≥њФ Ц есхатолог≥чне Ѕоже ÷арство, за нею, вже реал≥зувалос€ в житт≥, смерт≥ ≥ воскрес≥нн≥ ’риста [353, с.1437]. ќднак, за ƒоддом, це неповна реал≥зац≥€. ≈схатолог≥€ ранньоњ церкви, зауважуЇ в≥н, мала два аспекти. « одного боку, ≥снуЇ думка, що з приходом ’риста наступила Дповнота час≥вФ, виконались пророцтва, ≥ на земл≥ наступило Ѕоже ÷арство; з ≥ншого боку, сл≥д оч≥кувати досконалост≥, €ка гр€де в майбутньому [408, p.7]. ƒл€ ƒодда, ÷арство €вл€Ї собою чисту духовну реальн≥сть, €ка повн≥стю реал≥зувалас€ в минулому [311, с.17]. —воЇ обірунтуванн€ теор≥њ Дреал≥зованоњ есхатолог≥њФ, €ка сформульована в його робот≥ Дѕритч≥ про ÷арствоФ (1935), ƒодд знаходить в ™вангел≥њ в≥д ≤вана (3:19; 12:31). «а ƒоддом, прих≥д ’риста поклав початок мес≥анськ≥й есхатолог≥чн≥й ер≥; €краз в …ого особ≥ Ѕог ≥ ÷арство Ѕоже ув≥йшли в надра ≥стор≥њ [413].

≈кзистенц≥онал≥зований п≥дх≥д до есхатолог≥њ повТ€заний з –удольфом Ѕультманом, €кого також можна вважати ще й автором теор≥њ дем≥фолог≥зац≥њ Ќового «ав≥ту. Ќа думку –.Ѕультмана, б≥льш≥сть новозав≥тних сюжет≥в мають м≥фолог≥чну форму, тому вигл€дають прим≥тивно. ўоб Ќовий «ав≥т став б≥льш зрозум≥лим в≥н пропонуЇ дем≥фолог≥зувати його, застосувавши екзистенц≥онал≥стськ≥ у€вленн€ ћарт≥на ’айдеггера [402, p.35]. ƒодд виходить з того, що б≥бл≥йн≥ ≥стор≥њ не дають нам точноњ ≥нформац≥њ про под≥њ, €к≥ були в минулому, а отже й есхатолог≥€ не може дати нам точних под≥й, €к≥ в≥дбудутьс€ в майбутньому. ѓњ сл≥д розгл€дати, вважаЇ в≥н, €к позачасову, €к досв≥д переживанн€. “ому так≥ есхатолог≥чн≥ реальност≥, €к воскрес≥нн€, в≥чне житт€ ≥ прих≥д ƒуха јнтихриста, не залежать, на його думку, в≥д того, чи в≥дбудетьс€ €кась конкретна под≥€, оск≥льки вони мають м≥сце у позачасовому екзистенц≥ональному зм≥ст≥ [394, с.978-980].

Ќа в≥дм≥ну в≥д богослов≥в, €к≥ по€снювали есхатолог≥ю, ёрген ћольтман робить њњ д≥Ївою, створивши Дтеолог≥ю над≥њФ, на грунт≥ ф≥лософських погл€д≥в ≈рнста Ѕлоха. ¬≥н закликав церкву стати посередником ≥ представником присутност≥ ’риста, €кий у свою чергу виражаЇ майбутнЇ, визначене Ѕогом. ћольтман проти пасивного оч≥куванн€ майбутнього ≥ закликаЇ його будувати. ¬≥н вважаЇ, що есхатолог≥чн≥ оч≥куванн€ повинн≥ ≥нтуњтивно визивати етичн≥ справи. « ц≥Їю метою ћольтман розробив пол≥тичне богословТ€ (пол≥тизована есхатолог≥€), спр€моване на перетворенн€ св≥ту. Ќаше майбутнЇ, впевнений в≥н, залежить в≥д наших зусиль, хоча й воно буде реал≥зовуватис€ з допомогою Ѕога. ўоб приблизити це майбутнЇ (реал≥зац≥€ над≥й), вважаЇ в≥н, потр≥бн≥ д≥њ, а не богословськ≥ по€сненн€. ћольтман також пропонуЇ не шукати в≥дпов≥д≥, чому ≥снуЇ зло, а долати його [394, с.980-981].

” своЇму розвитку есхатолог≥€ пройшла р€д етап≥в, зм≥нюючи своњ зм≥стовн≥ характеристики та функц≥ональн≥сть щодо по€сненн€ ≥стор≥њ людства та њњ майбутнього в контекст≥ рел≥г≥йних вчень. ¬итоки есхатолог≥њ с€гають далекого минулого людськоњ ≥стор≥њ ≥ повТ€зан≥ з основними етапами становленн€ рел≥г≥йно-м≥фолог≥чноњ св≥домост≥. ѕочатки погл€д≥в про завершенн€ земного шл€ху людства ≥ можливост≥ його поверненн€ до нового житт€ (через воскрес≥нн€) за допомогою чуда; про прийдешню загибель ≥ в≥дновленн€ св≥ту, сл≥д, €к ми думаЇмо, шукати не т≥льки в траг≥чних кол≥з≥€х боротьби з природними стих≥€ми, але й у проблемност≥ п≥знанн€ св≥ту, а вже й пот≥м ≥ в соц≥альних протир≥чч€х. ƒан≥ археолог≥њ, етнограф≥њ, ≥стор≥њ та р€ду ≥нших наук дають нам п≥дстави зробити р€д узагальнень щодо ≥стор≥њ розвитку есхатолог≥чних ≥дей та створити њх ≥сторичну типолог≥чну модель.

¬ розвитку есхатолог≥чних погл€д≥в, вважаЇмо ми, можна виокремити 2 етапи: протоесхатолог≥ю та всесв≥тню есхатолог≥ю. ѕротоесхатолог≥€ (або початкова стад≥€ формуванн€ есхатолог≥чних ≥дей Ц авт.) Ц сукупн≥сть ≥дей, €к≥ складають початков≥ ланки св≥тогл€ду, на грунт≥ €кого сформувалис€ п≥зн≥ше вченн€ про к≥нець св≥ту та майбутн≥ блаженства праведник≥в. Ќа цьому р≥вн≥ есхатолог≥њ мова може йти лише про розмит≥, ще не сформован≥ в певну систему рел≥г≥йн≥ та м≥фолог≥чн≥ у€вленн€ к≥нечноњ дол≥ людства ≥ його всесв≥ту. ¬ першу чергу, це у€вленн€ про загробне ≥снуванн€, локальн≥ катастрофи, €к≥ сприймаютьс€ €к вселенськ≥ (потопи, пожари, землетруси), а також ранн≥ дуал≥стичн≥ погл€ди. [89, с.10]. «ауважимо, що саме ц≥ ≥дењ стали вих≥дними у формуванн≥ подальшого зм≥сту сучасноњ есхатолог≥њ. —воЇр≥дним Дв≥дправнимФ пунктом протоесхатолог≥њ можна вважати перех≥д в≥д у€влень про загробне житт€ €к продовженн€ земного шл€ху людини, до ≥дењ про €к≥сно новий характер Дпотустороннього бутт€Ф. ÷€ ≥де€, €к показуЇ анал≥з, започатковуЇтьс€ в розвинутих формах ан≥м≥зму, €к≥ виникають на п≥зн≥х стад≥€х еволюц≥њ перв≥сного сусп≥льства, коли превалюють у€вленн€, що смерть знаменуЇ по€ву €к≥сно ≥ншого житт€ дл€ душ≥, €ка покинула тл≥нну плоть. ÷≥ погл€ди, на думку р€ду вчених, спри€ли виникненню рел≥г≥йного культу (церемон≥й та обр€д≥в, наприклад) та ≥дей про п≥дземний св≥т дух≥в, безсмерт€ душ≥ ≥ можливост≥ сп≥лкуванн€ з душами померлих [184, с.150; 187, с.35-37]. Ќа п≥зн≥й стад≥њ розвитку протоесхатолог≥њ, про що св≥дчать досл≥дженн€, уже на€вн≥ елементи вченн€ про к≥нечну долю окремоњ людини (так звана ≥ндив≥дуальна чи персональна есхатолог≥€ - авт). якщо в перв≥сному сусп≥льств≥ вс≥ проблеми зводились до фантастичних образ≥в, в €ких в≥дображались таЇмнич≥ сили природи, то в сусп≥льств≥, де виникаЇ нер≥вн≥сть, вони заполучають сусп≥льн≥ атрибути ≥ постають представниками ≥сторичних сил. « цього часу, руйн≥вна сила стих≥й стаЇ вт≥ленн€м добра ≥ зла. ћ≥фи про всесв≥тн≥й потоп, знищенн€ земл≥ за допомогою ДвогнюФ отримують соц≥альний зм≥ст. Ќа њх грунт≥ зТ€вл€ютьс€ перш≥ пророцтва про прийдешн≥й Дк≥нець св≥туФ. “ому, можна погодитись з думкою р€ду науковц≥в,що протоесхатолог≥чн≥ в≥щуванн€ вичерпали себе з виникненн€м монотењстичних рел≥г≥й ≥ розшаруванн€м сусп≥льства, коли боротьба Двс≥х проти вс≥хФ дос€гла найб≥льшого р≥вн€ ≥ перетворилась в глобальну проблему. ќднак в цей час, €к вважають рел≥г≥Їзнавц≥, ще рано говорити про формуванн€ вченн€ к≥нечност≥ св≥ту (всезагальноњ чи всесв≥тньоњ есхатолог≥њ) [89, с.11].

¬иникненн€ всесв≥тньоњ есхатолог≥њ обумовлено гносеолог≥чно ≥ соц≥ально. √носеолог≥чними причинами, що визвали до житт€ есхатолог≥чн≥ ≥дењ, Ї обмежен≥сть знань та звТ€зк≥в людини з оточуючим св≥том (усв≥домленн€ найближого, чуттЇво сприйн€того середовища та обмежен≥сть звТ€зк≥в з ≥ншими людьми та речами Ц авт.). ¬ цей пер≥од конкретно-предметний характер мисленн€ людини обмежуЇтьс€ можливост€ми Дв≥дл≥туФ фантаз≥њ в≥д житт€, роздуванн€ до масштаб≥в Дк≥нц€ св≥туФ випадк≥в масовоњ загибел≥ людей, спустошенн€ земл≥. ”€вленн€ про два св≥ти Ц земний, приречений на загибель, ≥ потойб≥чний Ц зТ€вл€ютьс€ лише в умовах значного розширенн€ просторово-часових горизонт≥в людства, поглибленн€ соц≥альних протир≥ч. ÷е, в свою чергу породило соц≥альне кор≥нн€ есхатолог≥њ. “ому ≥дењ неминучост≥ ≥ нав≥ть бажаност≥ жорстокого покаранн€ цього гр≥шного св≥ту стали в≥дображанн€м соц≥альних катакл≥зм≥в. ¬≥дпов≥дно виправданим стаЇ бажанн€ пригн≥чених верств сусп≥льства знищити ≥снуючий пор€док речей. Ќа п≥дстав≥ цього стаЇ актуальною ≥де€ всезагальноњ в≥дплати, €ка знаходить своЇ вт≥ленн€ в рел≥г≥йних фантасмагор≥€х [89, с.11-12].

јвтор не претендуЇ на свою особливу думку, але у нього Ї п≥дстави стверджувати, що есхатолог≥€ €к вченн€, виникла на грунт≥ рел≥г≥йного дуал≥зму (лат. dualis - подв≥йний Ц вченн€ про на€вн≥сть ≥ р≥вноц≥нн≥сть двох першоначал св≥ту Ц духа ≥ матер≥њ). як показуЇ анал≥з, в розвинутих космолог≥чних м≥фах народних рел≥г≥й, уже присутн≥ зачатки дуал≥стичних у€влень про на€вн≥сть у св≥т≥ двох начал Ц Дсв≥тлогоФ ≥ ДтемногоФ, ДдоброгоФ ≥ ДзлогоФ, боротьба м≥ж €кими приводить до радикальних зм≥н в дол€х людства ≥ всесв≥ту. ƒуал≥стичн≥ вченн€, €к характерна риса всесв≥тньоњ есхатолог≥њ, ми знаходимо в зороастризм≥, культ≥ ћ≥три, вченн€х кумранських громад (ессењв), ≥удањзм≥ [286, с.12].

¬≥дм≥нною рисою зороастризму, наприклад, сл≥д вважати не т≥льки його €скраво виражаний дуал≥зм, але й те, що есхатолог≥€ тут вперше отримуЇ характер стрункоњ системи погл€д≥в на майбутнЇ (пророцтв). ¬раховуючи, що есхатолог≥зм зороастризму став в подальшому п≥дгрунт€м дл€ формуванн€ ≥нших есхатолог≥чних концепц≥й (в першу чергу ≥удейських та христи€нських Ц авт.), дещо його детал≥зуЇмо. Ќе викликаЇ сумн≥ву, що в зороастризм≥ орган≥чно поЇднан≥ найважлив≥ш≥ витоки, €к≥ створили передумови дл€ Д€к≥сногоФ стрибка в≥д в≥щувань локального катастроф≥зму до концепц≥й всезагальноњ, вселенськоњ катастрофи. “ут уже на€вн≥ й розвинут≥ у€вленн€ про руйн≥вну силу стих≥й, культ вогню, ≥ майже сформован≥ ≥дењ про загробне житт€, Дстрашний судФ, воскрес≥нн€ мертвих. —л≥д в≥дзначити й те, що в зороастризм≥ у зак≥нченому вигл€д≥ зустр≥чаЇтьс€ ≥де€ про ≥снуванн€ двох божеств Ц доброго та злого (п≥зн≥ше в христи€нств≥ вони повторюютьс€ в образ≥ ≤суса ’риста ≥ —атани). “ому давньо≥ранську рел≥г≥ю можна вважати, €к ми думаЇмо, першим в≥ровченн€м, де дуал≥зм ворожих сил набираЇ вселенських масштаб≥в. ≈схатолог≥чна концепц≥€ зороастризму включаЇ в завершеному вигл€д≥ ≥дењ ознак прийдешнього к≥нц€ св≥ту, суду, раю, пекла, зм≥ни земл≥ в к≥нц≥ час≥в, ÷арства в≥чност≥. ћес≥€ Ц спаситель —аошинт зороастризму багато в чому под≥бний на ≤суса ’риста. …ого посередницька функц≥€ (в≥н не вище твориво јхурамазди, а лише його син Ц авт.) п≥зн≥ше була вз€та на озброЇнн€ в такому вигл€д≥ Їгов≥стами [175, с.18-21].

Ѕог зла јр≥ман, у в≥дпов≥дност≥ з есхатолог≥чною схемою зороастризму, потерпить поразку ≥ буде знищений в останн≥й битв≥. ѕ≥зн≥ше ми це знаходимо в чистому вигл€д≥ у христи€нськ≥й есхатолог≥њ [89, c.13-16]. ¬ зороастризм≥, вселенський к≥нець Ї дверима в нове житт€. ѕ≥сл€ вогненноњ смерт≥ старого св≥ту тут воскресне кожна душа, п≥дн≥мутьс€ вс≥ мертв≥ з повною св≥дом≥стю. –езультати д≥й темних сил јнхра-ћайнью (божества темр€ви) будуть знищен≥, ≥ наступить зм≥на св≥ту. ќдночасно з перетворенн€м земл≥ в зороастр≥йськ≥й космогон≥њ повинна в≥дбутис€ ≥ зм≥на людей.  ≥нець св≥ту тут тлумачитьс€ €к пер≥од виконанн€ вс≥х над≥й, к≥нець зла ≥ смерт≥, початок в≥чност≥ [393, с.277]. ѕ≥дкреслимо, що запозичене христи€нством ≥з зороастризму зображенн€ св≥ту €к боротьби двох протилежних начал Ц доброго (Ѕога) ≥ злого (—атани), а також дуал≥стичне протиставленн€ т≥ла ≥ душ≥, земного ≥ небесного, реального ≥ потустороннього, сьогодн≥ присутнЇ у христи€нськ≥й есхатолог≥њ, особливо в есхато-мес≥анських теч≥й (адвентист≥в та Їгов≥ст≥в).

ѕом≥тно просл≥дковуЇтьс€ спадкоЇмний звТ€зок есхатолог≥њ христи€нства в п≥зн≥м в≥дгалуженн≥ зороастризму Ц культ≥ ћ≥три. ¬ м≥трањзм≥ ми також знаходимо у€вленн€ про загробн≥ муки ≥ блаженства, рай ≥ пекло. Ќа€вна тут ≥ в≥ра у безсмерт€ та воскрес≥нн€ у плотському стан≥. “акож у м≥трањзм≥ об≥ц€Їтьс€ прийдешнЇ блаженство ≥ ф≥зична досконал≥сть €к компенсац≥€ за праведне житт€. ¬≥дпов≥дно робитьс€ акцент на есхатолог≥чну передвизначен≥сть: стражданн€ людей не в≥чн≥, приближаЇтьс€ Достанн€ битваФ ≥з силами св≥тового зла. «ауважимо, що м≥трањстська схема Дк≥нц€ св≥туФ в загальних рисах була запозичена ранн≥м христи€нством. “ут ≥ ≥дењ земноњ м≥с≥њ Ѕога; јрмагеддону ≥ воскрес≥нн€ мертвих та под≥л людей на добрих ≥ злих, подарунок добрим ћ≥трою безсмерт€ [167, с.15; 393, с.288-296].

≤дењ есхатолог≥чного характеру, боротьби св≥тла ≥ темр€ви, есхатолог≥чний закон та фрагментарн≥ прац≥ апокал≥птичноњ тематики, €к≥ стали витоковими дл€ ранньохристи€нськоњ есхатолог≥њ, ми також знаходимо у вченн€х ессењв, €ких науковц≥ в≥днос€ть до так званих кумранських громад [235, с.145]. ќсновною метою кумран≥т≥в та вс≥х њх в≥роповчальних установок, €к про це зауважують ≤.јмус≥н та √.√еллей, була п≥дготовка до вир≥шальноњ битви Дсин≥в св≥тлаФ ≥з Дсинами темр€виФ [39, с.162; 85, с.833]. –ел≥г≥Їзнавець ≤.јмус≥н у своњй книз≥ Д умранська громадаФ (1983) виокремлюЇ т≥ елементи вченн€ ессењв, €к≥ можна характеризувати €к есхатолог≥чн≥: дуал≥зм; обран≥сть член≥в громад €к Дсин≥в св≥тлаФ; в≥ра в к≥нець цього св≥ту ≥ мес≥ан≥зм (в≥ра в прих≥д божественного спасител€ Ц авт.). ѕор€д з у€вленн€ми про к≥нець св≥ту, божий суд над нечестивими та посередництво, тут особливе м≥сце в≥дводитьс€ засновнику громади Ц Двчителю праведност≥Ф. ¬ кумранських рукописах, наприклад, мова йде про те, що вчитель знав ≥стину Дбезпосередньо ≥з уст ЅогаФ. ј в≥дтак, в≥ддан≥сть зав≥там Двчител€ праведност≥Ф повинна була спасти його приб≥чник≥в п≥д час останнього суду. Ќе виключено, €к вважаЇ рел≥г≥Їзнавець ≤.—венцицька, що ессењ в≥рили у можлив≥сть воскрес≥нн€ Дучител€Ф ≥ його поверненн€ на землю. [299, с.51-54]. « ≥нших джерел видно, що в кумран≥т≥в уже був под≥л на праведних та безбожник≥в, тут ≥снують думки, €к≥ п≥зн≥ше ми знаходимо в христи€нств≥: початкова гр≥ховн≥сть, неважлив≥сть добрих д≥л дл€ спас≥нн€, дарована Ѕогом праведн≥сть, прощенн€ ≥ очищенн€ —в€тим ƒухом [50, с.847-848]. ¬ченн€ про Достанн≥й деньФ, критер≥њ спас≥нн€ (в≥ру в учител€ та виконанн€ «акону), пр€ме правл≥нн€ Ѕога на земл≥, 40-л≥тню в≥йну син≥в св≥тла ≥ темр€ви, в≥ру в прих≥д пророка ≥ мес≥њ, виокремлюЇ в есхатолог≥њ кумран≥т≥в богослов ћерр≥л “енн≥ [351, с.151]. Ѕогослов ѕатр≥к де ЋобТЇ зауважуЇ, що ессењ ще в 60-т≥ рр. ≤ ст. вважали, що живуть в останн≥ часи. [198, с.36]. ≈лементи ≥ндив≥дуальноњ (межовий стан, стан в≥чност≥) та всесв≥тньоњ есхатолог≥њ (в≥йна м≥ж синами св≥тла ≥ п≥тьми), в≥дносить до есхатолог≥чноњ концепц≥њ кумран ≥ ѕ. л≥ффорд [175, с.48-51].

«агалом можна погодитись з думкою р€ду науковц≥в, що протоесхатолог≥чн≥ та есхатолог≥чн≥ вченн€ вище названих рел≥г≥й стали п≥дгрунт€м дл€ формуванн€ апокал≥птики ≥удањзму, а вже пот≥м Ц христи€нства. ƒуал≥стичн≥ ≥дењ, €к≥ були притаманн≥ зороастризму, м≥трањзму та кумран≥там отримали своЇ подальше завершенн€ в ≥удањзм≥. ѕро€вом цих ≥дей було протиставленн€ св≥тла ≥ темр€ви. ¬ ≥удейськ≥й л≥тератур≥, €к це в≥дзначаЇ √.Ћ≥фшиць, ≥стор≥€ людей ≥ св≥ту в ц≥лому под≥л€Їтьс€ на два великих пер≥оди: ≥снуючий еон (в≥к) ≥ новий еон (в≥к). Ќовий еон, по своњй сутност≥, протиставл€Їтьс€ старому [196, с.122]. ’арактерними рисами вчень зороастризму, м≥трањзму ессењв та ≥удањзму €краз Ї у€вленн€, що сили добра ≥ зла в ≥стор≥њ не будуть ≥снувати в≥чно Ц њх вир≥шальна битва неминуча. ѓй передуЇ прийдешн≥й пер≥од, €кий ≥удењ називають муками перед приходом мес≥њ ≥ €кий повинен принести бажане зв≥льненн€ в≥д сил зла. ™ тут ≥ згадка про ÷арство ћес≥њ, безсмерт€ душ≥ та њњ вт≥ленн€, воскрес≥нн€ мертвих в к≥нц≥ час≥в [393, с.335, 341]. як бачимо вс≥ елементи есхатолог≥чного характеру, €к≥ сьогодн≥ Ї в христи€нськ≥й есхатолог≥њ, ран≥ше були присутн≥ у в≥ровченн≥ народних рел≥г≥й.

Ќайб≥льший св≥й розвиток есхатолог≥€ все ж таки отримала в ≥удањзм≥ та в христи€нств≥, в першу чергу у вченн≥ про посмертне возда€нн€ на поч. ≤ ст., що було повТ€зано з такими соц≥альними чинниками €к нер≥вн≥сть ≥ гнобленн€. ћасов≥ повстанн€ та њх поразки породили у початковому христи€нств≥ над≥њ на можлив≥сть зв≥льненн€, правда, лише трансцендентним способом в Д≥ншому св≥т≥Ф. ќсобливо попул€рними в той час стають р≥зноман≥тн≥ пророцтва про прих≥д нового еону, €кий прийде на зм≥ну важким часам, про близьке поверненн€ Дзолотого в≥куФ. «азначимо, що мес≥анськ≥ та есхатолог≥чн≥ мотиви (спод≥ванн€ на радикальне оновленн€ св≥ту та стосунк≥в у Дк≥нечн≥ часиФ Ц авт.) живилос€ пост≥йним пол≥тичним та соц≥ально-пол≥тичним напруженн€м у ѕалестин≥ та п≥дтримувалос€ д≥€льн≥стю ≥нституту пророк≥в [87, с.20]. ≈схатолог≥чн≥ перспективи на той час стають достатньо попул€рними. ¬≥дпов≥дно, ≥де€ знищенн€ Дгр≥шного св≥туФ стаЇ нар≥жним каменем есхатолог≥њ раннього христи€нства.

—оц≥ально-пол≥тичн≥ катакл≥зми, що потр€сали античний св≥т, призвели до подальшого розвитку у€влень про загробну в≥дплату, €к≥, в свою чергу, збагатились новими ≥де€ми Ц про воскрес≥нн€ мертвих, безсмерт€ та оновленн€ св≥ту п≥сл€ Дстрашного судуФ. ќтримуЇ попул€рн≥сть ≥ концепц≥€ загробного ≥снуванн€, викладена в апостольських посланн€х ѕавла та ѕетра. ¬она ор≥Їнтувала на ДвсезагальнеФ спас≥нн€, ≥люзорну р≥вн≥сть людей перед Ѕогом (але не в реальному житт≥), на можлив≥сть людству, що потонуло в гр≥хах, отримати за допомогою в≥ри Ц небесн≥ блаженства. ¬ласне на цьому етап≥ зароджуЇтьс€ паул≥н≥стський вар≥ант есхатолог≥њ Ц пропов≥дь всепрощенн€. як висновок, можна сказати, що одн≥Їю ≥з причин становленн€ основного елементу есхатолог≥њ Ц вченн€ Дпро к≥нець св≥туФ, були соц≥ально детерм≥нован≥ трансформац≥њ у€влень про посмертне ≥снуванн€, повТ€заних з по€вою над≥њ про возда€нн€ на небесах за добр≥ чи зл≥ справи в земному житт≥ [89, с.16-28].

—имптоматично, що саме початковий пер≥од становленн€ христи€нства, в умовах криз ≥ соц≥альних потр€с≥нь др. пол. ≤ ст., був названий …. ривельовим Дстад≥Їю актуальноњ есхатолог≥њФ [187, с.128]. ÷е ≥удеохристи€нська апокал≥птика, оск≥льки христи€нство ще не порвало з ≥удањзмом [187, с.129]. ќднак, саме в н≥й ми знаходимо систематизац≥ю есхатолог≥чних ≥дей, €к≥ дещо по-новому бачать майбутнЇ людства: 1) напружене оч≥куванн€ прийдешн≥х под≥й, €к≥ повинн≥ кардинально зм≥нити долю €к Їврейства так ≥ людства, зруйнувати старий св≥т ≥ створити Двсе новеФ; 2) есхатолог≥чний св≥тогл€д нових сект, повТ€заний з непримиренною ненавистю до ≥снуючих пор€дк≥в у Двавилонськ≥й блудниц≥Ф Ц –имськ≥й ≥мпер≥њ; 3) оч≥куванн€ приходу мес≥њ Ц ’риста, €кий реал≥зуЇ омр≥€ний переворот; 4) концепц≥€ Дагнц€Ф, закланн€ €кого в €кост≥ жертви Ѕогу Ї свого роду гарант≥Їю реальност≥ оч≥куваних зм≥н.

ћожна сказати, що книга Дјпокал≥псисФ €краз ≥ покладалас€ на ц≥ постулати. “ут також можна, посилаючись на …. ривельова, провести паралел≥ м≥ж основними ≥де€ми кумран≥т≥в та јпокал≥псису. як в ессењв, так ≥ в јпокал≥псис≥ протиставл€Їтьс€ св≥т зла (Дтемр€виФ) ≥ св≥т добра (Дсв≥тлаФ), в≥щуЇтьс€ неминуча в найближчому майбутньому р≥шуча боротьба м≥ж ними.  умран≥ти, €к ≥ христи€ни, вважали себе Дсинами св≥тлаФ, що протисто€ть Дсинам темр€виФ. ≤ т≥ й ≥нш≥ Ц оч≥кували найближчим часом мес≥ю, що очолить боротьбу приб≥чник≥в св≥тла проти Дцарства темр€виФ ≥ приведе њх до остаточноњ перемоги [187, с.130-131]. —аме ц≥ ≥дењ, за √.Ћ≥фшицем, стали п≥дгрунт€м дл€ формуванн€ христи€нськоњ есхатолог≥њ [196, с.195]. —л≥д зазначити, що в христи€нств≥ пер≥оду јпокал≥псису уже ≥снують в сформованому вигл€д≥ €к есхатолог≥чн≥, так ≥ мес≥анськ≥ у€вленн€. “ому можна вважати, що раннЇ христи€нство було ≥удейською мес≥ансько-есхатолог≥чною сектою людей, €к≥ обТЇдналис€ в оч≥куванн≥ близького к≥нц€ св≥ту ≥ виникненн€ нових св≥тових пор€дк≥в, в≥дпов≥дних вимогам царства небесного на земл≥. ¬они р≥шуче в≥дкидали ≥ ненавид≥ли ≥снуючий пор€док речей та чекали його неминучоњ загибел≥ в найближчий час. ¬≥дпов≥дно ≥де€ми ненавист≥ та жагою помсти був прос€кнутий јпокал≥псис. ƒивним можна вважати те, що коли на територ≥њ ѕалестини йшла нац≥онально-визвольна в≥йна, христи€нсько-есхатолог≥чн≥ громади д≥аспори з нетерп≥нн€м погл€дали на небо, оч≥куючи јпокал≥псичних вершник≥в, €к≥ спов≥ст€ть прих≥д мес≥њ та загибель римськоњ Двавилонськоњ блудниц≥Ф.

’оча пер≥од актуальноњ есхатолог≥њ був у певн≥й м≥р≥ революц≥йно-демократичним, в≥н не спр€мовував маси на р≥шуч≥ д≥њ, вони лише мовчки злорадно оч≥кували т≥Їњ розправи, €ка в найблищому майбутньому буде спричинена прийдешн≥м мес≥Їю над јнтихристом та його приб≥чниками [187, с.132-133]. —тад≥€ актуальноњ есхатолог≥њ мала обмежен≥ рамки ≥снуванн€. ќч≥куванн€ близького к≥нц€ св≥ту, р≥шуче неприйн€тт€ ≥снуючих пор€дк≥в, ворож≥сть до всього оточуючого Ц все це, за зауваженн€ми …. ривельова, могло за≥нтересувати маси лише на короткий строк. ќск≥льки в др. пол. II стол≥тт€ в римському сусп≥льств≥ наступила в≥дносна стаб≥льн≥сть, над≥њ на к≥нець св≥ту в найближчий час поступово зм≥нюютьс€ в настро€х христи€н життЇвими установками на ≥снуванн€ в реальному св≥т≥ ≥ на пристосуванн€ до його пор€дк≥в. ≈схатолог≥чн≥ ≥дењ в цей час, зауважуЇ прот. ј.ћень, втрачають актуальн≥сть ≥ тому ќтц≥ церкви починають переконувати людей, що час к≥нц€ нев≥домий ≥ сл≥д жити сьогодн≥шн≥м днем. Ќа його думку, апокал≥птичн≥ настроњ в≥дродили п≥зн≥ше монтан≥сти, €к≥ знову стали пров≥щати близький к≥нець св≥ту [217, с.230-231].

ѕристосуванн€ до нових умов трансформувало та скоригувало радикальн≥ есхатолог≥чн≥ мотиви, що про€вилос€ в ѕавлових настановах Дкоритис€ вищ≥й влад≥Ф, платити податки (–им. 13:1-7). ѕавло, тим самим, ув≥в есхатолог≥чн≥ оч≥куванн€ христи€н в ≥сторичний контекст. “ут немаЇ повного в≥дказу в≥д вченн€ про неминучий к≥нець св≥ту, але поступово проходить процес розмиванн€ есхатолог≥чних над≥й. ¬≥дказ в≥д установки на близьке св≥топредставленн€ компенсуЇтьс€ розробкою вчень про безсмерт€ душ≥ ≥ загробне житт€, що робить есхатолог≥ю пасивною. “ому можна зробити висновок, що м≥ж есхатолог≥Їю апокал≥птичного пер≥оду ≥ б≥льш п≥зньою, Ї суттЇва р≥зниц€. ѕерша д≥йсно була актуальною, адже вона об≥ц€ла к≥нець св≥ту в Дц≥ дн≥Ф, в найближчий час, а тому все житт€ ≥ повед≥нка в≥руючих п≥дпор€дковувалас€ ц≥й перспектив≥. ¬арто зауважити, що зак≥нченн€ пер≥оду актуальноњ есхатолог≥њ знаменуЇ перех≥д до есхатолог≥њ ≥ндив≥дуальноњ, де акцент робитьс€ на спас≥нн≥ окремоњ людини [87, с.31-32].

≤стор≥€ св≥дчить, що актуально-есхатолог≥чн≥ рухи виникали €к в —ередн≥ в≥ки, так ≥ в Ќовий час (наприклад, р≥зн≥ теор≥њ м≥лен≥ал≥зму), але дл€ основних напр€мк≥в христи€нства есхатолог≥€ перестаЇ бути актуальною.  ≥нець св≥ту у€вл€вс€ €к неминуча перспектива, але њњ реал≥зац≥€ в≥дсувалас€ на невизначений час [187, с.134-135]. «м≥нилис€ акценти й в≥дносно експлуататор≥в. Ќенависть до них, €ка так €скраво в≥добразилас€ в јпокал≥псис≥, уступила м≥сце пропозиц≥њ любити њх [187, с.138, 191].

¬ загальн≥й ≥стор≥њ рел≥г≥й пон€тт€ Десхатолог≥€Ф в≥дноситьс€ до значень Дза межеюФ, €к≥ описують долю людини ≥ п≥сл€ њњ смерт≥ (безсмерт€ душ≥, повторне народженн€, воскрес≥нн€, переселенн€ душ). ѕроблема есхатолог≥њ достатньо широка, ми не будемо розгл€дати њњ в ц≥лому, а лише зупинимось на анал≥з≥ њњ загальнохристи€нських аспект≥в. якщо вести мову про етимолог≥ю пон€тт€ Десхатолог≥€Ф в його загальнохристи€нському значенн≥, то, €к вважаЇ р€д науковц≥в, воно початково Ї зах≥дним терм≥ном, €кий в≥дноситьс€ до ≥удейських ≥ христи€нських в≥рувань про к≥нець ≥сторичного розвитку (чи св≥ту в його сучасному стан≥), воскрес≥нн€ мертвих, страшний суд ≥ звТ€заних з цим пон€ть. “ерм≥н був розповсюджений ≥сториками рел≥г≥њ на схож≥ сюжети ≥ теор≥њ, €к≥ зустр≥чаютьс€ в рел≥г≥йних системах народ≥в, що не мають пи-семност≥, давн≥х культур —ередземноморТ€ ≥ Ѕлизького —ходу, а також цив≥л≥зац≥й —ходу [74, с.164]. ќднак, своЇ зм≥стовне наповненн€ терм≥н Десхатолог≥€Ф знаходить лише у Ќовому «ав≥т≥. “ам ≥стор≥€ розгл€даЇтьс€ в рамках таких есхатолог≥чних картин: божественне майбутнЇ уже почалось разом з приходом ’риста, к≥нець ≥стор≥њ близький, тому останн≥ часи будуть наповнен≥ небезпекою ≥ спас≥нн€м, в≥рою ≥ нев≥рТ€м, ’ристом ≥ јнтихристом; вони (останн≥ часи) завершатьс€ разом з постанн€м мертвих ≥з могил, судом над св≥том ≥ його спас≥нн€м через вт≥ленн€ в нову плоть.

’ристи€нство з його б≥бл≥йним спадком справило великий вплив на р≥зн≥ рел≥г≥њ, перевороти у св≥домост≥ ≥ цив≥л≥зац≥њ завд€ки своњй ор≥Їнтац≥њ в рамках есхатолог≥чного вченн€ на реал≥зац≥ю мр≥й ≥ над≥й у майбутньому. ¬ христи€нств≥ есхатолог≥чн≥ елементи початково базувались на —тарому «ав≥т≥, в €кому возда€нн€ за земн≥ стражданн€ передбачались лише дл€ Ѕоговибраного народу. « розвитком христи€нства посмертне возда€нн€ стало пров≥щатис€ вс≥м, хто веде праведне житт€, а ≥де€ к≥нц€ св≥ту стала асоц≥юватис€ з прийдешн≥м другим приходом ’риста ≥ страшним судом. Ќад≥€ на майбутню в≥дплату за справедлив≥сть ≥ на в≥чне блаженство в нагороду за праведне житт€, робила есхатолог≥чний аспект христи€нства дуже привабливим дл€ рел≥г≥йних почутт≥в народу [76, с.259].

Ѕ≥бл≥йн≥ есхатолог≥чн≥ архетипи можна знайти не т≥льки в рел≥г≥€х, але й в програмах багатьох революц≥йних рух≥в, €к в минулому, так ≥ сьогодн≥. ≈схатолог≥чн≥ мотиви особливо значиму роль в≥д≥грають в пер≥од кризових ситуац≥й, незалежно в≥д того, чи служать вони вт≥хою тим, хто плекаЇ над≥ю на краще житт€, чи Ї факторами, що штовхають на революц≥йну перебудову св≥ту. ћотивами виникненн€ есхатолог≥њ можна вважати необх≥дн≥сть певним чином означити майбутнЇ €к форму реал≥зац≥њ мр≥й, пророкувань, в≥щувань на м≥фолог≥чному чи рел≥г≥йному грунт≥. ” звТ€зку з цим не маЇ сенсу говорити про есхатолог≥ю взагал≥, вона етнорел≥г≥йна, пол≥культурна, пол≥конфес≥йна, а тому вимагаЇ ч≥ткоњ класиф≥кац≥йноњ визначеност≥. «ауважимо, що так €к б≥бл≥йна есхатолог≥€, наприклад, заснована на значенн€х, €к≥ ≥нтерпретуютьс€ €к ≥сторичн≥ под≥њ, що в≥дбуваютьс€ достатньо р≥дко (так≥, наприклад, €к вих≥д Їврењв ≥з ™гипту в 13 ст. до н.е. Ц авт.), науковц≥ з≥штовхуютьс€ з певними проблемами, коли робл€ть спробу перенести б≥бл≥йну концепц≥ю есхатолог≥њ в есхатолог≥чн≥ рамки ≥нших рел≥г≥й. “ому необх≥дно, €к ми думаЇмо, - ч≥тко розмежовувати м≥фолог≥чну та ≥сторичну есхатолог≥ю.

ћ≥фолог≥чна есхатолог≥€ робить основний акцент на повторному процес≥ зародженн€ людства п≥д час к≥нц€ св≥ту. “ут час к≥нц€ одночасно Ї повторенн€м часу зародженн€ цього св≥ту. „ас тут розгл€даЇтьс€ €к руйнац≥€, виродженн€ ≥ покаранн€. “ому спас≥нн€ зТ€вл€Їтьс€ взам≥н процесу творива чи €к поверненн€ до процесу створенн€ св≥ту. –ел≥г≥йний символ≥зм м≥фолог≥чноњ есхатолог≥њ може бути описаний в значенн€х м≥фу про пост≥йне повторенн€. ÷€ теор≥€ включаЇ не т≥льки пон€тт€ цикл≥чност≥ ≥сторичного розвитку, але й культове розум≥нн€ знищенн€ страх≥в, що породжен≥ розвитком самоњ ≥стор≥њ. ¬ рамках м≥фу пост≥йне поверненн€ над≥њ стаЇ вродженою рисою памТ€т≥. ÷€ базова структура не обмежуЇтьс€ про€вом лише в основних рел≥г≥€х св≥ту; багато мес≥анських ≥ революц≥йних рух≥в також служать њњ прикладами. «г≥дно ц≥Їњ теор≥њ, - в ход≥ ≥стор≥њ, €ка переважно розгл€даЇтьс€ €к зло, спасительне майбутнЇ описуЇтьс€ €к поверненн€ до первозданного стану. ќперуючи пон€тт€ми м≥фолог≥чноњ есхатолог≥њ њњ представники визначають роль ≥стор≥њ €к показ неперервност≥ космосу ≥ повторенн€ в≥дроджень св≥ту [413].

≤сторична ж есхатолог≥€, навпаки, не заснована на м≥фолог≥чних початкових под≥€х, вона керуЇтьс€ ≥сторично заф≥ксованими фактами, час д≥њ €ких встановлено. ÷≥ под≥њ розгл€даютьс€ €к основний досв≥д (минул≥ под≥њ, €к≥ мають значенн€ ≥ парадигму на сучасному етап≥) ≥ €к под≥њ, €к≥ в≥д≥грають фундаментальну роль у розвитку ≥стор≥њ. Ѕ≥бл≥йна есхатолог≥€, €ку можна в≥днести до ≥сторичноњ, Ц та есхатолог≥€, €ка мала в≥дчутний вплив Ѕ≥бл≥њ; побудована на запропонован≥й Ѕ≥бл≥Їю точц≥ зору щодо ≥сторичного досв≥ду, вона спр€мована на ≥сторичне майбутнЇ, пророковане у —в€щенному ѕисанн≥. ќск≥льки ≥стор≥€, з ц≥Їњ точки зору, - розгл€даЇтьс€ €к процес, що не повторюЇтьс€, ≥сторичне майбутнЇ тут маЇ своЇ завершенн€. ¬ цьому контекст≥ ≥стор≥€ розум≥Їтьс€ не €к арена, на €к≥й заф≥ксован≥ жахи хаосу, а €к поле, на €кому сп≥в≥снують загроза ≥ спас≥нн€, “аким чином, значенн€ ≥стор≥њ, за ц≥Їю концепц≥Їю, пол€гаЇ не в њњ культовому запереченн≥ (€к це в≥дбуваЇтьс€ у випадку м≥фолог≥чноњ есхатолог≥њ Ц авт.) за допомогою п≥дтвердженн€ ≥снуванн€ в≥чност≥, а в запланованих на майбутнЇ завданн€х ≥ процес≥ њх дос€гненн€. —в€щенне чи тайне не про€вл€Їтьс€ в пост≥йному оновленн≥ пор€дку речей, в≥дпов≥дному природ≥ ≥ космосу через повторенн€ ритуальних д≥й. —кор≥ше всього свобода Ѕога, в≥ра в нього ≥ об≥ц€не майбутнЇ стають €вними ≥ п≥знаними п≥д час прот≥канн€ можливих ≥ нев≥дтворених ≥сторичних под≥й. якщо в даному випадку майбутнЇ набагато краще початкових под≥й, то й над≥€ в к≥нц≥ шл€ху стаЇ сильн≥шою н≥ж на початку. ≤сторично випробуване нове, таким чином, в≥дкриваЇ дорогу над≥њ в нове твориво, €ке стане б≥льш, н≥ж просто в≥дтворенн€м початкових умов виникненн€ св≥ту [74, с.164-166].

≈схатолог≥€ виступаЇ у р≥





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 933 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

¬аше врем€ ограничено, не тратьте его, жив€ чужой жизнью © —тив ƒжобс
==> читать все изречени€...

1197 - | 1190 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.074 с.